Справа №206/34/25
2/206/692/25
13.10.2025 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючий суддя Румянцев О.П.,
секретар судового засідання Богатько Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпро матеріали цивільної справи за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над малолітньою дитиною, призначення опікуна та стягнення аліментів на утримання дитини,-
за участі: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_3 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,-
13 січня 2025 року позивач звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над малолітньою дитиною, призначення опікуна та стягнення аліментів на утримання дитини. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що донька позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 39 років. Після її смерті залишилася малолітня дитина - її онук ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Шлюб між батьком дитини (відповідачем) та померлою донькою позивача був зареєстрований 28 січня 2012 року та розірваний рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2015 року у справі № 206/3275/15. До укладення шлюбу з відповідачем і під час шлюбу донька увесь час проживала з позивачем. Після розірвання шлюбу з відповідачем донька з дитиною також постійно проживали з позивачем. Також і після смерті її доньки ІНФОРМАЦІЯ_2 онук ОСОБА_7 також постійно проживає з позивачем. Відповідач ОСОБА_2 проживає окремо за адресою: АДРЕСА_1 . Батько дитини (відповідач) ОСОБА_2 ніколи не приймав участі у догляді та вихованні дитини. Ще у 2018 році у нього була заборгованість по аліментах з 2015 року. Позивач зазначає, що більше він ніколи нічого на онука (свого сина) ОСОБА_7 не платив. Жодної допомоги як батько ніколи не надавав. Більш того, притягувався до кримінальної та неодноразово до адміністративної відповідальності за вчинення дій, пов'язаних з наркотичними засобами. Мав за це судимість з відстрочкою виконання вироку, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування автомобілем у стані наркотичного сп'яніння. Ніде не працює. Згідно з відомостями, які є у вільному доступі в системі Судової влади України, він та члени його сім'ї є боржниками та відповідачами за позовами від комунальних служб. У 2014 році він проходив як обвинувачений у кримінальному провадженні за частиною першою статті 125 КК України за те, що побив доньку позивача - свою дружину. Тоді ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська у справі №206/7113/14-к від 26 листопада 2014 року кримінальне провадження у справі було закрите, тому що її донька як потерпіла відмовилась від обвинувачення. Але сам факт побиття її доньки відповідачем для мене беззаперечно свідчить про те, що спільне життя з відповідачем не лише для її доньки тоді, але і тим більше для її онука станом на зараз, є неможливим та неприпустимим. Для позивача цілком очевидно, що відповідач здатен завдати непоправної шкоди життю та здоров'ю онука, не говорячи по те, що в силу тривалого аморального способу життя він і на той час, коли донька була живою, а зараз тим більше, вже просто не здатен надати дитині необхідного піклування, догляду та виховання. Після смерті доньки позивач звернулась до органу опіки і піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради з проханням призначити її опікуном онука, втім позивачеві було відмовлено в оформленні опіки з посиланням на те, що батько дитини не позбавлений батьківських прав, у зв'язку з чим відсутні підстави для надання дитині статусу позбавленої батьківського піклування. Порушення прав дитини, матір якої померла та яка залишилась без батьківського піклування тому, що батько не виконує батьківських обов'язків, автоматично породжує такі ж самі проблеми для позивача, оскільки вона змушена фактично нелегально вирішувати проблеми забезпечення усіх нагальних питань для організації та забезпечення проживання, навчання, лікування цієї дитини в її сім'ї без відповідного обліку та належного оформлення. Позивач позбавлена можливості також виконати свій законний обов'язок з оформлення необхідних документів, пов'язаних із влаштуванням дитини в свою сім'ю та встановленням над нею опіки у встановлений законом строк, що додатково спонукає її звернутись до суду за захистом порушеного цивільного права. Батько дитини - відповідач ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дитини, не сплачує аліменти і не надає жодної матеріальної допомоги, не цікавиться навчанням дитини. Відповідач свідомо нехтує своїми обов'язками щодо піклування, виховання і утримання дитини. Спілкування батька з дитиною обмежуються лише рідкими поодинокими телефонними дзвінками та розмовами ні про що. Таке спілкування не є достатнім для самоусвідомлення дитини. Наскільки позивачеві відомо, відповідач ніде не працює. Він ніколи не створював умов для отримання дитиною освіти, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу і тому він не піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя. Також, відповідач не турбується станом здоров'я малолітнього сина. Він постійно ухилявся від сплати аліментів на сина її дочці. До того ж, відповідач веде аморальний спосіб життя. Систематично притягується до кримінальної та адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері обігу наркотичних речовин. Окрім того, беручи до уваги його пристрасть до заборонених наркотичних засобів та неконтрольований агресивний характер, необхідно приймати до уваги його зв'язки з особами такого ж кола спілкування, разом з якими або й без них, він може завдати дитині як психологічну травму, так і реальну шкоду. Відповідач неодноразово притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності. Дитина також не бажає спілкуватися з батьком та підтримувати з ним відносини, і хоче жити з родиною позивача, як це завжди було і раніше. Після смерті доньки позивач повністю взяла на себе щоденні і необхідні турботи про догляд та виховання онука ОСОБА_7 . Позивач та її донька ОСОБА_8 , як члени сім'ї, є для онука рідними людьми. Вони завжди виявляли і виявляємо до нього любов і турботу. Сама дитина бажає проживати в родині позивача в звичному і комфортному для неї середовищі. ОСОБА_9 з першого класу навчається в Комунальному закладі «Навчально-виховне об'єднання №136 «Класична гімназія ім. Кирила і Мефодія - Початкова школа - Дошкільний навчальний заклад - Валеологічний центр» Дніпровської міської ради. Позивач постійно контактує з педагогічними працівниками, відвідує батьківські збори. Позивач має добрий стан здоров'я, спиртних напоїв або наркотичних засобів не вживає, не перебуває на обліку у психоневрологічному або наркологічному диспансері, має власну нерухомість та стабільний необхідний фінансовий дохід, у тому числі у вигляді пенсії, необхідний для забезпечення гідного життя онука. Позивач, будучи бабою малолітнього ОСОБА_6 , займається його вихованням, тоді як, відповідач ухиляється від обов'язків по вихованню своєї дитини, не забезпечує здобуття нею загальної середньої освіти, не проявляє зацікавленості до неї, матеріальної допомоги для гідного розвитку не надає, не цікавиться його духовним, фізичним та соціальним розвитком, що відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав. Позивач, у свою чергу, виконує обов'язки як батька, так і матері, опікується дитиною та матеріально забезпечує. Саме ухилення відповідача від виконання обов'язків по вихованню дитини, та потреба у захисті її майнових і особистих прав, її вихованні, піклуванні про її фізичний і моральний розвиток, зумовили звернення позивача з даним позовом. Призначення судом позивача опікуном неповнолітнього онука ОСОБА_7 з позбавленням батьківських прав відповідача, сприятиме інтересам дитини та захисту її прав, оскільки дитина продовжить проживати у благополучному і звичному для себе середовищі - її сім'ї. Просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 ; встановити опіку над малолітньою особою ОСОБА_6 та призначити ОСОБА_1 опікуном дитини; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви до суду і до досягнення повноліття.
14 січня 2025 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська було відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
05 березня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що відповідачем включно до серпня 2024 року сплачувалися аліменти в добровільному порядку, оскільки він є відповідальним батьком та цілком розуміє потреби дитини. Проте, починаючи з серпня 2024 року, після поховання ОСОБА_5 , позивач повідомила відповідачеві, що більше не буде давати йому спілкуватися з його сином та ним неодноразово вживалися заходи, а саме відвідування місця проживання його дитини де йому не відкривали двері, крім того позивач заблокувала відповідача в телефоні сина та усунула його в можливості спілкуватися з дитиною телефоном, таке ж блокування зробила позивач і по відношенню до себе. Тобто фактично усунула відповідача від можливості спілкуватися та бачитися з його дитиною. Крім того додає, що з вересня 2024 року відповідач не мав можливості утримувати свою дитину через вищезазначені дії позивача, оскільки кошти на його утримання до смерті ОСОБА_5 перераховувалися на її картковий рахунок або надавалися їй готівкою, проте після її смерті я не мав можливості передати дитині кошти, оскільки його ігнорувала позивач та не відчиняла двері та заблокувала його в своєму та дитини телефоні. Також зазначає, що після смерті та поховання ОСОБА_5 у відповідача з позивачем була домовленість, що він візьме свого сина в гості до дідуся в Житомирській області для того щоб дитина відволіклась від пережитої психологічної травми, яку він отримав у зв'язку із смертю матері та побула з відповідачем та його дідусем, про що заявою ним було повідомлено навчальний заклад про тимчасову відсутність дитини у зв'язку з даною поїздкою. Однак позивач скасувала дану поїздку з дитиною та повідомила, що вона не буде давати дитину та забороняє спілкування з нею. Щодо твердження позивача про те, що відповідачем не здійснювався догляд та виховання дитини, вважає такі доводи необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності та не підтвердженні жодними доказами. Зазначає, що починаючи з самого народження його сина та до моменту усунення його позивачем від спілкування з дитиною, відповідач як батько сумлінно виконував та буде виконувати покладені на нього батьківські обов'язки, а саме піклуватися про фізичний та духовний розвиток дитини, цікавитися його навчанням, брати участь в підготовці до його самостійного життя, що зокрема проявлялось в тому, що відповідач забезпечував та має бажання забезпечувати необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, спілкувався та має бажання спілкуватися з дитиною в необхідному обсязі для її нормального самоусвідомлення, надавав дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей; сприяв засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; виявляв та буде виявляти інтерес до її внутрішнього світу; створював та буде створювати умови для отримання нею освіти. Стосовно твердження позивача, що відповідач здатен завдати непоправної шкоди життю та здоров'ю своїй дитині, зазначає, що такі висновки позивача не відповідають дійсності та позивач свідомо вводить суд в оману, оскільки відповідач ніколи в житті не завдавав та не завдасть шкоди своїй дитині так я дитина для нього є найвищою та найдорожчою цінністю в його житті, заради якої він живе та хоче для своєї дитини лише найкращого та робив і буде робити все для того, щоб у неї все було для його розвитку та становлення в суспільстві. Так дійсно, відповідач мав судимості, проте це ніяк не стосується дитини та станом на 28.10.2024 року судимість погашена.
07 березня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вона зазначила, що доводи відповідача позову не спростовують.
03 квітня 2025 року протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримали позовну заяву та просили її задовольнити.
Відповідач та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог.
Представник Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Вислухавши сторони, допитавши дитину та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 28 січня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . Після реєстрації шлюбу остання змінила прізвище « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_12 » (а.с.21).
ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_6 , батьками якого є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 20).
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2015 року шлюб, укладений між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 28 січня 2012 року у Самарському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції (актовий запис №23) - розірвано. Рішення набрало законної сили 20.07.2015 року (а.с.22).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.19).
З довідки №3863 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 померла); ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_10 ; ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_11 (а.с.23).
З довідки Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області вбачається, що ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживаючого за адресою АДРЕСА_3 , 15.07.2015 року пішов із дому у невідомому напрямку та не повернувся. Інформація про місцезнаходження гр. ОСОБА_13 із 15.07.2015 року відсутня. В Дніпровському РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області він знаходиться на обліку як безвісно зниклий (а.с.24).
З відповіді органу опіки та піклування при Лівобережній адміністрації Дніпровської міської ради від 14.10.2024 року №К-116/0-1/09.24 вбачається, що ОСОБА_6 після смерті матері, ОСОБА_5 не набув права на отримання статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, так як його батько, ОСОБА_2 не позбавлений батьківських прав відносно ОСОБА_7 , в розшуку не перебуває, покарання не відбуває. Факт окремого проживання сина з батьком не є підставою для надання дитині відповідного статусу. Роз'яснено, що ОСОБА_1 , як особа, в сім'ї якої проживає дитина, має право звернутися до суду з питання позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_6 (а.с. 25).
21.07.2015 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист про стягнення із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_5 , ін. НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно. Стягнення аліментів здійснювати з 24 червня 2015 року і до повноліття ОСОБА_6 . Судове рішення негайно виконати у розмірі платежу за один місяць (а.с.28).
Відповідно до довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричного огляду, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин №4267 від 06.01.2025 року, у ОСОБА_1 психіатричні, у тому числі спричинені вживанням психоактивних речовин, протипоказання для виконання опіки над дитиною відсутні (а.с.53).
ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_10 дійсно навчається на очній формі здобуття освіти в 7-А класі Комунального закладу освіти «Навчально-виховне об'єднання №136 «Класична гімназія ім. Кирила і Мефодія - початкова школа - дошкільний навчальний заклад - валеологічний центр» Дніпровської міської ради за адресою: вул. Космонавтів, 10, м. Дніпро (а.с. 54).
З характеристики учня 7-А класу НВО №136 ОСОБА_6 2012 року народження вбачається, що він має високий рівень навчальних досягнень з предметів навчального циклу. Зарекомендував себе здібним учнем, на уроках зосереджений, швидко засвоює суть матеріалу, легко відтворює, вміє порівнювати, узагальнювати, часто пропонує власні оригінальні рішення, володіє достатнім запасом слів (а.с. 55).
З відповіді МВС України від 06.06.2025 року вбачається, що станом на 30.05.2025 за даними ІАС гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 є особою, яку 04.10.2023 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська засуджено за ч.1 ст.309 Кримінального кодексу України до обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік. Вирок набрав законної сили 06.11.2023. 28.10.2024 знятий з обліку Самарського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області на підставі ухвали Самарського районного суду від 16.10.2024 відповідно до ст. 78 КК України у зв'язку із закінченням іспитового строку.
Статтею 150 СК України передбачені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно із частини 4 статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З огляду на положення ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною 2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплачував аліменти в добровільному порядку, що підтверджується постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 13.04.2021 року, у зв'язку з тим, що на адресу відділу надійшла заява стягувача про повернення виконавчого листа; аліменти отримувала вчасно та щомісячно; матеріальних претензій до ОСОБА_5 по аліментам не має (а.с.100) та розписками (а.с. 101-106).
Також, 24.07.2025 року на адресу суду надійшла відповідь з АТ КБ «Приватбанк» з якої вбачається, що 04.02.2024 року, 26.12.2023 року, 07.12.2023 року, 18.11.2023 року, 06.10.2023 року відповідачем на картку ОСОБА_5 було перераховано аліменти
В той же час, після смерті матері дитини ОСОБА_5 , а саме після ІНФОРМАЦІЯ_9 , відповідачем не сплачувались аліменти на утримання дитини.
Допитаний малолітній ОСОБА_6 зазначив, що з батьком спілкується дуже рідко, приблизно 1-2 рази на рік, бабуся не забороняє їм спілкуватися. На його дзвінки батько не відповідає. Вказав, що померла мати змушувала батька спілкуватися з ним. Також пояснив, що вдома у батька був декілька разів, матеріально батько йому не допомагає. Проживати він бажає з бабусею.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що він піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя та підтримує після смерті матері. Більш того, відповідачем не було виявлено бажання під час судового розгляду справи забрати сина проживати до себе, в судовому засіданні зазначив, що дитина не була у нього вдома, тому що йому не дозволяла його дружина та він не заперечує, щоб дитина проживала у бабусі. Як саме відповідач планує піклуватися про дитину, окрім зустрічей, які, як встановлено судом, відбуваються рідко, він не зазначив. Лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще.
Згідно висновку Органу опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради №6/11-76 від 01.04.2025 року, вважається за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_12 , відносно малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с.139-145).
Згідно із частини 4 статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.89 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
На підставі викладеного, враховуючи також небажання відповідачем ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_12 виконувати свої батьківські обов'язки по відношенню до свого малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , що виявляється у тому, що батько не займається вихованням та піклуванням про свого сина, не забезпечує належних умов для його відпочинку та розвитку, рідко спілкується з сином та не цікавиться його життям, морально не підтримує та матеріально не забезпечує сина, з урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Стосовно вимог позивача про призначення її опікуном малолітньої дитини, суд зазначає наступне.
Статтею 243 СК України встановлено, що опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини (стаття 244 СК України).
Частинами 3,4 ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до ст.55 ЦК України, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (стаття 58 ЦК України).
Відповідно до частин 2-4 ст. 63 ЦК України, опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.
Порядок встановлення опіки визначається Правилами опіки та піклування, які затверджені наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України №34/166/131/88 від 26.05.99.
Відповідно до п.2.2 вищевказаного порядку, опіка (піклування) над неповнолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: померли; невідомі; визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини.
Відповідно до п. 2.4 порядку, опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника). Рішення про встановлення опіки (піклування) повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки чи піклування.
Для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією ж дитиною, надається: родичам дитини незалежно від місця їх проживання; особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування. При цьому за умови досягнення нею відповідного віку (10 років) враховуються побажання самої дитини.
Відповідно до п.42 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. №866, опіка, піклування над дитиною встановлюється рішенням районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення), селищної, сільської ради за наявності документів, зазначених у пункті 40 цього Порядку, висновку про доцільність (недоцільність) встановлення опіки, піклування та відповідність такої опіки, піклування інтересам дитини, складеного службою у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, або судом. Опікуном, піклувальником призначається переважно особа, яка перебуває у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
Отже, призначення опікуна в даному випадку здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно вимог ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має як найкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
Органом опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради надано суду лише висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_12 , відносно малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 . Подання про призначення ОСОБА_1 опікуном органом опіки та піклування до суду не подано. У даному висновку зазначено, що на даний час в матеріалах справи відсутні докази того, що малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 є дитиною-сиротою або дитиною позбавленою батьківського піклування та перебуває на відповідному обліку, як того вимагають норми постанови КМУ від 24.09.2008 №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини».
Таким чином, зважаючи на те, що у суду відсутнє подання органу опіки та піклування про встановлення опіки над ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , а системний аналіз вищевказаних норм вказує на те, що вирішення питань які стосуються встановлення опіки над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою є дискреційними повноваженнями органу опіки та піклування, то в задоволенні позову в частині встановлення опіки (піклування) необхідно відмовити.
Стосовно вимоги про стягнення аліментів суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.188 ЦПК України встановлено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Відтак, оскільки позивачеві відмовлено у задоволенні позовної вимоги про встановлення опіки над малолітнім ОСОБА_6 , а стягнення аліментів є похідною вимогою від вимоги про встановлення опіки над малолітнім ОСОБА_6 , у задоволенні вимоги про стягнення аліментів слід відмовити.
Крім того, у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.150, 155, 164, 165, 243, 244 СК України, ст.ст. 6-13, 33-34, 76-81, 83, 84, 89, 133, 141, 188, 223, 258-259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ), третя особа Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради (м. Дніпро, вул. Кирила Осьмака (20-річчя Перемоги), буд.51, код ЄДРПОУ 44378972) про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над малолітньою дитиною, призначення опікуна та стягнення аліментів на утримання дитини- задовольнити частково.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.П.Румянцев