Справа 206/3369/25
Провадження 2/206/1995/25
05 листопада 2025 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Кушнірчук Р.О.,
при секретареві Глущенко Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
за участю :
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
17 червня 2025 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому вказує про те, що 5 жовтня 2007 року вона уклала шлюб з відповідачем, в якому у них народились двоє спільних дітей : син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На початку літа 2023 року стосунки з відповідачем стали поступово погіршуватись, відповідач втратив почуття поваги та любові до неї. Останній рік між ними постійно виникають сварки, а тому вона наразі проживає окремо за іншою адресою, у квартирі своєї матері. Спроби примиритися з відповідачем та вирішити питання щодо забезпечення дітей, результатів не надали. Погіршення стосунків між ними також призвело до того, що відповідач припинив допомагати утримувати та забезпечувати дітей. На даний час вона не працює та немає постійного доходу, а відповідач має таку можливість, оскільки регулярно отримує дохід від власної підприємницької діяльності. Вказані обставини стали причиною звернення до суду з вказаним позовом, в якому позивач просить суд розірвати шлюб між ними та стягнути аліменти з відповідача в розмірі 10000 гривень щомісячно на утримання двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з моменту звернення до суду та до досягнення старшою дитиною повноліття.
23 червня 2025 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
10 липня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він погоджується на розірвання шлюбу, але заперечує проти стягнення з нього аліментів, стверджуючи про те, що їх спільні діти проживають разом з ним та фактично перебувають на повному його матеріальному забезпеченні. Їх вихованням та утриманням він займається самостійно, син відвідує школу, гурток карате, спортивний зал, а донька відвідує курси англійської мови та додаткові зайняття. Він не проти, щоб позивач повернулась за місцем їх мешкання, але вона сама для себе прийняла принципове рішення проживати разом із батьками. Позивач жодного разу не ініціювала питання примирення та бажання повернутись до нього з дітьми. Відповідач не вбачає жодних підстав для сплати аліментів позивачці, оскільки вона сама не має наміру працевлаштовуватись та звикла жити за його рахунок, а з огляду на те, що вона не виявляє бажання проживати разом та приймати участь у вихованні та утриманні дітей, а всі витрати на їх утримання здійснюються ним особисто, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з нього аліментів, а після розірвання шлюбу просить суд залишити дітей проживати разом з ним.
10 липня 2025 року ухвалою суду було закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
28 серпня 2025 року позивач в судовому засіданні просила суд розірвати шлюб, заперечувала проти надання їй строку для примирення, вказуючи на те, що якщо відповідач наразі згоден самостійно забезпечувати дітей і вони бажають залишитись проживати з батьком, то на стягнені аліментів вона не наполягатиме. Факт того, що з липня 2023 року діти проживають з батьком, який несе витрати за навчання у приватній школі, відвідування гуртків та додаткових занять, нею не заперечується, а тому після розірвання шлюбу, якщо діти бажають, то можуть залишатись проживати за адресою відповідача, а змінювати їх місце проживання вона наміру не має, оскільки після смерті своєї мами вона проживає в її однокімнатній квартирі.
Відповідач в судовому засіданні не заперечував проти розірвання шлюбу, а також не бажав встановлювати строк для примирення, пояснюючи це тим, що позивач самостійно ініціювала питання розвівання шлюбу ще на початку літа 2023 року, а у 2024 році переїхала жити до своїх батьків, а їх спільні діти залишились із ним. З того часу, всі витрати на утримання дітей, несе він самостійно. Позивач намагається стягнути з нього аліменти, в той час, як діти живуть з ним та не змінювали ніколи свого місця проживання з моменту свого народження, а тому позовні вимоги про стягнення з нього аліментів вважає безпідставними.
В порядку ч. 1 ст. 45 ЦПК України, яка передбачає право малолітньої або неповнолітньої особи безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку, в судовому засіданні було також вислухано і неповнолітнього сина ОСОБА_3 , який пояснив, що йому виповнилося 15 років. Зараз він навчається в Українсько - Американському ліцеї. Він та його рідна сестра ОСОБА_5 проживають у трикімнатній квартирі разом з батьком, де бажають і далі проживати. Сестра навчається у гімназії. Оплату за їх навчання у ліцеї та гімназії, а також відвідування занять з карате, спортивного залу та курсів англійської мови, здійснює тато, а з мамою вони спілкуються рідко.
Вислухавши пояснення позивача, відповідача, з'ясувавши і думку самої неповнолітнього ОСОБА_3 , а також дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем 5 жовтня 2007 року було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Під час перебування у шлюбі, у сторін народились - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя (ст. 110 СК України). Добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
В судовому засіданні з'ясовувалось питання щодо можливості надання сторонам строку для примирення, однак сторони заперечували проти цього, вказуючи на те, що вони вже з 2023 року разом не живуть.
З наданих сторонами пояснень в судовому засіданні встановлено, що останні на протязі тривалого часу фактично не підтримують шлюбних стосунків, їх спільне життя не склалось з причин байдужості до життя та проблем кожного, а тому між ними було втрачено почуття любові та поваги один до одного. Позивач з 2024 року фактично проживає окремо від відповідача в однокімнатній квартирі своєї матері та спільного господарства вони разом не ведуть.
Після того, як сторони почали проживати окремо, їх спільні діти залишились проживати в квартирі разом з батьком, який фактично несе всі витрати з їх виховання та утримання, а тому надавати матеріальну допомогу позивачеві, за умов її не бажання працевлаштовуватись, відповідач можливості не має.
Приймаючи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, а також не бажання сторін примирятися, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.
Зі встановлених у судовому засіданні фактичних обставин справи та наданих суду відомостей не вбачається спору між сторонами про місце проживання їх спільних дітей, через те, що вони, як на час звернення до суду з позовом, так і на час розгляду справи, проживали та продовжують проживати з батьком, який їх фактично утримує, що узгоджується і з наданими в судовому засіданні поясненнями самого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, після фактичного припинення шлюбних стосунків, відповідач залишився проживати разом з дітьми, займаючись її вихованням, повністю їх забезпечуючи всім необхідним, що не заперечувалось і самою позивачкою, яка проживає окремо від них.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача аліментів, суд виходить з наступного.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до вимог ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до п. 17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
З аналізу положень ч. 2 ст. 84 та ч. 3 ст. 181 СК України вбачається, що право на отримання аліментів має виключно той з батьків, з ким проживає дитина та хто бере більш активну участь у її вихованні.
З огляду на те, що належними доказами, дослідженими під час розгляду справи підтверджується факт того, що спільні діти сторін фактично проживають разом з відповідачем, який бере більш активну участь у їх вихованні та утриманні, повністю їх забезпечує всім необхідним та організовує навчання та дозвілля дітей, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частиністягнення аліментів на користь позивача.
Під час розгляду справи, суд з'ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця проживання дітей після розірвання шлюбу відсутній, а тому суд на прохання матері або батька може вирішити питання про залишення проживання дітей разом з одним із батьків, одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.
Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 грудня 2021 року по справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21), суд також врахував висновки у вищенаведеній постанові ВСУ та зазначив, що враховуючи те, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати одним із батьків, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір'ю, залишив проживати дитину з нею, чим лише констатував місце проживання дитини, не визначаючи його. Одночасно Верховний Суд наголосив на тому, що другий з батьків не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання сина разом з ним у разі наявності підстав вважати, що проживання дитини з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Законодавством України закріплено обов'язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини, окрім того, законодавець зобов'язує батьків вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України ).
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України за №789-XII від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07.12.2006р.). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16.07.2015р.).
У даній справі, яка розглядається, відсутні підстави, передбачені ч. 2 ст.161 СК України, за яких з відповідачем неможливо було б залишити проживати дітей, а також сам неповнолітній син ОСОБА_3 , якому виповнилось 15 років, виявив бажання залишитись проживати з батьком, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 160 СК України, згідно якої, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати дітей за місцем їх постійного проживання разом з батьком, що буде відповідати їх інтересам та вимогам закону, а також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) та від 22 грудня 2021 року по справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21).
При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживають діти, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований 5 жовтня 2007 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Керченського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, актовий запис № 766 - розірвати, залишивши неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на його самостійному виховані та утриманні.
У задоволенні позовних вимогОСОБА_1 в частині стягнення аліментів - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 сплачений судовий збір в сумі 1211,20 гривень.
Повний текст рішення складено 05 листопада 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: Р.О.Кушнірчук