31 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 340/4586/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 ( суддя Петренко О.С.) в адміністративній справі №340/4586/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання йому довідки за формою згідно з додатком 6 Порядку надання та позбавлення учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення чи у здійснені заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні її здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, в зв'язку з військовою агресією РФ проти України, затв. постановою КМУ від 20.08.2014 №413 (в редакції постанови КМУ від 22.08.2023 №887) про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України у період з 17.06.2022 по 07.06.2024 включно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати йому довідку за формою згідно з додатком 6 Порядку надання та позбавлення учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення чи у здійснені заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні її здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, в зв'язку з військовою агресією РФ проти України, затв. постановою КМУ від 20.08.2014 №413 (в редакції постанови КМУ від 22.08.2023 №887) про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України у період з 17.06.2022 по 07.06.2024 включно;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії військового стану" у розмірі до 100 тис. грн. за період з 19.02.2024 по 02.05.2024 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я до іншого, перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської /лікарсько-експертної, медичної/ комісії у зв'язку з пораненням /контузією, травмою, каліцтвом/, пов'язаним із захистом Батьківщини;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову грошову винагороду, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії військового стану" у розмірі до 100 тис. грн. за період з 19.02.2024 по 02.05.2024 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я до іншого, перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської /лікарсько-експертної, медичної/ комісії у зв'язку з пораненням /контузією, травмою, каліцтвом/, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.07.2025позовну заяву повернуто відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції на продовження розгляду.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
За змістом ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Ч.3 ст.122 КАС України передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону необхідно керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Тому колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин у частині, що стосується строку звернення до суду, підлягають застосуванню норми КЗпП України
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Колегія суддів звертає увагу, що з цим позовом позивач звернувся до адміністративного суду 19.08.2025, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у складі військової частини, спір стосується невиплати позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії військового стану" у розмірі до 100 тис. грн. за період з 19.02.2024 по 02.05.2024 пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я до іншого, перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської /лікарсько-експертної, медичної/ комісії у зв'язку з пораненням /контузією, травмою, каліцтвом/, пов'язаним із захистом Батьківщини.
08.06.2024 позивач переведений для подальшого проходження служби у ЗСУ до військової частини НОМЕР_2 /наказом від 08.06.2024 за №162 позивач зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 /, де проходить військову службу до теперішнього часу.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача до суду - 04.07.2025 р. з позовом про виплату додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 (з 19.02.2024 по 02.05.2024), в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому до спірних правовідносин застосовуються строки, встановлені ст.233 КЗпП України (у редакції від 01.07.2022) - три місяці з дати коли позивач знав або повинен був знати про порушення свого права на оплату праці. Отже, спірні відносини склались в червні 2024 році /з моменту переведення позивача з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 /, тоді як до суду позивач звернувся лише 04.07.2025, тобто з пропуском 3-місячного строку. Стосовно 1 та 2 позовної вимог, позивач звернувся до суду з пропуском строку, встановленого ч.2 ст.122 КАС України. Крім цього, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. З огляду на викладене, позивач своєчасно не скористався своїм правом на звернення до суду за захистом своїх прав, а звернувся до суду лише 04.07.2025, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що для правильного вирішення питання про дотримання чи пропуску позивачем строку звернення до суду необхідно з'ясувати, коли саме він отримав письмове повідомлення, що містило інформацію про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому при звільненні. Недостатнє дослідження цієї обставини може призвести до неправильного застосування норм права, що, своєю чергою, може спричинити порушення прав позивача. Саме дата отримання такого письмового повідомлення відповідно до приписів статті 233 КЗпП є визначальною для початку перебігу строку звернення до суду в правовідносинах, що є предметом судового дослідження.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції в рамках даної справи не з'ясовувалося коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум або тих які підлягали виплаті, або вручення останньому грошового атестата від час переведення до іншої Військової частини.
Інші письмові повідомлення про нараховані та виплачені позивачу суми при переведені у матеріалах справи відсутні.
Відповідач жодним чином не спростовує доводи представника позивача щодо неповідомлення позивача про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення.
З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є передчасними, оскільки з наявних матеріалів справи неможливо достовірно встановити коли був позивач дізнався про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення, або тих які підлягали виплаті.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про сплив строку без належного дослідження фактичних обставин, пов'язаних із моментом отримання позивачем письмового повідомлення про проведені розрахунки (повідомлення, що містило інформацію про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому при звільненні) є передчасним та таким, що може мати істотні правові наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно від 11 квітня 2025 року у справі №520/27667/24, від 18 квітня 2025 року у справі №360/255/24, від 23 квітня 2025 року у справі №420/33039/24, від 30 квітня 2025 року у справі №480/5508/24.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем оскаржується бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання йому довідки за формою згідно з додатком 6 Порядку надання та позбавлення учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення чи у здійснені заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії РФ в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні її здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, в зв'язку з військовою агресією РФ проти України, затв. постановою КМУ від 20.08.2014 №413 (в редакції постанови КМУ від 22.08.2023 №887) про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України у період з 17.06.2022 по 07.06.2024 включно.
Щодо таких позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище є триваючим. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 24 листопада 2015 року №п/800/259/15.
При цьому, триваюче правопорушення (бездіяльність) - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії (бездіяльність) безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Колегія суддів звертає увагу на те, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 9901/309/21 суд розширив вищевикладену позицію, зазначивши, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає в неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи.
Колегія суддів констатує, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Відтак, колегія суддів вважає, що строк звернення до суду з вищенаведеними позовними вимогами не є пропущеним.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення з цим позовом у суд.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відтак, оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 в адміністративній справі №340/4586/25 скасувати.
Справу направити до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст рішення виготовлено 04 листопада 205 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова