06 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/13911/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року (суддя О.С. Рябчук) у справі № 160/13911/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до загального страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 08.03.1992 та з 19.07.1993 по 31.12.1997;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 по 08.03.1992 та з 19.07.1993 по 31.12.1997, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 22.07.1983, здійснивши перерахунок пенсії з дати призначення, а саме з 05.11.2024, та виплатити пенсію з урахуванням отриманих сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, що було призначено 05.11.2024 року. Однак при здійсненні розрахунку не було враховано період роботи з 19.07.1993 року по 31.12.1997 року. Позивач наголошує, що відповідальність за заповнення та ведення трудових книжок несе роботодавець та наслідком його дій не може бути позбавлення права позивача на пенсійне забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до загального страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 08.03.1992 та з 19.07.1993 по 31.12.1997;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 по 08.03.1992 та з 19.07.1993 по 31.12.1997, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 22.07.1983, здійснивши перерахунок пенсії з дати призначення, а саме з 05.11.2024, та виплатити пенсію з урахуванням отриманих сум.
Судом першої інстанції зазначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у
ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд зауважив, що не належний порядок заповнення трудової книжки з вини відповідальної особи підприємства не може бути підставою для обмеження права особи на призначення пенсії.
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд з'ясував, що трудова книжка позивача містить відомості про його трудову діяльність у спірних періодах, а записи у трудовій книжці позивача є такими, що, незважаючи на виявлені органом Пенсійного фонду недоліки, дають можливість підтвердити страховий стаж позивача.
Суд зауважив, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинною, а відтак вона підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи викладене, суд вказав, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зарахуванні до загального страхового стажу позивача спірних періодів роботи є протиправною.
Суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача буде: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області щодо відмови зарахувати до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 по 08.03.1992 та з 19.07.1993 по 31.12.1997р., зобов'язати зарахувати цей період роботи до загального страхового стажу та провести відповідний перерахунок пенсії з урахуванням виплачених сум.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що період роботи позивача з 20.03.1991 по 08.03.1992 зараховано частково по 31.12.1991, оскільки з 01.01.2023 російська федерації припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, для України ця Угода припинила свою дію 19.06.2023. Також, позивачу правомірно не зараховано до страхового стажу період роботи з 19.07.1993 по 31.12.1997, оскільки записи трудової книжки суперечать вимогам Інструкції від 29.07.1993 №58. Відтак, скаржник вважає, що ним протиправна бездіяльність не допущена.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що на звернення позивача від 14.03.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 09.04.2025 року вих. №0400-010307-8/69668 повідомлено, що період роботи заявника з 20.03.1991 по 08.03.1992 в Сахалінському морському параплавстві на території російської федерації до страхового стажу зараховані частково, а саме з 20.03.1991 по 31.12.1991, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (для України зазначена Угода припинила свою дію 19.06.2023).
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.05.2025 року №0400-010307-8/88027 за результатами розгляду наданих документів, на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.07.1983, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 19.07.1993 по 31.12.1997, оскільки у підставі внесення запису про прийняття на роботу дата наказу про прийняття дописана, а у записі про звільнення з роботи дата звільнення ( 31.12.1997) та дата наказу про звільнення ( 27.05.1998) значно різняться в часі, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України наказом від 17.08.1993 за №110.
Вважаючи протиправною бездіяльність щодо неврахування до страхового стражу спірних періодів роботи, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пп.2 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, наведені у цьому пункті, в тому числі: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Положенням ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж для призначення пенсій є трудова книжка. Це ж передбачено і п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Відповідно до вказаного Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За правилами п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення, необхідне надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17.
Зі змісту матеріалів справи вбачається та скаржником не заперечується, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 09.03.1992, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (для України зазначена Угода припинила свою дію 19.06.2023).
Також, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 19.07.1993 по 31.12.1997 на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 22.07.1983 оскільки у підставі внесення запису про прийняття на роботу дата наказу про прийняття дописана, а у записі про звільнення з роботи дата звільнення (31.12.1997) та дата наказу про звільнення (27.05.1998) значно різняться в часі, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України наказом від 17.08.1993 за №110.
Колегія суддів дослідила, що відомості копії трудової книжки НОМЕР_1 позивача містять записи щодо роботи позивача у спірних періодах:
-20.03.1991р. Сахалінське морепроходження зарахований в особовий склад флоту на посаду матроса 1 кл. - моториста. Накаж №192 від 26.03.1991р.;
-10.06.1991 старший моторист д/е «Сахалін -3». Наказ № 372/к;
-08.03.1992 звільнений за згодою сторін. Ст. 29 п. 1 КЗпП РСРР. Наказ № 41к від 28.01.1992р.;
-Україна Сєвередонецький приладобудівний завод;
-19.07.1993 прийнятий в цех № 24 токарем 6 розряду. Наказ № 386 від 16.07.1993р.;
-31.12.1997 звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України. Наказ № 327 від 27.05.1998р.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, наведені записи трудової книжки позивача є такими, що, незважаючи на виявлені органом Пенсійного фонду недоліки, дають можливість підтвердити страховий стаж позивача.
Апеляційний суд вважає, що визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Колегія суддів враховує, що відповідно до позиції, яка висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а і враховується судом при розгляді цієї справи, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Також, апеляційний суд зауважує, що 13.03.1992 набула чинності Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відповідно до статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць Угоди здійснюються згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
При цьому, відповідно до пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Відтак, підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність пенсійного органу щодо не зарахування до загального страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 08.03.1992 та з 19.07.1993 по 31.12.1997 є протиправною.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі № 160/13911/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 06.11.2025
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк
суддя А.В. Суховаров