04 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/24554/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Шлай А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2025, (суддя суду першої інстанції Голобутовський Р.З.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/24554/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
10.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за період з 22.01.2024 по 11.03.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, за період з 22.01.2024 по 11.03.2024.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачеві додаткову винагороду передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 в розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії у період з 22.01.2024 по 11.03.2024, у зв'язку із чим, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 08.01.2025 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 частково. Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі до 100000 грн на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за період з 05.02.2024 по 05.03.2024 у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини. Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі до 100000 грн на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за період з 05.02.2024 по 05.03.2024 у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, з урахуванням виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що за вказаний період позивачу не виплачено додаткову винагороду з розрахунку 100 000 грн, оскільки постановою №168 визначено, що така винагорода виплачується лише за період перебування у відпустці за станом здоров'я внаслідок отримання тяжкого поранення під час захисту Батьківщини. Отже, враховуючи, що в довідці ВЛК військової частини НОМЕР_3 від 02.02.2024 №176 зазначено, що травма отримана позивачем легкого ступеня та пов'язана із проходженням військової служби, тому виплата такої допомоги не передбачена.
Позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи відповідача вважає безпідставними, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Також, позивач подав до суду заяву про розподіл судових витрат, в якій просить суд стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань військової частини витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Відповідач проти задоволення вказаної заяви заперечує.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає за наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_4 від 05.03.2020.
Також позивач, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 , яке видане Військовою частиною НОМЕР_6 від 01.09.2023.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №16 від 11.03.2022 солдат ОСОБА_1 був зарахований до списків військової частини НОМЕР_2 та призначений на посаду стрільця 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти. Справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою та був зарахований на усі види забезпечення. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №302 від 18.10.2023 молодший сержант ОСОБА_1 призначений на посаду бойового медика 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти.
В подальшому, 22.01.2024 в районі північно-західної околиці н.п. Новобахмутівка Донецької області під час виконання бойових завдань із захисту Батьківщини в результаті влучання ворожого FPV-дрону по позиціям підрозділу позивач отримав поранення.
Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №4060/899 від 19.02.2024 ОСОБА_1 , 22.01.2024 одержав ВТ: ВОСП лівого стегна з пораненням поверхневої стегнової вени. ВОСП ділянки колінного суглобу. Дрібні ВОСП носа, непроникаючі ВОСП передньої грудної стінки, дрібні ВОСП правого передпліччя та правого стегна. Також в означеній довідці зазначено наступне: “Під час події перебував у засобах індивідуального бронезахисту. Поранення не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, не було спричинено шляхом самокалічення чи іншого навмисного спричинення собі тілесного ушкодження».
Відповідно до Виписки з медичної карти стаціонарного хворого №1491 від 25.01.2024 ОСОБА_1 встановлено діагноз: 871.1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 (22.01.2024) м'яких тканин с/з лівого стегна з масивним дефектом м'яких тканин. ВОСП м'яких тканин носа. ВОСП м'яких тканин правого передпліччя, ВОСП м'яких тканин грудної клітки. СПС (24.01.24) - пхо ран. Рекомендації: медична евакуація на подальший етап лікування.
Внаслідок отриманої травми позивач проходив наступне лікування:
- 22 січня 2024 року позивач вибув до військового мобільного госпіталю в АДРЕСА_1 на лікування (витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 22.01.2024 №22);
- 04 лютого 2024 року позивач повернувся після лікування з військової частини НОМЕР_7 АДРЕСА_2 (витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 04.02.2024 №35);
- 05 лютого 2024 року позивач вибув у відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) на 30 діб, з 05 лютого 2024 року по 05 березня 2024 року, підстава: довідка військово-лікарської комісії від 02.02.2024 №176, відпускний квиток №115 від 05.02.2024(витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.02.2024 №36);
- 06 березня 2024 року позивач повернувся з відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) (витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.03.2024 №68);
- 07 березня 2024 року позивач вибув до військової частини НОМЕР_8 для проходження ВЛК (витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07.03.2024 №69).
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №176 від 02.02.2024, яка видана Військовою частиною НОМЕР_7 , встановлено, що отримане ОСОБА_1 22.01.2024 поранення, згідно Наказу МОЗ від 04.07.2007 №370, відноситься до легкого ступеня.
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії №1030 від 12.03.2024, яка видана Військовою частиною НОМЕР_8 , встановлено, що ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК 12 березня 2024 року. За результатами огляду зазначено, що отримана ОСОБА_1 травма (22.01.2024), згідно Класифікатора розподілу травм за ступнем тяжкості, затвердженого наказом МОЗ від 04.07.2007, відноситься до тяжких.
Довідкою військово-лікарської комісії №1189 від 29.05.2024, яка видана Військовою частиною НОМЕР_9 , встановлено, що травма отримана ОСОБА_1 22.01.2024 відноситься до тяжких.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідки про нараховане і виплачене грошове забезпечення в 2024 році №5872 від 19.11.2024, позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, в розрахунку до 100000,00 грн на місяць в наступні періоди та розмірах:
- січень 2024 року, за участь в бойових діях з 01.01.2024 по 21.01.2024 - 67741, 94 грн; за лікування поранення з 22.01.2024 по 31.01.2024 - 32258,06 грн;
- лютий 2024 року, за лікування поранення з 01.02.2024 по 03.02.2024 - 10344,83 грн;
- березень 2024 року, за лікування поранення з 14.03.2024 по 31.03.2024 - 58064,52 грн.
Крім того, 15.03.2024 позивач звернувся до Командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом №792 з вимогою виплатити грошове забезпечення у розмірі 100000,00 грн. за отримане поранення 22.01.2024, яке за висновком військово-лікарської комісії від 12.03.2024 було визнано тяжким.
Відповіді Військової частини НОМЕР_2 на вказаний рапорт позивача матеріали справи не містять.
Не погоджуючись з бездіяльністю Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не здійснював виплату додаткової винагороди на користь позивача за період його перебування у відпустці для лікування після поранення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє до сьогодні.
За змістом абзацу четвертого статті 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
За приписами частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
У силу абзацу другого частини другої статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Як визначено частиною четвертою статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінет Міністрів України 30.08.2017 прийняв постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності 01.03.2018), пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Правила виплати грошового забезпечення військовослужбовцям деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оброни України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Пунктом 2 розділу І Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Згідно з абзацами другим, третім пункту 9 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.
Пунктом 1 розділу XXVIII Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але не більше ніж два місяці.
Час перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, тимчасового виконання обов'язків (але не більше ніж два місяці) за вакантною посадою, перебування під вартою (цілодобовим домашнім арештом) виключається із загального періоду перебування в розпорядженні.
У абзаці першому пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - постанова №168), встановлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (абзац 1 пункту 12 постанови №168).
Абзацом 3 пункту 12 постанови №168 зазначено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм Постанови №168 видно лише дві умови, необхідні для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме:
- пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини,
- факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.
При цьому, суд зауважує, що Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.
Також, наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 Порядок №260 доповнено розділом XXXIV "Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану", що застосовується з 01.02.2023 та пунктом 10 якого передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Спірним питання в межах розгляду даної справи є наявність у позивача права на нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168 за час перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці, у зв'язку з отриманим 22.01.2024 поранення.
Встановлені обставини справи свідчать, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини та у відпустці для лікування після поранення (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини у період з 22.01.2024 до 03.02.2024, з 05.02.2024 по 05.03.2024 та з 07.03.2024 по 13.03.2024 безперервно, що підтверджено залученими до матеріалів справи копіями документів.
Також, судом встановлено, що відповідно до довідки про нараховане і виплачене грошове забезпечення в 2024 році №5872 від 19.11.2024, позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, в розрахунку до 100000,00 грн. на місяць в наступні періоди та розмірах:
- січень 2024 року, за участь в бойових діях з 01.01.2024 по 21.01.2024 - 67741, 94 грн; за лікування поранення з 22.01.2024 по 31.01.2024 - 32258,06 грн;
- лютий 2024 року, за лікування поранення з 01.02.2024 по 03.02.2024 - 10344,83 грн;
- березень 2024 року, за лікування поранення з 14.03.2024 по 31.03.2024 - 58064,52 грн.
Позивач погодився із виплатою йому додаткової винагороди, передбаченою Постановою №168 за період з 22.01.2024 до 03.02.2024 та з 07.03.2024 по 13.03.2024, разом з тим, щодо періоду з 05.02.2024 по 05.03.2024 - вважає, що Військовою частиною НОМЕР_2 протиправно не нараховано та не виплачено йому у повному обсязі додаткову грошову винагороду, що передбачена постановою Кабінет Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Отже, враховуючи вказане, суд першої інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_1 за період з 22.01.2024 до 03.02.2024 та з 07.03.2024 по 11.03.2024 нараховано суму додаткової грошової допомоги за час перебування на стаціонарному лікуванні у повному обсязі, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо періоду з 05.02.2024 по 05.03.2024, під час якого позивач перебував у відпустці для лікування після поранення (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, суд зазначає наступне.
Як попередньо зазначалось, що згідно з абз. 4 п. 1 Постанови №168 умовою для виплати додаткової винагороди є перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Так, судом було встановлено, що 05.02.2024 позивач був у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) на 30 діб, з 05 лютого 2024 року по 05 березня 2024 року, підстава: довідка військово-лікарської комісії від 02.02.2024 №176, відпускний квиток №115 від 05.02.2024 (витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.02.2024 №36), а 06 березня 2024 року позивач повернувся з відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) (витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.03.2024 №68).
У довідці військово-лікарської комісії №176 від 02.02.2024, яка видана Військовою частиною НОМЕР_7 , встановлено, що отримане ОСОБА_1 22.01.2024 поранення, згідно Наказу МОЗ від 04.07.2007 №370, відноситься до легкого ступеня.
Відповідач-2 зазначив, що за вказаний період, ОСОБА_1 не виплачено додаткову винагороду з розрахунку 100000,00 грн, оскільки Постановою №168 визначено, що така допомога виплачується лише внаслідок отримання тяжкого поранення під час захисту Батьківщини. Отже, враховуючи, що в довідці ВЛК військової частини НОМЕР_7 від 02.02.2024 №176 зазначено, що травма позивача легкого ступеня, виплата такої допомоги не передбачена.
Суд, критично ставить до таких доводів відповідача, з наступних підстав.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи у Збройних силах України є Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України від14.08.2022 №402 (Положення №402).
Згідно з п. 2.1. Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови.
Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Згідно з п. 6.11. Положення №402, постанова ВЛК про потребу військовослужбовця у відпустці за станом здоров'я приймається після закінчення стаціонарного лікування в разі, коли для повного відновлення функції і працездатності необхідний термін - не менше 30 календарних днів.
Постанова про потребу у відпустці за станом здоров'я оформлюється довідкою ВЛК, яка підлягає контролю штатною ВЛК (без затвердження).
При цьому, форма та зміст згаданої довідки ВЛК встановлені додатком 4 до Положення №402.
У довідці військово-лікарської комісії №176 від 02.02.2024, яка видана Військовою частиною НОМЕР_7 травму ОСОБА_1 визначено, як легкого ступеня, але такий висновок, здійснений через відсутність довідки про обставини травми.
Водночас, в подальшому, довідкою військово-лікарської комісії №1030 від 12.03.2024, яка видана Військовою частиною НОМЕР_8 , підтверджено, що ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК 12.03.2024 та за результатами огляду зазначено, що отримана ОСОБА_1 травма (22.01.2024), згідно Класифікатора розподілу травм за ступнем тяжкості, затвердженого наказом МОЗ від 04.07.2007, відноситься до тяжких.
Довідкою військово-лікарської комісії №1189 від 29.05.2024, яка видана Військовою частиною НОМЕР_9 , встановлено, що травма отримана ОСОБА_1 22.01.2024 відноситься до тяжких.
Отже, оскільки постанова про потребу у відпустці за станом здоров'я оформлюється довідкою ВЛК, яка підлягає контролю штатною (гарнізонною) ВЛК, водночас довідкою військово-лікарської комісії №1030 від 12.03.2024 та довідкою військово-лікарської комісії №1189 від 29.05.2024 визначено травму ОСОБА_1 , як тяжку, то період з 05.02.2024 по 05.03.2024 є перебуванням у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Водночас, суд зазначає, що доказів виплати позивачу додаткової грошової винагороди в розмірі 100000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період перебування позивача у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 05.02.2024 по 05.03.2024 матеріали справи не містять.
Виходячи з встановлених фактичних обставин справи, приймаючи до уваги повноваження суду при вирішенні справи, передбачені ст. 245 Кодексу адміністративного судчинства України, суд робить висновок про те, що позивачу підлягає нарахуванню та виплаті додаткова винагорода передбачена Постановою №168 за період з 05.02.2024 по 05.03.2024, включно, з розрахунку 100000 грн на місяць, з урахуванням вже виплачених сум.
Враховуючи те, що з 01.11.2024 військова частина Військової частини НОМЕР_2 розформована, а її правонаступником такої військової частини визначено Управління військової частини НОМЕР_1 , суд першої інстанції правомірно зобов'язав саме Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за період з 05.02.2024 по 05.03.2024 у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, з урахуванням виплачених сум.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду - відсутні.
Щодо поданого позивачем клопотання про розподіл судових витрат суд зазначає таке.
Заява позивача про розподіл судових витрат обгрнутована тим, що у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції ним понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Вказані вимоги просить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідач подав до суду заперечення на заяву про розподіл судових витрат. Відповідач зазначає, що позивачем не надано належих доказів на підтвердження понесених витрат, відтак просить відмовити в задовленні вказаної заяви.
Розглянувши зазначену заяву колегія суддів приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Позивачем до суду надані такі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу: 1) копію акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання юридичної (правничої) допомоги №09-24-2 від 02.09.2024; 2. копію додакової угоди про внесення змін до Договору про надання юридичної (правничої) допомоги №0924-2 від 02.09.2024; копію рахунку АО Сова Лігал.
Як видно з копії додаткової угоди угоди про внесення змін до Договору про надання юридичної (правничої) допомоги №0924-2 від 02.09.2024 сторони дійшли згоди щодо внесення змін до «Договору» а саме: п. 4.1. «Договору» доповнити підпунктами такій редакції: 4.1.14. Вивчення та аналіз апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 в адміністративній справі №160/24554/24 та доданих до неї матеріалів - 1 000,00 грн.; 4.1.15 Складання та направлення відзиву на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 в адміністративній справі №160/24554/24 - 2 000,00 грн, п. 4.1.16. Складання та подання пояснень, доказів та заяв з процесуальних питань в апеляційному провадженні по справі №160/24554/24 - 1 500,00 грн.
Відповідно до копії акту приймання - передачі робіт, адвокатом на позивачеві надані такі послуги: Вивчення та аналіз апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 в адміністративній справі №160/24554/24 та доданих до неї матеріалів вартістю 1000 грн, Складання та направлення відзиву на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 в адміністративній справі №160/24554/24 вартістю 2 000 грн. Всього 3000 грн.
Аналогічна сума зазначена в копії рахунку, наданому позивачем.
Перевіривши зміст наведених документів, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 3000.00 грн. не є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням реального часу, необхідного для виконання відповідних робіт (послуг), відтак заява позивача не підлягає задоволенню в повному обсязі.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, враховуючи складність даної справи та необхідний (адекватний) обсяг наданої правової допомоги позивачу у даній справі, вважає належним відшкодуванням витрат на правничу допомогу суму коштів у розмірі 2500 грн.
Відтак заява позивача про розподіл судових вимог підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення на користь позивача судових витрат на суму 2500 грн.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 - залишити без змін.
Заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задовольнити частково.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Віськової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати правничої допомоги у розмірі 2 500 грн.
В іншій частині в задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Н.П. Баранник
суддя А.В. Шлай