06 листопада 2025 року справа №200/778/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 р. у справі № 200/778/25 (головуючий І інстанції Чучко В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства Юстиції України, Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих, Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, в якій просить:
- вжити заходи забезпечення позову за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу №132/5 від 16.01.2025 року та пункту 7 протоколу Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих від 09.01.2025 року щодо застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та направлення матеріалів перевірки до органів Національної поліції;
- забезпечити позов шляхом зупинення дії індивідуального акту - наказу Міністерства юстиції України №132/5 від 16.01.2025 року;
- забезпечити позов шляхом зупинення дії індивідуального акту - пункту 7 протоколу Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих від 09.01.2025 року щодо застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та направлення матеріалів перевірки до органів Національної поліції.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви.
Заявник, не погодившись з ухвалою суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу про забезпечення позову, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою, ухваленою із порушенням норм процесуального права та просить суд ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначає, що законодавець прямо передбачив, що при використанні такого способу захисту порушених прав як «визнання протиправним та скасування індивідуального акта» заходом забезпечення таких позовних вимог є «зупинення дії такого індивідуального акта» тимчасово, на період розгляду справи по суті.
Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, яке допускається, якщо не вжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
В той же час задоволення заяви позивача про забезпечення позову в жодному разі не призведе до фактичного розгляду судом справи по суті, оскільки підстави для визнання протиправним оскаржуваних індивідуальних актів, які необхідно розглянути під час розгляду позовної заяви, суттєво відрізняються від тих підстав, на які посилався позивач в своїй заяві про забезпечення позову, а саме, в заяві позивачем були наведені докази того, що при невжитті заходів забезпечення позову у подальшому позивач вже не зможе виконати судове рішення.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, враховуючі вищенаведене, скаржник звертає увагу на те, що підставою для скасування оскаржуваної Ухвали в цій частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (п. 3 ч. 1 ст. 317 ЦПК України).
Позивач в своїй заяві про забезпечення позову посилався як на підставу свого звернення саме на п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, а саме, вказуючи та обґрунтовуючи те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Таким чином, позивач обрав як підставу для свого звернення не п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України щодо очевидності протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (оскільки це буде предметом розгляду позовної заяви по суті), а неможливість у подальшому виконати рішення суду. А тому вищезазначені висновки, викладені в оскаржуваній Ухвалі, не відповідають дійсності та позиції позивача.
Отже вважає, що підставою для скасування оскаржуваної Ухвали в цій частині є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 317 ЦПК України) та неправильне застосування норм процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 317 ЦПК України).
Позивачем у своїй заяві про забезпечення позову було зазначено, що в його провадженні перебуває 30 судових справ, в яких позивача було призначено арбітражним керуючим (ліквідатором, керуючим реструктуризацією, керуючим реалізацією в залежності від судової процедури згідно зі статтею 6 Кодексу України з процедур банкрутства). Ця інформація подавалась у табличному вигляді з посиланням на номери справ та на господарські суди, в провадженні яких перебувають ці справи.
Прийняття відповідачем спірного Наказу та дія цього Наказу на час розгляду адміністративним судом позову про скасування Наказу та п. 7 Протоколу призведе до відсторонення арбітражного керуючого по всіх судових справах згідно з пунктом 5 частини 4 статті 28 Кодексу України з процедур банкрутства.
При цьому сам процес відсторонення позивача зумовлює пошук нової кандидатури, що потребуватиме додаткових зусиль з боку комітету кредиторів (зборів кредиторів) згідно зі статтею 28 Кодексу України з процедур банкрутства.
Водночас, у разі задоволення адміністративним судом позовних вимог позивач не зможе поновити свій статус арбітражного керуючого по судових справах, в яких відбулось або відсторонення, або заміна арбітражного керуючого, адже це не передбачено Кодексом України з процедур банкрутства.
Таким чином, відсторонення позивача від виконання повноважень арбітражного керуючого по вже відкритих справах призведе лише до затягування судового процесу та фактичного зупинення проваджень по цих справах, яке юридично, відповідно до частини 17 статті 39, статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства, не може бути зупинено - і це, в свою чергу, призведе до додаткового нарахування новим арбітражним керуючим за такий період грошової винагороди за кожен місяць виконання ним повноважень (стаття 30 Кодексу України з процедур банкрутства).
Від Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що позивачем у заяві про забезпечення позову не доведено та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Задоволення заяви позивача фактично призведе до розгляду судом справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Отже, позивачем не наведено обставин та не надано відповідних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити ефективний захист прав позивача та якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Судом першої інстанції таких обставин також не встановлено.
Від Міністерства Юстиції України надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що суд першої інстанції дійшов правомірних висновків, що: забезпечивши позов шляхом зупинення дії спірного наказу правові наслідки будуть аналогічні тим, що могли б настати у разі задоволення позову в даній справі. Тобто, задоволення заяви позивача фактично призведе до розгляду судом справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову; позивачем не наведено обставин та не надано відповідних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити ефективний захист прав позивача та якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду; забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Частиною другою статті 150 КАС України передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Ключовим аспектом забезпечення позову є необхідність обґрунтувати існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову, зазначити чим керувався суд, визначаючи співмірність застосованого ним виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, вказати, яким чином суд пересвідчився, що між сторонами дійсно існує спір, надати оцінку доводам заявника щодо забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності таких вимог.
Так, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Позивачем не доведено обставини, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся. У свою чергу суд першої інстанції, врахував співвідношення прав (інтересу) про захист яких просить заявник із наслідками вжиття заходів забезпечення, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Зупинення дії цих актів фактично призведе до тимчасового скасування їх правових наслідків, що може бути прирівнено до попереднього розгляду справи по суті.
З матеріалів справи убачається, що заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника, оскільки оскаржувані рішення вважатимуться скасованими з моменту набрання судовим рішенням законної сили, що враховано судом першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Відмовляючи в задоволені заяви, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не наведено обставин та не надано відповідних доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити ефективний захист прав позивача та якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Судом таких обставин також не було встановлено.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Колегія суддів зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до ч.1, 2 та 4 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
За ч.1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За ч. 2 та 4 статті 151 КАС України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Заходи забезпечення позову, які застосовує суд, не можуть зупиняти, унеможливлювати або в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів, всеукраїнського референдуму.
Відповідно до ч.3 ст.152 КАС України, у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Так, при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 дійшов висновку щодо застосування зазначених підстав забезпечення позову у адміністративній справі про таке: «Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.».
Отже, суд при вирішенні питання про забезпечення позову у кожному випадку, повинен виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 420/6907/20, від 13 травня 2021 року у справі № 420/2719/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 420/11076/20, від 01 червня 2022 року у справі № 580/5656/21 та від 21 березня 2023 року у справі № 460/9602/20, від 23 червня 2023 року у справі № 640/20708/22, від 25 червня 2024 року у справі №260/9623/23.
Тобто, заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Як зазначалось, при вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанцій установив, що предметом позову є визнання протиправним та скасування наказу №132/5 від 16.01.2025 та пункту 7 протоколу Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих від 09.01.2025 щодо застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та направлення матеріалів перевірки до органів Національної поліції;
Наказом Міністерства юстиції України №132/5 від 16.01.2025 року було застосовано до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, припинення діяльності арбітражного керуючого та припинення дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 07 березня 2013 року № 461.
Позивач наголошує, що він обрав як підставу для свого звернення не п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України щодо очевидності протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (оскільки це буде предметом розгляду позовної заяви по суті), а неможливість у подальшому виконати рішення суду.
Прийняття відповідачем спірного Наказу та дія цього Наказу на час розгляду адміністративним судом позову про скасування Наказу та п. 7 Протоколу призведе до відсторонення арбітражного керуючого по всіх судових справах згідно з пунктом 5 частини 4 статті 28 Кодексу України з процедур банкрутства.
У разі задоволення адміністративним судом позовних вимог позивач не зможе поновити свій статус арбітражного керуючого по судових справах, в яких відбулось або відсторонення, або заміна арбітражного керуючого, адже це не передбачено Кодексом України з процедур банкрутства.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 240/16920/21, від 15.04.2022 у справі №440/6755/21, від 13.07.2022 у справі №240/26736/21, від 31 січня 2023 року справа № 140/8709/21.
За ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.(ч.1 ст.72 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2, 3 ст.154 КАС України, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Суд згідно ч. 1 ст. 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд зазначає, що положення ст. 77 КАС України встановлює обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності під час розгляду справи.
Отже факт наявності чи відсутності порушеного права позивача щодо оскаржуваного у спірних правовідносинах рішення повинен бути доведений відповідними засобами доказування за наслідками розгляду справи та встановлений судом під час прийняття рішення.
У той же час КАС України не покладає обов'язку на суд встановлювати доведеність такого факту на час відкриття провадження у справі, розгляду заяви зацікавленої особи про вжиття заходів забезпечення позову, як і не пов'язує доведення таких обставини для визначення підстав, передбачених ч.2 ст.150 КАС України, за яких такі заходи вживаються.
Щодо твердження позивача про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити і унеможливити виконання судового рішення та ефективний захисту його прав та інтересів, суд зазначає, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Не наведено заявником й відомостей про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такий мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Позиція заявника, покладена в основу мотивації заяв про забезпечення позову, ґрунтувалась на припущеннях й не була підтверджена жодними доказами.
Таким чином, позивачем не зазначено, які саме його права будуть порушені і їх неможливо буде поновити (необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для захисту цих прав) в разі невжиття заходів забезпечення позову, адже положеннями частини 2 статті 150 КАС України передбачено забезпечення позову не у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а у випадку необхідності докладання значних зусиль та витрат для виконання рішення суду або в поновленні порушених прав, або якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, суд, наголошує, що рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, можуть завдавати їм шкоди і мати інші негативні наслідки. Проте, наявність таких обставин, саме по собі, не є підставами, у розумінні ст. 150 КАС України, застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Викладене свідчить про непропорційність та не співмірність застосування вказаних позивачем у заяві заходів забезпечення позову, що свідчить про відсутність існування підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 р. у справі № 200/778/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.
Повне судове рішення складено 06 листопада 2025 року.
Колегія суддів Е.Г. Казначеєв
Т.Г. Гаврищук
І.Д. Компанієць