06 листопада 2025 року справа №200/1760/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року (повне судове рішення складено 24 липня 2025 року) у справі № 200/1760/25 (суддя в І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач-1) про скасування рішення №050650006649 від 03.03.2025; зобов'язання призначити з 06.11.2022 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 по справі №1-5/2018 (746/15).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 23.02.2025 подав заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах до Пенсійного фонду України через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України. Рішенням пенсійного органу № 050650006649 від 03.03.2025 йому було відмовлено в призначені пенсії за віком на пільгових умовах. Зазначив, що у його трудовій книжці наявні записи про трудову діяльність позивача за списком 1, а тому згідно наявного стажу має право на пенсію по досягненню 50 років. Враховуючи положення Закону України від 20.03.2023 №2981-ІХ «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідач мав призначити йому пенсію з 06.11.2022. Рішення відповідача № 050650006649 від 03.03.2025 вважає протиправним, просив задовольнити позов.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року залучено Головне об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до участі у справі як другого відповідача (далі - відповідач-2).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03.03.2025 №050650006649 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2025, з урахуванням висновків суду, зарахувавши до пільгового стажу позивача за Списком 1 періоди роботи з 25.08.2010 по 31.10.2020, з 02.11.2010 по 31.12.2010, з 23.01.2011 по 31.01.2011, з 16.02.2011 по 31.03.2011, з 01.05.2011 по 31.05.2012.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Головне управління не порушувало прав позивача на отримання пенсії, а тому суд безпідставно задовольнив позовні вимоги.
Відповідачем-1 прийнято спірне рішення від 03.03.2025 050650006649 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України №1058 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком 1 (7 років 5 місяців 14 днів) та із порушенням п. 14-4 Прикінцевих положень щодо зазначення в заяві про призначення пенсії відомостей про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Страховий стаж заявника на дату звернення становить 35 років 05 місяців 16 днів, пільговий стаж за Списком 1 - 07 років 05 місяців 14 днів, який враховано відповідно відомостей по спеціальному стажу наявних в реєстрі застрахованих осіб (код підстави для обліку спеціального стажу ЗПЗ013А1, підприємство розміщується на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній), що дає право на зниження пенсійного віку на 6 років. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки колгоспника від 05.05.1993 серії НОМЕР_1 :- з 05.11.1989 по 22.04.1994, оскільки відсутні підстави внесення записів про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів (номер та дата документу) та записи посвідчено печаткою вибірково, довідка про кількість відпрацьованих днів не надавалася.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Позивач, громадянин України, є особою, що претендує на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1.
Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є суб'єктами владних повноважень, органами виконавчої влади, основним завданням яких, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року 28-2, на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
23.02.2025 ОСОБА_1 звернувся через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
До вказаної заяви додано заяву від 23.02.2025, відповідно до якої позивач просив призначити пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку згідно Закону України від 20.03.2023 №2981-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, де ведуться бойові дії.
Крім того, до вказаної заяви додано заяву від 23.02.2025, відповідно до якої позивач зазначив про неотримання пенсії від російської федерації.
Судом встановлено на підставі трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 05 травня 1993 року, що ОСОБА_1 працював у ВАТ «ММК ім. Ілліча» у період з 18.11.2003 по 31.03.2022, а саме:
- на підставі розпорядження 198/6 від 17.11.2003 прийнято на хіміко-металургійну фабрику в цех 1 плавильником дільниці з переплавки алюмінію 3 розряду, тимчасово, на два місяці;
- на підставі розпорядження 56 від 22.01.2004 переведено там же плавильником 3 розряду постійно;
- на підставі розпорядження 5/к від 19.01.2004 присвоєно 4 розряд;
- на підставі розпорядження 75 від 01.06.2012 переведено на дільницю з виробництва зварювальних електродів прожарювачем на печах 2 розряду;
- на підставі наказу 4108 від 26.04.2016 переведено у газовий цех дільниця газоочисток бригада з обслуговування газоочистки 3 апаратник очищення газу 4 розряду;
- на підставі наказу 2135 від 15.10.2019 переведено у газовому цеху дільниця газоочисток бригада з обслуговування газоочистки 2 апаратник очищення газу 5 розряду;
- 31.03.2022 припинено трудові відносини.
05.03.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення № 050650006649 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку із відсутністю пільгового стажу роботи за Списком 1 (10 років) та із порушенням п.14-4 Прикінцевих положень.
Рішення обґрунтоване тим, що пільговий стаж за Списком 1 складає 7 років 5 місяців 14 днів, який враховано відповідно відомостей по спеціальному стажу, наявних в реєстрі застрахованих осіб (код підстави для обліку спеціального стажу ЗПЗ013А1, підприємство розміщується на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній), що дає право на зниження пенсійного віку на 6 років. В разі неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, необхідно про це повідомити в заяві про призначення пенсії. Документів, підтверджуючих пільговий характер роботи, не надано. Не враховано до загального страхового стажу період роботи у колгоспі з 05.11.1989 по 22.04.1994 (відсутні підстави внесення записів про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів (номер та дата документу) та записи посвідчено печаткою вибірково, довідка про кількість відпрацьованих днів не надана).
Судом встановлено на підставі розрахунку стажу ОСОБА_1 , наданого відповідачем, що до пільгового стажу за Списком 1 зараховано періоди роботи з 18.11.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 24.08.2010, з 01.11.2010 по 01.11.2010, з 01.01.2011 по 22.01.2011, з 01.02.2011 по 15.02.2011, з 01.04.2011 по 30.04.2011. Водночас, до пільгового стажу за Списком 1 не зараховано періоди з 25.08.2010 по 31.10.2020, з 02.11.2010 по 31.12.2010, з 23.01.2011 по 31.01.2011, з 16.02.2011 по 31.03.2011, з 01.05.2011 по 31.05.2012.
Отже, спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для непризначення пенсії на підставі пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України 1-р/2020 від 23.01.2020, а також не зарахування до пільгового стажу за Списком 1 певних періодів роботи.
При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до п. «а» ч. 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (в редакції чинній після прийняття Закону від 02.03.2015 №213-VIII, далі - Закон №1788) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений п. «а» ст. 13 Закону № 1788 стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам було збільшено з 20 років до 25 років.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набрав чинності з 01.04.2015.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції до 03.10.2017, далі - Закон №1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, після набрання чинності нормами Закону №1058-IV правила призначення пенсій за Списком 1 регламентувались п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону №1788.
Таке правове регулювання існувало до дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону №1058-IV доповнено ст. 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції викладено пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, згідно якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом №2148-VIII передбачено, що наведені вище норми закону підлягають застосуванню з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком 1 почали регламентуватись одночасно двома законами: пунктом «а» статті 13 Закону №1788 в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Зазначене правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Згідно п.п. 1-3 резолютивної частини зазначеного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, які одночасно врегульовують призначення пенсій за Списком 1, а саме: пункт «а» частини 1 статті 13 Закону № 1788 в редакції до Закону №213-VIII та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону №2148-VIII.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-IV з іншого в частині стажу роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий не менше 20 років, тоді як другий не менше 25 років.
Тому, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
У зв'язку з цим між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положенням статті 13 Закону №1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII. Водночас пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення йому пенсії керувався нормами статті 114 Закону №1058-IV.
Отже, визначаючись з тим, нормами якого саме закону слід керуватися під час призначення пенсії позивача, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду справи №360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, у постанові від 03.11.2021 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-XII з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16.05.2023 у справі №160/5189/20, від 02.06.2023 у справі №160/13468/20, від 06.11.2023 у справі №240/24/21.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що позивач звертаючись 23.02.2025 до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах не вказував, згідно якого Закону України необхідно призначити йому пенсію.
Відповідач, призначаючи позивачу пенсію, керувався положеннями статті 114 Закону №1058-VI, однак у даному випадку відповідач повинен був застосовувати норми статті 13 Закону №1788-XII, оскільки саме Закон №1788-XII більш сприятливіший та такий, що захищає право позивача на пенсію за віком на пільгових умовах.
Стосовно не зарахування до пільгового стажу позивача за Списком 1 періодів роботи з 25.08.2010 по 31.10.2020, з 02.11.2010 по 31.12.2010, з 23.01.2011 по 31.01.2011, з 16.02.2011 по 31.03.2011, з 01.05.2011 по 31.05.2012, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 62 Закону «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N1566/11846.
Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунок та поновлення пенсії, визначений Розділом 2 цього Порядку.
Підпунктом 2 пунктом 2.1 Порядку 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу №637).
Згідно пункту 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку).
Пунктом 4.2 цього Порядку передбачено право органу, що призначає пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Пунктом 4.7 Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
З 16.01.2003 по 24.06.2016 застосовувався Список 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, яким передбачена професія плавильника, зазначена в трудовій книжці позивача.
Як визначено пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації вимагається в двох випадках:
1) відсутність трудової книжки;
2) відсутність в трудовій книжці відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17.
Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах, відповідно до п. «а» ст. 13 Закону №1788, є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що визначені положеннями зазначеної статті, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.
Судом встановлено, що насамперед записами у трудовій книжці підтверджується пільговий характер роботи позивача у вищезазначені періоди.
Враховуючи зазначене, відповідачем протиправно не зараховано періоди з 25.08.2010 по 31.10.2010, з 02.11.2010 по 31.12.2010, з 23.01.2011 по 31.01.2011, з 16.02.2011 по 31.03.2011, з 01.05.2011 по 31.05.2012 до пільгового стажу за Списком 1.
З метою ефективного захисту прав позивача суд першої інстанції, враховуючи положення ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов правильного висновку вийти за межі позовних вимог задовольнивши їх шляхом зарахування до пільгового стажу за Списком 1 періодів з 25.08.2010 по 31.10.2010, з 02.11.2010 по 31.12.2010, з 23.01.2011 по 31.01.2011, з 16.02.2011 по 31.03.2011, з 01.05.2011 по 31.05.2012.
Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Разом з тим, суд зазначає, що право позивача на отримання належних особі пенсійних виплат в цьому випадку не може ставитися в залежність від підтвердження в судовому порядку тих обставин, які існували на час звернення із первинною заявою та викликали сумнів у пенсійного органу, а тому таке право підлягає поновленню з моменту його виникнення.
Оскільки позивач на час первинного звернення (23.02.2025) із заявою про призначення пенсії досяг віку 50 років, мав страховий стаж роботи більше 20 років, водночас, пільговий стаж за Списком 1, з урахуванням вказаних вище періодів, які підлягають зарахуванню, становить менше ніж 10 років, що підтверджується матеріалами справи, доказів протилежного позивачем не надано, та належного обґрунтування позовних вимог в цій частині, суд дійшов висновку, що позивач не набув право на пенсію, з урахуванням рішення Конституційного Суду України 1-р/2020 справа 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
Стосовно ненадання позивачем особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації суд зазначає наступне.
З 23 червня 2024 року набрав чинності Закон України від 25 квітня 2024 року 3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до пункту14-4 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким встановлено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Судом встановлено на підставі паспорта серії НОМЕР_2 , що адресою реєстрації позивача є АДРЕСА_1 .
На підставі переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року №376 вказаний населений пункт є територією України, тимчасово окупованою російською федерацією, з 10.03.2022.
Отже, позивач є особою, яка проживає на тимчасово окупованій території України, а тому у відповідності до вимог пункту 14-4 розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», він має підтвердити в заяві про призначення пенсії неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Водночас, матеріали справи містять копію заяви позивача від 23.02.2025, якою повідомлено, що позивач не отримує пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідач в обґрунтування відмови в призначенні пенсії позивачу посилався на те, що в разі неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, необхідно про це повідомити саме в заяві про призначення пенсії.
Водночас, суд звертає увагу, що відповідачем не надано оцінки поданій позивачем заяві від 23.02.2025, в якій зазначено відповідне повідомлення на виконання п. 14-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 1.8 розділу І Порядку 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія.
Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку 22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Суд звертає увагу, що у разі відсутності відповідного повідомлення позивача про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації відповідач 1 повинен був повідомити позивача у визначений Порядком 22-1 спосіб про необхідність подання особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, водночас, доказів на підтвердження вказаного матеріали справи не містять.
Таким чином висновки відповідача у спірному рішенні щодо відмови в призначенні позивачу пенсії є передчасними.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача 1 призначити з 06.11.2022 пенсію за віком на пільгових умовах до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 1-р/2020 по справі 1 5/2018 (746/15), суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Європейський суд з прав людини Рішенням у справі «Круслена» від 24 квітня 1990 року зазначив, що «закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання».
Відповідно до п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 1380/5, визначено наступне поняття дискреційних повноважень. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження Пенсійного фонду саме щодо призначення позивачу пенсії.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті5та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, місцевий суд дійшов правильного висновку, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23.02.2025, з урахуванням висновків суду, зарахувавши до пільгового стажу позивача за Списком 1 періоди роботи з 25.08.2010 по 31.10.2010, з 02.11.2010 по 31.12.2010, з 23.01.2011 по 31.01.2011, з 16.02.2011 по 31.03.2011, з 01.05.2011 по 31.05.2012.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
При цьому допущена місцевим судом описка як в мотивувальній, так і в резолютивній частинах в періоді з 25.08.2010 по 31.10.2020 (помилково вказано 2020 рік замість 2010) може бути ним виправлена.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі № 200/1760/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 06 листопада 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук