Справа № 204/9099/24
Провадження № 2/204/456/25
49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
(повний текст)
30 вересня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючої судді Чудопалової С.В.
за участю секретаря судового засідання Корягіної Р.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє представник адвокат Хоменко Олена Миколаївна (адреса знаходження: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 ), третя особа Служба у справах дітей Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області (адреса місця знаходження: 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Центральна, 88)та Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві Державної адміністрації (адреса місця знаходження: 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, кімн. 422) про позбавлення батьківських прав,
Позивач, в інтересах якого діє представник Хоменко О.М. звернулася до суду з позовною заявою про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони з 27.08.2013 по 28.04.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбних відносин у подружжя народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу мешкає з позивачкою. Його вихованням, піклуванням, здоров'ям, інтелектуальним та моральним розвитком займається тільки позивач. Відповідач після розірвання шлюбу не приймає участі у вихованні дитини, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, не цікавиться його життям, інтересами иа його потребами, не надає матеріальної допомоги на утримання сина. Волноваським районним судом Донецької області виданий судовий наказ від 18.12.2018 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини заробітку боржника. Відповідач аліменти не сплачує, наявна заборгованість по сплаті аліментів. Також відповідач зовсім не спілкується з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення. Дитина практично не знайома зі своїм батьком та вважає його сторонньою особою. Тобто відповідач ухиляється від виконання покладених на нього законодавством України батьківських обов'язків та наміру їх виконувати не виявляє , про що свідчить його байдужа поведінка стосовно сина. Таким чином, вважає, що відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, тому позбавлення його батьківських прав буде відповідати найкращим інтересам дитини у зв'язку з чим позивач звернулася до суду із даними позовними вимогами.
Ухвалою суду від 11.10.2024 відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання (а.с.51).
Ухвалою суду від 10.07.2025 було закрито підготовче провадження по зазначеній справі та справу було призначено до судового розгляду (а.с.89).
Позивач в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, представник який діє в її інтересах адвокат Хоменко О.М. надіслала на адресу суду чисельні листи про розгляд справи без участі представника за наявними матеріалами. Будь-яких інших клопотань про витребування доказів, допит свідків, тощо не заявляла. Даних про те, що позивач проходить військову службу матеріали справи також не містять.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був неодноразово повідомлений у встановленому законом порядку,шляхом розміщення оголошень на вебпорталі «Судова влада». Третя особа : служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилася, представник Служби надав суду лист від 21.02.2025, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 надіслала до служби пояснення, у яких зазначила, що з вересня 2024 знаходиться у Харківській області, де проходить військову службу, її малолітній син разом із бабусею перебувають за кордоном у Республиці Польщ. Тому зазначили, що про неможливість надання висновку по справі, оскільки малолітній ОСОБА_3 на території Святошинського району м.Києва не зареєстрований і не проживає (а.с.53-54). Судові засідання просили провести без присутності представників Служби.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши долучені докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленомуцим Кодексом, звернутися до суду за захистомсвоїхпорушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Виходячи з вищенаведеного, суд розглянув справу в межах позовних вимог та за наявними в ній доказами, які надані сторонами.
Відповідно до ст. 164 СК України, батько, мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від своїх обов'язків по вихованню дитини.
Стаття 150 цього Кодексу перелічує обов'язки батьків щодо виховання дитини. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.08.2013, який за рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 28.04.2017 було розірвано,яке набрало чинності (а.с. 20).
Від шлюбних відносин у подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 (а.с.19).
Волноваським районним судом Донецької області видано судовий наказ від 18.12.2018 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини, сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі частини заробітку щомісяця, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 07.12.2018 до повноліття дітей(а.с. 21).
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач зверталася до управління Служби у справах дітей із заявами про надання висновку висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Згідно листа Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації від 21.02.2025, який було направлено до суду, вбачається, що ОСОБА_1 надіслала до служби пояснення, у яких зазначила, що з вересня 2024 знаходиться у Харківській області, де проходить військову службу, її малолітній син разом із бабусею перебувають за кордоном у Республиці Польщі. Зазначили, що про неможливість надання висновку по справі, оскільки малолітній ОСОБА_3 на території Святошинського району м.Києва не зареєстрований і не проживає (а.с.53-54).
Звертаючись до суду з позовом позивачем не зазначено, та не підтверджено доказами, що її малолітній син ОСОБА_4 разом з бабусею виїхали за кордон. Згідно отриманих відомостей з ДМС від 23.09.2024 відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у м.Волноваха Донецької області, тобто на тимчасово окупованій території (а.с.28). Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23). Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Треба зазначити, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Самі по собі встановлені факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиноюсьомоюстатті7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав,установленихКонституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованоюПостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.
Змістом положень ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В ч. 2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як вбачається з позову, на підтвердження своїх позовних вимог, сторона позивача, як на доказ обмежилась лише наданням суду копії свідоцтва про народження дитини, рішення суду про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Будь-яких клопотань неможливість надати певні докази або клопотання про витребування доказів, допит свідків з боку позивача не заявлялося. Рішення служби у справах дітей щодо доцільності позбавлення батька батьківських прав також відсутнє в матеріалах справи.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно сина ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутні. Відповідно до положень ст. 81 ч. 1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно сина є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками.
При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Судом не встановлено жодних обставин, які б свідчили про те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, що він має негативну характеристику, чи вчиняв будь-які протиправні дії відносно дитини. Судом не встановлено винної поведінки відповідача. При цьому суд враховує, що відповідач зареєстрований у м.Волноваха Донецької області, тобто на тимчасово окупованій території.
Верховний Суд вже робив висновок з приводу того, що вимушене тимчасове перебування одного з батьків за кордоном унаслідок життєвих обставин (зокрема, запровадження карантинних заходів, уведення воєнного стану на території України) дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків з дитиною, проте вказана обставина сама по собі не свідчить про ухилення батька від участі у вихованні та утриманні дитини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2023 року в справі N? 334/5153/18, провадження №61-586с623).
На підставі ч.1-3ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Отже, за відсутності жодних об'єктивних та безсумнівних доказів свідомого ухилення відповідачем від виконання батьківських прав, що можуть бути наслідком позбавлення останнього батьківських прав відносно його дітей, суд вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача, які пов'язані зі сплатою судового збору, підлягають віднесенню на рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 18, 20, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованою Постановою ВР N 789-XII від 27.02.1991 року, т. 51 Конституції України, ст. ст. 11, 60, 212-215, 263-265, 280 - 282, 288 ЦПК України, ст.ст. 150, 164, 166 СК України, суд, -
УХВАЛИВ : В задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області,Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві Державної адміністрації про позбавлення батьківських прав- відмовити. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані: Позивач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . РНОКПП НОМЕР_2 , (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ); Представник позивача -Хоменко Олена Миколаївна (адреса знаходження: АДРЕСА_2 ); Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 ); Третя особа -Служба у справах дітей Волноваської міської військово-цивільної адміністрації Волноваського району Донецької області, ЄДРПОУ 44198246, (адреса місця знаходження: 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Центральна, 88); Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві Державної адміністрації, ЄДРПОУ 37498740, (адреса місця знаходження: 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, кімн. 422).
Суддя: С.В.Чудопалова