Справа № 204/4437/25
Провадження № 2/0203/1789/2025
05.11.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Єдаменко С.В.,
при секретарі - Пархоменко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
23 квітня 2025 року ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» звернулось до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. (а.с.2-7) Ухвалою судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2025 року дану позовну заяву було передано за підсудністю до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська (наразі Центрального районного суду міста Дніпра). (а.с.75)
В обґрунтування позову зазначено, що 09 грудня 2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 15376-12/2023, який підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Відповідач вимог вказаного договору не виконав. 29 квітня 2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 29042024, у відповідності до умов якого ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» приймає належні ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» Права Вимоги до Боржників, вказаним у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників від 29.04.2024 до Договору факторингу № 29042024 від 29.04.2024 ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 24 000 грн., з яких 6 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 18 000 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Також, 09 грудня 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 7356467, який підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Відповідач вимог вказаного договору не виконав. 27 вересня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 27092024, у відповідності до умов якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» приймає належні ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» Права Вимоги до Боржників, вказаним у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників від 27.09.2024 до Договору факторингу № 27092024 від 27.09.2024 ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 13 240 грн., з яких 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 9 240 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Окрім цього, 09 грудня 2023 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 6598388, який підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Відповідач вимог вказаного договору не виконав. 11 січня 2024 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 11-01/2024, у відповідності до умов якого ТОВ «МАНІФОЮ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» приймає належні ТОВ «МАНІФОЮ» Права Вимоги до Боржників, вказаним у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників № 4 від 15.05.2024 до Договору факторингу № 11-01/2024 від 11.01.2024 ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 9 216 грн., з яких 3 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 6 216 грн. - сума заборгованості за відсотками.
З моменту отримання права вимоги позивачем по відношенню до відповідача не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. У зв'язку з невиконанням відповідачем належним чином зобов'язань, позивач в судовому порядку просить суд стягнути з відповідача: заборгованість за кредитним договором № 15376-12/2023 від 09 грудня 2023 року в розмірі 24 000 грн., з яких: 6 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 18 000 грн. - сума заборгованості за відсотками; заборгованість за кредитним договором № 7356467 від 09 грудня 2023 року в розмірі 13 240 грн., з яких: 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 9 240 грн. - сума заборгованості за відсотками; заборгованість за договором позики № 6598388 від 09 грудня 2023 року в розмірі 9 216 грн., з яких: 3 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6 216 грн. - сума заборгованості за відсотками, а також стягнути судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору. (а.с.2-7)
З урахуванням того, що згідно ст.32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Ухвалою судді від 28 травня 2025 року було відкрито провадження у справі та на підставі п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін. (а.с.82)
Позивач у судові засідання не з'явився, в позовній заяві клопотав про розгляд справи за відсутності представника позивача та проти розгляду справи в заочному порядку не заперечував. (а.с.7)
Відповідач в судові засідання не з'явився, відзив на позов до суду не находив. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на його адресу судових повісток та СМС повідомлень. (а.с.а.с.83, 84, 87, 88, 91, 92, 95, 96) Клопотань про розгляд справи за його відсутності відповідач не надав, про причини неявки не повідомив. Конверти, направлені на адресу відповідача, повернулись до суду із позначкою - «за закінченням терміну зберігання». (а.с.а.с.85, 89, 93, 97)
З урахуванням викладених вище обставин на підставі ст.ст.280, 287, 288 ЦПК України, розгляд справи проведено в заочному порядку. Враховуючи, що сторони у судове засідання не з'явились, справа розглянута без фіксування судового засідання технічними засобами, згідно ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що 09 грудня 2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 15376-12/2023. За умовами Договору Товариство зобов'язалося надати Клієнту у власність грошові кошти (кредит) в сумі 6 000 грн. строком на 120 днів, за яким нараховується 2,50 % на день. Такий Кредитний договір був укладений в електронній формі та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. (а.с.8-10)
Також, 09 грудня 2023 року відповідачем за допомогою електронного підпису позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), було підписано графік платежів до кредитного договору № 15376-12/2023 від 09.12.2023 р. та паспорт споживчого кредиту. (а.с.а.с.11, 12-13)
29 квітня 2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 29042024, у відповідності до умов якого ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» приймає належні ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. (а.с.14-16)
ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» 29 квітня 2024 року підписали Акт прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу № 29042024 від 29 квітня 2024 року. (а.с.17)
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 29 квітня 2024 року до договору факторингу № 29042024 від 29 квітня 2024 року ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 24 000 грн., з яких: 6 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 18 000 грн. - сума заборгованості за відсотками. (а.с.18)
Згідно з розрахунку ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» заборгованість відповідача за кредитним договором № 15376-12/2023 від 09 грудня 2023 року складає 24 000 грн. (а.с.19)
09 грудня 2023 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 7356467. За умовами Договору Товариство зобов'язалося надати Клієнту у власність грошові кошти (кредит) в сумі 4 000 грн. строком на 360 днів, за яким нараховується 2,20 % на день. Такий Кредитний договір був укладений в електронній формі та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. (а.с.22-29)
Також, 09 грудня 2023 року відповідачем за допомогою електронного підпису позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), було підписано Додаток № 1 до кредитного договору № 7356467 від 09.12.2023 р. та паспорт споживчого кредиту. (а.с.а.с.30, 31-32)
27 вересня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 27092024, у відповідності до умов якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» приймає належні ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. (а.с.33-35)
ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» 27 вересня 2024 року підписали Акт прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу № 27092024 від 27 вересня 2024 року. (а.с.36)
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 27 вересня 2024 року до договору факторингу № 27092024 від 27 вересня 2024 року ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 13 240 грн., з яких: 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9 240 грн. - сума заборгованості за відсотками. (а.с.37)
Згідно з розрахунку ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» заборгованість відповідача за кредитним договором № 7356467 від 09 грудня 2023 року складає 13 240 грн. (а.с.38)
09 грудня 2023 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 6598388. За умовами Договору Товариство зобов'язалося надати Клієнту у власність грошові кошти (кредит) в сумі 3 000 грн. строком на 80 днів, за яким нараховується 3 % на день. Такий договір був укладений в електронній формі та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. (а.с.44-48)
Також, 09 грудня 2023 року відповідачем за допомогою електронного підпису позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), було підписано Додаток № 1 до договору позики № 6598388 від 09.12.2023 р. та паспорт споживчого кредиту. (а.с.а.с.49-50, 51-53)
11 січня 2024 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір факторингу № 11-01/2024, у відповідності до умов якого ТОВ «МАНІФОЮ» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» приймає належні ТОВ «МАНІФОЮ» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. (а.с.54-57)
ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» 15 травня 2024 року підписали Акт прийому-передачі Реєстру боржників № 4 за Договором факторингу № 11-01/2024 від 11 січня 2024 року. (а.с.58)
Відповідно до витягу з реєстру боржників № 4 від 15 травня 2024 року до договору факторингу № 11-01/2024 від 11 січня 2024 року ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 9 216 грн., з яких: 3 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 216 грн. - сума заборгованості за відсотками. (а.с.59)
Згідно з розрахунку ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» заборгованість відповідача за договором позики № 6598388 від 09 грудня 2023 року складає 9 216 грн. (а.с.59а)
Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (постанова Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23).
Згідно ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України).
Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19; від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 та від 22.11.2021 у справі № 234/7719/20.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом ч.ч.3, 4, 6 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч.12 ст.11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитні договори між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 , ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , договір позики між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису позичальника шляхом введення одноразового ідентифікатора.
Отже, між сторонами було укладено кредитні договори та договір позики, які оформлені сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договори у встановленому законом порядку оспорювалися чи визнавалися недійсними.
При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст.629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до вимог ст.81 ЦПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частинами 3, 4 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Суд не може вчиняти активних дій, оскільки це суперечитиме засаді об'єктивності та неупередженості суду, відображеній, зокрема, у п.4 ч.5 ст.12 ЦПК (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 465/4873/20, провадження № 61-6627св23).
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст.95 ЦПК України).
За змістом ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Суд бере до уваги правові висновки, наведені, зокрема, в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) за змістом яких: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі».
Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц дійшов наступних висновків: «Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10. 2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21):
«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами».
Відповідна правова позиція Верховного Суду є сталою.
Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21, також зазначено, що:
«194. Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу.
195. Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
196. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору».
Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19, провадження № 61-7310св24).
Однак матеріали справи, що є предметом розгляду, не містять виписок за рахунками відповідача, на які за умовами кредитних договорів позикодавці зобов'язались передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договорів строк.
Отже, з урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав виписок з особового рахунку відповідача, а розрахунки заборгованості, доказом не є, оскільки не підтверджує здійснення фінансових операцій, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача за кредитними договорами.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що:
«Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
З доказів, наданих позивачем, у суду немає можливості встановити наявність чи відсутність заборгованості у відповідача, а також встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем.
При цьому, суд наголошує, що обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, є складовою змісту позову (фактично його обґрунтуванням, ілюстрацією арифметичних дій за результатами яких склалась сума, заявлена позивачем до стягнення), та не є доказом у справі (п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України).
Не є доказом на підтвердження сум боргу також і витяг з реєстру боржників від 29.04.2024 до договору факторингу № 29042024 від 29.04.2024, витяг з реєстру боржників від 27.09.2024 до договору факторингу № 27092024 від 27.09.2024, та витяг з реєстру боржників № 4 від 15.05.2024 до договору факторингу № 11-01/2024 від 11.01.2024, оскільки не підтверджують здійснення фінансових операцій та не є первинними документами, що підтверджують розмір заборгованості.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (п.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої палати Верховного Суду від 11.10.2023 № 756/8056/19, провадження № 14-94цс21).
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18 (провадження № 61-406св21) загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Надані позивачем розрахунки заборгованості за кредитними договорами не є первинними документами, що підтверджують розмір заборгованості, такі документи повністю складено позивачем (односторонньо) та лише ілюструють обрахунки щодо порядку визначення суми, заявленої до стягнення, але не підтверджують наявність заборгованості, її походження і розмір.
Сам по собі розрахунок заборгованості без належних підтверджуючих доказів не може свідчити про наявність визначеної позивачем суми заборгованості, а з доданих наразі до позову доказів суд позбавлений можливості зробити достеменний висновок про те, що відповідачем не вчинялись дії щодо її погашення.
З урахуванням того, що надані позивачем розрахунки суми боргу за кредитними договорами не є зведеними документами, які не було погоджено з відповідачем і не підтверджено первинними обліковими бухгалтерськими документами, суд приходить висновку про те, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаними договорами у розмірі, зазначеному у розрахунках.
Відтак, суд приходить висновку, що належних, допустимих та достатніх доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру, матеріали справи не містять, а відтак позов є недоведеним та необґрунтованим.
Пунктом 4 ч.2 ст.43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Частиною 1 ст.44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Частинами 2, 4 ст.83 ЦПК України унормовано, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Суд наголошує, що справа перебуває у провадженні суду з травня 2025 року, а отже у позивача було достатньо часу для того, щоб подати всі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази з об'єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, - суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.
Процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді справи роз'яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам, оскільки це може призвести до порушення встановленого у ст.6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 443/1012/18 (провадження № 61-6304св22).
За таких обставин, на підставі долучених до позову доказів, суд позбавлений можливості перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків заборгованості, у зв'язку з чим, не вбачає правових підстав для задоволення позову.
Отже, з огляду на те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження порушення боржником своїх зобов'язань та їх розміру, вимоги про стягнення заборгованості з відповідача задоволенню не підлягають.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, витрати зі сплату судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 280-282 ЦПК України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Сторони по справі:
позивач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», код ЄДРПОУ - 35625014, адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.ст.273, 289 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його підписання. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Єдаменко