Справа № 201/11175/25
Провадження № 2 /201/5024/2025
27 жовтня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
за участі секретаря судового засідання - Максимової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, -
Стислий виклад позицій сторін.
09 вересня 2025 року до Соборного районного суду міста Дніпра надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, у якому він просив визнати Договір поруки 15 жовтня 2021 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 15 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошей, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику позику в розмірі 35 000,00 доларів США, зі строком повернення грошових коштів до 31.12.2024 року. Позика була надана в м. Дніпро, в відділенні ПриватБанку, яке було розташоване за адресою АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін, для дотримання безпеки та з метою перевірки грошових коштів, повернення позики та належне виконання даного договору ПОЗИЧАЛЬНИКОМ, мало відбутися в приміщенні КБ «ПРИВАТБАНК» за вказаною адресою з метою їх перевірки. Позика позичальнику була надана безвідсотково. Дані грошові кошти дійсно були отримані позичальником, оскільки факт отримання коштів було встановлено власноручно підписаною розпискою про їх отримання.
Оскільки між ним, позивачем, та позичальником в той час існували приятельські стосунки, вона попросила підписати договір поруки одночасно з договором позики, і пояснила, що це формальність, оскільки він кредитні кошти бере на декілька місяців, хоч формально договір позики було складено саме до 31.12.2024 року і жодних негативних наслідків для нього, позивача, через підписання даного договору не настане, тому як всі гроші позичальник поверне максимум за рік після отримання, а даний договір необхідний для формальності. Він, позивач, довірився своїй знайомій та підписав даний договір. В той же день, 15.10.2021 року, між ним та кредитором ОСОБА_2 , у присутності позичальника, був укладений договір поруки, за умовами якого він став солідарним боржником у разі, якщо позичальник не виконає належним чином своє зобов'язання. Пізніше, він, позивач, звертався до юристів, які йому роз'яснили наслідки, які можуть для нього настати у разі, якщо позичальник не виконає або виконає неналежно умови договору позики. Вказаним договором поруки йому, позивачу, фактично завдано шкоди. У момент підписання договору поруки Відповідачами, йому не був наданий на узгодження сам договір позики для вивчення його умов, а тому він не міг знати про існування цього договору. До того ж договір не був посвідчений нотаріально, а його цивільна дружина, не надавала своєї згоди на його укладання.
Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, та звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до позивача за первісним позовом та ОСОБА_3 , відповідно до якої просила стягнути з них солідарно, суму боргу за договором позики від 15.10.2021 року, в розмірі 35 000 доларів США.
В обґрунтування своїх вимог позивака за зустрічним позовом послалася на те, що 15.10.2021 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого вона надала позичальнику позику в розмірі 35 000,00 доларів США, зі строком повернення грошових коштів до 31.12.2024 року. Позика була надана в м. Дніпро, в відділенні ПриватБанку, яке було розташоване за адресою АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін, для дотримання безпеки та з метою перевірки грошових коштів, повернення позики та належне виконання даного договору позичальником, мало відбутися в цьому ж приміщенні ПриватБанку, з метою перевірки коштів, які будуть повертатися. На підтвердження факту отримання позичальником грошових коштів саме у вказаному розмірі була складена та підписана розписка про отримання грошей. Гроші відповідачка отримала під час підписання даного договору в повному обсязі, що підтверджує підписана нею розписка. Строк надання відповідачем позики сторони передбачили до 31 грудня 2024 року включно. За умовами п.3 Договору, відповідачка має право повернути достроково позику, а позивач зобов'язується прийняти повернуті грошові кошти раніше визначеного у пункту 1 цього договору терміну, а також позичальник має право повертати грошові кошти за цим договором частинами. Пунктом 4 передбачав, що позичальник має право повернути позику, а позикодавець зобов'язується прийняти грошові кошти і раніше визначеного у пункту 1 цього договору термін. Пунктом 5 договору передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 50000,00 (п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок) грн. Крім того пунктом 7 договору передбачено було що у разі неналежного виконання умов даного договору або через невиконання умов договору щодо своєчасного повернення позики, позикодавець має право вимагати в судовому порядку звернення стягнення на майно або визнання права власності за собою, яке належить позичальнику (а саме на нежиле приміщення - магазин-приміщення №1049, який розташоване в АДРЕСА_2 , та має наступні характеристики: у житловому будинку літ а-9 на 1-му поверсі приміщення №1049 загальною площею 51,7 кв.м., ганок з дашком літ. а1, п/д а1 - склад загальною площею 7,4 кв.м., а всього загальною площею 59,1 кв.м. нежиле приміщення належить позичальнику на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 10.07.2008 р., який посвідчено приватним нотаріусом дніпропетровського міського нотаріального округу Шрамко О.Ю. за реєстровим номером 6821. При цьому правом вибору майна, за рахунок якого позикодавець може задовольнити свої грошові вимоги з метою погашення боргу, наділений позикодавець. На підтвердження укладеного договору позики відповідач надала розписку позивачу про отримання грошових коштів від 15.10.2021 р., яка підтверджує факт отримання коштів відповідачем у позивача. З метою забезпечення належного виконання договору позики, між нею, позивачкою за зустрічним позовом, та відповідачем ОСОБА_1 15.10.2021 року був укладений договір поруки, в якому він як Поручитель зобов'язується відповідати перед Кредитором за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що виникли з Договору від 15.10.2021 р., який був укладений між Кредитором та Боржником. Сума боргу у строк до 31.12.2024 року включно повернута відповідачами не була і документом, який підтверджуватиме прострочення виконання відповідачем зобов'язання та безспірність заборгованості є договір позики, оскільки згідно умов даного договору позики грошових коштів, після виконання відповідачем свого зобов'язання, позичальник повинен був передати йому примірник цього договору і наявність у позивача після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору вважається простроченням виконання відповідачем свого зобов'язання. Позивачка неоднократного направляла до відповідачів вимогу про виконання зобов'язань належним чином, але станом на сьогодні відповідачі свої зобов'язання за договором позики не виконали і гроші, отримані в позику не повернули. Позивачка направляв претензію до відповідачів та вимагала у встановлений строк повернути йому суму боргу у розмірі, встановленому договором позики, вказувала, що у разі ухилення від повернення позики, вона змушена буде стягувати з відповідачів ще й штраф у розмірі 3 % річних від простроченої суми або вимагати визнання права власності на належне відповідачці ОСОБА_3 майно.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 09.09.2025 указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.
Ухвалою судді від 15.09.2025 відкрито провадження у даній цивільній справі.
01.10.2025, в порядку ч.8 ст.187 ЦПК України, суд звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру стосовно місця реєстрації відповідачки, та отримав відповідь.
01.10.2025 до суду надійшла зустрічна позовна заява, яку протокольною ухвалою від 01.10.2025 було прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.
17.10.2025 позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду із письмовою заявою, у якій фактично відмовився від своїх вимог, визнав позовні вимоги за зустрічним позовом, просив їх задовольнити, та зазначив, що в телефонній розмові із співвідповідачкою за зустрічним позовом ОСОБА_3 , дізнався від неї, що вона не бажає приймати участь в судовому засіданні, та буде робити все для затягування процесу.
У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 таки наполягав на задоволенні свого позову, вважає, що він не повинен відповідати за борг ОСОБА_3 , представник позивачки за зустрічним позовом адвокат Садовський І.В. наполягав на задоволенні зустрічного позову та відмові у задоволенні первісного позову. Відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, ніяких заяв та клопотань не надіслала.
Фактичні обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що 15.10.2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого вона надала позичальнику позику в розмірі 35 000,00 доларів США, зі строком повернення грошових коштів до 31.12.2024 року. Позика була надана в м. Дніпро, в відділенні ПриватБанку, яке було розташоване за адресою м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, буд. 1/3. За домовленістю сторін, для дотримання безпеки та з метою перевірки грошових коштів, повернення позики та належне виконання даного договору позичальником, мало відбутися в цьому ж приміщенні ПриватБанку, з метою перевірки коштів, які будуть повертатися.
На підтвердження факту отримання позичальником грошових коштів саме у вказаному розмірі була складена та підписана розписка про отримання грошей. Гроші відповідачка отримала під час підписання даного договору в повному обсязі, що підтверджує підписана нею розписка. Строк надання відповідачем позики сторони передбачили до 31 грудня 2024 року включно.
За умовами п.3 Договору, ОСОБА_3 мала право повернути достроково позику, а ОСОБА_2 зобов'язалася прийняти повернуті грошові кошти раніше визначеного у пункту 1 цього договору терміну, а також позичальник має право повертати грошові кошти за цим договором частинами.
Пунктом 4 передбачав, що позичальник має право повернути позику, а позикодавець зобов'язується прийняти грошові кошти і раніше визначеного у пункту 1 цього договору термін.
Пунктом 5 договору передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 50000,00 (п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок) грн.
Крім того пунктом 7 договору передбачено було що у разі неналежного виконання умов даного договору або через невиконання умов договору щодо своєчасного повернення позики, позикодавець має право вимагати в судовому порядку звернення стягнення на майно або визнання права власності за собою, яке належить позичальнику (а саме на нежиле приміщення - магазин-приміщення №1049, який розташоване в АДРЕСА_2 , та має наступні характеристики: у житловому будинку літ а-9 на 1-му поверсі приміщення №1049 загальною площею 51,7 кв.м., ганок з дашком літ. а1, п/д а1 - склад загальною площею 7,4 кв.м., а всього загальною площею 59,1 кв.м. нежиле приміщення належить позичальнику на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 10.07.2008 р., який посвідчено приватним нотаріусом дніпропетровського міського нотаріального округу Шрамко О.Ю. за реєстровим номером 6821. При цьому правом вибору майна, за рахунок якого позикодавець може задовольнити свої грошові вимоги з метою погашення боргу, наділений позикодавець.
Крім того, відповідно до п. 3.1. та 3.2. Договору поруки поручитель та позичальник несуть солідарну відповідальність перед позикодавцем у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_3 за договором позики, укладеним між нею та ОСОБА_2 .
На підтвердження укладеного договору позики ОСОБА_3 надала розписку ОСОБА_2 про отримання грошових коштів від 15.10.2021 р., яка підтверджує факт отримання нею коштів.
З метою забезпечення належного виконання договору позики, між нею, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 15.10.2021 року був укладений договір поруки, в якому він як Поручитель зобов'язується відповідати перед Кредитором за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що виникли з Договору від 15.10.2021 р., який був укладений між Кредитором та Боржником.
Сума боргу у строк до 31.12.2024 року включно повернута ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не була і документом, який підтверджує прострочення виконання відповідачем зобов'язання та безспірність заборгованості є договір позики, оскільки згідно умов даного договору позики грошових коштів, після виконання відповідачем свого зобов'язання, позичальник повинен був передати йому примірник цього договору і наявність у позивача після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору вважається простроченням виконання відповідачем свого зобов'язання.
ОСОБА_2 неоднократного направляла до відповідачів за зустрічним позовом вимогу про виконання зобов'язань належним чином, але станом на сьогодні вони свої зобов'язання за договором позики не виконали і гроші, отримані в позику не повернули. Позивачка направляв претензію до них та вимагала у встановлений строк повернути йому суму боргу у розмірі, встановленому договором позики, вказувала, що у разі ухилення від повернення позики, вона змушена буде стягувати з відповідачів ще й штраф у розмірі 3 % річних від простроченої суми або вимагати визнання права власності на належне відповідачці ОСОБА_3 майно.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Щодо вимог за первісним позовом, суд враховує, що частиною 4 ст.369 ЦК України передбачено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Згідно зі ч.2 ст.369 ЦК України, ч.1 ст.65 СК України передбачено, що розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Зважаючи на те, що цивільна дружина позивача за первісним позовом не надала згоду на укладення ним договору поруки, і враховуючи те, що цей договір виходить за межі дрібного побутового правочину та його виконання може призвести до звернення стягнення на спільне майно подружжя (грошові кошти, заробітна плата, рухоме і нерухоме майно) набуте позивачем за первісним позовом за час шлюбу і т.д., тому позивач вважає, що цей договір суперечить нормам чинного законодавства та повинен бути визнаний судом недійсним.
Однак суд з такими доводами позивача за первісним позовом не погоджується і вважає їх помилковим, оскільки для укладення договору поруки згода другого з подружжя (а в даному випадку, статус цивільної дружини позивача як подружжя не визначено), законом не передбачена, а тому доводи про порушення її прав є безпідставними.
Так, відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України та ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Під майном згідно з ч.1 ст.190 ЦК України маються на увазі не лише предмети матеріального світу, а також майнові права та обов'язки.
На підставі ч.4 ст.65 СК України укладений одним із подружжя договір створює обов'язки для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім'ї, а майно, одержане за цим договором, використане для задоволення потреб сім'ї.
Так, відповідно до положень стаття 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 554 ЦК України передбачені правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, зокрема у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Така норма закону визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з'ясована окремо.
В той же час, для укладення договору поруки (за яким стороною договору виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується розпорядження спільним майном подружжя. Укладаючи договір поруки, поручитель не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин.
Тому в даному випадку неможна застосувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18), відповідно до якого Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі №6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі №6-533цс16 про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки він стосується укладення договору на відчуження спільного майна подружжя, а договір поруки таким не є, укладаючи договір поруки позивач за первісним позовом не розпоряджався спільним майном подружжя.
Окрім того, помилковим є висновок позивача за первісним позовом про те, що цим договором порушені права його цивільної дружини, оскільки у випадку невиконання основного зобов'язань настає відповідальність поручителя і чоловік буде відповідати по цій угоді спільним майном подружжя, а отже її частка у спільному майні подружжя буде зменшуватися.
Так, згідно зі ст. 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Оскільки вказана угода не укладалася в інтересах подружжя, сім'ї, а тому позивач за первісним позовом відповідатиме по зобов'язанню лише особистим майном, або часткою у майні подружжя, яка виділена йому в натурі.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом на положеннях закону не ґрунтуються, а тому є безпідставними і в задоволенні цього позову слід відмовити.
Щодо вимог за зустрічним позовом, суд бере до уваги, що згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
У відповідності до ч.1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Так, в постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 18.09.2013р. № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
За таких умов, та з огляду на відсутність доказів того, що отриману позику було повернуто відповідачами за зустрічним позовом, цей позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.525, 526, 553, 554, 629, 631, 1048 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 126, 127, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 15.10.2021 року, в розмірі 35 000 (тридцять п'ять тисяч) доларів США.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи (п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України):
Позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .
Відповідачі за зустрічним позовом:
ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 .
Суддя С.С. Федоріщев