05 листопада 2025 року справа № 580/7842/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Адвокат Онисковець Ю.А. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23) в якому просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25 травня 2023 року №104250010567;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення ОСОБА_1 як достатній для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 із зменшенням пенсійного віку на 6 років на підставі статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 травня 2025 року про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку у відповідності до ст. 55 Закону України, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 14.05.2025 позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, як особі, яка постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25.05.2025 №104250010567 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 796-ХІІ через те, що період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку (2 роки 10 місяців 10 днів). З таким рішенням відповідача позивач не погоджується та стверджує, що проживала в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 3 роки 3 місяці 11 днів та надала разом із заявою про призначення пенсії всі необхідні документи.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.
Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив на позов, в якому вказав, що статтею 55 Закону № 796-ХІІ передбачено право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку за наявності встановленої цією статтею тривалості постійного проживання або постійної роботи на радіоактивно забруднених територіях, а не тривалості реєстрації на таких територіях. За результатами наданих позивачем документів встановлено, період проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 10 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку. Період навчання позивача згідно довідки від 27.03.2025 № 180 з 01.09.1986 по 05.05.1987 у Білоцерківському філіалі Переяслав-Хмельницького педагогічного училища та з 06.05.1987 по 27.06.1990 у Білоцерківському педагогічному училищі не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, оскільки місто Біла Церква відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю. Оскільки, факт постійного проживання чи роботи на території зони гарантованого добровільного відселення упродовж трьох років у період з 01.09.1986 по 27.06.1990 документально не підтверджено, то підстави для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ відсутні.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 22.11.1993 Київською обласною державною адміністрацією.
Позивач 14.05.2025 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.
За принципом екстериторіальності заяву позивача, розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та прийнято рішення №262940019668 від 23.05.2025, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови стало те, що період проживання позивача у зоні добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 10 днів, що не дає права для зниження пенсійного віку. Також у рішенні вказано, що період навчання згідно довідки від 27.03.2025 №180 з 01.09.1986 до 05.05.1987 у Білоцерківському філіалі Переяслав-Хмельницького педагогічного училища та з 06.05.1987 до 27.06.1990 у Білоцерківському педагогічному училищі не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, оскільки місто Біла Церква відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Позивач з рішенням відповідача не погоджується, вважає його протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернулась до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Згідно із частиною першою статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 зазначеного Закону №796-ХІІ встановлено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-ХІІ прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям проводиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ.
Тобто, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Спір у цій справі фактично виник з питання щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення та відповідно його права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Згідно зі статтею 9 Закону №796 (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі посвідчення категорії 3) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років.
Статтею 14 Закону №796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років, категорія 3.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 3), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видається посвідчення коричневого кольору, серія Б.
Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони гарантованого добровільного відселення 3 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 31.07.2018 у справі №751/2050/17, від 22.01.2019 у справі №129/1535/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення даної справи.
Таким чином, наявність у позивача посвідчення (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданого 22.11.1993 Київською обласною державною адміністрацією, надає право користуватися пільгами, визначеними Законом №796-XII, в тому числі, правом на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, а саме додатково 1 рік за 2 роки проживання в зоні.
Водночас відповідачем не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий позивачу статус скасований.
В контексті наведеного, суд зазначає, що документом, який підтверджує, факт проживання або роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 3 років до 01.01.1993 є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зон гарантованого добровільного відселення (категорії 3), серії НОМЕР_1 , яке, як було вказано вище, видавалося лише за умови, що станом на 01.01.1993 такий громадянин прожив у цій зоні не менше трьох років.
Отже, висновки відповідача про те, що станом на 01.01.1993 позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення (категорії 3) менше трьох років та відсутність у неї права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними.
Таким чином, рішення від 23.05.2025 №262940019668 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно зі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправним та таким, що належить скасувати.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення порушеного права особи і вправі обрати найбільш ефективний спосіб захисту такого права, який відповідає характеру порушення з урахуванням обставин конкретної справи, однак, перебирання непритаманних суду повноважень суб'єкта владних повноважень неможливе за відсутності всіх умов, необхідних для втручання у дискреційні повноваження відповідного суб'єкта. Рішення, яке приймається суб'єктом владних повноважень у межах його дискреційних повноважень є правомірним лише за умови, що воно відповідає усім критеріям, що визначені частиною другою статті 2 КАС України (висновки Верховного Суду у справі №380/13558/21).
З урахуванням повноважень суду, відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З огляду на широкий спектр повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо обставин розгляду поданої заяви позивача від 14.05.2025 про призначення пенсії, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту права позивача на пенсійне забезпечення, з огляду на принципи належного врядування належить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області повторно розглянути заяву позивача від 14.05.2025 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України під час часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд не включає до складу судових витрат, що належать розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст. 2, 5-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №262940019668 від 23.05.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Петро ПАЛАМАР