06 листопада 2025 року Справа № 480/4233/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4233/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), в якій просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої постановою КМУ № 702 2012 року за період з 2018 року по 2022 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
2. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за період з 2018 року по 2022 рік включно року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію неотриманого речового майна.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що до 30.04.2025 позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом № 631-ОС від 29.04.2025 позивача звільнено з військової служби. Позивач зазначив, що за час проходження служби з 2018 по 2022 рік йому не надавалася додаткова оплачувана відпустка, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 і в день звільнення не було здійснено виплату компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку. Також не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно, у зв'язку з чим і звернувся до суду з даним позовом.
Також просив стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 29.05.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти позовних вимог щодо відсутності права на додаткову відпустку зазначив, що в пункті 4 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ зазначено, що військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Під час військової агресії з боку Російської Федерації і дії особливого періоду надання військовослужбовцям можливості перебувати у відпустці на такий тривалий термін могло би негативно позначитись як на забезпеченні боєздатності військових частин і підрозділів, так і на морально-психологічному стані у військовому колективі.
Адже перебування окремих військовослужбовців у тривалих відпустках за умови одночасного звільнення з підрозділу не більше як 30 відсотків особового складу (редакція ч. 17 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ) унеможливило би надання відпусток іншим військовослужбовцям. Тому законодавцем було припинено надання деяких з видів додаткових відпусток військовослужбовцям під час дії особливого періоду.
Так за приписами пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Щодо відсутності правових підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, що передбачена ч. 4 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ відповідач зазначив, що вказана компенсація надається виключно: а) в рік звільнення; б) тільки військовослужбовцям, тобто особам які ще не виключені з військової частини та виконують обов'язки.
Тобто, нарахування компенсації за додаткові відпустки абз.3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ не передбачає, а так само не регламентує нарахування компенсації особам, які вже звільненні з військової служби і в яких припиненні правовідносини з військовою частиною.
Крім цього, відповідач зауважив про право осіб, які звільнені з військової служби на компенсацію за додаткову відпустку, яка передбачена ч. 4 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ виключно з підстав, що вказані Законом № 504/96-ВР та Інструкції № 558. Зазначив, що пункт 8 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ передбачає, що інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Тобто, цей пункт містить відсилочну норму до спеціального Законодавства - в нашому випадку це Перелік № 702. Разом з цим, зазначений Перелік № 702 лише передбачає підставу надання додаткової відпустки та визначає порядок і тривалість такої відпустки. Разом з тим, спеціальною нормою Переліку № 702 не передбачено механізму виплати компенсації у випадку невикористання додаткової відпустки.
Щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно відповідач зазначив, що на момент звернення позивача із заявою про виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна за період проходження служби, відповідні кошти були відсутні.
НОМЕР_2 прикордонним загоном неодноразово надсилались заявки на адресу вищестояших органів щодо отримання коштів для виплати військовослужбовцям, звільненим в запас грошової компенсації, замість належного до видачі речового майна за період проходження служби, в тому числі і на позивача.
НОМЕР_2 прикордонний загін в жодному випадку не відмовляв ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації вартості недоотриманого речового майна, і зазначив, що позивач знаходиться в черзі на отримання залишку грошової компенсації, яка буде сплачена найближчим часом (приблизно до кінця червня цього року). Але подача позову до відповідача жодним чином не може прискорити виплату грошових коштів, оскільки наразі відсутні бюджетні асигнування для виплати грошової компенсації вартості недоотриманого речового майна, і тільки після перерахування Адміністрацію Державної прикордонної служби України таких асигнувань на рахунок НОМЕР_2 прикордонного загону - грошова компенсація буде виплачена позивачеві в повному обсязі.
Щодо стягнення судових витрат у розмірі 7422,40 грн. відповідач зазначив, що з заявленої вимоги не зовсім зрозуміло з чого складається даний розмір витрат позивача, оскільки в додатках до позовної заяви міститься квитанція про сплату судового збору в сумі 1937,00 грн, а інші документи про витрати на правову допомогу є досить сумнівні по своїй сутності.
В акті виконаних робіт №07-05/25 від 28.05.2025 року наявна послуга про участь у судових засіданнях, хоча ОСОБА_1 в позовній заяві просить розглядати позовну заяву в порядку спрощеного провадження. Також в акті виконаних робіт вказані послуги, які очевидно не були надані, проте оплачені позивачем: участь в судових засіданнях, підготовка заяв по суті та заяв з процесуальних питань. Дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тому на думку відповідача, після відкриття провадження представником мала б бути відкликана ця вимога, тому представник по суті намагається отримати відшкодування і за неіснуючі послуги.
Про яке складання заяв та інших клопотань йдеться в акті виконаних робіт - не зрозуміло, оскільки з жодними запитами щодо представництва інтересів ОСОБА_1 його представник до військової частини НОМЕР_1 не звертався в процесі підготовки позовної заяви.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Враховуючи вищезазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 24-29).
У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача не погодився з позицією відповідача, просить позовні вимоги задовольнити (а.с. 38-42).
Ухвалою суду від 06.11.2025 провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію неотриманого речового майна закрито.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, що також підтверджується довідкою про проходження військової служби (а.с. 33).
Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 30.04.2025 № 631-ОС ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 20.04.2025 № 583-ОС за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу», з 30.04.2025 припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення (а.с. 12).
У зв'язку із ненарахуванням та невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2018-2022 рр. позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Положеннями абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
За приписами частини восьмої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно з частиною четвертою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 за № 702 (далі - Постанова № 702) затверджено, зокрема, переліки військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, згідно з додатком 3.
Так, відповідно до додатку 4 Порядку № 702 військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби на посадах, зокрема, інспектора прикордонної служби 1, 2, 3 категорії - встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.
Згідно з п. 1 Порядку № 702 щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
За приписами п. 11 вказаного Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
З матеріалів справи судом встановлено, що згідно з відомостями, зазначеними у довідці, ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України з 29.11.2018 по 30.04.2025, у тому числі на таких посадах у спірний період:
- з 29.11.2018 по 12.12.2018 - молодший інспектор прикордонної служби 2 категорії - механік відділення інженерного облаштування державного кордону відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » І категорії (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- з 12.12.2018 по 20.08.2019 - інспектор прикордонної служби 3 категорії - дозиметрист 1 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » І категорії (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- з 20.08.2019 по 04.08.2020 - інспектор прикордонної служби 1 категорії - інструктор кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 1 категорії (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- з 04.08.2020 по 03.09.2021 - інспектор прикордонної служби 3 категорії- інструктор кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 1 категорії (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- з 03.09.2021 по 12.12.2022 - інспектор прикордонної служби 3 категорії- інструктор кінологічного відділення відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України;
- з 12.12.2022 по 11.04.2024 - інспектор прикордонної служби 2 категорії - інструктор групи кінологів першого відділення інспекторів прикордонної служби сімнадцятої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_4 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (а.с. 33).
Кількість ненаданих днів щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за час проходження служби протягом 2019 - 2022 роки становить 28 календарних днів, у тому числі: за час проходження служби у 2019 році - 7 днів; за час проходження служби у 2020 році - 7 днів; за час проходження служби у 2021 році - 7 днів; за час проходження служби у 2022 році - 7 днів.
Крім цього, у зазначеній довідці вказано, що посада, на якій перебував військовослужбовець під час проходження військової служби з 29.11.2018 по 12.12.2018, не входить до переліку військових посад, які надають право на цю відпустку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року №702.
Разом з тим, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, відповідачем не виплачена, що не заперечується ним у відзиві.
Надаючи оцінку такій бездіяльності відповідача, суд зазначає, що під час проходження військової служби, позивач займав посади, зокрема, інспектора прикордонної служби 1, 2 та 3 категорії.
Вказані посади передбачені додатком № 4 Порядку № 702.
Відповідачем, у порушення ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано до суду доказів на підтвердження того, що вказана посада за обсягом та змістом виконуваних обов'язків відмінні від посад, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 за №702.
Таким чином, суд зазначає, що позивач, будучи військовослужбовцем Держприкордонслужби, займаючи в період з 12.12.2018 по 2022 рік посаду, передбачену Додатком 4 до Постанови № 702, мав право на щорічну додаткову відпустку за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
При цьому, стосовно доводів представника відповідача щодо дії особливого періоду як на підставу для ненадання позивачу щорічної додаткової відпустки, що передбачена ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд вказує наступне.
Відповідно до ч.ч.8, 14, 17-19, 21 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення (ч.8 ст.10-1).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті (абз.2 ч.14 ст.10-1).
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абз.3 ч.14 ст.10-1).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (ч.17 ст.10-1).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (ч.18 ст.10-1).
При цьому, відповідно до ч.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (ч.21 ст.10-1).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації дійсно припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Так, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Тобто, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 по зразковій справі №620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 рішення від 16.05.2019 залишено без змін.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Крім того, зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що позивач звільнений вже з військової служби, а отже не має права компенсації за невикористану додаткову відпустку, оскільки право позивача щодо отримання грошової компенсації є абсолютним та не може бути обмежено, а таке нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є обов'язком відповідача.
Не беруться до уваги посилання відповідача у відзиві на те, що Постановою № 702 не передбачено механізму виплати компенсації у випадку невикористання додаткової відпустки за минулі періоди та на те, що передбачається компенсація відпустки в рік звільнення лише за невикористання її за поточний рік.
Суд наголошує, що у разі невикористання щорічної додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, така відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Водночас, зі змісту наказу від 29.04.2025 № 631-ОС вбачається, що позивачу при звільненні грошова коменсація за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 2018 по 2022 рр. не була виплачена (а.с. 12). Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.
На підставі наведених вище обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої Порядком надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби, з якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 12.12.2018 року по 2022 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Порядком надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 12.12.2018 року по 2022 рік включно року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Щодо відшкодування судових витрат у розмірі 7422,40 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений при подачі позову до суду у розмірі 1937,00 грн (а.с. 17).
Щодо іншої суми витрат (7422,40-1937= 5485,40), суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Як вбачається із доданих письмових доказів: копії акту виконаних робіт (надання послуг) № 07-05/25 від 28.05.2025 (а.с. 8), копії договору № 06-05/25 про надання правової допомоги від 28.05.2025 (а.с. 10-11), копії ордеру (а.с. 13), копії квитанції до прибуткового касового ордеру № 08-05/25 від 28.05.2025 (а.с. 15), копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 16) позивачем сплачено адвокату Осьмакову О.А. кошти у розмірі 5 000,00 грн на виконання договору № 06-05/25.
Відповідно до акту виконаних робіт (наданих послуг) № 07-05/25 від 28.05.2025 складається з: 1) попереднього вивчення матеріалів, формування позиції та консультування, 2) складання відзиву на позов; інших заяв, клопотань в процесі підготовки до розгляду справи; 3) представнивцтво в судових засіданнях (незалежно від витраченого часу).
При цьому, у даному акті встановлено, що загальна вартість робіт (послуг) складає 5000,00 грн.
На думку суду, вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до задоволення частково, оскільки підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Водночас, судом враховано, що з даного предмету спору та мотивів, що приведені у адміністративному позові позивача, є аналогічні рішення, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.
Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України типові справи відносяться до справ незначної складності.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Враховуючи те, що для розгляду справи адвокат у судові засідання не з'являвся, так як справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надані послуги зводились виключно до надання послуги щодо підготовки позовної заяви та відповіді на відзив, суд вважає розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.
При цьому, враховуючи предмет даного спору, тривалість часу, затраченого представником позивача на підготовку та складання позовної заяви є незначним, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2000,00 грн. на відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, передбаченої Порядком надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби, з якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 12.12.2018 року по 2022 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Порядком надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 12.12.2018 року по 2022 рік включно року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) судовий збір в сумі 1937,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук