справа№380/12517/25
05 листопада 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з позовними вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 107 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що проходив службу у Відповідача-1 та був звільнений з виключенням зі списків особового складу наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2024 № 279. Цим же наказом йому нараховано грошову компенсацію за 107 невикористаних днів щорічної основної та додаткової відпусток за 2022-2024 роки.
Позивач стверджує, що Відповідач-1 (який здійснював нарахування) та Відповідач-2 (який здійснював фінансове забезпечення та виплату) протиправно не включили до розрахунку середнього грошового забезпечення для обчислення цієї компенсації суми додаткової винагороди (30 000/100 000 грн), передбаченої Постановою №168, яку він отримував протягом служби.
Посилаючись на Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року N 260 (далі - Порядок N 260), та практику Верховного Суду (зокрема, постанову від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23), Позивач вважає, що ця винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та має бути врахована при розрахунку компенсації.
Ухвалою від 23 червня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.06.2025 до суду від Відповідача-2 (в/ч НОМЕР_2 ) надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском Позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідач-2 стверджує, що Позивач був звільнений та отримав грошовий атестат 04.10.2024, а тому тримісячний строк сплинув 04.01.2025, тоді як позов подано лише 19.06.2025.
Ухвалою суду від 01 липня 2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано Позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду.
04.07.2025 Позивач подав заяву про усунення недоліків (заяву про поновлення строку), в якій просить визнати причини пропуску строку поважними. Обґрунтовує це тим, що при звільненні 04.10.2024 він хоч і отримав розрахунок, але з наданих документів (грошового атестату) було неможливо встановити, які саме складові грошового забезпечення були (або не були) включені до розрахунку компенсації.
Позивач стверджує, що про факт порушення свого права - невключення винагороди за Постановою №168 - він дізнався лише 02.06.2025, отримавши відповідь від в/ч НОМЕР_3 (попереднього фінансового органу) на адвокатський запит, яка підтвердила отримання ним винагороди, та після отримання відповіді від в/ч НОМЕР_2 (14.04.2025), яка прямо вказала, що винагорода не враховувалась. Таким чином, Позивач вважає, що тримісячний строк слід рахувати з 02.06.2025, а отже, він не пропущений.
Ухвалою суду від 09 липня 2025 року клопотання Позивача задоволено, поважними причинами пропуску строку визнано заходи, що вживалися Позивачем для з'ясування складу розрахункових сум, та продовжено розгляд справи.
Відповідач-2 (в/ч НОМЕР_2 ) у відзиві на позовну заяву від 15.07.2025 просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що в/ч НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до в/ч НОМЕР_2 лише з 01.09.2023. За період перебування на фінансуванні у Відповідача-2 (з 01.09.2023 по 04.10.2024) Позивач, за даними Відповідача-2, додаткової винагороди не отримував. Оскільки п. 6 розділу ХХХІ Порядку №260 вимагає проводити розрахунок виходячи із забезпечення «за останньою займаною штатною посадою», а за цей час Позивач винагороди не отримував, Відповідач-2 вважає, що підстав для її включення до розрахунку немає.
Відповідач-1 (в/ч НОМЕР_1 ) у відзиві від 17.07.2025 також просить відмовити у позові. Стверджує, що Постанова №168 відносить додаткову винагороду до «одноразових» (а не щомісячних) видів забезпечення, які не враховуються при розрахунку компенсації. Крім того, посилається на зміни, внесені до Порядку №260 наказом МОУ від 15.01.2025 №23, якими винагороди прямо виключено з розрахунку.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (Відповідач-1).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2024 № 279 Позивача звільнено у запас за пп. «б» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 04.10.2024.
Цим же наказом Позивачу нараховано грошову компенсацію за 107 днів невикористаних щорічних основної та додаткових відпусток.
Згідно з довідками про доходи, наданими у відповідь на адвокатські запити (зокрема, відповідь в/ч НОМЕР_4 від 05.04.2025 та в/ч НОМЕР_3 від 02.06.2025), Позивач у період 2022-2023 років під час проходження служби отримував додаткову винагороду, передбачену Постановою №168.
У відповіді від 14.04.2025 № 1917/172ф Відповідач-2 (в/ч НОМЕР_2 ) підтвердив, що «додаткова грошова винагорода не враховувалась при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток».
Таким чином, предметом спору є правомірність невключення Відповідачами сум додаткової винагороди (Постанова №168) до бази нарахування грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні.
При розгляді спору по суті, суд керується наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року N 2011-XII (далі - Закон N 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення.
Частина 2 статті 9 Закону N 2011-XII визначає, що до складу грошового забезпечення входять:
1. посадовий оклад, оклад за військовим званням;
2. щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
3. одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 14 статті 10-1 Закону N 2011-XII встановлено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток.
Порядок виплати грошового забезпечення затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року N 260 (далі - Порядок N 260).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку N 260, грошове забезпечення включає:
· щомісячні основні види (посадовий оклад, оклад за званням, надбавка за вислугу);
· щомісячні додаткові види (підвищення окладу, надбавки, доплати, винагороди, премії);
· одноразові додаткові види (винагороди, допомоги).
Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року N 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям..." (далі - Постанова №168) на період дії воєнного стану встановлено виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000/100 000 гривень щомісячно.
Назва та зміст Постанови №168 ("щомісячно") беззаперечно відносить цю виплату до категорії "щомісячних додаткових видів грошового забезпечення" у розумінні статті 9 Закону №2011-XII та пункту 2 розділу І Порядку №260. Доводи Відповідача-1, що ця винагорода є "одноразовою" (оскільки Порядок №260 згадує "додаткову винагороду" у розділі "одноразові"), є хибними. Порядок №260 чітко розрізняє "винагороди, які мають постійний характер" (щомісячні) та інші "винагороди" (одноразові). Винагорода, встановлена Постановою №168, за своєю суттю та прямою вказівкою Кабінету Міністрів України виплачується "щомісячно", а отже має постійний характер на період дії воєнного стану.
Ключовою нормою для вирішення спору є пункт 6 розділу XXXI Порядку N 260 (в редакції, чинній на момент звільнення Позивача - 04.10.2024): "Розрахунок... грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення... які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою."
Ця норма є імперативною та вимагає включення до розрахунку всіх щомісячних додаткових видів забезпечення. Як суд встановив вище, винагорода за Постановою №168 є саме таким видом.
Довід Відповідача-2 (в/ч НОМЕР_2 ) про те, що Позивач не отримував цю винагороду в останні місяці служби (вересень-жовтень 2024), оскільки не перебував у зоні бойових дій, та що розрахунок проводиться лише за останній місяць, суд вважає таким, що ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права.
Фраза "які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою" не означає, що розрахунок проводиться виключно з виплат за останній місяць. Вона визначає посаду, до якої "прив'язується" розрахунок. Компенсація за невикористану відпустку, як і оплата самої відпустки, за своєю економічною суттю є збереженням середнього заробітку. Порядок обчислення середнього грошового забезпечення для таких компенсацій, хоч і не деталізований у Порядку №260 так, як у Порядку №100 (для цивільних), але за загальною логікою трудового права передбачає врахування виплат за відповідний розрахунковий період (зазвичай 12 місяців, або за фактично відпрацьований час), а не лише за один останній місяць.
Позивач надав докази (довідки від в/ч НОМЕР_4 та НОМЕР_3 ), що він отримував цю щомісячну винагороду під час проходження служби на тій самій посаді, з якої був звільнений. Отже, ця виплата є невід'ємною частиною його грошового забезпечення, яка має бути включена до сукупного доходу для обчислення середньоденної виплати.
Довід Відповідача-1 (в/ч НОМЕР_1 ) про те, що наказом МОУ від 15.01.2025 №23 винагороди були виключені з розрахунку, є безпідставним. Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Позивач був звільнений 04.10.2024. На цей момент діяла редакція Порядку №260, яка вимагала включення щомісячних винагород до розрахунку. Зміни, які набрали чинності 15.01.2025, не можуть застосовуватись до правовідносин, які виникли (і мали бути завершені) у жовтні 2024 року.
Суд зазначає, що правова позиція щодо обов'язкового включення додаткової винагороди за Постановою №168 до розрахунку компенсації за невикористану відпустку є усталеною та підтверджується численною практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23 (на яку посилається Позивач), Верховний Суд чітко вказав, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою КМУ № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсації за невикористані дні відпустки.
Таким чином, бездіяльність Відповідача-1 (в/ч НОМЕР_1 ), який, як встановлено, здійснював первинне нарахування та видав наказ № 279 від 04.10.2024 без врахування додаткової винагороди, є протиправною.
Щодо належного способу захисту порушеного права. Відповідач-1 (в/ч НОМЕР_1 ) є військовою частиною, де Позивач проходив службу і яка видала наказ про звільнення та розрахунок. Відповідач-2 (в/ч НОМЕР_2 ) є фінансовим органом, який здійснював виплату та на якого Позивач просить покласти обов'язок здійснити перерахунок та доплату (що підтверджується відзивом в/ч НОМЕР_2 , яка визнає себе фінансовим органом для в/ч НОМЕР_1 з 01.09.2023). Суд вважає такий розподіл відповідальності належним: Відповідач-1 вчинив протиправну бездіяльність (неправильне нарахування), а Відповідач-2, як орган фінансового забезпечення, до якого зарахована в/ч НОМЕР_1 , має виконати зобов'язання з перерахунку та виплати.
Оцінюючи докази та доводи сторін, суд керується принципами адміністративного судочинства. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачі (в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_2 ) не виконали покладеного на них обов'язку та не довели правомірності своєї бездіяльності. Їхні аргументи (про те, що винагорода є "одноразовою", що застосовуються зміни до Порядку №260, які набрали чинності у 2025 році, або що винагорода не враховується, бо не була отримана в останній місяць) ґрунтуються на довільному та невірному тлумаченні норм права і прямо суперечать як чинній на момент звільнення редакції Порядку №260, так і практиці Верховного Суду.
Натомість, Позивач надав належні докази на підтвердження своєї позиції: витяг з наказу про звільнення та нарахування 107 днів компенсації, довідки про отримання ним додаткової винагороди у попередні періоди, та відповіді Відповідачів, які підтверджують факт невключення цієї винагороди до розрахунку.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дослідивши надані докази, суд вважає доводи Позивача повністю доведеними.
Згідно зі статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що бездіяльність Відповідача-1 та, як наслідок, Відповідача-2, порушила критерії правомірності, встановлені частиною другою статті 2 КАС України, зокрема, вона була вчинена не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються учасники бойових дій - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав. Позивач надав копію посвідчення УБД. Спір стосується невиплати належних йому сум грошового забезпечення, що прямо пов'язано з порушенням його прав як військовослужбовця та учасника бойових дій. Тому Позивач правомірно звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до статті 139 КАС України, оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору, а позов задоволено, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 19, 72-77, 90, 122, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ) щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток при звільненні 04.10.2024.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ; АДРЕСА_2 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ; АДРЕСА_3 ) грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 107 (сто сім) днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, та провести виплату належної суми з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 05 листопада 2025 року.
Суддя Коморний О.І.