06 листопада 2025 рокусправа № 380/13126/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про зобов'язання укласти охоронний договір на будівлю,
Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (далі - Прокурор) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (далі - Позивач, Департамент) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі - Відповідач, КЕВ м. Львова), з вимогами:
Зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (м. Львів, вул. Батуринська, 2, код ЄДРПОУ 07638027) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили, укласти з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної адміністрації (код ЄДРПОУ 38557581) на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, охоронний договір на пам'ятку архітектури місцевого значення - комплекс артилерійських казарм імені ерцгерцога Фердинанда (1839-1841) по вул. Городоцькій, 40 у м. Львові.
В обґрунтування позову зазначив, що Львівською спеціалізованою прокуратурою міста Львова встановлено, що за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 40 розташована пам'ятка архітектури місцевого значення “комплекс артилерійських казарм імені ерцгерцога Фердинанда 91839-1841) відповідно до рішення Львівського обласного виконавчого комітету від 17.07.1990 №227. Відповідно до наказу Міністерства культури та інформаційної політики України №1162 від 02.12.2016 “Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» вказана будівля була занесена до Реєстру, охоронний номер 4284-Лв. Вказаний наказ розміщений на офіційному сайті Верховної Ради України. Також внесення будинку по вул. Городоцька 40 у м. Львові до Державного реєстру нерухомих пам'яток України підтверджується відомостями самого Реєстру. Зазначений будинок розташований в межах історичного ареалу м. Львова, а також в буферній зоні об'єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Таким чином, вказаний будинок належить до пам'яток архітектури місцевого значення. Зазначена пам'ятка належить до державної власності, перебуває у сфері управління Міністерства оборони України та знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова як будівлі № 1 (казарма), № 15 (гараж), № 69 (склад) військового містечка № 7. Цей факт підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та індивідуальними картками обліку будівель. Стан будівлі № 1 визначено як задовільний, тоді як стан решти будівель - незадовільний, що підвищує ризики для їх збереження. Позовні вимоги полягають у зобов'язанні КЕВ м. Львова протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом охоронний договір на пам'ятку архітектури місцевого значення - комплекс артилерійських казарм імені ерцгерцога Фердинанда (1839-1841) (далі - Пам'ятка), що розташована за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 40, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768. Просить задовольнити позовні вимоги.
Щодо підстав для представництва інтересів держави прокурором, то зазначає, що у вказаних правовідносинах наявна недобросовісна поведінка відповідачів щодо не укладення охоронного договору на пам'ятку архітектури місцевого значення порушує інтереси держави, оскільки ухилення відповідача від взяття на себе законодавчо визначених обов'язків з метою збереження такого об'єкту фактично нівелює всю суть взятих на себе Україною міжнародних зобов'язань по захисту культурної спадщини та унеможливлює належне здійснення контролю за станом охорони уповноваженим органом. Згідно з нормами міжнародного права охорона об'єктів спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захист таких пам'яток від руйнації, їх збереження для нинішнього і майбутніх поколінь, становить безпосередній державний інтерес. У свою чергу, у вказаних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Офіс охорони культурної спадщини Львівської міської ради (Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради), яке не вживає жодних дієвих заходів на захист інтересів держави. Тому прокурор звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 02.07.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачі правом на подачу відзиву не скористались.
Суд заслухав пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
За адресою: АДРЕСА_1 , розташована пам'ятка архітектури місцевого значення “ комплекс артилерійських казарм імені ерцгерцога Фердинанда (1839-1841) по вул. Городоцькій, 40 у м. Львові відповідно до рішення Львівського обласного виконавчого комітету від 17.07.1990 №227.
Зазначена пам'ятка архітектури належить до державної власності, перебуває у сфері управління Міністерства оборони України та знаходиться на балансі Квартирно експлуатаційного відділу міста Львова (далі КЕВ м. Львова) як будівлі № 1 (казарма), № 15 (гараж), № 69 (склад) військового містечка № 7, розташованого у м. Львів по вул. Городоцька, 40. Зазначене підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та індивідуальними картками обліку будівель.
Об'єкт внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України згідно рішення виконкому Львівської обласної ради № 227 від 17.07.1990 року, охоронний номер № 4284-Лв. Право власності на об'єкт зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №579272146101 від 31.01.2015. Використовується для розміщення військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 . Будівля 1 перебуває у задовільному стані. Стан решти будівель незадовільний.
Водночас, як встановлено, квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова, не ініційовано укладення та не укладено охоронний договір на пам'ятку архітектури місцевого значення - комплекс артилерійських казарм по вул. Городоцькій, 40 у м. Львові.
Таким чином, пам'ятка залишається без захисту та укладеного охоронного договору, а дієві та вкрай необхідні заходи щодо утримання та встановлення режиму використання пам'яток культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована, не вживаються, що може призвести до знищення пам'ятки або втрати її автентичності та основних елементів об'єкта культурної спадщини. Наведене спричиняє шкоду інтересам держави у сфері забезпечення збереження історичних пам'яток та інших культурних цінностей українського народу.
При вирішенні спору, суд керується таким.
Відповідно до ст. 1 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, стороною якої є Україна, для цілей цієї Конвенції вираз “архітектурна спадщина» включає, зокрема, усі будівлі та споруди, що маюсь непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення.
Згідно зі ст. ст. 3, 4 цієї Конвенції кожна Сторона зобов'язується, крім іншого, вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам'яток, архітектурних ансамблів та визначних місць; запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об'єктів архітектурної спадщини.
Крім того, за ст. 9 Конвенції кожна Сторона зобов'язується забезпечити, щоб відповідний компетентний орган належним чином реагував на порушення законодавства про охорону архітектурної спадщини. У відповідних випадках він може зобов'язати правопорушника реставрувати об'єкт спадщини, що охороняється, до його первісного вигляду.
Згідно ч. 3 ст. 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України “Про охорону культурної спадщини».
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини» охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону України “Про охорону культурної спадщини» власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
Статтею 23 Закону України “Про охорону культурної спадщини» передбачено, що усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
Такий договір є першочерговим документом, що встановлює гаранти збереження індивідуально визначеного об'єкту культурної спадщини, ідо враховує його цінність, особливості та стан.
Основним завданням охоронного договору є встановлення режиму використання пам'ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована, видів і термінів виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
До охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об'єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам'ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п'ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам'ятки.
Важливим елементом охоронного договору, який підтверджує його публічно-правову природу, є предмет - об'єкт культурної спадщини, правовий режим якого відрізняється від інших матеріальних об'єктів.
Особливий предмет охоронного договору обумовлює спеціальний суб'єктний склад.
Так, охоронний договір є актом за участю суб'єкта владних повноважень (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) та власника (власників) об'єкту культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері і укладається на підставі ст. 23 Закону України “Про охорону культурної спадщини».
Укладання такого договору відбувається замість видання органом охорони культурної спадщини індивідуального акта, яким покладається на власника (власників) зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини.
Укладання охоронних договорів має імперативний характер та спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
Такими договорами не вирішується питання власності на об'єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам'яток та відповідальність за порушення такого режиму, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Законом України “Про охорону культурної спадщини» передбачається обов'язкове укладення власником пам'ятки чи її частини охоронного договору з відповідним органом культурної спадщини вже після переходу права власності.
Отже, враховуючи свою правову природу, зміст, суб'єктний склад та мету, охоронний договір, що укладається на підставі ст. 23 Закону України “Про охорону культурної спадщини», є адміністративним, а не господарським договором, як про це стверджує відповідач.
Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18, де суд вказав, що однією із ознак, що дають змогу відрізнити адміністративний договір від цивільно-правового, є мета його укладення. З огляду на те, що сфера функціонування адміністративного договору - це відповідна система державного управління на будь-якому ієрархічному рівні, метою адміністративного договору є реалізація конкретних державних функцій, виражених у встановлених у законодавстві повноваженнях того чи іншого органу. Мета цивільно-правового договору - це задоволення потреб суб'єктів цивільно-правових відносин, отримання прибутку та відповідних майнових і немайнових благ, об'єктів цивільного обороту.
Частиною 3 ст. 23 Закону України “Про охорону культурної спадщини» передбачено, що порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, щойно виявлені об'єкти культурної спадщини чи їх частини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768 (далі - Порядок № 1768) власник пам'ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання об'єкту культурної спадщини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Судом встановлено, що б'єкт внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України згідно рішення виконкому Львівської обласної ради № 227 від 17.07.1990 року, охоронний номер № 4284-Лв. Право власності на об'єкт зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №579272146101 від 31.01.2015. Використовується для розміщення військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_2 . Будівля 1 перебуває у задовільному стані. Стан решти будівель незадовільний.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 10 Закону України «Про оборону України», Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Вимогами ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що Збройні Сили України - це військова державна структура, яка організаційно складається з військових об'єднань, з'єднань, частин, підрозділів, військових установ і навчальних закладів.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби ЗС України, затверджених Законом України «Про затвердження Статуту внутрішньої служби ЗС України» від 24.03.1999 надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
З метою реалізації повноважень, визначених ст. 10 Закону України «Про Збройні Сили України», у сфері квартирно-експлуатаційного забезпечення військ, Міністром оборони України видано наказ № 448 від 03.07.2013 «Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» (надалі - Положення). Пунктом 2.1 Положення визначено, що квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами Збройних Сил України, до яких відносяться, зокрема, квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ)).
Однак такий договір відповідача не укладено.
Суд зауважує, що обов'язок укладення охоронного договору покладається саме на власника щодо об'єкту культурної спадщини, а не на орган охорони культурної спадщини і саме від власника повинна виходити ініціатива укладення охоронного договору.
Такий висновок підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 826/4605/16 та від 25.05.2021 у справі № 640/4482/20, а також ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.09.2015 у справі № 826/10265/14.
Так, Верховний Суд у постанові від 13.12.2018 у справі № 826/4605/16 вказав, що п. 5 Порядку № 1768 зафіксовано, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Згідно з п. 6 Порядку № 1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам'ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об'єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам'ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п'ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам'яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам'ятки.
Отже вищевикладених норм чинного законодавства слідує, що юридичні або фізичні особи, які є власниками об'єктів культурної спадщини чи їх частин, зобов'язані укласти з відповіднім органом охорони культурної спадщини охоронний договір саме встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.
З огляду на викладене, беручи до уваги, що відсутність укладеного охоронного договору фактично позбавляє пам'ятку архітектури місцевого значення за адресою: м. Львів, вул. Городоцька 40 передбачених законодавством гарантій її захисту, а відповідачі ухиляються від його укладення, наявні підстави для зобов'язання відповідачів укласти такий договір у судовому порядку.
Висновки суду в цій справі відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18,згідно яких укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об'єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам'яток та відповідальність за порушення такого режиму.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором, то згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист них інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 53 КАС України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Отже, законодавець наділив прокурора правом виконувати субсидіарну роль із захисту державних інтересів, щоб ці інтереси не залишилися незахищеними у разі, якщо відповідний орган такі заходи не вживає, робить це неефективно або неналежно.
Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави, а також бездіяльність чи неналежна діяльність відповідного уповноваженого органу.
Відповідно до п. п. 3, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; поняття “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Таким чином, поняття “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 13.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі №915/20/18, від19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а та інших.
Суд погоджується з твердженням прокурора про те, що чинними нормами міжнародного права закріплено виключну цінність об'єктів культурної спадщини для нинішніх і майбутніх поколінь та визначено їх охорону першочерговим завданням для всього людства.
Культурна спадщина є вагомим чинником соціалізації особистості, на якій ґрунтується колективна ідентичність суспільних груп на місцевому, регіональному та національному рівнях. Незворотність втрат культурної спадщини призводить до провалів в історичній пам'ятці, руйнації ідентичності, небезпеки втрати культурного розмаїття й підґрунтя подальшого суспільного розвитку.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України “Про охорону культурної спадщини». Охорона об'єктів культурної спадщини визнається одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Отже, держава в особі її органів зобов'язана забезпечувати на своїй території охорону об'єктів культурної та історичної спадщини, вживати заходи для здійснення обліку таких об'єктів, запобіганню руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечувати їх захист, збереження та утримання, що, головним чином, спрямовано на захист суспільного (публічного) інтересу.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.11.2022 у справі №640/16767/21.
З огляду на викладене, відсутність належного захисту та дієвого контролю з боку уповноважених на те органів, яке може мати своїм наслідком невідворотні негативні наслідки для об'єктів культурної спадщини, вимагає безпосереднього та оперативного втручання органів прокуратури.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу.
Зокрема, у справі “Менчинська проти російської федерації» ЄСПЛ зазначив, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
У вказаних правовідносинах поведінка відповідача щодо не укладення охоронного договору на пам'ятку архітектури місцевого значення порушує інтереси держави, оскільки ухилення відповідачів від взяття на себе законодавчо визначених обов'язків з метою збереження такого об'єкту фактично нівелює всю суть взятих на себе Україною міжнародних зобов'язань по захисту культурної спадщини та унеможливлює належне здійснення контролю за станом охорона уповноваженим органом.
У свою чергу, у вказаних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, яке не вживає жодних дієвих заходів на захист інтересів держави, в зв'язку з чим прокурор набув право на представництво інтересів держави у суді.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17), від 10.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень, коли він усвідомлює порушення інтересів держави, мас відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 сам факт незвернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у органів прокуратури виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Суд встановив, що Львівською спеціалізовапною прокуратурою на адресу Управління охорони історичного середовища скеровано листи в порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» з вимогою вжити заходів до усунення порушень.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
У відповідь на адресу Львівської спеціалізованої прокуратури міста Львова надійшов лист Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, з якого прокуратурою встановлено, що окрім одноразового листування із відповідачами інші заходи Управлінням не вживались.
Задовольняючи позов у цій справі, суд зазначає, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, належним та ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, який буде спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання Конституції України та нормативних актів у сфері охорони культурної спадщини, у даному випадку, є зобов'язання Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (м. Львів, вул. Батуринська, 2, код ЄДРПОУ 07638027) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили, укласти з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної адміністрації (код ЄДРПОУ 38557581) на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, охоронний договір на пам'ятку архітектури місцевого значення - комплекс артилерійських казарм імені ерцгерцога Фердинанда (1839-1841) по вул. Городоцькій, 40 у м. Львові.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити повністю.
Ураховуючи положення частини 2 статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (м. Львів, вул. Винниченка, 18, 79008, ЄДРПОУ 38557581) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (вул. Батуринська,2, м. Львів, 79007, ЄДРПОУ 07638027) про зобов'язання укласти охоронний договір на будівлю- задовольнити повністю.
2. Зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (м. Львів, вул. Батуринська, 2, код ЄДРПОУ 07638027) протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили, укласти з Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної адміністрації (код ЄДРПОУ 38557581) на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, охоронний договір на пам'ятку архітектури місцевого значення - комплекс артилерійських казарм імені ерцгерцога Фердинанда (1839-1841) по вул. Городоцькій, 40 у м. Львові.
3. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна