06 листопада 2025 року № 320/15838/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної міграційної служби України про скасування рішень та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної міграційної служби України в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати постанову підрозділу Служби безпеки України від 31.03.2021 та рішення підрозділу Державної міграційної служби України від 17.06.2021 щодо заборони в'їзду громадянина Індії ОСОБА_2 та вилучення посвідки на постійне проживання;
- зобов'язати ДМС України в день не пізніше, ніж 15 днів з дня отримання рішення суду за даним позовом, що набрало чинності відновити ОСОБА_3 безтермінову посвідку на постійне проживання в Україні.
Ухвалою суду від 12.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про відсутність у відповідачів правових підстав для заборони в'їзду позивача в Україну та вилучення його посвідки на постійне проживання.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог Служба безпеки України (СБУ), у наданому суду відзиві наголошує на правомірності своїх дій у межах спірних правовідносин.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Службою безпеки України подано заперечення на відповідь на відзив позивача.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.09.2021 позивачу в аеропорту Бориспіль під час проходження прикордонного контролю працівником прикордонної служби було заборонено в'їзд в Україну з простим посиланням на рішення відповідачів СБУ та ДМС України. При цьому, уповноваженим прикордонником у позивача було вилучено безтермінову Посвідку на постійне проживання в Україні, серія НОМЕР_1 , видану органом 4401 ДМС України 05.06.2013.
Як вказує позивач, в березні 2024 року йому стало відомо, що вказана вище посвідка була вилучена у нього на підставі, відповідно, постанови від 31.03.2021 підрозділу СБУ через встановлену його причетність до розвідувально-підривної діяльності фсб рф, та рішення ДМС України від 17.06.2021 щодо заборони в'їзду в Україну громадянина Індії ОСОБА_2 та вилучення посвідки на постійне проживання.
Не погоджуючись з такими рішенням відповідачів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, що і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно із статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до пункту 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) здійснення права на вільне пересування в межах території держави може бути піддане обмеженням, «які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку.
Відповідно до статей 1, 24 Закону України «Про Службу безпеки України» СБУ є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, і зобов'язана здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань; приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства.
Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон) унормовано питання правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядку їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Частиною 1 статті 13 Закону передбачено, що в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. Таке рішення приймається у формі постанови про заборону в'їзду в Україну, що передбачено пунктом 6 Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом СБУ від 29.01.2021 № 31 (далі - Інструкція).
Відповідно до зазначеної Інструкції рішення про заборону в'їзду приймається СБУ, в тому числі, в інтересах забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку, боротьби з організованою злочинністю.
Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про національну безпеку» національна безпека - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних і потенційних загроз.
За положеннями пункту 5 статті 3 Закону України «Про національну безпеку» загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.
Указом Президента України від 14.09.2020 № 329/2020 введено в дію Стратегію національної безпеки України, якою визначено, що однією із загроз національній безпеці є розвідувально-підривна діяльність проти України спеціальних служб іноземних держав, насамперед російської федерації.
Суд зазначає, що необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд.
Так, в обов'язковій для врахування постанові Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №320/8499/20 визначено, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є її суверенним правом. Позиція Верховного Суду ґрунтується на тій обставині, що рішення щодо заборони в'їзду прийняте СБУ у рамках здійснення покладених на неї завдань і має превентивний характер, отже йому не обов'язково має передувати здійснення особою порушення законодавства та наявність кримінальних правопорушень.
Тобто, СБУ як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 № 826/9102/18, право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави України, і, обґрунтовуючи застосування такого права відповідними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв у межах наданих йому законодавством повноважень. Рішення суб'єкта владних повноважень відображає суть ситуації у відповідних сферах державного управління та спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Отже, досліджуючи питання щодо правомірності рішення, суд насамперед повинен встановлювати його відповідність вимогам статті 19 Конституції України щодо прийняття на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України було отримано дані, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , причетний до розвідувально-підривної діяльності федеральної служби безпеки російської федерації (фсб рф). На виконання завдань вказаної спецслужби, ОСОБА_4 підтримує тісні контакти з співробітниками прикордонної служби фсб рф, які сприяють йому в незаконному переправленні нелегальних мігрантів через кордон рф до України. На виконання завдань вищевказаної іноземної спецслужби, ОСОБА_4 планує встановлювати контакти з колишніми та діючими співробітниками ДПС України, отримувати від них інформацію щодо охорони держкордону України, розміщення та пересування спеціальної техніки, яка задіяна в заходах з охорони кордону та передавати вказану інформацію захищеними каналами зв'язку невстановленими співробітниками фсб рф (ст.ст. 114, 332 КК України).
У зв'язку із зазначеним дії позивача були кваліфіковані СБУ як дії іноземця, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, а отже, відповідно до статті 13 Закону такі діяння слугували підставою для прийняття СБУ рішення про заборону в'їзду позивачу на територію України.
Відповідно до пункту 2 Інструкції не приймається рішення про заборону в'їзду стосовно іноземця, що має статус біженця в Україні, або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.
Наведений перелік обставин є вичерпний і розширенню не підлягає. Також необхідно враховувати те, що позивач на території України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звертався, статусу біженця або особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, не отримував, тому відсутні обставини, які унеможливлюють заборону в'їзду вказаній особі на територію України.
Порядок надання ДПС України та виконання нею доручень уповноважених органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280 (далі - Порядок № 280).
Відповідно до положень цього Порядку:
- уповноважені державні органи під час надання, а ДПС України під час виконання доручень, керуються Конституцією та законами України і цим Порядком (пункт 2 Порядку №280);
- доручення ДПС України надаються уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом (пункт З Порядку № 280);
- уповноважені державні органи можуть надавати доручення, крім іншого, заборони в'їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом (пункт 5 Порядку № 280);
- доручення, що надійшли до органу ДПС України, беруться ним на контроль не пізніше наступного дня після їх надходження (пункт 12 Порядку № 280);
- виконання доручень здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон уповноваженими службовими особами ДПС України під час проведення перевірки документів осіб на право в'їзду в Україну або виїзду з України (пункт 17 Порядку № 280).
Беручи до уваги встановлені обставини справи, суд визнає наявність правових підстав для прийняття як оскаржуваного рішення СБУ про заборону в'їзду позивачу на територію України, так і прийнятого на його основі рішення ДМС України про вилучення наявної у позивача посвідки на постійне проживання.
Таким чином, судом за час розгляду справи не встановлено правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної міграційної служби України про скасування рішень та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.