06 листопада 2025 року м. Київ справа №320/38088/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправною та скасування довідки.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі по тексту також відповідач, НАЗК), в якому просить суд:
- визнати протиправною довідку НАЗК від 11.07.2025 №525/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, поданої позивачем, першим проректором Полтавського державного аграрного університету;
- скасувати довідку НАЗК від 11.07.2025 №525/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, поданої позивачем, першим проректором Полтавського державного аграрного університету.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомила, що за результатами повної перевірки поданої нею, як першим проректором Полтавського державного аграрного університету, щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік (далі по тексту також - Декларація), відповідачем складено спірну довідку, згідно з висновками якої встановлено, що суб'єкт декларування при поданні декларації зазначив недостовірні відомості, неточні відомості, відомості, які не вдалося перевірити, а також встановлено неточність оцінки задекларованих активів. При цьому вказано, що недостовірні відомості, зазначені у декларації, відрізняються від достовірних на загальну суму 1 7070 058,95 грн, що становить від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, внаслідок чого у діях суб'єкта декларування встановлено ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 ККУ.
Позивач не погоджується з висновками відповідача, вважаючи їх передчасними та такими, що не відповідають дійсним обставинам.
Позивач стверджує, що спірна довідка здебільшого містить оціночні висновки, побудовані виключно на припущеннях, без належної доказової бази, сама перевірка проведена упереджено, а висновки про наявність в діях позивача ознак правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366-2 Кримінального кодексу України, не відповідають дійсності. Крім того, позивач зауважує, що станом на момент виникнення спірних відносин мінімальний поріг для наявності ознак складу кримінального правопорушення на 2025 рік становить 2 271 000 грн, тобто більше, ніж заявлена у спірній довідці сума.
Також позивач наголошує на недотриманні відповідачем законодавчо встановленого строку для проведення перевірки з огляду на відсутність відомостей про дату продовження строку її проведення.
Позивач стверджує, що спірна довідка не містить відомостей щодо обґрунтування наявності підстав для проведення повної перевірки Декларації, а саме по собі формальне посилання на пункт нормативно-правового акта, на думку позивача, не може вважатися обґрунтованою підставою для проведення повної перевірки Декларації.
Щодо викладених у спірній довідці висновків відповідача про зазначення суб'єктом декларування відомостей, які не відповідають дійсності, щодо вартості земельної ділянки, отриманої за договором дарування, позивач пояснила, що жоден документ, який є у її розпорядженні, не містить інформації щодо вартості земельної ділянки, у тому числі і сам договір дарування. При цьому така інформація відсутня і в Державних реєстрах.
Позивач наголошує на відсутності конкретизації порушення нею пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі по тексту також - Закон № 1700-VII).
Щодо недекларування у спірному періоді садового будинку, позивач зазначила про відсутність підстав для його декларування у зв'язку з тим, що цим майном ніхто не користувався, а сам будинок на той час не був введений в експлуатацію та на нього не було оформлено технічну документацію. Позивач пояснила, що право власності на цей будинок було зареєстровано 18.02.2025, а тому інформація про цей об'єкт буде відображена в декларації за 2025 рік.
Щодо недекларування подарунку, отриманого у негрошовій формі, позивач пояснила про отримання нею від матері у подарунок квартири, що відображено у розділі 14 «Видатки та правочини суб'єкта декларування» декларації. Інформація про цей подарунок не була відображена у розділі 3 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації у зв'язку з тим, що відомості у цьому розділі відображаються у гривнях, у той час як вартість подарунку складала 0,01 грн.
Відображення у декларації в якості джерела доходу ОСОБА_2 (яка є приватним нотаріусом, що посвідчувала угоди відчуження нерухомого майна) позивач пояснює тим, що при заповненні декларації вона користувалася відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, а в цьому Реєстрі в якості джерела отриманого доходу була зазначена саме ОСОБА_2 .
Щодо пункту 4.1 спірної довідки (розрахункові загальножиттєві витрати на суму 1 366 469 грн свідчать про ведення способу життя, що потребує значних фінансових ресурсів, зокрема через систематичні закордонні подорожі) позивач зазначила, що систематичні закордонні подорожі були пов'язані з відрядженням, які здійснювалися по місцю основної роботи. Проте, відповідач не перевірив та не врахував під час перевірки означені обставини, що призвело до необґрунтованого висновку про означене порушення.
Щодо посилання відповідача на невідповідність відомостей щодо грошових коштів, які отримані від відчуження об'єктів нерухомості, позивач звернула увагу на те, що відповідач посилається виключно на здогадки без наявних доказів будь-якого порушення з боку позивача.
Враховуючи означені обставини, позивач вважає спірну довідку протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що у період з 20.01.2025 по 10.07.2025 було проведено повну перевірку Декларації позивача за 2023 рік на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» та п.п. 2 п. 1 розділу V Порядку проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства від 29.01.2021 № 26/21 (далі по тексту також - Порядок №26/21). Термін проведення повної перевірки продовжено з 20.05.2025 на строк 60 календарних днів на підставі пункту 18 розділу V Порядку №26/21. 11.07.2025 за результатами проведення повної перевірки Декларації НАЗК складено спірну довідку, в якій зазначено, що позивачем всупереч вимогам Закону вказано недостовірні та неточні відомості, а також відомості, які не вдалось перевірити. Недостовірні відомості, зазначені у Декларації (п.п. 1.1 п. 1, п. 2, п.п. 4.1 п. 4 розділу 3.1 довідки), відрізняються від достовірних на 1 707 058,95 грн, що становить від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації. Як наслідок, у діях позивача встановлено ознаки правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366-2 КК України.
Щодо наявності підстав для проведення повної перевірки декларації позивача відповідач зазначив, що Національне агентство наказом від 07.12.2023 № 284/23 затвердило «Порядок відбору декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, для проведення їх повної перевірки та черговості такої перевірки на підставі оцінки ризиків» (далі - Порядок № 284/23), який визначає процедуру відбору декларацій для проведення повної перевірки уповноваженою особою Національного агентства та черговість такої перевірки на підставі оцінки ризиків.
Відповідач зауважив, що декларації, подані до Реєстру, проходять оцінку ризиків, яка здійснюється програмними засобами Реєстру за результатами проведеного логічного та арифметичного контролю (далі - ЛАК). На виконання положень ч. 3 ст. 51-1 Закону наказом Національного агентства від 21.06.2024 № 161/24 затверджено Порядок проведення логічного та арифметичного контролю декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Порядок № 161/24).
Відповідач стверджує, що ним були дотримання положення вищевказаних нормативно-правових актів, а незгода позивача з фактом проведення повної перевірки поданої нею декларації не може свідчити про протиправність таких дій.
Відповідач зауважує, що зазначення у складених НАЗК довідках, крім відповідних норм законодавства, які визначають підстави проведення повних перевірок, додаткової інформації, не передбачено ані Законом, ані Порядком №26/21.
Щодо дотримання НАЗК порядку проведення повної перевірки поданої позивачем Декларації, відповідач наполягає на тому, що його дії у ході проведення такої перевірки повністю узгоджуються з вимогами Порядку №26/21. У свою чергу, наведені позивачем доводи про те, що спірна довідка містить в собі інформацію, яка не відповідає дійсності, помилкове формування висновків, є безпідставними та спростовуються джерелами інформації, що були покладені в основу сформованих у спірній довідці висновків.
Щодо доводів позивача про відсутність в її розпорядженні договору дарування, відповідач наголошує на обов'язку саме суб'єкта декларування підтвердити ті відомості, які він зазначає у своїй декларації, що також охоплює надання відповідачу необхідного обсягу інформації з відповідним документальним підтвердженням.
Відповідач також наголошує на невідповідності мотивувальної частини позову змісту заявлених позовних вимог, оскільки позивач просить скасувати довідку повністю, у той час як у позовній заяві наведено обґрунтування лише частини сформованих у довідці висновків.
Щодо невідображення позивачем у Декларації вартості земельної ділянки, отриманої нею за договором дарування, відповідач зазначив, що відомості про вартість земельної ділянки містяться у договорі дарування, який містить особистий підпис позивача, що свідчить про її обізнаність зі змістом такого договору. Враховуючи означене, відповідач вважає, що обрання позивачем у відповідному розділі Декларації позначки «Не відомо» суперечить вимогам Закону. Відповідач наголошує на тому, що у розумінні вимог антикорупційного законодавства суб'єкт декларування зобов'язаний вчинити всі залежні від нього дії з метою отримання відповідної інформації, вказати у декларації всю відому йому інформацію, а в частині інформації, яка йому невідома, обрати відповідні позначки.
Щодо відомостей, вказаних у розділі 4 «Об'єкти незавершеного будівництва» Декларації позивача, відповідач зазначив, що під час проведення повної перевірки НАЗК встановлено, що позивач не зазначила у відповідному розділі відомості про об'єкт незавершеного будівництва - садовий будинок, який відповідно до аналізу технічного паспорту був побудований у 1995 році та розташований на належній позивачу з 2017 року земельній ділянці. Відповідач зазначив про відсутність у нього об'єктивної можливості встановити вартість запитуваного об'єкту нерухомості (садового будинку) з передбачених Порядком №26/21 джерел, що мало наслідком звернення до КНІДСЕ з відповідним запитом.
Додатково відповідач зазначив, що позивач для уникнення ризику декларування недостовірних відомостей не була позбавлена можливості звернутися до НАЗК з метою отримання роз'яснень з питань застосування положень Закону. Проте таким правом позивач не скористалась.
Щодо відомостей, вказаних у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» Декларації, відповідач зазначив про невідображення позивачем в означеному розділі інформації про отриманий нею від матері дохід у вигляді подарунка у негрошовій формі, а саме: у вигляді квартири. Відповідач зауважує, що незазначення відомостей про дохід, отриманий у вигляді подарунка у негрошовій формі, є порушенням п. 7 ч. 1 ст. 46 Закону у зв'язку з цим, висновок про необхідність відображення такої інформації у розділі 11 поданої ОСОБА_1 декларації за 2023 рік був сформований в оскаржуваній Довідці. Разом з тим, відповідно до ч. 9 цієї статті відомості, передбачені ч. 1 цієї статті, вважаються такими, що зазначені у декларації, якщо вони відображені хоча б в одному розділі декларації. У такому разі невнесення відомостей до інших розділів декларації не вважається поданням суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей або неподанням таких відомостей. Як наслідок, відповідач зазначив, що не декларування отриманого у 2023 році доходу від матері у вигляді подарунка у негрошовій формі у розмірі 5 164 151,72 грн не було кваліфіковано Національним агентством як недостовірні відомості.
Також відповідач зазначив про відображення позивачем відомостей, які не відповідають дійсності, про джерело доходу, отриманого від відчуження нерухомого майна у розмірі 13 400 000,00 грн, та у розмірі 6 290 000,00 грн, вказавши джерелом доходу ОСОБА_2 , у той час як за договорами купівлі-продажу дохід позивачем отримано від покупців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У свою чергу, ОСОБА_2 є приватним нотаріусом, яка посвідчувала договори з купівлі продажу нерухомого майна.
Щодо відомостей, вказаних у розділі 12 «Грошові активи» Декларації, відповідач стверджує про зазначення позивачем відомостей, які не відповідають дійсності про свої готівкові кошти станом на 31.12.2023, оскільки в ході аналізу фінансового та майнового стану ОСОБА_1 з урахуванням суми отриманого доходу та понесених видатків обраховано, що максимальний можливий обсяг грошових активів, який міг бути заощаджений позивачем за рахунок всіх задекларованих доходів, міг становити не більше ніж 6 987 049,22 грн, у той час як сукупна сума грошових активів, вказаних позивачем, становить 8 218 260,70 грн.
Відповідач наголосив на непідтвердженні документально позивачем службових відряджень, що свідчить про необґрунтованість посилань ОСОБА_1 на відсутність підстав декларувати кошти, отримані нею на відрядження.
Щодо доводів позивача про не перевищення мінімального порогу, за який передбачена відповідальність частиною першою статті 366-2 КК України, відповідач зазначив, що відповідні зміни до КК України щодо підвищення порогу кримінальної відповідальності внесені після складення спірної довідки, а тому такі положення не є застосовними до спірних відносин.
Крім того, відповідач зазначає про відсутність порушеного права позивача, оскільки НАЗК не є органом, до повноважень якого належить встановлення наявності умислу чи вини як складової суб'єктивної сторони злочину в діях суб'єкта декларування при заповненні декларації. Відсутність чи наявність вини встановлюється виключно судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення чи кримінальної справи. В свою чергу, спірна довідка є документом, що фіксує факт проведення повної перевірки декларації, містить виклад систематизованої інформації, зібраної з різних достовірних джерел під час її проведення і є виключно носієм даних про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідачем подано до суду заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, мотивовану характером та змістом спірних правовідносин. Відповідач зазначає, що спрощена форма провадження позбавляє НАЗК реалізувати свої права та використати всі наявні можливості для представлення своєї позиції.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:
1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище;
2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;
6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;
8) типові справи;
9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;
10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;
11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Отже, частиною четвертою вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.
Із положеннями наведеної правової норми процесуального закону перекликаються й приписи частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Предметом позову у даній справі є вимоги про визнання протиправною та скасування довідки НАЗК про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Оскільки дана справа не віднесена до імперативно визначеного переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі №340/1901/20, від 28.07.2021 у справі №160/6740/20, від 22.07.2021 у справі №460/6542/20, від 29.07.2021 у справі №340/1727/20, від 05.08.2021 у справі №200/5490/20-а, від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020 та багатьох інших.
Також суд зазначає, що оцінити значення справи для сторін і значний суспільний інтерес має суд в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне конкретизоване пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в численних постановах, зокрема, від 26.05.2022 у справі №640/594/20, від 22.10.2021 у справі № 200/6491/20-а, від 07.10.2021 у справі № 640/23517/20, від 05.10.2021 у справі № 640/23385/20, від 05.08.2021 у справі № 200/5490/20-а, від 22.07.2021 у справі № 460/6542/20, від 23.06.2021 у справі № 520/13014/2020 тощо.
При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи за правилами загального, а не спрощеного, позовного провадження не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як і не вимагають обов'язкового розгляду справи саме за правилами загального позовного провадження лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях за правилами загального позовного провадження усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об'єктивної істини ані обов'язкового проведення судового засідання, ані здійснення трансформації форми адміністративного судочинства зі спрощеного у загальне позовне провадження, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеп v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року «VarelaAssalinocontrelePortugal», заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина країни серії НОМЕР_1 , виданого 07.02.1997.
Відповідно до інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі декларацій, позивачем 27.03.2024 подано щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2023 рік.
У період з 20.01.2025 по 10.07.2025 НАЗК проведено повну перевірку цієї декларації та 11 липня 2025 року відповідачем складено довідку №525/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, поданої ОСОБА_1 , першим проректором Полтавського державного аграрного університету (далі по тексту також - довідка).
У розділі IV «Висновки» цієї довідки вказано, що за результатами повної перевірки декларації встановлено, що суб'єкт декларування при поданні декларації зазначив недостовірні відомості (п.п. 1.1 п. 1, п. 2, п.п. 4.1 п. 4 розділу 3.1 цієї довідки), неточні відомості (п. 3 розділу 3.1 цієї довідки), чим не дотримав вимог пп. 2, 2-1, 7, 8, ч. 1 ст. 46 Закону, та відомості, які не вдалось перевірити (п.п. 1.2 п. 1, п.п. 4.2 п. 4, п.п. 5, 6 розділу 3.1 цієї довідки).
Недостовірні відомості, зазначені у декларації (п.п. 1.1 п. 1, п. 2, п.п. 4.1 п. 4 розділу 3.1 цієї довідки), відрізняються від достовірних на загальну суму 1 707 058,95 грн, що становить від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації.
У діях суб'єкта декларування встановлено ознаки правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 366-2 Кримінального кодексу України.
Встановлено неточність оцінки задекларованих активів, відомості про які зазначено у розділі 3.2 цієї довідки.
Не погоджуючись з діями щодо проведення перевірки декларації та довідкою, складеною за її наслідками, позивач звернулася до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною третьою статті 124 Конституції України установлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Основна мета позовного провадження є вирішення спору про право, який має свою структуру, що складається з предмету, підстави та змісту. Предметом завжди виступають суб'єктивні права, свободи чи інтереси, визнані в національному законодавстві, що знаходяться в стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для розуміння їхнього змісту, поновлення та реалізації. Підставами є обставини, що потягли за собою виникнення спору.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.10.2019 у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11.11.2020 у справі №640/19903/19, від 26.07.2021 у справі №420/2068/19.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Згідно з абзацом десятим пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Статтею 6 Конвенції установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також у рішенні від 08.04.2010 у справи «Меньшакова проти України» ЄСПЛ викладено конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».
У рішенні «Bellet v. France» (Белле проти Франції) ЄСПЛ визнав порушення права на доступ до суду у ситуації, де заявнику було відмовлено у судовому захисті, попри те, що закон сформував у нього очікування щодо можливості такого захисту. ЄСПЛ обґрунтував порушення статті 6 Конвенції тим, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним», а для цього особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
За приписами пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
На підставі абзацу другого частини четвертої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі по тексту також - Закон № 1700-VII) у разі виявлення у декларації недостовірних відомостей суб'єкт декларування зобов'язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.
При цьому, пунктом 11 розділу III Порядку №26/21 передбачено, що про необхідність подання декларації з достовірними відомостями відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 45 Закону в разі виявлення у декларації недостовірних відомостей НАЗК повідомляє суб'єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру або електронного зв'язку.
Таким чином, у разі виявлення у декларації недостовірних відомостей довідка про результати проведення повної перевірки декларації за своєю правовою природою є актом індивідуальної дії, оскільки безпосередньо породжує правові наслідки для суб'єкта декларування у вигляді виникнення обов'язку (подати відповідну декларацію з достовірними відомостями) у встановлений такою довідкою строк.
Отже, спірна довідка містить владний припис НАЗК, що виданий ним на виконання владних управлінських функцій, визначених статтею 51-3 Закону №1700-VII, який стосується прав та інтересів позивача та дія якого вичерпується його виконанням.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 240/24844/21, від 26 вересня 2023 року у справі №460/238/22.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що довідка про результати проведення повної перевірки декларації є рішенням (актом індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки цю довідку видано НАЗК на виконання владних управлінських функцій, вона містить владний (обов'язковий) припис щодо конкретної особи (суб'єкта декларування), має строк та її дія вичерпується виконанням.
Факт оприлюднення на офіційному вебсайті НАЗК довідки про результати проведення повної перевірки, яка містить висновки про виявлення у декларації недостовірних відомостей суб'єкта декларування (позивача), з огляду на його правовий статус особи, що займає особливо відповідальне становище, здійснює негативний вплив на гарантоване статтею 8 із Конвенції право на повагу до свого приватного і сімейного життя, яке охоплює сферу трудової діяльності, оскільки спричинює втручання (негативний влив) на ділову репутацію позивача (суб'єкта декларування) як державного діяча.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 160/4098/22 констатував, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із винесенням НАЗК спірної довідки в процедурі здійснення публічно-владних управлінських функцій і така довідка стосується прав, обов'язків та охоронюваних законом інтересів позивача, мають характер юридичного спору, який підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства.
Суд також звертає увагу, що згідно з абзацом перший пункту 6 розділу ІІІ Порядку №26/21 у разі виявлення за результатами проведення повної перевірки ознак корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, за яке передбачено кримінальну відповідальність, уповноважена особа, яка проводила повну перевірку, упродовж 5 робочих днів з дня, наступного за днем погодження довідки, складає та підписує відповідний обґрунтований висновок у двох примірниках. А згідно з абзацом першим пункту 6 розділу ІІІ Порядку №26/21 у разі виявлення за результатами проведення повної перевірки ознак корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, за яке передбачено кримінальну відповідальність, уповноважена особа, яка проводила повну перевірку, упродовж 5 робочих днів з дня, наступного за днем погодження довідки, складає та підписує відповідний обґрунтований висновок у двох примірниках.
Поряд із цим слід урахувати, що у випадку виявлення недостовірних відомостей та за відсутності ознак адміністративного чи кримінального правопорушення або закриття адміністративної чи кримінальної справи подальші правовідносини виникають лише між суб'єктом декларування та НАЗК.
Підсумовуючи наведе, суд констатує, що спірні правовідносини, які виникли у зв'язку зі складанням відповідачем спірної довідки в процедурі здійснення публічно-владних управлінських функцій, і спірна довідка стосується прав, обов'язків та охоронюваних законом інтересів позивача, мають характер юридичного спору, який підлягає вирішений у порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №160/4098/22, від 06.04.2023 у справі №640/29515/21, від 15.06.2023 у справі №240/24844/21.
Щодо доводів позивача про наявність процедурних порушень, допущених відповідачем під час складення спірної довідки, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Процедуру проведення Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування визначає Порядок №26/21.
Відповідно до пункту 17 розділу V Порядку №26/21 днем початку строку проведення повної перевірки вважається наступний робочий день за днем автоматизованого розподілу обов'язків щодо її проведення на уповноважену особу.
Про початок проведення повної перевірки не пізніше наступного робочого дня за днем початку такої перевірки уповноважена особа через персональний електронний кабінет інформує суб'єкта декларування шляхом надсилання повідомлення.
Повідомлення містить таку інформацію: декларація, що перевіряється; підстави для проведення повної перевірки, у тому числі повторної; дату початку строку проведення повної перевірки, у тому числі повторної.
Повна перевірка повинна бути завершена у строк не більше ніж 120 днів з дня початку строку проведення повної перевірки.
За наявності підстав, визначених у цьому Порядку, керівник структурного підрозділу за погодженням із керівником самостійного структурного підрозділу та заступником Голови Національного агентства або Головою Національного агентства може продовжити строк проведення повної перевірки на підставі обґрунтованої доповідної записки уповноваженої особи, яка проводить повну перевірку, на загальний сукупний строк не більше ніж 60 днів.
У разі тимчасової непрацездатності, відрядження уповноваженої особи, яка проводить повну перевірку, строк проведення перевірки може бути продовжений керівником самостійного структурного підрозділу на підставі обґрунтованої доповідної записки безпосереднього керівника такої уповноваженої особи за погодженням із заступником Голови Національного агентства або Головою Національного агентства.
У разі продовження строку повної перевірки його перебіг розпочинається наступного календарного дня після спливу строку.
Перебіг строків, передбачених цим Порядком, зупиняється на період визначеної законом заборони проведення повних перевірок та продовжується з дня, наступного за днем припинення або скасування такої заборони.
Якщо останній календарний день строку, передбаченого цим Порядком, припадає на святковий, неробочий чи вихідний день, останнім днем строку вважається наступний перший робочий день.
Згідно з пунктом 18 розділу V Порядку №26/21 строк проведення повної перевірки може бути продовжено у таких випадках:
1) якщо не отримано документів або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки, або у разі отримання документів та інформації, перевірка яких потребує вчинення уповноваженою особою дій, передбачених пунктом 4 цього розділу, на запит Національного агентства до: державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, нотаріусів, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань; суб'єкта декларування;
2) якщо до завершення строку повної перевірки уповноважена особа, яка проводить повну перевірку не отримала від банківської установи інформацію про розкриття банківської таємниці;
3) якщо не одержано відповіді на запит про отримання від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки, або у зв'язку з необхідністю перекладу українською мовою отриманих документів, інформації;
4) якщо не отримано висновку щодо вартості (ціни) активів, у тому числі ринкової;
5) у разі неможливості проведення повної перевірки уповноваженою особою, на яку було розподілено обов'язок проведення такої перевірки, у таких випадках: тимчасова непрацездатність уповноваженої особи у зв'язку з хворобою, її відрядження або відпустка упродовж більше ніж 24 днів; звільнення, переведення уповноваженої особи на іншу посаду, до посадових обов'язків якої не віднесено проведення повних перевірок; виключення з посадових обов'язків уповноваженої особи повноважень проводити повну перевірку; наявність в уповноваженої особи потенційного або реального конфлікту інтересів у зв'язку з проведенням повної перевірки, що з'ясувалось під час її проведення.
У разі продовження строку проведення повної перевірки з підстави, визначеної в підпункті 5 цього пункту, керівник самостійного структурного підрозділу ініціює проведення повторного автоматизованого розподілу обов'язку з проведення повної перевірки. Рішення щодо проведення повторного автоматизованого розподілу приймає Голова Національного агентства або за його дорученням заступник Голови Національного агентства.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про законодавчо визначений строк проведення повної перевірки, який складає 120 календарних днів, розпочинається з робочого дня, наступного за днем автоматизованого розподілу обов'язків щодо її проведення на уповноважену особу, та може бути продовжений не більш ніж на 60 днів у випадках, визначених пунктом 18 розділу V Порядку №26/21.
У довідці зазначено, що повну перевірку проведено відповідно до протоколу автоматизованого розподілу обов'язків з проведення перевірок від 17.01.2025 та протоколу повторного автоматизованого розподілу обов'язків з проведення перевірок від 17.01.2025. Оскільки 18 та 19 січня 2025 року були вихідними днями, обчислення 120-денного строку проведення повної перевірки розпочинається з 20.01.2025 та закінчується 19.05.2025 (включно).
У спірній довідці зазначено, що повна перевірка проведена у період з 20.01.2025 по 10.07.2025. Строк проведення повної перевірки продовжено з 20.05.2025 на строк до 60 календарних днів на підставі пункту 18 розділу V Порядку №26/21. Тобто, граничним строком проведення повної перевірки з урахуванням продовження строку її проведення є 18.07.2025.
Водночас, суд зауважує, що положеннями пункту 17 розділу V Порядку №26/21 відповідачу надано право на продовження строку проведення повної перевірки на підставі обґрунтованої доповідної записки уповноваженої особи, яка проводить повну перевірку, на загальний сукупний строк не більше ніж 60 днів. При цьому складання такої доповідної записки має бути обумовлена наявністю підстав, визначених у пункті 18 розділу V Порядку №26/21.
Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 від відповідача витребувано, зокрема, копії усіх документів, на підставі яких була прийнята спірна довідка від 11.07.2025 №525/25.
Частиною дев'ятою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Суд зауважує, що однією з підстав позову позивачем вказано про порушення строку проведення повної перевірки із зазначенням про відсутність у спірній довідці відомостей про прийняття рішення щодо продовження строку проведення перевірки, а також про відсутність обґрунтування наявності підстав для продовження такого строку. Отже, як наявність підстав для продовження строку проведення повної перевірки поданої позивачем декларації, так і наявність обґрунтованої доповідної записки уповноваженої особи, яка проводить повну перевірку, з відображенням у ній таких підстав, входять у предмет доказування у цій справі.
Проте, відповідач, на якого покладено обов'язок доказування в адміністративному процесі, зазначаючи у відзиві на позовну заяву про наявність обґрунтованої доповідної записки з відображенням у ній підстав для продовження строку проведення повної перевірки Декларації позивача, жодних доказів на підтвердження означених обставин не надав.
Суд зауважує, що обсяг і ступінь мотивації рішення як акта індивідуальної дії залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має давати розуміння чому і чим керувався суб'єкт владних повноважень, зокрема, при прийнятті рішення щодо продовження строку проведення повної перевірки, оскільки пункт 18 розділу V Порядку №26/21 містить 5 підстав для продовження такого строку.
Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про прийняття негативного для особи рішення з огляду на наслідки, які це потягне.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи жодних доказів на підтвердження наявності поважних причин для продовження строку проведення повної перевірки Декларації позивача, а також не зазначення відповідачем конкретної обґрунтованої підстави для продовження строку проведення повної перевірки Декларації позивача, посилаючись лише на загальні положення (пункт 18 розділу V Порядку №26/21), суд дійшов висновку про порушення НАЗК принципу обґрунтованості та вмотивованості висновків щодо наявності підстав, визначених у Порядку №26/21 для продовження строку проведення повної перевірки.
Ненадання відповідачем доказів існування підстав для продовження строку проведення повної перевірки поданої позивачем декларації, з відображенням таких підстав в обґрунтованій доповідній записці уповноваженої особи, яка проводить повну перевірку, позбавляє суд можливості дослідити питання наявності чи відсутності у НАЗК підстав для продовження строку проведення повної перевірки Декларації позивача. При цьому відсутність у спірній довідці реквізитів чи посилань на таку доповідну записку навіть у випадку подання такої відповідачем унеможливлює її ідентифікацію на предмет того, чи саме така доповідна записка слугувала підставою для продовження строку проведення повної перевірки Декларації позивача, та чи існувала така доповідна записка в принципі на момент складання довідки.
Судом відхиляються твердження відповідача щодо відсутності у нього обов'язку вказувати у спірній довідці додаткову інформацію, не передбачену Порядком №26/21, з огляду на те, що відсутність в означеному Порядку чітких інструкцій щодо порядку заповнення такої довідки у розрізі зазначення конкретних реквізитів документів не позбавляє відповідача як суб'єкта владних повноважень, обов'язку винесення обґрунтованих та вмотивованих актів індивідуальної дії, які б виключали можливість неоднозначного тлумачення викладених у них обставин чи позбавляли б можливості встановлення обставин, які дійсно призвели до викладених в таких актах індивідуальної дії висновків.
Оскільки у суду відсутня можливість встановити підстави обґрунтованості та вмотивованості прийнятого відповідачем рішення про продовження строку проведення повної перевірки, означена обставина має наслідком унеможливлення дослідження судом питання правомірності продовження такого строку її проведення.
Враховуючи викладене, за відсутності жодних доказів на підтвердження імперативно встановленої передумови для продовження строку проведення повної перевірки Декларації позивача, без доведення наявності підстав, визначених у Порядку №26/21, без зазначення конкретних(ої) підстав(и), визначених підпунктами 1 - 5 пункту 18 розділу V Порядку №26/21, у зв'язку з ненаданням відповідачем відповідних доказів, у суду наявні підстави вважати перевірку такою, що проведена з порушенням законодавчо визначеного 120-денного строку.
У цьому контексті суд вважає за необхідне звернути увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2023 року у справі №640/19806/18, який полягає у такому:
“67. Виходячи зі сталої судової практики у подібних правовідносинах, порушення строків проведення повної перевірки декларації є самостійною підставою для скасування рішення НАЗК проведеної за результатом відповідної перевірки декларації особи, незважаючи на встановлені у таких рішеннях обставини щодо внесених декларантом відомостей.
68. Оскільки оскаржувані рішення Національного агентства з питань запобігання корупції прийнято 07 вересня 2018 року вірними є твердження суду першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, про порушення відповідачем строку проведення перевірки декларацій, передбачені пунктом 14 Порядку № 56 як підстав для їх скасування.
69. Важливість дотримання і неухильного виконання етапів процедури, зокрема, строків проведення повної перевірки декларації та прийняття за її наслідками відповідного рішення НАЗК, безпосередньо пов'язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.
70. Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності, ставить під сумнів результати самої перевірки та є підставою для визнання протиправним рішення, прийнятого за результатами проведення такої перевірки.
71. Такі висновки узгоджуються із позицією, неодноразово висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 640/20683/18, від 12 квітня 2021 року у справі №826/9366/18, від 29 грудня 2020 року у справі №826/7335/18, від 21 січня 2021 року у справі №813/2800/18».
Означені обставини, на переконання суду, є самостійними підставами для задоволення позовних вимог.
Водночас, незважаючи на те, що вказані обставини є достатньою самостійною підставою для задоволення позову, суд, керуючись закріпленим в статті 9 КАС України принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, також вважає за доцільне надати правовий висновок викладеним у спірній довідці твердженням суб'єкта владних повноважень щодо зазначення позивачем у Декларації недостовірних відомостей (п.п. 1.1 п. 1, п. 2, п.п. 4.1 п. 4 розділу 3.1 цієї довідки), неточних відомостей (п. 3 розділу 3.1 цієї довідки), та відомостей, які не вдалось перевірити (п.п. 1.2 п. 1, п.п. 4.2 п. 4, п.п. 5, 6 розділу 3.1 цієї довідки), а також недостовірних відомостей, зазначених у Декларації (п.п. 1.1 п. 1, п. 2, п.п. 4.1 п. 4 розділу 3.1 цієї довідки), які відрізняються від достовірних на загальну суму 1 707 058,95 грн, що становить від 500 до 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації.
Відповідно до пункту 7-1 статті 11 Закону №1700-VII Національне агентство здійснює в порядку, визначеному цим Законом, контроль та перевірки декларацій суб'єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб'єктів декларування.
Згідно з частиною третьою статті 51-1 Закону №1700-VII порядок проведення передбачених цією статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.
Наказом Національного агентства від 29.01.2021 № 26/21 затверджено Порядок проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.11.2023 за № 1983/41039.
За приписами абзацу 5 частини першої статті 51-3 Закону №1700-VII Національне агентство визначає порядок відбору декларацій для проведення повної перевірки та черговість такої перевірки на підставі оцінки ризиків, а також порядок автоматизованого розподілу обов'язків з проведення повної перевірки між уповноваженими особами Національного агентства.
Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 26/21 оцінка ризиків декларації здійснюється програмними засобами Реєстру за результатами проведеного логічного та арифметичного контролю (далі - ЛАК).
На підставі частини третьої статті 51-1 Закону №1700-VII наказом Національного агентства від 21.06.2024 №161/24 затверджено Порядок проведення логічного та арифметичного контролю декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі по тексту також - Порядок № 161/24).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 161/24 Національне агентство програмними засобами Реєстру проводить логічний та арифметичний контроль декларації, поданої до Реєстру.
Національне агентство визначає правила логічного та арифметичного контролю для оцінки ризиків декларації, які є частиною програмного коду Реєстру і не підлягають оприлюдненню та поширенню.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 Порядку №161/24 ваговий коефіцієнт невідповідностей (ризиків) - числовий показник, який визначає вагу невідповідності (ризику) у декларації, встановленої(го) при проведенні логічного та арифметичного контролю декларації.
Відповідно до пункту 5, 6 Порядку №161/24 логічний та арифметичний контроль декларації проводиться за сукупністю таких етапів:
1) виявлення невідповідностей (ризиків) у декларації шляхом автоматизованого порівняння відомостей, що зазначені у декларації, з відомостями, наявними у реєстрах, банках даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування, до яких Національне агентство має автоматизований доступ.
Відомості з реєстрів, банків даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових систем, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, Національне агентство отримує шляхом електронної інформаційної взаємодії за допомогою програмних інтерфейсів електронних інформаційних ресурсів відповідно до порядків, протоколів автоматизованого обміну інформацією або договорів про інформаційну взаємодію, укладених між Національним агентством і держателями (адміністраторами) відповідних реєстрів, банків даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових систем;
2) виявлення інших невідповідностей (ризиків) у декларації шляхом застосування правил логічного та арифметичного контролю для оцінки ризиків декларації, а саме:
аналізу та порівняння відомостей, що зазначені у декларації, з метою встановлення відповідності зазначених у ній відомостей або виявлення їх невідповідності (ризику);
аналізу та порівняння відомостей, що зазначені у декларації, з відомостями, що зазначені в попередній декларації, з метою встановлення логічної відповідності та визначення якісних і кількісних показників динаміки змін відомостей про об'єкти декларування;
обробки числових (вартісних) значень, що зазначені у декларації, шляхом їх зіставлення між собою та із значеннями, вказаними в попередній декларації, і проведення обрахунків за допомогою арифметичних операцій (формул), у тому числі щодо різниці розмірів витрат на набуття активів отриманим доходам;
3) визначення вагових коефіцієнтів невідповідностей (ризиків) у декларації.
За результатами проведеного Національним агентством логічного та арифметичного контролю декларації здійснюється оцінка ризиків декларації у встановленому порядку.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу V Порядку №26/21 повна перевірка проводиться у порядку черговості на підставі оцінки ризиків, зокрема, якщо декларація подана службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктом декларування, який займає посаду, пов'язану з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством, крім декларації, щодо якої наявна довідка про результати проведення автоматизованої перевірки декларації.
Згідно з пунктом 2 розділу V Порядку №26/21 у разі наявності однієї з підстав, зазначеної у пункті 1 цього розділу, відібрані Національним агентством декларації для проведення повної перевірки автоматизовано розподіляються уповноваженим особам.
За приписами пункту 3 розділу V Порядку №26/21 Національне агентство під час проведення повної перевірки проводить перевірку відомостей, які зазначені або повинні бути зазначені в декларації відповідно до статті 46 Закону, з урахуванням складових предмета повної перевірки, що визначені в пункті 1 розділу III цього Порядку.
Щодо декларації, стосовно якої сформовано довідку про результати проведення автоматизованої перевірки декларації, відібраної для проведення повної перевірки відповідно до підпункту 3 пункту 1 цього розділу, проводиться повна перевірка відомостей, які зазначені або повинні бути зазначені в декларації відповідно до статті 46 Закону, з урахуванням складових предмета повної перевірки, що визначені в пункті 1 розділу III цього Порядку. Проведення такої перевірки не вважається повторною перевіркою.
Пунктом 4 розділу V Порядку №26/21 визначено, що повна перевірка передбачає такі дії:
1) аналіз відомостей про об'єкти декларування та їх порівняння з відомостями з реєстрів, банків даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових систем, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, із судових рішень, які набрали законної сили, індивідуально-правових актів, інших джерел, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування;
2) створення, збирання, одержання, використання та інша обробка документів чи інформації, у тому числі з обмеженим доступом, у тому числі за допомогою автоматизованих засобів, яка є необхідною для повної перевірки, з використанням джерел інформації, визначених у цьому Порядку;
3) звернення у разі необхідності до посадових та службових осіб державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань для отримання письмових пояснень, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку;
4) звернення у разі необхідності до суб'єкта декларування для отримання пояснень та копій підтвердних документів, їх розгляд і врахування з огляду на іншу отриману інформацію під час проведення повної перевірки відповідно до цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 розділу V Порядку №26/21 під час повної перевірки Національне агентство використовує такі джерела інформації:
1) відомості, отримані з інформаційно-комунікаційних і довідкових систем, реєстрів, банків даних, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, а також відомості з реєстрів, відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, судових рішень, які набрали законної сили, індивідуально-правових актів, інших джерел, що можуть містити інформацію, яка має відображатись у декларації;
2) документи та/або інформація, що надані суб'єктом декларування, стосовно якого проводиться перевірка, з власної ініціативи чи за запитом Національного агентства щодо документального підтвердження або пояснення зазначених у декларації відомостей, а також законності джерел отриманих доходів;
3) документи та/або інформація, у тому числі з обмеженим доступом, що надходять (отримані) від державних органів, органів місцевого самоврядування, нотаріусів, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, спеціалістів, експертів, громадян та їх об'єднань, а також від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав;
4) відомості із медіа, мережі «Інтернет», інших джерел інформації, які стосуються конкретного суб'єкта декларування та/або членів його сім'ї, містять інформацію про ринкову вартість (ціну) об'єктів декларування та інші фактичні дані, що можуть бути перевірені;
5) всі наявні в Національному агентстві відомості, у тому числі: отримані Національним агентством під час проведення перевірок інших декларацій, поданих суб'єктом декларування та/або членами його сім'ї, іншими особами; зібрані під час здійснення контролю декларацій за допомогою програмних засобів Реєстру, моніторингу способу життя суб'єкта декларування, спеціальної перевірки; зібрані в результаті розгляду повідомлень викривачів, інших суб'єктів звернення; отримані під час реалізації повноважень щодо моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, а також контролю за дотриманням вказаними особами обмежень щодо запобігання корупції;
6) інформація та/або документи, отримані від правоохоронних органів, у тому числі з матеріалів кримінальних проваджень, дозвіл на використання яких та посилання у документах Національного агентства на які наданий слідчим, детективом або прокурором відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.
У разі неможливості встановлення вартості незадекларованих активів з джерел, визначених у підпунктах 1-3, 5, 6 пункту 5 цього розділу, Національне агентство відповідно до законодавства може залучити спеціалістів та експертів (пункт 6 розділу V Порядку №26/21).
Згідно з пунктом 8 розділу V Порядку №26/21 з метою проведення повної перевірки уповноважена особа має право направляти запити про надання документів чи інформації, у тому числі з обмеженим доступом, до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, нотаріусів, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, спеціалістів, експертів, громадян та їх об'єднань. Зазначені суб'єкти зобов'язані надати запитувані Національним агентством документи (копії документів) чи інформацію упродовж 10 робочих днів з дня одержання запиту.
Під час проведення повної перевірки уповноважена особа має право вимагати та одержувати документи (копії документів) та інформацію щодо відомостей, які зазначені або повинні бути зазначені суб'єктом декларування у відповідних розділах декларації відповідно до Закону та необхідні для проведення повної перевірки, у тому числі для з'ясування дотримання суб'єктом декларування вимог статей 23, 25 Закону, а також перевірки на точність оцінки задекларованих активів, незаконного збагачення чи необґрунтованості активів.
Інформацію, що містить банківську таємницю та необхідна для повної перевірки, уповноважена особа отримує в порядку, визначеному законодавством (пункт 9 розділу V Порядку №26/21).
Пунктом 10 розділу V Порядку №26/21 визначено, що Національне агентство має право направляти запити на отримання від державних та інших компетентних органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки. Такий запит направляється за підписом Голови Національного агентства чи заступника Голови Національного агентства.
З метою проведення повної перевірки уповноважена особа має право отримувати інформацію з відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав.
Відповідно до пунктів 12, 13 розділу V Порядку №26/21 достовірність задекларованих відомостей перевіряється шляхом порівняння зазначених у декларації відомостей з даними, отриманими Національним агентством під час проведення контролю та повної перевірки.
При встановленні точності оцінки задекларованих активів Національне агентство аналізує та порівнює відомості щодо вартості задекларованих активів з ринковою вартістю (ціною) таких або аналогічних активів на дату їх набуття.
У разі неможливості самостійного встановлення ринкової вартості (ціни) задекларованих активів на дату їх набуття за наявності обґрунтованих сумнівів щодо точності задекларованих активів, у тому числі з урахуванням отриманої інформації, Національне агентство відповідно до законодавства може залучати спеціалістів та експертів.
Перевірка на точність оцінки здійснюється щодо задекларованих активів: що належать суб'єкту декларування на праві власності або іншим юридичним чи фізичним особам, якщо Національне агентство встановило ознаки того, що набуття цих активів відбулось за дорученням суб'єкта декларування або суб'єкт декларування може прямо чи опосередковано вчиняти щодо такого активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження; набутих під час поширення на суб'єктів, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону, вимог та обмежень, передбачених статтями 23, 45 Закону.
Пунктом 16 розділу V Порядку №26/21 визначено, що у разі виявлення Національним агентством під час проведення повної перевірки можливих недостовірних відомостей у декларації, неточної оцінки задекларованих активів, порушення вимог статей 23, 25 Закону, ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів, а також з метою підтвердження достовірності відомостей, зазначених у декларації, уповноважена особа направляє відповідному суб'єкту декларування запит про надання копій документів, що підтверджують достовірність зазначених у декларації відомостей (за їх наявності) стосовно активів, розміщених за межами України, а також стосовно інших активів, коли інформація про них відсутня у Національного агентства, та пропозицією надати письмові пояснення відповідно до Закону. Такий запит направляється суб'єкту декларування за допомогою програмних засобів Реєстру, чи електронного зв'язку або на поштову адресу у строк не пізніше 15 робочих днів до дня завершення основного або продовженого строку проведення повної перевірки.
Суб'єкт декларування не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання відповідного запиту Національного агентства зобов'язаний надати або надіслати за допомогою програмних засобів Реєстру, поштового чи електронного зв'язку копії документів, що підтверджують достовірність зазначених у декларації відомостей (за їх наявності), та може надати або надіслати в такий самий спосіб письмові пояснення з питань, зазначених у запиті.
Надані суб'єктом декларування письмові пояснення, копії підтвердних документів є обов'язковими до розгляду Національним агентством під час проведення повної перевірки.
У разі ненадання суб'єктом декларування письмових пояснень, копій підтвердних документів Національне агентство проводить повну перевірку на підставі наявних відомостей.
Надання суб'єктом декларування пояснень, копій підтвердних документів, іншої інформації після завершення строку повної перевірки не є підставою для проведення повторної повної перевірки.
Згідно з абзацами 1, 4 частини першої статті 51-3 Закону №1700-VII повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів і може проводитися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Національне агентство проводить повну перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із медіа та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
Згідно з частиною другою статті 51-3 Закону №1700-VII у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування, та спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
За приписами пункту 2 розділу І Порядку №26/21 недостовірні відомості у декларації - відомості, зазначені у декларації відповідно до статті 46 Закону, які відрізняються від відомостей, що містяться у правовстановлюючих документах, судових рішеннях, які набрали законної сили, реєстрах, банках даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, реєстрах іноземних держав, інших джерелах інформації, на суму, що перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, та/або відомості, які не дають змоги ідентифікувати члена сім'ї суб'єкта декларування чи об'єкт декларування;
неточні відомості у декларації - відомості, зазначені у декларації відповідно до статті 46 Закону, які відрізняються від відомостей, що містяться у реєстрах, банках даних, інших інформаційно-комунікаційних та довідкових системах, у тому числі тих, що містять інформацію з обмеженим доступом, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, відкритих базах даних, інших джерелах інформації, на суму, що не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на дату подання декларації, та/або відомості, які не відповідають дійсності, але за сукупністю інших відомостей дають змогу ідентифікувати члена сім'ї суб'єкта декларування чи об'єкт декларування.
Згідно з пунктом 1 розділу III Порядку №26/21 складовими предмета повної перевірки є: з'ясування достовірності задекларованих відомостей; з'ясування точності оцінки задекларованих активів; перевірка на наявність конфлікту інтересів; перевірка на наявність ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості активів.
За приписами пунктів 1, 2 та 9 розділу VI Порядку №26/21 за результатами проведення повної перевірки, у тому числі повторної, уповноважена особа складає та підписує довідку про результати проведення повної перевірки декларації (далі - довідка) у двох примірниках, один з яких після погодження відповідно до пункту 3 цього розділу надсилається суб'єкту декларування.
Довідка складається та підписується не пізніше ніж на 10 робочий день з наступного робочого дня після закінчення основного або продовженого строку повної перевірки.
Довідка може бути складена і підписана до закінчення основного або продовженого строку повної перевірки.
Довідка містить таку інформацію: підстави для проведення повної перевірки; дату початку та завершення строку повної перевірки; відомості про результати автоматизованого розподілу (повторного автоматизованого розподілу, якщо він проводився); джерела інформації, що були використані під час проведення повної перевірки; перелік запитів, на які на дату завершення строків проведення повної перевірки не отримано відповіді; виявлені неточні та недостовірні відомості у декларації, неточність оцінки задекларованих активів, встановлені ознаки конфлікту інтересів, незаконного збагачення або необґрунтованості активів, з наведенням відповідного обґрунтування та посиланням на джерела інформації, врахування пояснень суб'єкта декларування (у разі їх надання); висновок за результатами проведення повної перевірки.
У довідці також зазначаються відомості, які не були перевірені, із зазначенням причин неможливості проведення їх перевірки.
У разі встановлення за результатами проведення повної перевірки відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування на дату погодження довідки.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та у випадку виявлення неточностей, невідповідностей у поданих ними деклараціях, зокрема, складати довідки про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за результатами проведеної повної перевірки Декларації позивача відповідач у підпункті 1.1 пункту 1 розділу 3.1 довідки виснував про зазначення недостовірних даних, а саме: зазначено, що «суб'єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, про вартість земельної ділянки, загальною площею 342 мі, кадастровий номер 5310136400:11:002:0116, розташованої за адресою: вул. Покровська, буд. 58, м. Полтава, обравши у полі «Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою, гри» позначку «Не відомо».
Під час перевірки встановлено, що зазначений об'єкт нерухомості суб'єкт декларування набув на підставі договору дарування від 24.01.2020 № 34 (далі у цьому пункті - Договір дарування), відповідно до якого вартість земельної ділянки становить 10 000,00 грн, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суб'єкт декларування пояснив, що жоден документ, який є у його розпорядженні, не містить інформації щодо вартості цієї земельної ділянки, а під час отримання витягу з Державного земельного кадастру та інформації з державних реєстрів йому не вдалося з'ясувати відомості щодо вартості цієї земельної ділянки.
Пояснення суб'єкта декларування не враховано, оскільки вони не спростовують порушення ним вимог пункту 2 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 46 Закону №1700-VII в декларації зазначаються відомості про об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають, зокрема, дані про вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.
Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства від 23.07.2021 № 449/21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.07.2021 за №987/36609 (далі по тексту також - Порядок №449/21, який був чинний станом на момент заповнення позивачем декларації), інформація про вартість об'єкта декларування зазначається на дату набуття суб'єктом декларування та/або членами його сім'ї права на цей об'єкт або відповідно до останньої грошової оцінки майна. Інформація про вартість об'єкта декларування на дату набуття права відображається на підставі документа, відповідно до якого набуто право (за його наявності).
Якщо згідно з документом, на підставі якого набуто право на об'єкт декларування, неможливо встановити вартість майна у грошовій одиниці України, зокрема, якщо така вартість вказана в радянських або українських карбованцях, купонах, а оцінка такого майна не проводилась чи її результати суб'єкту декларування невідомі, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати позначку «Не застосовується».
Проведення оцінки об'єкта декларування з метою заповнення декларації не вимагається.
Відповідач зауважив, що твердження позивача про неможливість встановлення вартості земельної ділянки є безпідставним, оскільки це спростовується інформацією, зафіксованою у договорі дарування. НАЗК стверджує, що факт участі суб'єкта декларування у зазначеному правочині як обдаровуваного свідчить про його безпосередню обізнаність з умовами договору, зокрема з вартістю об'єкта, яка визначена у тексті документа і становить 10 000,00 грн. Таким чином, у суб'єкта декларування були наявні всі необхідні та достовірні відомості для коректного відображення вартості земельної ділянки, а обрання позначки «Не відомо» суперечить вимогам Закону. Суб'єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, на суму 10 000,00 грн.
Водночас, позивач у позовній заяві стверджує про відсутність у неї відомостей про вартість означеної земельної ділянки з огляду на те, що договір дарування не перебуває в її розпорядженні.
Відповідно до наданої відповідачем (долучено до відзиву на позов) копії договору дарування від 24.01.2020 ОСОБА_5 (даруватель) безоплатно передано у власність позивачу (обдаровувана) земельну ділянку площею 0,0342 га, кадастровий номер 5310136400:11:002:0116, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Дар цей сторони оцінюють у 10 000,00 грн.
Натомість, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що цей договір перебував у володінні позивача та надавав їй можливість визначити вартість земельної ділянки для цілей декларування. Більше того, відповідачем під час розгляду даної справи не зазначено джерело отримання ним примірника цього договору.
Суд зазначає, що у направлено на адресу позивача листі від 28.04.2025 №405-1/36298-25 НАЗК витребувало у позивача пояснення щодо вказаних розбіжностей у декларації, зауваживши при цьому, що «за наявною у Національного агентства інформацією, вартість цього об'єкта нерухомості становить 10000,00 грн., що підтверджується відомостями ДРРП». При цьому, вказаний лист не містить інформацію про те, що в якості додатку до нього позивачеві було направлено примірник договору чи інформацію з Державного реєстру речових прав.
У свою чергу, у відповідь на цей лист позивач надала пояснення від 26.06.2025 (отримано НАЗК 30.06.2025), в яких зазначила, що жоден документ, який є у її розпорядженні, не містить інформації щодо вартості земельної ділянки. При цьому з Державних реєстрів відомості про вартість земельної ділянки також не вдалося з'ясувати. Позивач зауважила, що у разі якщо НАЗК буде надано в її розпорядження документи щодо вартості цього нерухомого майна, такі відомості неодмінно будуть відображені в декларації.
У цьому аспекті суд звертає увагу на те, що згідно з Роз'ясненнями щодо заповнення декларації, розміщеними на веб-сайті НАЗК в редакції станом на 13.11.2023, п.61 (https://wiki.nazk.gov.ua/archive/category/deklaruvannya/iv-zagalni-polozhennya-shhodo-vidobrazhennya-vidomostej-pro-ob-yekty-deklaruvannya/2024-01-12/), у разі наявності в особи відомостей про вартість об'єкта, яка зазначена (наприклад) у договорі дарування і в технічному паспорті, у декларації відображається саме та вартість, яка вказана в договорі, - оскільки пріоритетність вартості згідно з правовстановлюючими документами є вищою, ніж вартість згідно з документами технічного характеру. Інформація про вартість об'єкта декларування на дату набуття права відображається на підставі документа, відповідно до якого набуто право (за його наявності). Якщо правовстановлюючі документи відсутні та/або вартість майна ні на дату набуття права, ні за його останньою оцінкою суб'єкту декларування не відома і не повинна бути відома з будь-яких інших джерел, а оцінка майна суб'єктом декларування / членом його сім'ї не проводилася, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати позначку «Не відомо» (крім цінного рухомого майна, право на яке набуто після подання першої декларації, та криптовалюти) (абз. 8 п. 10 розділу III Порядку № 449/21).
Таким чином, враховуючи відсутність у позивача договору дарування від 24.01.2020, в якому визначена вартість земельної ділянки, і ненадання відповідачем доказів протилежного, дії позивача по відображенню у полі декларації «Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою, гри» позначки «Не відомо» щодо вищевказаної земельної ділянки відповідають вимогам законодавства та роз'ясненням НАЗК.
Наступне порушення, яке відповідач кваліфікує як зазначення позивачем недостовірних даних, зафіксоване у пункті 2 розділу 3.1 спірної довідки та полягає у тому, що «у розділі 4 «Об'єкти незавершеного будівництва» декларації суб'єкт декларування не зазначив відомостей про об'єкт незавершеного будівництва - садовий будинок № НОМЕР_2 , загальною площею 41,00 мі, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5324082401:01:001:1168 за адресою: АДРЕСА_2 .
Суб'єкт декларування пояснив, що не зазначив відомостей про вказаний садовий будинок, оскільки право власності на нього було зареєстровано лише 18.02.2025, а до цього моменту об'єкт нерухомості не перебував у його власності.
Проте такі пояснення не враховано, оскільки вони не спростовують порушення вимог пункту 2-1 частини першої статті 46 Закону з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2-1 частини першої статті 46 Закону у декларації зазначаються відомості про об'єкти незавершеного будівництва, об'єкти, не прийняті в експлуатацію, а також об'єкти, право власності не які зареєстроване в установленому законом порядку.
Відтак відсутність державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості не звільняє суб'єкта декларування від обов'язку його декларування у розділі 4 «Об'єкти незавершеного будівництва» Декларації.
Національне агентство у п. 89 розділу VI Роз'яснень орієнтувало, що у розділі 4 «Об'єкти незавершеного будівництва» декларації зазначаються відомості, зокрема, про об'єкти, право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку.
Встановлено, що садовий будинок побудований у 1995 році та розташований на земельній ділянці, яка з 26.12.2017 належить суб'єкту декларування на праві власності.
Відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, переходить і право власності на будівлі та споруди, що на ній розміщені.
Таким чином, з моменту набуття права власності на земельну ділянку у 2017 році, суб'єкт декларування набув і фактичне право власності та контролю над садовим будинком, що відповідно до Закону за визначенням підпадає під категорію об'єктів незавершеного будівництва.
Цей факт додатково підтверджується тим, що саме він виступив замовником технічної інвентаризації об'єкта (на підставі п. 9 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») для його державної реєстрації як об'єкта нерухомості. Отже, обов'язок декларувати цей об'єкт виник у суб'єкта декларування не з моменту його формальної реєстрації у 2025 році як об'єкта нерухомості, а з моменту набуття права на земельну ділянку, на якій він розташований.
Таким чином, аргументація суб'єкта декларування, яка ґрунтується виключно на даті формальної реєстрації права власності, є хибною. Обов'язок відображення в декларації зазначеного активу як об'єкта, право власності на який не зареєстроване, виник у нього з моменту набуття права власності на земельну ділянку, що забезпечило йому фактичний контроль над розташованим на ній садовим будинком.
Під час перевірки встановлено, що мінімальна вартість зазначеного об'єкта нерухомості станом на 31.12.2023 могла становити 328 000,00 грн, що підтверджується інформацією, наданою Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України.
Суб'єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, на суму 328 000,00 гривень.
Таким чином, суб'єкт декларування у розділі 4 декларації зазначив відомості, які не відповідають дійсності, на суму 328 000,00 грн, чим не дотримав вимоги пункту 2 частини першої статті 46 Закону №1700-VII».
Відповідно до пункту 2-1 частини першої статті 46 Закону №1700-VII у декларації зазначаються відомості про б'єкти незавершеного будівництва, об'єкти, не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, які:
а) належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві власності відповідно до Цивільного кодексу України;
б) розташовані на земельних ділянках, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або передані їм в оренду чи на іншому праві користування, незалежно від правових підстав набуття такого права;
в) повністю або частково побудовані з матеріалів чи за кошти суб'єкта декларування або членів його сім'ї.
Такі відомості включають:
а) інформацію про місцезнаходження об'єкта;
б) інформацію про власника або користувача земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво об'єкта;
в) якщо об'єкт перебуває у спільній власності - про всіх його співвласників зазначаються відомості, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до пунктів 4-5 Розділу ІІІ Порядку №449/21 за наявності документів, які підтверджують набуття суб'єктом декларування та/або членами його сім'ї права на об'єкт декларування, а також документів, які містять відомості про дату набуття права на нього, його кількість, характеристики, вартість та інші відомості, передбачені Законом, у декларації зазначаються відомості на підставі цих документів.
Інформація про об'єкт декларування, що перебував у володінні або користуванні суб'єкта декларування та/або членів його сім'ї, зазначається в декларації, якщо такий об'єкт перебував у володінні або користуванні станом на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів протягом звітного періоду.
Пунктом 8 цього ж розділу визначено, що відомості про тип права суб'єкта декларування та/або членів його сім'ї чи третіх осіб на об'єкт декларування зазначаються на підставі документів, відповідно до яких воно набуто (за їх наявності).
Згідно з пунктом 5 Розділу IV Порядку №449/21 у розділі 4 «Об'єкти незавершеного будівництва»:
1) зазначаються відомості про об'єкти незавершеного будівництва, зокрема об'єкти, не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, які:
а) належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві власності відповідно до Цивільного кодексу України;
б) розташовані на земельних ділянках, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або передані їм в оренду чи на іншому праві користування, незалежно від правових підстав набуття такого права;
в) повністю або частково побудовані з матеріалів чи за кошти суб'єкта декларування або членів його сім'ї;
г) мають інший зв'язок із суб'єктом декларування чи членом його сім'ї.
Такі відомості включають дані про:
загальну інформацію про об'єкт: вид об'єкта, загальну площу (м-2), реєстраційний номер;
місцезнаходження об'єкта;
підставу для декларування об'єкта;
особу, якій належить земельна ділянка, на якій здійснюється будівництво об'єкта, і права на неї;
особу, якій належить об'єкт (суб'єкт декларування та/або члени його сім'ї) і права на нього, якщо об'єкт перебуває у спільній власності - про всіх його співвласників.
Якщо власником (співвласником) об'єкта є фізична особа, яка не є членом сім'ї, або юридична особа, інформація про таку особу зазначається відповідно до пункту 8 розділу III цього Порядку;
2) якщо об'єкт незавершеного будівництва розташований за межами України, країна, адреса його розташування та поштовий індекс зазначаються англійською й українською мовами.
Стверджуючи про зазначення позивачем недостовірних даних у декларації, відповідач посилається на те, що вищевказаний об'єкт незавершеного будівництва був зведений у 1995 році та розташований на земельній ділянці, яка перебуває у власності позивача з 26.12.2017, внаслідок чого позивач набув фактичне право власності та контролю над садовим будинком, що відповідно до Закону за визначенням підпадає під категорію об'єктів незавершеного будівництва.
Однак, суд критично сприймає вказану позицію НАЗК з огляду на таке.
Дійсно, відповідно до наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (сторінка 7) 26.12.2017 за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324082401:01:001:1168, площею 0,0776 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 . В якості документів, на підставі яких виникло речове право, вказано свідоцтво про право на спадщину за законом.
Натомість, ані у вказаній інформації, ані в будь-якому іншому документі, наявному у справі, відсутній опис зазначеної земельної ділянки, з якого б вбачалася наявність на цій ділянці об'єктів незавершеного будівництва (садового будинку), що, у свою чергу, свідчило б про обізнаність позивача про розміщення на належній йому на праві власності об'єкта, який підлягає декларуванню (окрім власне самої земельної ділянки).
У поясненнях, направлених до НАЗК, позивач зазначала, що право власності на вказаний садовий будинок було зареєстровано лише 18.02.2025, у зв'язку з чим відомості про це об'єкт будуть відображені у декларації за 2025 рік, що дозволяє зробити висновок про те, що станом на момент заповнення декларації (27.03.2024) позивач не була обізнана про наявність об'єкта, що підлягає окремому декларуванню, крім власне самої земельної ділянки.
Стверджуючи про допущене позивачем порушення, відповідач зазначає, що садовий будинок побудований у 1995 році а тому з моменту набуття права власності на земельну ділянку у 2017 році суб'єкт декларування набув і фактичне право власності та контролю над садовим будинком, що тягло за собою обов'язок по декларуванню цього об'єкта. При цьому в якості доказів правомірності таких тверджень НАЗК посилається на те, що позивач виступив замовником технічної інвентаризації об'єкта (на підставі п. 9 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») для його державної реєстрації як об'єкта нерухомості.
Однак, суд критично сприймає вказану позицію відповідача, оскільки технічний паспорт на технічний паспорт на вказаний садовий будинок був виготовлений 25.09.2024, тобто вже після заповнення декларації, а право власності на цей об'єкт було зареєстровано в Реєстрі 18.02.2025. При цьому, жодний наявний в матеріалах справи документ не підтверджує той факт, що дії, направлені на реєстрацію права власності на садовий будинок, були вчинені відповідачем до 27.03.2024 (момент заповнення декларації), та які б свідчили про обізнаність позивача щодо наявності на належній їй на праві власності земельній ділянці об'єкта незавершеного будівництва, який підлягає декларуванню. Саме такі докази, на переконання суду, відповідали б критерію допустимості, та підтверджували б факт зазначення позивачем недостовірних даних у декларації.
Так, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Критерій допустимості доказів закріплений у статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Однак, такі докази, які б підтверджували факт обізнаності позивача станом на 27.03.2024 (момент заповнення декларації) про наявність на належність їй на праві власності земельній ділянці об'єкта незавершеного будівництва, що підлягав декларуванню за звітний 2023 рік, відповідачем не надані та в матеріалах справи відсутні.
Крім того, суд критично сприймає і викладені у спірній довідці твердження відповідача про те, що вартість зазначеного садового будинку станом на 31.12.2023 становить 328 000,00 грн.
Так, в листі Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 28.04.2025 №405-01/36301-25, направленому у відповідь на лист НАЗК, дійсно вказано, що вартість вищевказаного садового будинку станом на 31.12.2023 могла становити 328 000,00 грн.
Однак при цьому КНДІСЗ зауважив, що ринкова вартість нерухомості залежить від місця розташування, об?ємно-планувальних та конструктивних рішень, технічного стану, наявності інженерного обладнання, а також інших факторів, які впливають на формування ринкової вартості об?єкта.
Суд звертає увагу на те, що жоден з цих факторів не був описаний КНДІСЗ при визначенні вартості садового будинку, що унеможливлює перевірку об'єктивності зазначеної інститутом вартості об'єкта. В листі лише вказано, що показник був сформований за результатом аналізу пропозицій по продажу подібних об'єктів нерухомого майна, а також аналізу аналітичних та статистичних джерел інформації про середньостатистичні ціни продажу подібних об'єктів за місцем їх розташування. При цьому, жодне посилання на ці джерела в листі не наведено. Будь-які додатки до цього листа також не надавалися.
За таких обставин, зазначена КНДІСЗ в листі ціна садового будинку, яка у подальшому була скопійована відповідачем у спірну довідку, абсолютно не підтверджена будь-яким доказом (ані прямим, ані другорядним), внаслідок чого твердження НАЗК у довідці про зазначення позивачем недостовірних даних (у вигляді відсутності інформації про належний на праві власності об'єкт незавершеного будівництва) на суму 328 000,00 грн є безпідставними.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з Роз'ясненнями щодо заповнення декларації, розміщеними на веб-сайті НАЗК в редакції станом на 13.11.2023, п.91 (https://wiki.nazk.gov.ua/category/deklaruvannya/vi-ob-yekty-nezavershenogo-budivnytstva/#post4347), інформація про вартість об'єкта незавершеного будівництва в декларації не зазначається, оскільки декларування такої інформації не вимагається Законом. З урахуванням цього, дії НАЗК по визначенню вартості означеного вище садового будинку мають ознаки таких, що вчинені з метою збільшення порогу арифметичного показника недостовірних відомостей, зазначення яких тягне за собою кримінальну відповідальність суб'єкта декларування.
Крім того, у підпункті 4.1 пункту 4 розділу 3.1 спірної довідки відповідач зазначив, що «суб'єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, про свої готівкові кошти у розмірі 790 000,00 грн, 70 000,00 доларів США (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 - 2 658 768,00 грн), 113 000,00 євро (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 - 4 769 492,70 грн), що в загальному розмірі станом на 31.12.2023 становить 8 218 260,70 гривень.
Під час аналізу фінансового та майнового стану суб'єкта декларування встановлено, що залишок його грошових активів на початок звітного періоду (станом на 31.12.2022) у гривневому еквіваленті становив 3 429 364,00 грн (790 000,00 грн у вигляді готівкових коштів, 79 562,00 грн у вигляді коштів, розміщених на банківських рахунках, 70 000,00 доларів США у вигляді готівкових коштів (в еквіваленті курсу на 31.12.2022 - 2 559 802,00 гривень)).
Згідно з даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків суб'єкт декларування у звітному періоді отримав доходи із законних джерел на загальну суму 1 019 428,00 грн (заробітна плата, пенсія, заробітна плата за сумісництвом). Крім того, згідно з відомостями, зазначеними у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації, ним отримано дохід від відчуження нерухомого майна у розмірі 19 690 000,00 грн, зокрема від відчуження:
квартири АДРЕСА_4 , вартістю 6 290 000,00 грн (покупець ОСОБА_6 );
квартири АДРЕСА_5 , вартістю 12 000 000,00 грн (далі квартира АДРЕСА_6 ) (покупець ОСОБА_3 );
квартири АДРЕСА_7 , вартістю 1 400 000,00 грн (покупець ОСОБА_3 ).
Таким чином, загальна сума отриманих доходів суб'єктом декларування за 2023 рік становила 20 709 428,00 гривень.
Проте аналіз правочинів з відчуження нерухомості, які слугували джерелом зазначеного доходу, виявив низку ознак, що в сукупності можуть вказувати не просто на їх фіктивний характер, а на цілеспрямовану схему, метою якої могло бути умисне створення видимості законного походження коштів для їх подальшої легалізації (відмивання), що є предметом ст. 209 Кримінального кодексу України.
Зокрема, встановлено, що покупці квартир ( ОСОБА_7 ) не володіли фінансовою спроможністю для придбання активів вартістю 6 290 000,00 грн та 13 400 000,00 грн відповідно, що підтверджується відсутністю у них достатніх офіційно підтверджених доходів. Так, ОСОБА_3 за все своє життя отримав доходів на суму у розмірі 2 873 287,53 грн, що підтверджується відомостями Державної податкової служби України, а ОСОБА_6 - 62,11 грн (що є єдиним доходом, отриманим від АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), що підтверджується відомостями Державного реєстру фізичних осіб платників податків.
Особливо показовим є правочин щодо відчуження квартири № 150, договірна ціна якої (12 000 000,00 грн) більш ніж удвічі перевищує її ринкову вартість, визначену Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України (5 635 000,00 грн), та у сім разів перевищує оціночну вартість, зазначену в договорі (1 613 282,03 грн). Крім того, аналіз пропозицій з продажу квартир на веб-сайті «dom.ria» за відповідною адресою та з подібною площею за період з початку 2022 року до дати продажу показав, що ринкова вартість аналогічних об'єктів становила близько 125 000,00 дол. США (в еквіваленті курсу на 16.01.2023 - 4 571 075,00 грн), що також суттєво відрізняється від задекларованої ціни продажу.
Ознаки удаваного правочину набувають характеру доконаного факту, якщо врахувати комбінацію двох ключових обставин:
- по-перше, повної фінансової неспроможності покупців виконати свої зобов'язання за договорами;
- по-друге, суттєвого, економічно необґрунтованого завишення договірної ціни квартири АДРЕСА_6 відносно її ринкової та оціночної вартості.
Такі дії є типовим інструментом для маскування походження активів, оскільки їхня мета може полягати не в реальному переході права власності, а у створенні фінансової операції для надання вигляду законності коштам, джерела яких не можуть бути підтверджені.
Слід наголосити, що саме задекларований дохід від цих сумнівних операцій створює формальну підставу для пояснення походження коштів, витрачених на придбання трьох квартир у Республіці Польща та ведення способу життя, що свідчить про рівень витрат, який не відповідає задекларованим доходам (детальний аналіз наведено нижче), оскільки законних доходів та заощаджень суб'єкта декларування (сукупно 4 448 792,00 грн) було б вочевидь недостатньо для покриття його видатків у звітному періоді (17 151 742,78 грн).
Так, протягом звітного періоду суб'єктом декларування було понесено видатків на загальну суму щонайменше 17 151 742,78 грн, що включають:
- розрахункові загальножиттєві витрати на суму щонайменше 1 366 469,00 грн, які, згідно з аналізом банківських трансакцій, свідчать про ведення способу життя, що потребує значних фінансових ресурсів, зокрема через систематичні закордонні подорожі (Карлові Вари, Відень, Лондон, Варшава, Вальядолід, Светі-Влас) та придбання товарів елітних брендів («Louis Vuitton», «HUGO BOSS», «Marina Rinaldi» та ін.);
- придбання трьох об'єктів нерухомості у м. Варшава (Республіка Польща) загальною вартістю 15 261 909,00 грн;
- сплата податкових зобов'язань у розмірі 523 364,78 грн (відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб платників податків).
Таким чином, сукупний обсяг законних доходів та наявних на початок періоду заощаджень суб'єкта декларування становить 4 448 792,00 грн, що є недостатнім для покриття понесених у звітному періоді видатків у розмірі 17 151 742,78 гривень. Формальне обґрунтування фінансової спроможності суб'єктом декларування було досягнуто лише за рахунок декларування доходу від сумнівних правочинів з відчуження нерухомості на загальну суму у розмірі 19 690 000,00 грн. Це свідчить про те, що вчинення фінансових операцій з продажу майна могло бути необхідною умовою для подальшої інтеграції коштів невідомого походження в легальний економічний обіг.
Враховуючи викладене, станом на 31.12.2023 максимально можливий обсяг грошових активів, який міг бути заощаджений суб'єктом декларування за рахунок усіх (включно із сумнівними) задекларованих доходів, міг становити не більше ніж 6 987 049,22 грн. Натомість задекларований суб'єктом декларування сукупний залишок грошових активів на кінець звітного періоду у гривневому еквіваленті становить 8 356 108,17 грн (що включає у себе вказані вище у цьому пункті готівкові кошти: 790 000,00 грн, 70 000,00 дол. США (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 2 658 768,00 грн), 113 000,00 євро (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 4 769 492,70 грн), кошти, розміщені на банківських рахунках: 11 866,00 грн, 4,00 євро (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 - 168,83 грн), 12 926,00 польських злотих (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 125 812,64 грн)).
Отже, різниця між задекларованими активами та максимально можливою сумою заощаджень, походження якої не підтверджено законними джерелами, становить щонайменше 1 369 58,95 гривень.
Суб'єкт декларування у своїх поясненнях повідомив, що джерелом походження коштів є дохід, отриманий від продажу трьох квартир у м. Полтава, на підтвердження чого надав довідку від приватного нотаріуса.
Пояснення суб'єкта декларування не враховані з огляду на таке.
Відповідно до Закону про нотаріат нотаріус посвідчує правочин, перевіряючи відповідність його змісту вимогам закону та дієздатність сторін, однак нотаріус не є свідком фактичної передачі грошових коштів. Таким чином, надана довідка лише підтверджує факт нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, але не є доказом реального проведення фінансових розрахунків між сторонами. Це особливо актуально, враховуючи встановлені обставини щодо відчуження квартир, зокрема квартири АДРЕСА_8 , договірна ціна якої (12 000 000,00 грн) суттєво відрізняється від ринкової та оціночної вартості, а також відсутність у покупців ( ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ) достатніх офіційно підтверджених доходів для придбання активів за ціною, встановленою у договорах. Аргументація суб'єкта декларування, що зводиться до посилання на формальний акт посвідчення правочину, ігнорує суть сукупності встановлених обставин.
Таким чином, станом на 31.12.2023 суб'єкт декларування мав фінансову можливість заощадити не більше ніж 6 987 049,22 гривень.
Крім того, сукупність викладених фактів дає підстави вважати, що в діях суб'єкта декларування можуть вбачатися ознаки легалізації (відмивання) майна, одержаного з непідтверджених джерел, відповідальність за що передбачена ст. 209 Кримінального кодексу України.
Суб'єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, на суму 1 369 058,95 гривень».
Проте, суд критично оцінює вказані твердження НАЗК, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
Положеннями частини першої статті 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
З наведених положень законодавства вбачається про визначення ціни товару, зокрема, і об'єктів нерухомого майна, у договорі.
При цьому, положеннями законодавства на продавця товару, яким в межах спірних відносин є позивач, не покладено обов'язку здійснювати перевірку фінансової спроможності покупців перед укладенням договору купівлі-продажу, з'ясування джерел походження коштів на купівлю майна тощо, оскільки договір купівлі-продажу - це цивільно-правова угода між двома сторонами (продавцем і покупцем), яка не обмежена законодавчо встановленим максимальним розміром сплаченої за об'єкт нерухомого майна вартості.
Суд зазначає, що повноваження НАЗК визначені статтею 11 Закону № 1700-VII, однак цією нормою не передбачена можливість Національного агентства встановлювати фіктивність правочинів, вчинених за участю суб'єкта декларування.
Відповідно до пункту 5-6 частини першої статті 12 Закону № 1700-VII Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має такі права, зокрема: звертатися до суду із позовами (заявами) щодо визнання незаконними нормативно-правових актів, індивідуальних рішень, виданих (прийнятих) з порушенням встановлених цим Законом вимог та обмежень, визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення.
Проте, відповідачем не надані суду докази звернення до суду з позовом про визнання недійсними вчинених між позивачем як продавцем та покупцями ОСОБА_6 та ОСОБА_3 правочинів з купівлі-продажу належних позивачу на праві власності квартир за 12 000 000,00 грн, 1 400 000,00 грн та за 6 290 000,00 грн за укладеними письмовими договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медведєвою В.А.
У свою чергу, посвідчення приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медведєвою В.А. не заперечується відповідачем та підтверджується наданою означеним приватним нотаріусом довідкою від 28.02.2025 №29/01-16.
Крім того, у довідці від 18.03.2025 №43/01-16 приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Медведєва В.А. повідомила відповідачу, що під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 , з метою здійснення спеціально визначеним субєктом первинного фінансового моніторингу (нотаріусом) ідентифікації, верифікації клієнта (представника клієнта), вивчення клієнта та уточнення інформації про клієнта у відповідності до вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», покупцем було складено та заповнено опитувальник, в якому він зазначив, що кошти, якім ним витрачаються на придбання вищезазначеного нерухомого майна, є особистими коштами у вигляді заощаджень.
Суд наголошує, що кваліфікація злочинів в межах Кримінального кодексу України не віднесена до повноважень НАЗК, що виключає можливість стверджувати про наявність в операціях купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна між позивачем (продавець) та ОСОБА_6 і ОСОБА_3 (покупці) ознак, що «в сукупності можуть вказувати не просто на їх фіктивний характер, а на цілеспрямовану схему, метою якої могло бути умисне створення видимості законного походження коштів для їх подальшої легалізації (відмивання), що є предметом ст. 209 Кримінального кодексу України».
При цьому, матеріали справи не містять вироку, який набрав законної сили, чи інших допустимих доказів з кваліфікацією означених операцій як таких, що підпадають під диспозицію статті 209 КК України.
Враховуючи викладене, у суду відсутні підстави вважати обґрунтованими твердження відповідача про сумнівність правочинів з відчуження нерухомості на загальну суму у розмірі 19 690 000,00 грн, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість тверджень НАЗК про те, що сукупний обсяг законних доходів та наявних на початок періоду заощаджень суб'єкта декларування становить 4 448 792,00 грн (без включення правочинів з відчуження нерухомості на загальну суму у розмірі 19 690 000,00 грн), що є недостатнім для покриття понесених у звітному періоді видатків у розмірі 17 151 742,78 гривень.
Крім того, суд зазначає про невідповідність наведених відповідачем розрахунків з огляду на таке.
У спірній довідці відповідач зазначив, що при поданні декларації у розділі 12 «Грошові активи» Декларації суб'єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, про свої готівкові кошти у розмірі 790 000,00 грн, 70 000,00 доларів США (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 2 658 768,00 грн), 113 000,00 євро (в еквіваленті курсу на 31.12.2023 4 769 492,70 грн), що в загальному розмірі станом на 31.12.2023 становить 8 218 260,70 гривень…
…станом на 31.12.2023 суб'єкт декларування мав фінансову можливість заощадити не більше ніж 6 987 049,22 гривень.
Суб'єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, на суму 1 369 058,95 гривень.
Проте, означені розрахунки містять арифметичні помилки з огляду на те, що 8 218 260,70 грн - 6 987 049,22 грн = 1 231 211,48 грн, а не зазначені відповідачем 1 369 058,95 грн.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи деталізованого обрахунку доходів і витрат позивача у спірному періоді з наданням підтверджуючих доказів, у суду відсутні підстави вважати викладені у спірній довідці обставини такими, що відповідають принципам обґрунтованості та вмотивованості.
Щодо доводів відповідача про зазначення позивачем неточних відомостей у пункті 3 розділу 3.1 спірної довідки, суд зазначає, що у вказаному пункті НАЗК зауважило, що «у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації суб'єкт декларування не зазначив відомостей про дохід, отриманий від матері у вигляді подарунка у негрошовій формі, а саме: у вигляді квартири АДРЕСА_4 , у розмірі 5 164 151,72 гривні.
Під час перевірки встановлено, що відповідно до договору дарування від 22.02.2023 № 493, мати суб'єкта декларування подарувала, а суб'єкт декларування прийняв у дар зазначену квартиру вартістю 5 164 151,72 гривні. В той же час встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 29.03.2023 № 417 суб'єкт декларування відчужив цей об'єкт нерухомості та відобразив відомості про цей правочин і отриманий дохід від відчуження у відповідних розділах декларації.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 46 Закону №1700-VII у декларації зазначаються відомості про отримані доходи суб'єкта декларування, у тому числі подарунки. Згідно з абзацом 16 частини першої статті 1 Закону №1700-VII подарунок це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.
Національне агентство у пункті 133 розділу ХІІІ Роз'яснень орієнтувало, що подарунок у формі іншій, ніж грошові кошти (наприклад, нерухомість), зазначається, якщо його вартість перевищує 5 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.
Відповідач зазначає, що незазначення відомостей про дохід, отриманий у вигляді подарунка у негрошовій формі, є порушенням пункту 7 частини першої статті 46 Закону №1700-VII.
У свою чергу, відповідно до частини дев'ятої статті 46 Закону №1700-VII відомості, передбачені частиною першою цієї статті, вважаються такими, що зазначені у декларації, якщо вони відображені хоча б в одному розділі декларації (крім відомостей про зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб'єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію, відображення яких не вважається зазначенням відомостей про об'єкти декларування). У такому разі невнесення відомостей до інших розділів декларації не вважається поданням суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей або неподанням таких відомостей.
Суд констатує відсутність у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» відомостей про дохід, отриманий позивачем від матері у вигляді подарунка у негрошовій формі, а саме: у вигляді квартири АДРЕСА_4 , у розмірі 5 164 151,72 гривні.
Водночас, суд зазначає про наявність інформації щодо означеної квартири у розділі 14 «Витрати та правочини суб'єкта декларування», що в силу положень частини дев'ятої статті 46 Закону №1700-VII не вважається поданням суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей або неподанням таких відомостей.
Суд звертає увагу на те, що у позовній заяві позивач по суті не спростовує факт недекларування нею вищевказаного подарунку у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації, чим фактично підтверджує факт наявності неточних відомостей у декларації. Натомість вказані обставини не є підставою для притягнення позивача до відповідальності.
Також у спірній довідці зазначено, що «суб'єкт декларування зазначив відомості, які не відповідають дійсності, про джерело доходу, отриманого від відчуження нерухомого майна у розмірі 13 400 000,00 грн, вказавши як джерело доходу ОСОБА_2 .
Під час перевірки встановлено, що дохід отримано на підставі договорів купівлі-продажу від 16.01.2023 №№ 50, 51 (далі у цьому пункті Договори), стороною-покупцем у якому виступає ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Натомість ОСОБА_2 , яку суб'єкт декларування помилково вказав як джерело доходу, с приватним нотаріусом, яка посвідчувала зазначений правочин, а отже, не є стороною Договору та, відповідно, джерелом доходу для продавця.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 46 Закону №1700-VII у декларації зазначаються відомості про отримані доходи, зокрема, джерело доходу.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу покупець приймає майно і зобов'язується сплатити за нього певну грошову суму, отже, саме він є джерелом доходу для продавця. Натомість нотаріус, відповідно до ст. 1 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон про нотаріат), лише посвідчує права та факти, що мають юридичне значення, і не є стороною правочину.
Таким чином, суб'єкт декларування, вказавши нотаріуса як джерело доходу замість фактичного покупця, зазначив відомості, які не відповідають дійсності, чим порушив вимоги пункту 7 частини першої статті 46 Закону №1700-VII».
Аналогічні зауваження НАЗК навело і щодо зазначеного позивачем джерела доходу, отриманого від відчуження нерухомого майна у розмірі 6 290 000,00 грн, вказавши як джерело доходу ОСОБА_2 .
Дослідивши наявні в матеріалах справи копії договорів, судом встановлено, що покупцем у межах укладених позивачем договорів купівлі-продажу від 16.01.2023 №№ 50, 51 є ОСОБА_3 , у той час як у Декларації зазначено джерело доходу, отриманого від відчуження нерухомого майна у розмірі 13 400 000,00 грн, ОСОБА_2 .
Також судом встановлено, що покупцем у межах укладеного позивачем договору купівлі-продажу від 29.03.2023 № 417 є ОСОБА_6 , у той час як у Декларації зазначено джерело доходу, отриманого від відчуження нерухомого майна у розмірі 6 290 000,00 грн, ОСОБА_2 .
При цьому, ОСОБА_2 , як зазначалося вище, є приватним нотаріусом, яка здійснювала нотаріальне посвідчення вказаних договорів.
Суд зазначає, що позивач не оспорює даних фактів, проте вказує, що при заповненні декларації вона користувалася відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, а в цьому Реєстрі в якості джерела отриманого доходу була зазначена саме ОСОБА_2 .
За таких обставин, оскільки дані відомості, не відповідають дійсності, що не заперечується по суті позивачем, але за сукупністю інших відомостей дають змогу ідентифікувати об'єкт декларування, ці відомості за визначенням, наведеним у Порядку №256/23, є неточними, проте їх зазначення у декларації не тягне за собою притягнення суб'єкта декларування до відповідальності.
Крім того, оскільки судом встановлено проведення повної перевірки з порушенням законодавчо визначеного 120-денного строку, як самостійної підстави для задоволення позовних вимог, доводи щодо зазначення позивачем у декларації неточних відомостей, в означеній вище частині, не впливають на результати розгляду справи.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати довідку Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.07.2025 №525/25 про результати проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічної за 2023 рік, поданої ОСОБА_1 , першим проректором Полтавського державного аграрного університету.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.