05 листопада 2025 року № 320/55970/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області
про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 04.09.2024 №104650014931 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 15.08.2024 та із зарахуванням періоду роботи з 01.09.1982 по 07.06.1988, з 02.09.1987 по 01.09.1987, періоди роботи в інфекційному відділенні в кратному обчисленні у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.01.2002 по 31.12.2004 та 23.06.2015 по 14.09.2015;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 15.08.2024 та із зарахуванням періоду роботи з 01.09.1982 по 07.06.1988, з 02.09.1987 по 01.09.1987, періоди роботи в інфекційному відділенні в кратному обчисленні у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.01.2002 по 31.12.2004 та 23.06.2015 по 14.09.2015.
Представник відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області надав до суду відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що у спірних правовідносинах, діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому рішення не можна вважати протиправним. Також представник вказав, що у зв'язку з порушенням порядку ведення трудових книжок та виявлену невідповідність дати прийняття на роботу та наказу про звільнення, названий періоди роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 не зараховані до страхового стажу. Згідно Диплому серії НОМЕР_2 позивач в 1982 році вступила в Ростовський медичний інститут, а в 1988 році закінчила Кримський медичний інститут, інформації про її переведення в інший навчальний заклад для продовження навчання Позивачкою не надано, а тому період навчання не зарахований до страхового стажу. У зв'язку з відсутністю відомостей в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування період роботи з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2004 та 23 червня 2015 року по 14 вересня 2015 року не зарахований до страхового стажу, за винятком періоду догляду за дитиною до досягненню трирічного віку з 22 січня 2003 року по 31 грудня 2003 року. Крім цього, вимога позивача про зарахування періодів роботи в інфекційному відділенні в кратному обчисленні на підставі статті 60 Закону Закон № 1788-ХІІ, згідно трудової книжки НОМЕР_1 не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не подано документів на підтвердження інформація про не перебування у відпустках без збереження заробітної плати та догляду за дитиною.
Відповідач - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відзиву на позов суду не надав.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
28 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності документи позивачки розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України Волинській області від 04.09.2024 №104650014931 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж становить 22 роки 8 місяців 9 днів
У рішенні, зокрема, вказано, що до стажу роботи згідно наданих документів не зараховано:
- період навчання з 01.09.1982 по 27.06.1988 згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки заявниця прийнята в Ростовський ордена дружби медичний інститут та відрахована з Кримського ордена трудового червоного прапора медичного інституту. Відомості про переведення відсутні;
- періоди роботи з 02.07.1987 по 01.09.1987 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 30.06.1980, оскільки дата наказу про прийняття (02.07.1984) не відповідає даті прийняття;
- періоди роботи в інфекційному відділенні в кратному обчисленні згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.06.1980, оскільки відсутня інформація про перебування у відпустках без збереження заробітної плати та догляду за дитиною;
- період роботи з 01.01.2002 по 31.12.2004 та 23.063.2015 по 14.09.2015, оскільки роботу не підтверджено відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ( з 22.01.2003 по 31.12.2003 зараховано доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку).
Вважаючи рішення відповідача щодо відмови в призначення пенсії протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (стаття 8 Закону № 1058).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Згідно частин 1, 3 статті 56 Закону України Про пенсійне забезпечення, що діяв до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжкb або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов'язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.
Пунктами 23 та 24 Порядку №637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком № 637.
20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція № 162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 Інструкції № 162).
Згідно абзаців другим, третім пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1983 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи обов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції №162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно пункту 2.9 Інструкції №162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Згідно пунктів 2.10 та 2.11.пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня-спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки працівників та службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
При цьому, з 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що обов'язок заповнення першого (титульного) аркуша трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому, на переконання суду, наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього спірного періоду роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкції № 162.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування періодів роботи до відповідного страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом було досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 та встановлено таке.
Позивач зачислена студенткою першого курсу в Ростовський медінститут з 01.09.1982. Підстава запису - протокол №517-ЛС від 21.08.1982.
01 липня 1988 року позивач закінчила Кримський медичний інститут, лікувальний факультет, про що є відповідний запис у трудовій книжці (Протокол №15 від 25.06.1988).
Відтак, трудова книжка містить всі необхідні записи про навчання на денній формі навчання у період з 01.09.1982 по 01.07.1988 у ПТУ №13.
Щодо відмови зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 02.09.1987 по 01.09.1987, оскільки дата наказу на прийняття не відповідає даті прийняття, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, де зазначено, що право особи на пенсію не може залежати від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за ведення трудової книжки, якщо вина особи відсутня. Аналогічна позиція підтверджена постановою Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, яка вказує, що сумніви пенсійного органу щодо достовірності документів не є підставою для відмови у врахуванні стажу, якщо особа надала належні документи, а їх оформлення відповідає законодавству, що діяло на момент внесення записів.
Суд зауважує, сам по собі недолік оформлення відповідного запису, а саме відсутність наказу (розпорядження) керівника підприємства, дати його видачі і номеру, не дає підстав для розумних сумнівів в дійсності роботи позивача в спірний період. Так, усі попередні записи про роботи на відповідному підприємстві здійснені належним чином, спірний запис засвідчено підписом та печаткою уповноваженої особи. Вказане дає підстави для однозначного висновку про достовірність запису №24 у трудовій книжці позивача, відтак зарахуванню до страхового стажу.
Щодо періодів роботи позивача з 01.09.1982 по 07.06.1988, з 02.09.1987 по 01.09.1987, суд зазначає таке.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.06.1980, позивач працювала в інфекційному відділенні у періоди:
- з 02.07.1987 по 01.09.1987 в інфекційній лікарні м. Ялта;
- з 01.07.1988 по 31.07.1989 в інфекційній лікарні м. Сімферополь;
- з 01.08.1989 по 17.12.2014 в інфекційній лікарні м. Ялта.
Так, за змістом пункту 2 розділу XV прикінцевих положень Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно пункту 3 статті 40 Закону №1058-IV у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії.
Прикінцевими положеннями Закону №1058-IV визначено, до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками №1 і №2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Приписами частини 2 статті 24 Закону №1058 передбачено, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому, як зазначено в частині 3 вказаної статті, страховий стаж ураховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом, зокрема, за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Вимогами пункту 4 статті 24 Закону №1058-IV установлено, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
Як наголошувалось судом раніше, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Суд зауважує, що редакція статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є чинною на теперішній час.
При цьому стаття 24 Закону №1058-IV не скасовує саттю 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та не зупиняє її дію. Водночас, нормами статті 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV передбачено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугою років.
Таким чином, суд доходить висновку, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", не пов'язано із набранням чинності Закону №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року.
Висновки у цій справі узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 11 грудня 2018 року у справі №310/385/17(2-а/310/47/17), від 23 січня 2019 року у справі № 485/103/17 та від 4 грудня 2019 року у справі № 689/872/17, від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17.
Щодо відмови зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.2002 по 31.12.2004 та 23.06.2015 по 14.09.2015, оскільки роботу не підтверджено відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає таке.
Відповідно до записів трудової книжки, ОСОБА_1 прийнято на роботу в інфекційну лікарню м. Ялта (наказ про прийняття №44від 01.08.1989) на посаду лікаря-інфекціоніста дорослого відділення
17 грудня 2014 позивача звільнено, згідно наказу про звільнення №2128-л від 17.12.2014.
Згідно запису у трудовій книжці, позивача 23.06.2015 прийнято на роботу в Департамент медичного оздоровлення на посаду лікаря-фізіотерапевта (наказ №749 -к від 23.06.2015).
14 вересня 2015 року позивача згідно наказу №1854-к звільнено з вищезазначеної посади.
Як уже зазначалося судом вище, приписами абзацу другого пункту 1, пункту 2 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункту 3 Порядку №637).
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27.04.2020 у справі №648/1613/17 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Так, абзацом 1 частини 1 статті 20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі
Відповідно до частини 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно частини 10 вищенаведеної статті Закону, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Нормами статті 106 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
При вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, що викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа № 208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа № 688/947/17), від 30.09.2019 (справа № 316/1392/16-а), від 27.05.2021 (справа 343/659/17) відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відмова в перерахунку пенсії у зв'язку з несплатою страхувальником страхових внесків, є непропорційним втручанням держави в права позивача та порушує його право на своєчасне отримання пенсії в належному розмірі.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 04.09.2024 №104650014931 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 15.08.2024 та із зарахуванням періоду роботи з 01.09.1982 по 07.06.1988, з 02.09.1987 по 01.09.1987, періоди роботи в інфекційному відділенні в кратному обчисленні у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.01.2002 по 31.12.2004 та 23.06.2015 по 14.09.2015 , є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, за відсутності правової оцінки, наданої територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для надання позивачу пенсії, суд позбавлений у межах цієї справи можливості дійти категоричного висновку про наявність/відсутність у позивача права на призначення вказаної пенсії. Саме до повноважень органів ПФУ віднесено зарахування певних періодів трудової діяльності до страхового стажу для призначення пенсії, тоді як суд такі повноваження не може перебирати та здійснює лише функцію судового контролю за правомірністю рішень про призначення/відмову у призначенні пенсій.
Відновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.09.1982 по 07.06.1988, з 02.09.1987 по 01.09.1987, періоди роботи в інфекційному відділенні в кратному обчисленні у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.01.2002 по 31.12.2004 та 23.06.2015 по 14.09.2015 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, з урахуванням висновків суду.
Також суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком, оскільки суд не може перебирати на себе функції пенсійного органу щодо призначення пенсії, так як дане питання є виключними повноваженнями відповідача.
Відтак, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, з врахуванням того, що позов судом задоволено, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 04.09.2024 №104650014931 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 15.08.2024 та із зарахуванням періоду роботи з 01.09.1982 по 07.06.1988, з 02.09.1987 по 01.09.1987, періоди роботи в інфекційному відділенні в кратному обчисленні у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.01.2002 по 31.12.2004 та 23.06.2015 по 14.09.2015.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1982 по 07.06.1988, з 02.09.1987 по 01.09.1987, періоди роботи в інфекційному відділенні в кратному обчисленні у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.01.2002 по 31.12.2004 та 23.06.2015 по 14.09.2015
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.09.1982 по 07.06.1988, з 02.09.1987 по 01.09.1987, періоди роботи в інфекційному відділенні в кратному обчисленні у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 01.01.2002 по 31.12.2004 та 23.06.2015 по 14.09.2015.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.