ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" листопада 2025 р. справа № 640/16647/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України (надалі, також - відповідач, СБУ) про визнати дії щодо невиплати середнього розміру грошового забезпечення (заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 04.06.2017 по 06.05.2020 протиправними, зобов'язання нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення (заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 04.06.2017 по 06.05.2020 у розмірі у розмірі 147088,57 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач в період з 11.02.2012 по 03.06.2017 проходив службу в Службі безпеки України. Наказом від 05.05.2017 року № 521-ос, ОСОБА_1 звільнено з військової служби, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у запас Служби безпеки України та з 03.06.2017 року виключено зі списків особового складу. Однак, будучи звільненим із військової служби та виключеним із списків частини з 04.06.2017 остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, відповідач провів лише 06.05.2020 на виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2020 у справі № 640/12141/19. Відтак, на думку позивача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, в даному випадку необхідно застосувати норму статті 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі № 640/16647/20, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» за № 2825-IX від 13.12.2022 та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, судову справу № 640/16647/20 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.
Вказана справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 25.03.2025. Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 640/16647/20 передано на розгляд судді Микитин Н.М.
Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/16647/20, розгляд справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 21.05.2021 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що питання грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру встановлено спеціальним законодавством, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей», Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України (затверджена наказом Центрального управління СБУ від 10.04.2018 № 515/ДСК, зареєстрована в Мін'юсті 25.04.2018 за № 512/31964). Відтак, вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню, оскільки законодавством про військову службу не передбачено таких виплат. Крім того, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
23.04.2025 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що враховуючи факт того, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям середнього розміру грошового забезпечення (заробітку) за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норми КЗпП. Крім того, аргументи відповідача про відсутність достатнього фінансування, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою не виплати мені середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Відтак, доводи відповідача, викладені у відзиві на позов є безпідставними, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Зважаючи на вищевикладене, судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
ОСОБА_1 , з 11.02.2012 по 03.06.2017 проходив службу в Службі безпеки України, що визнається та не заперечується сторонами.
Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Службою безпеки України від 26.10.2015, позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.16).
Наказом начальника Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів СБУ від 01.06.2017 №51-ос (по особовому складу) позивача, звільненого наказом Голови СБУ від 05.05.2017 №521-ос, виключено зі списків особового складу з 03.06.2017 (а.с.17).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2020 у справі № 640/12141/19, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України задоволено визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_2 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015-2017 роки під час звільнення з військової служби. Зобов'язано Службу безпеки України нарахувати і виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби» (а.с.18-19).
На виконання вищенаведеного рішення суду 06.05.2020 відповідачем нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки в розмірі 18007,06 грн, що визнається сторонами та підтверджується довідкою від 09.04.2024 №21/2-1271.
17.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом щодо нарахування та виплати середнього розміру грошового забезпечення (заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичної виплати з 04.06.2017 по 06.05.2020, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки, з урахуванням положень 116-117 Кодексу законів про працю України (а.с.20-21).
Листом від 22.06.2020 № 21/3/1-Ш-4-П/87 відповідач повідомив позивача, що норми статтей116 та 117 КЗпП стосовно виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби СБ України не поширюються на військовослужбовців (а.с.22).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2017 по 06.05.2020, позивач звернувся з цим позовом до суду з метою захисту своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
За змістом частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року за № 2232-ХІІ (надалі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 (надалі по тексту також Закон №2011-ХІІ), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Досліджуване судом питання в частині застосування норм трудового законодавства і законодавства, яке визначає соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав: "… за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини;
… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України;
…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.".
Так як спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій категорії осіб всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Відтак, посилання відповідача, що в даній справі вимога про стягнення середнього заробітку не підлягає задоволенню, оскільки законодавством про військову службу не передбачено таких виплат, є безпідставними.
Так, роботодавець відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини 01.06.2020) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за №2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.
Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 за №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
В силу правового регулювання, визначеного пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Беручи до уваги коментовані вище норми матеріального права і висновки Верховного Суду, сформованих у релевантних правовідносинах, не проведення з вини відповідача розрахунку із позивачем належних йому як звільненому працівникові сум є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме ОСОБА_1 гарантовано право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки у вигляді середнього грошового забезпечення за весь час затримки, починаючи з 04.06.2017 по день фактичного розрахунку 06.05.2020.
Так, досліджуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Наказом начальника Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом, захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів СБУ від 01.06.2017 №51-ос (по особовому складу) позивача, звільненого наказом Голови СБУ від 05.05.2017 №521-ос, виключено зі списків особового складу з 03.06.2017 (а.с.17).
На виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2020 у справі № 640/12141/19, відповідачем 06.05.2020 нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки у розмірі 18007,06 грн.
При цьому, суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки охоплюються поняттям "всіх сум, що належать працівнику при звільненні" в розуміння статті 116 КЗпП України, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.
Відтак, періодом період з 04.06.2017 (день, наступний за днем виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 06.05.2020 (день фактичного зарахування коштів) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, тобто з ним проведено остаточний розрахунок.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі №808/2442/16.
Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні з 04.06.2017 по 06.05.2020 становить 1068 календарних днів (період до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року за № 2352-ІХ (19.07.2022)).
Згідно наданої відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення за період з 01.04.2017 по 31.05.2017, за останні два місяці, що передували звільненню позивача з військової служби, розмір місячного грошового забезпечення складає: у квітні 2017 року - 12862,18 грн.; у травні 2017 року - 12862,18 грн.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за період квітень-травень 2017 року становить 421,71 грн (з розрахунку: 25724,36 грн./61 календарних днів).
З огляду на вищевикладене, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 04.06.2017 по 06.05.2020 в розмірі 450386,28 грн, обчисленої за формулою 421,71 гривень (середньоденне грошове забезпечення) х (помножено на) 1068 (календарні дні періоду затримки виплат).
Досліджуючи питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, слід звернути увагу на наступне.
З огляду на норму частини 5 статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме:
"81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц)."
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому повторно враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22.
Суд також звертає увагу на те, що сума середнього заробітку за час прострочення 450386,28 грн розрахована згідно статті 117 КЗпП України більш ніж в 25 разів перевищує суму заборгованості, належних позивачу до виплати при звільненні, в розмірі 18007,06 грн.
Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19 липня 2022 року, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
На підтримку наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 806/2473/18. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
У постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Судова палата зазначила, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Указані висновки стосуються застосування статті 117 КЗпП України у редакції, до внесення у неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", тобто без обмеження строку виплати у 6 місяців.
Вказані висновки відповідають правовим висновкам, викладених у постановах Верховного суду від 07.10.2025 у справі №520/7611/22, від 02.10.2025 у справі №420/11126/22, від 24.09.2025 у справі №560/10/23, від 18.09.2025 у справі №160/2237/22, від 11.09.2025 у справі №320/4309/21, від 09.09.2025 у справі №420/12808/23, від 05.09.2025 у справі №200/5212/23, від 28.08.2025 у справі №580/890/24.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також Порядок №100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином слідує, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Згідно наданої на виконання ухвали суду від 31.03.2025 довідки від 09.04.2025 №21/2-1272, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 78352,12 грн, з яких грошова компенсація за 35 днів невикористаної щорічної основної відпустки в розмірі 15005,88 грн та одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в розмірі 63346,24 грн.
При цьому, на виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2020 у справі № 640/12141/19, відповідачем 06.05.2020 нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки в розмірі 18007,06 грн.
Таким чином, загальна сума коштів, які позивач повинен був отримати під час розрахунку при звільненні становить 78352,12 грн + 18007,06 грн = 96 359,18 грн.
Відтак, сума виплаченої заборгованості в розмірі 18007,06 грн становить 18,69 % від усієї суми виплат.
З огляду на це, виходячи з принципу пропорційності позивачу необхідно виплатити 84177,20 грн, які становлять 18,69 % від 450386,28 грн (розрахованих згідно з Порядком № 100 та без урахування обмеження періоду виплати 6 місяцями, як то регламентовано внесеними змінами відповідно до Закону України від 01.07.2022 за №2352-ІХ).
Таким чином, зважаючи на наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 84177,20 грн за період з 04.06.2017 по 06.05.2020.
Суд зазначає. що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно змісту позовної заяви, позивач просить суд зобов'язати нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення (заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 04.06.2017 по 06.05.2020.
Однак, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає критерію ефективності, з огляду на наступне.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача за період з 04.06.2017 по 06.05.2020 в сумі 84177,20 грн.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.16), а тому, відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.
З огляду вказане, враховуючи, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі сторонами не підтверджено, керуючись частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для розподілу судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення (заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 04.06.2017 по 06.05.2020.
Стягнути з Служби безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2017 по 06.05.2020 в розмірі 84 177 (вісімдесят чотири тисячі сто сімдесят сім) гривень 20 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи: Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ); Відповідач - Служба безпеки України (код ЄДРПОУ 00034074, вул. Володимирська, 33, Київ, 01034).
Суддя Микитин Н.М.