ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" листопада 2025 р. справа № 300/4657/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.05.2025 № 192450005128;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 31.05.1982 - з 19.06.1990 по 01.06.1992 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 14.05.2025.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно прийняло оскаржуване від 22.05.2025 № 192450005128, оскільки безпідставно не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 31.05.1982 - з 19.06.1990 по 01.06.1992. Зазначено, що не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 19.06.1990 по 01.06.1992 оскільки не співпадають у часі дата прийняття (19.06.1990) з датою наказу (19.06.1991) в підставах внесення запису про прийняття згідно записів трудової книжки, свідчать про надто формалізований підхід до оцінки документів. Наявність недоліків записів трудової книжки не спростовує факту роботи позивача у спірні періоди. Такі недоліки є незначним та з вини уповноважених осіб підприємства, які їх вносили. Заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Крім цього, зазначено, що позивач працювала по місцю військової служби чоловіка - у військовій частині польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ). На підтвердження проходження у спірний період чоловіком військової служби долучає копію виданої йому архівної довідки від 28.01.2019 № 2/46754 та копію свідоцтва про шлюб. Звертає увагу суду, що за умови зарахування спірних періодів трудової діяльності до стажу роботи в позивача не буде достатньо страхового стажу для призначення пенсії після досягнення віку 63 років, таке право матиме після досягнення віку 65 років. Однак, здійснення перерахунку страхового стажу позивача сприятиме визначенню її права на призначення пенсії після досягненню віку 65 років. Тому з метою належного способу захисту порушеного права заявляє вимоги про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання зарахувати спірні періоди трудової діяльності до її страхового стажу та повторно розглянути подану заяву про призначення пенсії.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачі скористалися правом на подання відзиву на позовну заяву.
15.07.2025 до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Згідно відзиву відповідач щодо задоволення позовної заяви заперечив, з обґрунтувань, що відповідно наданих до заяви документів загальний страховий стаж позивача склав 13 років 09 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії по віку відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV. До страхового стажу, згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 31.05.1982 не зараховано період роботи: - з 19.06.1990 по 31.12.1991, оскільки у записі № 11 дата прийняття 19.06.1990, а підстава наказ № 138 від 19.06.1991, що суперечить пункту 2.3 Інструкції № 162. Не зараховано період на території рф з 01.01.1992 по 01.06.1992, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Також, звертає увагу суду, на той факт, що навіть у випадку зарахування до стажу роботи позивача спірного періоду, остання не матиме права на призначення пенсії за віком у віці 63 роки, оскільки її стаж становитиме менше необхідних 21 року. Крім того, оскільки Головне управління в Івано-Франківській області не здійснювало розгляд заяви, відповідно не проводило розрахунок стажу позивача, а отже, не приймало жодних рішень, відтак дії зобов'язального характеру має вчиняти саме Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (а.с. 50-58).
17.07.2025 через систему "Електронний суд" до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, відповідно до якого представник відповідача вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить в задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі. Зазначено, що 22.05.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 192450005128 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу визначеного статтею 26 Закону № 1058. Рішення від 22.05.2025 № 192450005128 прийнято з урахуванням правових норм та фактичних обставин. До страхового стажу не зараховано період роботи з 19.06.1990 по 01.06.1992, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 31.05.1982, оскільки не співпадають у часі дата прийняття (19.06.1990) з датою наказу (19.06.1991) в підставах внесення запису про прийняття. Крім того, щодо періоду з 01.01.1992 по 01.06.1992 на території РФ - з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991(а.с. 37-40).
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.05.2025 звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV та доданими до заяви документами.
В зв'язку із призначенням пенсій за принципом екстериторіальності та єдиної черги завдань, заява позивача про призначення пенсії розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
За результатами розгляду заяви та наданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення від 22.05.2025 № 192450005128, яким заявнику відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - від 21 року. Вік заявниці 63 роки 07 місяців.
Враховано страховий стаж 13 років 09 місяців 19 днів.
За результатом розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано період роботи:
з 19.06.1990 по 01.06.1992, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 31.05.1982, оскільки не співпадають у часі дата прийняття (19.06.1990) з датою наказу (19.06.1991) в підставах внесення запису про прийняття. Крім того, щодо періоду з 01.01.1992 по 01.06.1992 на території РФ - з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 31.05.1982:
19.06.1990 позивач прийнята в дитячий садок № 21 в/ч пп НОМЕР_3 на посаду кухаря. Наказ № 138 від 19.06.1991 (запис № 11);
01.06.1992 звільнена за власним бажанням у зв'язку з переводом чоловіка на нове місце служби. Наказ № 127 від 01.06.1992 (запис № 12) (а.с. 18, 19).
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком врегульовані статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
У відповідності до частини 2 статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Згідно частини 4 статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, в Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
За змістом статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Також відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначено в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, відповідно до пунктів 2.2, 2.4 якої до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
До прийняття наведеної вище Інструкції від 29.07.1993 № 58 порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами пунктів 2.2, 2.3 якої було також передбачено, що заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.26 Інструкції від 20.06.1974 № 162 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з дотриманням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дату та номер.
В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Як встановлено, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 31.05.1982:
19.06.1990 позивач прийнята в дитячий садок № 21 в/ч пп НОМЕР_3 на посаду кухаря. Наказ № 138 від 19.06.1991 (запис № 11);
01.06.1992 звільнена за власним бажанням у зв'язку з переводом чоловіка на нове місце служби. Наказ № 127 від 01.06.1992 (запис № 12) (а.с. 18, 19).
За результатом розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу відповідачем не зараховано період роботи:
з 19.06.1990 по 01.06.1992, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 31.05.1982, оскільки не співпадають у часі дата прийняття (19.06.1990) з датою наказу (19.06.1991) в підставах внесення запису про прийняття. Крім того, щодо періоду з 01.01.1992 по 01.06.1992 на території РФ - з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991.
Суд зазначає, що недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач жодним чином не впливала на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Крім того такі недоліки не спростовують достовірність інших відомостей.
Мотиви щодо відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу суд оцінює критично, оскільки такі недоліки заповнення трудової книжки позивача при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, звільнення з роботи тощо) скріплені печаткою, не є достатньою підставою для не зарахування періодів роботи особи до страхового стажу, адже визначальним є підтвердження факту виконання роботи, а не правильність заповнення трудової книжки.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.01.1992 по 01.06.1992 з обґрунтувань, що з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, в зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991, суд зазначає наступне.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
За таких обставин безпідставними є посилання Управління на ту обставину, що з 01.01.2023 РФ також припинила участь в Угоді, позаяк вказане не впливає на чинність Угоди для України до 19.06.2023.
З урахуванням викладеного суд констатує, що на час трудової діяльності позивача у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.01.1992 на території РФ.
Крім того, з урахуванням статті 13 Угоди не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує вищенаведені висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23.
З огляду на вищенаведене, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, за результатом розгляду документів, доданих до заяви позивача, оскаржуваним рішенням безпідставно не зарахувало позивачу до страхового стажу згідно трудової книжки згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 період роботи з 19.06.1990 по 01.06.1992.
За таких обставин слід визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.05.2025 № 192450005128.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Згідно частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За змістом статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії тощо.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде: зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу позивача згідно записів трудової книжки від 31.05.1982 НОМЕР_1 період роботи з 19.06.1990 по 01.06.1992; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача від 14.05.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Таким чином, суд дійшов до висновку, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. С.Стрільців, 15, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.05.2025 № 192450005128.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 згідно записів трудової книжки від 31.05.1982 НОМЕР_1 період роботи з 19.06.1990 по 01.06.1992.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54020, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Григорук О.Б.