06 листопада 2025 року Справа № 280/6919/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2
до Запорізького відділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 37834773, вул. Героїв 37 батальйону, 12-Б, м. Запоріжжя, 69089)
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Запорізького відділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області ( далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною відмову Запорізького відділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області щодо оформлення ОСОБА_2 паспорту громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
зобов'язати Запорізький відділ Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що нею до Запорізького відділу Державної міграційної служби України в Запорізькій області було подано заяву щодо оформлення сину паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року по досягненні 16- річного віку, в якій просила оформити сину паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, в зв'язку з тим що він є віруючою людиною-не надає згоди на обробку персональних даних і не має бажання оформляти паспорт у формі ID картки. Покликається на те, що відповідачем було відмовлено оформити і видати паспорт в зв'язку з тим, що після перевірки поданих сином документів було встановлено не повний перелік необхідних документів, а саме відсутнє рішення суду щодо зобов'язання оформити і видати паспорт. Вказує, що відповідач за відсутності відповідного рішення суду відмовив сину позивачки у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Вважає, що відповідач безпідставно порушив законні права і інтереси її сина. На підставі викладеного, просить задовольнити позов.
Відповідач подав відзив на позовну заяву вх. № 42098 від 20.08.2025, в якому вказує, що Запорізьким відділом УДМС у Запорізькій області відмовлено у оформлені та видачі паспорта у зв'язку з відсутністю рішення суду, щодо зобов'язання оформити та видати паспорт. Крім того, вказує, що заявник має право повторно звернутися до територіального підрозділу ДМС в разі зміни або усунення обставин, через які йому було відмовлено в оформленні чи видачі паспорта. Зазначає, що відповідно до пункту 5 частини першої розділу IХ Тимчасового порядку №456 рішення про відмову в оформленні та видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки) приймається, якщо особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 12.08.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/6919/25.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У зв'язку із запланованою відсутністю судді Максименко Л.Я. на роботі, справу розглянуто у перший робочий день, 06.11.2025.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулась до Запорізького відділу УДМС у Запорізькій області із заявою щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Листом Запорізького відділу УДМС у Запорізькій області від 02.08.2025 повідомлено, що заявником подано не повний пакет документів, а саме: відсутнє рішення суду щодо зобов'язання оформити та видати паспорт громадянина України.
Не погоджуючись із відмовою відповідача та з вимогами вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У свою чергу, за приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VІ (далі - Закон №5492-VІ), який визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №5492-VІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких, в тому числі, відноситься паспорт громадянина України; та 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 Закону №5492-VІ передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Відповідно до ч.2. ст.15 Закону №5492-VІ бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.1 ст.21 Закону №5492-VІ паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Частиною 2 ст.21 Закону №5492-VІ встановлено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нормами ч.4 ст.21 Закону №5492-VІ встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
На виконання ч.2 ст.15 та абз.2 ч.2 ст.21 Закону №5492-VІ, Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 (далі - Порядок №302) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
За змістом п.2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено:
- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;
- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пункту 100 Порядку №302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави, органів місцевого самоврядування або підприємств, установ та організацій, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вносяться, в тому числі, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Отже, відповідно до вищенаведених законодавчих актів, з 01.11.2016 року паспорт громадянина України видається у формі картки із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Разом з тим, нормами п.3 Положення №2503-XII передбачена можливість виготовлення бланків паспортів як у вигляді паспортної книжечки, так і у вигляді паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 5, 6 Положення №2503-XII визначено, що паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, вимоги щодо отримання паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки аргументовано небажанням надавати згоду на збір і обробку персональних даних, що в свою чергу є необхідною умовою для видачі паспорта у формі картки.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має, в першу чергу, дбати про потреби людей, утримуючись від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Протилежне може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
За змістом ч.1, 2 ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст.22 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із нормами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), що відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Так, зокрема, ст.8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення ст.8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з п.2 та було “необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення у справі “Ельсхольц проти Німеччини»).
Зазначене кореспондується також з положеннями Закону України “Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI (далі -Закон №2297-VI).
Так, ст.6 Закону №2297-VI передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Мета обробки персональних даних, відповідно до ч.1 ст.6 Закону №2297-VI має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.
Таким чином, законодавчими нормами передбачено, що підставою для обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд зауважує, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від надання дозволу на обробку її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює висновок про невідповідність закону критерію якості та порушення конституційних прав такої особи.
Суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
При прийнятті рішення у спірних правовідносинах суд враховує ту обставину, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а тому відсутність такого документа є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації. Суд зауважує також, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій справі №806/3265/17 серед іншого вказано, що ознаками типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дана адміністративна справа є типовою та в силу приписів ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд повинен враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.08.2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) дійшла висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону. Тобто втручання не було “встановлене законом», не було “необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції.
Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держави щодо встановлення таких обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження “нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Groppera Radio AG and Others v.Switzerland» від 28.03.1990).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Підсумовуючи викладене, суд констатує, що ОСОБА_2 має право на отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки.
При обранні способу відновлення порушеного права, суд виходить з того, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №398 внесено зміни до п.3 Постанови №302, доповнивши його абзацом такого змісту: “Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року».
Відповідно до абз.5 п.3 Постанови №302, постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 “Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. №302», Положення №2503-XII, розроблено Тимчасовий порядок №456, який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Отже, законодавством передбачений порядок оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ.
Таким чином, з метою захисту порушеного права є підстави для зобов'язання Запорізького відділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ..
Однак, суд вважає, що підстав для визнання протиправною відмови Запорізького відділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області щодо оформлення ОСОБА_2 паспорту громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ не має, оскільки відповідач керувався положеннями Тимчасового порядку №456, які до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року передбачають можливість такого оформлення лише за наявності відповідного судового рішення. Наведене свідчить про відсутність ознак протиправності в діях відповідача.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позову.
Щодо судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п.7 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір», водночас сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, судовий збір може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила, в окремому порядку.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Запорізького відділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Зобов'язати Запорізький відділ Управління Державної міграційної служби в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 37834773, вул. Героїв 37 батальйону, 12-Б, м. Запоріжжя, 69089) оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 06 листопада 2025 року.
Суддя Л.Я. Максименко