05 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/23168/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області зарахувати період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та призначити і виплачувати пенсію, зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з часу виникнення права на призначення пенсії.
В обґрунтування позову зазначає, що є особою потерпілою від аварії на ЧАЕС (4) категорії та постійно проживав в ст. Гарти, яке територіально належить до села Миколаївка Звягельського (Ємільчинського) району Житомирської області з 26.04.1986 року по 10.10.2018 року, що підтверджується довідкою Ємільчинської селищної ради. Згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України №106 від 23.07.1991 року село Миколаївка Ємільчинського району Житомирської області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю. Вказує, що під час проживання в даному населеному пункті працював та навчався в селі Жубровичі Олевського району Житомирської області та працював у селі Руденька Ємільчинського району Житомирської області. Згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України №106 від 23.07.1991 року ці два населених пункти віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, тому вважає рішення пенсійного органу незаконним.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подав до суду відзив на позов, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог. Вказує, що згідно довідки № 365 від 07.05.2024, виданої Миколаївським старостинським округом Ємільчинської селищної ради Житомирської області, період проживання позивача з 26.04.1986 по 07.05.2024 в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року становить 1 рік 0 місяців 12 днів. Період проживання (роботи) на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 10 місяців, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) відсутнє. Сумування періодів проживання в різних зонах радіоактивного забруднення законодавством не передбачено, право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796 не підтверджено.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подав до суду відзив на позов, в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог. Вказує, що оскільки позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 роки (01 рік 00 місяців 00 днів) та у зв'язку з відсутністю посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України'' Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'' відсутнє. Оскільки, позивачем не підтверджено факт проживання або роботи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року 4 роки ( 01 рік 00 місяців 12 днів) право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє.
Згідно із частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач 13.05.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991.
Після реєстрації заяви Позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду заяви прийнято рішення №064050004808 від 20.05.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796, оскільки не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року не менше 3 років та у зв'язку з відсутністю посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, та оскільки не підтверджено факт проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років.
До проживання на території зони посиленого радіологічного контролю не враховано:
- проходження військової служби з 14.10.1986 по 06.12.1988, згідно військового квитка НОМЕР_1 (місце знаходження військової частини не встановлено);
- роботи з 01.07.1989 по 06.11.1989 в Жубровицькому міжшкільному навчально-виробничому комбінаті, згідно довідки № 866 від 06.11.2023;
- навчання у філії СПТУ № 15 м. Житомира у селі Жубровичі з 07.09.1989 по 30.04.1990, згідно довідки № 206 від 30.04.2024;
- роботи з 09.02.1990 по 25.05.2001 в філії «Ємільчинське лісове господарство», місцезнаходження с. Руденька Новоград-Волинського району, згідно довідки № 933 від 05.09.2023.
Про зміст вказаного рішення ГУПФУ в Житомирській області було повідомлено позивачу листом.
Позивач не погоджується з таким рішенням, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
Частиною 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що:
-особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 02 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років зменшення віку передбачено 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років .
*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Так, статтею 55 Закону №796-ХІІ визначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії призначають із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058, за наявності відповідного стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-ІV) право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу у період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
З огляду на наведене, згідно статті 55 Закону №796-ХІІ із врахуванням положень статті 26 Закону №1058-ІV для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку позивачу, її страховий стаж у 2023 році повинен становити не менше 25 років (30-5).
Статтею 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пунктів 1 та 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Форми РС-право від 21.05.2024 стаж ОСОБА_1 становить 25 років 7 місяців 18 днів.
Слід звернути увагу, що за результатами розгляду наданих документів, суб'єкт владних повноважень до страхового стажу позивача зарахував всі періоди її трудової діяльності.
Відтак, за наданими до матеріалів справи документами та поясненнями сторін, спір в частині встановлення факту наявності достатнього трудового стажу для призначення ОСОБА_1 пенсії, відсутній.
Отже, з аналізу наведеного слідує, що основною умовою для призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є наявність підтвердженого факту проживання або роботи особи у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років станом на 1 січня 1993 року, у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Водночас частина 2 статті 55 Закону №796-XII містить застереження відповідно до якого пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше.
Суть вказаного застереження полягає в тому, що у випадку, коли особою одночасно дотримано умови для зниження пенсійного віку по декількох підставах, така особа може реалізувати своє право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за однією з підстав.
Таким чином, частиною 2 статті 55 Закону №796-XII заборонено одночасне використання декількох підстав для зниження пенсійного віку та сумування загальної кількості років зниження пенсійного віку по декількох різних підстав для такого зниження, не дивлячись на те, що особою може бути одночасно дотримано визначенні в пункті 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII умови для зниження пенсійного віку по декількох підставах.
Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 хоче реалізувати право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особа, яка постійно проживала у зоні у зоні посиленого радіологічного контролю, тобто хоче скористатися правом на зниження пенсійного віку лише за однією підставою, передбаченою статті 55 Закону №796-XII.
Судом встановлено, що 13.05.2024, у віці 55 років, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За наслідками розгляду заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення 064050004808 від 20.05.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796, оскільки не підтверджено факт постійного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року не менше 3 років та у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років, станом на 01.01.1993.
Вважаючи протиправним таке рішення, позивач вказує на те, що факт проживання у зоні підтверджується посвідченням потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та наданими довідками про періоди проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.
Суд погоджується з доводами позивача з огляду на таке.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено "Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-ІV", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі-Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV цього Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
За змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування.
Таким чином, факт проживання особи на території зони посиленого радіологічного контролю засвідчується, зокрема, різного виду довідками. При цьому, відповідні докази подаються особою до заяви про призначення пенсії, розглядаючи які орган Пенсійного фонду вирішує питання права особи на пенсію.
На виконання положень Закону № 1058-ІV постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.
Крім того, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Відповідно до правової норми, яка регулює Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501, єдиною підставою для видачі особі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, окрім як у зв'язку з її проживанням/роботою на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років, законодавства не передбачає.
У зв'язку з цим, суд вважає, що наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серії НОМЕР_2 від 16.11.2001 є достатнім підтвердженням того, що він станом на 01.01.1993 прожив протягом не менше 4-х років у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а тому має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
До заяви про призначення пенсії позивачем було надано довідку № 365 від 07.05.2024, виданої Миколаївським старостинським округом Ємільчинської селищної ради Житомирської області, відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно був зареєстрований та проживав АДРЕСА_1 , якеналежить територіально до села Миколаївка Звягельського (Ємільчинського) району Житомирської області, з 26.04.1986 по 10.10.2018, з 10.10.2018 по даний час в АДРЕСА_1 згідно записів в погосподарських книгах за 1986-2025 роки.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 вказаний населений пункт відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Тобто, з наданої довідки слідує, що позивач проживав в зоні посиленого радіологічного контролю з 26.04.1986 по 07.05.2024 (дата видачі довідки).
В матеріалах справи відсутня Інформація, що вказана довідка відкликана, оскаржена або скасована, а тому є належним доказом у справі та підтверджує факт проживання на території зони посиленого радіологічного контролю у вказаний в ній період.
Відповідно до військового квитка НОМЕР_1 ОСОБА_2 проходив військову службу з 14.10.1986 по 06.12.1988.
Позивачем не надано доказів того, що місце проходження служби знаходилися на території радіоактивного забруднення.
Зазначене, на переконання суду, спростовує факт постійного проживання позивача (фізичного перебування особи) в зоні посиленого радіологічного контролю у період з 14.10.1986 по 06.12.1988.
Згідно вимог діючого станом на 14.10.1986 (початок військової служби) Закону СРСР "Про загальний військовий обов'язок" служба в Армії вважалась загальним обов'язком та військовою повинністю через примусовий призов чоловіків, які досягли повноліття без зняття з реєстрації (прописки) за місцем проживання.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 зазначив, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).
Доказів, що позивач у період із 14.10.1986 по 06.12.1988 проходив військову службу на території радіоактивного забруднення, що відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, матеріали адміністративної справи не містять. Таких доказів не було надано позивачем і до заяви про призначення пенсії за віком.
Жодних доказів на підтвердження обставин щодо проживання (фізичного перебування) в зоні посиленого радіологічного контролю позивач не надав.
Відтак, вказаний період військової служби не враховується в період постійного проживання в зоні забруднення, оскільки норма статті 55 Закону чітко передбачає постійне проживання/працю у відповідній зоні тощо.
Крім того, відповідачем не враховано період, протягом якого позивач працювала на території гарантованого добровільного відселення, а саме: з 01.07.1989 по 06.11.1989 в Жубровицькому міжшкільному навчально- виробничому комбінаті, згідно довідки № 866 від 06.11.2023 та з 09.02.1990 по 25.05.2001 в філії «Ємільчинське лісове господарство», місцезнаходження с. Руденька Новоград-Волинського району, згідно довідки № 933 від 05.09.2023, а також період навчання у філії СПТУ № 15 м. Житомира у селі Жубровичі з 07.09.1989 по 30.04.1990, згідно довідки № 206 від 30.04.2024.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині можливості зарахування вказаного періоду навчання/роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення до строку його проживання/роботи в зоні посиленого радіоекологічного контролю, суд враховує наступне.
Суд вважає, що дані щодо місця роботи/навчання позивача в іншому населеному пункті не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні посиленого радіологічного контролю, що підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування, оскільки факт навчання у навчальному закладі, який зареєстрований або знаходиться у іншому місці, ніж місце проживання особи, сам по собі не виключає можливості постійного фактичного проживання такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю.
У постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20 Верховний Суд також зазначив, що дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого (добровільного) відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджують факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погоджуються з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХШ.
У постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20 Верховний Суд зазначив, що відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивачки в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, що підтверджені відповідною довідкою органу місцевого самоврядування.
Такий правовий висновок підтриманий і у постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Отже, наявність довідки про проживання та посвідчення постраждалого від Чорнобильської катастрофи не враховані відповідачем при прийнятті рішення, у зв'язку з чим дійшов помилкових висновків про відсутність у ОСОБА_1 права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, що призвело до порушення його права.
Виходячи із вищевикладеного, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років станом на 01.01.1993 та дає позивачу право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 55 Закону №796-ХІІ.
З огляду на зазначене суд вважає, що відповідачем було зроблено хибний висновок про відсутність у позивача необхідного строку проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, необхідного для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років.
Зазначене свідчить про те, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку є невмотивованою, необґрунтованою, тому визнається судом протиправною.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З положень статті 55 Закону № 796-XII вбачається, що умовами надання пенсії за віком позивачу із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно статті 55 Закону № 796-XII.
Необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку становить 25 років (30-5).
Відповідачем не заперечується та не ставилось під сумнів, що у позивача наявний страховий стаж 25 років 07 місяців 18 днів, що є достатнім для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
При вирішенні вказаного спору суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Як уже зазначалося, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
При цьому, 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України (далі - Постанова правління № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про таке:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо повторного розгляду заяви позивача.
Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області листом лише повідомило про результат розгляду його заяви, натомість рішенням, яке безпосередньо впливає на права позивача є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №064050004808 від 20.05.2024, яким протиправно відмовлено в призначенні пенсії.
Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області заявлені безпідставно, а тому суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.
З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №064050004808 від 20.05.2024, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 5 років з дня виникнення права на пенсію.
Щодо дати, з якої позивачу слід призначити пенсію, то суд зауважує, що за приписами пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
З аналізу наведеної норми Закону №1058-ІV вбачається, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося до спливу трьох місяців з дня виникнення права на призначення такої пенсії.
Оскільки позивач досяг пільгового пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону №796-XII - 02.08.2023, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону №796-XII він звернувся пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, пенсія позивачу має бути призначена з дня звернення за пенсією, тобто з 13.05.2024.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яке прийняло протиправне рішення.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46001. РНОКПП/ЄДРПОУ: 14035769) про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 20.05.2024 №064050004808 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити з 13.05.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
05.11.25