Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 листопада 2025 року Справа№200/7142/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84121, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щорічну разову грошову допомогу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Просить суд: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу як особі з інвалідності внаслідок війни другої групи за 2024 рік, відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з врахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, в розмірі 15988,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Пенсйним фондом було виплачено разову грошову допомогу як особі з інвалідності внаслідок війни другої групи за 2024 рік у розмірі 2900 грн, а не 18888 грн.
ОСОБА_1 такі дії Пенсійного фонду протиправними, у зв'язку із чим звернувся із даним позовом до суду.
28 жовтня 2024 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року було зупинено провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щорічну разову грошову допомогу, до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/14216/23 (Пз/990/7/23).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.10.2025 року поновлено провадження у справі.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , просив суд відмовити їй у задоволенні позовних вимог, мотивуючи це наступним.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2024 року № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» встановлено розміри виплат.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 року № 1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» затверджено Порядок використання коштів державного бюджету для забезпечення соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань та Порядок здійснення у 2024 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Пунктом 1 Порядку № 1396 встановлено, що цей порядок визначає механізм надання ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Кошти на фінансування видатків на виплату щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальної допомоги особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, передбачено Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у складі бюджетної програми за КПКВК 2501150 «Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань та соціальна допомога особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною».
Головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі, є Міністерство соціальної політики України, розпорядником коштів нижчого рівня - Пенсійний фонд України.
Розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2023 році визначається Порядком використання коштів державного бюджету для забезпечення соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 року № 754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» (далі - Порядок).
Згідно пунктом 3 Порядку сума виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України позивачу складає 2900,00 грн.
В серпні 2024 року позивачу, як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, виплачено разову грошову допомогу в розмірі 2900,00 грн шляхом включення до сформованої відомості на виплату з поточною виплатою пенсії.
Отже, як вбачається з матеріалів позовного провадження та не заперечується Позивачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було виплачено грошову допомогу до Дня Незалежності України у встановленому розмірі відповідно до вищевикладених нормативних актів.
Представником відповідача зазначено, що розмір грошової допомоги визначено не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області , а Постановою № 369; дії Головного управління щодо виплати грошової допомоги у 2024 році полягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному Постановою № 1396 розмірі до відомості (списку) на виплату пенсій; головним розпорядником коштів на виплату грошової допомоги та відповідальним виконавцем такої бюджетної програми є Мінсоцполітики, на рахунок якого Пенсійним фондом України повертаються невиплачені суми грошової допомоги (незалежно від причин такої невиплати); повноважень на вчинення дій, не передбачених Постановою № 1396, органам Пенсійного фонду України не надано.
Постанова № 1396 вичерпно врегульовує порядок дій державних органів у процедурі виплати грошової допомоги.
Органи Пенсійного фонду України не можуть вчиняти дій, що суперечать вищенаведеним законодавчим актам або не відповідають їм.
Таким чином, представник відповідача зазначив, що виплату разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році ОСОБА_1 здійснено у розмірі, визначеному Постановою № 369.
Отже, з огляду на викладене представник відповідача вважає, що заявлені позивачем вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 20.07.2013 року та має статус особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи.
Позивачу була виплачена одноразова грошова допомога до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 2900 грн.
Втім позивач вважає, що орган Пенсійного фонду виплатив йому таку допомогу в розмірі меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції Закону N 367-XIV), тому звернувся до суду з даним позовом.
Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з таких підстав.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» (далі також Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Положеннями статті 4 Закону № 3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини (частина перша статті 7 Закону № 3551-XII).
За змістом пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни передбачений статтею 13 Закону № 3551-XII (пункти 1-28), зокрема, однією із таких пільг є надання особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової виплати.
Така грошова виплата була запроваджена з 01 січня 1999 року шляхом внесення змін до Закону № 3551-XII Законом від 25 грудня 1998 року № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: статтю 13 доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Надалі зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.
В свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», який набрав чинності 15 квітня 2023 року, частину п'яту статті 13 Закону № 3551-XII, попередня редакція якої була такою: «Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України», викладено в новій редакції такого змісту:
«Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Ця норма неконституційною не визнавалася та є чинною на моменту розгляду справи.
На виконання вимог встановлених частиною 5 статті 13 Закону № 3551-XII, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 02.04.2024 № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, у 2024 році» (далі також Постанова № 369).
Постановою № 369 встановлено розміри разової грошової виплати до Дня Незалежності до 24 серпня 2024 року. Так, особам з інвалідністю внаслідок війни II групи виплачується разова грошова виплата до Дня Незалежності в 2024 році в розмірі 2900 гривень.
Судом встановлено, що позивачу виплачено разову грошову виплату до Дня Незалежності в 2024 році в розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, у 2024 році».
Вирішуючи питання щодо правомірності нарахування та виплати зазначеної одноразової грошової виплати, суд бере до увагу правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року в зразковій справі № 440/14216/23.
Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.
Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Також Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зауважила, що передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Як зазначалося Великою Палатою Верховного Суду, шляхом прийняття закону Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати учасникам бойових дій, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв'язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії.
Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
Як зазначено в пункті 106 цієї постанови, передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави у цій сфері. Виплата цієї державної допомоги встановлена законом і конкретно не визначена у Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46.
Тож встановлена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата є додатковою державною пільгою особам з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку із чим Велика Палата Верховного Суду вважала, що право саме на зазначену виплату не охоплюється поняттям «основоположні права і свободи людини» (Розділ ІІ Конституції України).
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не передбачена в Конституції України, тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема, у її статті 46.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої статтями 12, 13 Закону № 3551-XII, викликане об'єктивними причинами, а саме прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, безпосередньо Законом № 3551-XII, у редакції Закону № 2983-IX, було передбачено виплату особам з інвалідністю II групи внаслідок війни разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, тобто в даному випадку, відповідно до Постанови № 369.
Так, проаналізувавши норми законодавства, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в зразковій справі № 440/14216/23, суд дійшов до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нараховуючи та виплачуючи позивачу щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік у розмірі 2900 грн, відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», який набрав чинності 15 квітня 2023 року) та постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 року № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, у 2024 році» діяло правомірно.
Положеннями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Київський окружний адміністративний суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, виключно у разі задоволення позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84121, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щорічну разову грошову допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко