Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 листопада 2025 року Справа№200/929/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Аляб'єва І.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» до Державної податкової служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Головне управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
10.02.2025 до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» до Державної податкової служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Головне управління ДПС у Донецькій області в якій позивач просить
- визнати протиправною відмову 19.10.2024 Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ юридичної особи: 43005393) ТДВ " Шахта Білозерська " (Код ЄДРПОУ: 36028628) у прийнятті Уточнюючої Податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік;
- зобов'язати Державну податкову службу України (код в ЄДРПОУ юридичної особи: 43005393) прийняти та зареєструвати уточнюючу Податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік датою її фактичного подання (отриманням) 19.10.2024;
- стягнути на користь ТДВ " Шахта Білозерська " (Код ЄДРПОУ: 36028628) за рахунок бюджетних асигнувань з Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ юридичної особи: 43005393) суму понесених судових витрат у розмірі 2422,40 грн;
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 19.02.2018 ТДВ " Шахта Білозерська " засобами електронного зв'язку в електронній формі була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області податкова декларація з плати за землю за 2018 рік. Податкова декларація була прийнята контролюючим органом, що підтверджується відповідною копією декларації та квитанцією № 2 від 19.02.2018. У вказаній декларації було задекларовано податкове зобов'язання зі сплати за землю за 2018 рік.
19.10.2024 засобами електронного зв'язку в електронній формі позивачем була подана до Податкового органу уточнююча податкова декларація з плати за землю за 2018 рік, яка не була прийнята контролюючим органом, що підтверджується відповідною копією декларації та квитанції № 1 від 19.10.2024. Згідно інформації наведеної у квитанції № 1 від 19.10.2024 правовою підставою для відмови у прийнятті уточнюючої декларації було: «Документ не може бути прийнятий. Порушено вимоги п. 49.8 ст. 49, ст. 102 Податкового кодексу України, а саме: в податковому документі заповнено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «Звітний (податковий) період» - Рік, 2018, оскільки минув термін давності.».
Позивач вважає дії Державної податкової служби України щодо відмови 19.10.2024 у прийнятті уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2018 рік протиправними, а тому з метою захисту своїх прав звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 17.02.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Представником позивача було усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.
Відповідачами надані до суду аналогічні відзиви на позовну заяву в яких зазначають, що відповідачі заперечують проти задоволення позову у повному обсязі, з наступних підстав.
ТДВ «Шахта Білозерська» (код за ЄДРПОУ 36028628) 19.02.2018 були надані звітні податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) №9024753778, №9024753779, № 9024753778 за 2018 рік з річним нарахуванням податкового зобов'язання у сумі 817 443,83 грн. За результатами камеральних перевірок звітних декларацій порушень не встановлено.
Згідно ІКС «Податковий блок» до зазначених податкових декларацій надано уточнюючі податкові декларації від 08.08.2018 № 9163881016, від 26.11.2018 №9262042051, від 13.02.2019 № 9310439351, за результатами камеральних перевірок яких порушень не встановлено.
Зазначає, що спірні відносини безпосередньо врегульовані статтею 50 ПК України, за приписами пункту 50.1 якої, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені. В свою чергу, відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і39-2цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).
Тому ГУ ДПС у Донецькій області зауважує, що обмеження строку подачі уточненої податкової декларації передбачене не статтею 102 ПК України, а безпосередньо статтею 50 цього Кодексу, оскільки у пункті 50.1 цієї статті у дужках міститься відсилочна конструкція: (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу).
Відтак, зі спливом зазначеного строку позивач втратив право на подачу уточненої декларації (розрахунку) з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік, а система в режимі автоматизованості автоматично не прийняла такі податкові декларації, оскільки нею виявлено порушення вимог п.49.8 ст.49, ст.102 Податкового кодексу України, оскільки минув термін давності.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази, які містяться у матеріалах справи, судом встановлено наступне.
Позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», місцезнаходження: 85013 Донецька обл., м. Білозерське, вул. Строїтельна, буд. 17, код ЄДРПОУ 36028628.
19.02.2018 Товариством з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» засобами електронного зв'язку в електронній формі була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області податкова декларація з плати за землю за 2018 рік.
Податкова декларація була прийнята контролюючим органом, що підтверджується відповідною копією декларації та квитанцією № 2 від 19.02.2018. У вказаній декларації було задекларовано податкове зобов'язання зі сплати за землю.
19.10.2024 засобами електронного зв'язку в електронній формі позивачем була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області уточнююча податкова декларація з плати за землю за 2018 рік.
Відповідно до квитанції № 1 від 19.10.2024 уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2018 рік Державною податковою службою України не було прийнято. Згідно інформації наведеної у квитанції правовою підставою для відмови у прийнятті уточнюючої декларації було: «Документ не може бути прийнятий. Порушено вимоги п. 49.8 ст. 49, ст. 102 Податкового кодексу України, а саме: в податковому документі заповнено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «Звітний (податковий) період» - Рік, 2018, оскільки минув термін давності.».
Не погоджуючись із діями Державної податкової служби України щодо відмови у прийнятті уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2018 рік, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України).
Пунктом 15.1, 15.2 ст. 15 ПК України встановлено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.
Відповідно до п.п. 16.1.3., 16.1.4. п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Пунктом 36.1 статті 36 ПК України передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно з п. 46.1 ст. 46, п. 48.1 ст. 48 ПК України Податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.
Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Згідно п. 48.2, п. 48.3, п.п. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 ПК України обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків. Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником. Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність накладеного на електронний документ кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Відповідно до пунктів 49.1, 49.2 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Згідно з положеннями п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Єдиною підставою для неприйняття податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, такого платника податків відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії відповідного кваліфікованого сертифіката електронного підпису, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа, містить достовірні обов'язкові реквізити та надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.10.2024 засобами електронного зв'язку в електронній формі позивачем була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області уточнююча податкова декларація з плати за землю за 2018 рік.
Відповідно до квитанції № 1 від 19.10.2024 уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2018 рік Державною податковою службою України не було прийнято. Згідно інформації наведеної у квитанції правовою підставою для відмови у прийнятті уточнюючої декларації було: «Документ не може бути прийнятий. Порушено вимоги п. 49.8 ст. 49, ст. 102 Податкового кодексу України, а саме: в податковому документі заповнено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «Звітний (податковий) період» - Рік, 2018, оскільки минув термін давності.».
Згідно п. 49.8 ст. 49 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Досліджуючи подану уточнюючу декларацію з плати за землю за 2018 рік від 19.10.2024 судом встановлено, що вказана декларація містить всі необхідні обов'язкові реквізити передбачені ст. 48 ПК України, що відповідачами не заперечується.
Щодо порушення вимог ст. 102 ПК України, а саме порушення строків подання уточненої податкової декларації, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, 19.02.2018 ТДВ "Шахта Білозерська" засобами електронного зв'язку в електронній формі була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області податкова декларація з плати за землю за 2018 рік.
Податкова декларація була прийнята контролюючим органом, що підтверджується відповідною копією декларації та квитанцією № 2 від 19.02.2018. У вказаній декларації було задекларовано податкове зобов'язання зі сплати за землю за 2018 рік.
Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
19.10.2024 засобами електронного зв'язку в електронній формі позивачем була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області уточнююча декларація з плати за землю за 2018 рік.
Відповідно до квитанції № 1 від 19.10.2024 уточнюючу декларацію з плати за землю за 2018 рік Державною податковою службою України не було прийнято. Згідно інформації наведеної у квитанції правовою підставою для відмови у прийнятті уточнюючої декларації було: «Документ не може бути прийнятий. Порушено вимоги п. 49.8 ст. 49, ст. 102 Податкового кодексу України, а саме: в податковому документі заповнено недостовірне значення обов'язкового реквізиту «Звітний (податковий) період» - Рік, 2018, оскільки минув термін давності.».
Згідно п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).
У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов'язаних з декларуванням податкових зобов'язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.
З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов'язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов'язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами цього Кодексу.
Відповідно до п. 285.1 ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Згідно з п. 286.2, п. 286.3 ст. 286 ПК України Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.
Відповідно до п. 287.3 ст. 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Аналізуючи вказані норми ПК України, суд дійшов висновку, що граничний строк сплати грошового зобов'язання по декларації за 2018 рік у відповідності до п. 287.3 ст. 287 ПК України - 30.01.2019, а з урахуванням 1095 днів (у відповідності до положень ст. 102 ПК України) платник податків має право подавати уточнюючі податкові декларації до 29.01.2022 (включно).
Отже, в період з 30.01.2019 по 29.01.2022 платник податків має право подати відповідну уточнюючу декларацію.
Разом з тим, Законом України від 17.03.2020 № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18.03.2020, до ПК України внесено зміни, зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктами 52-1 та 52-5.
Відповідно до абзацу 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
Отже, платник податків, має право подати уточнюючий розрахунок до раніше поданої податкової звітності після закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПК України, який припадає на період, починаючи з 18.03.2020 і по останній календарний день місяця карантина, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПК України, збільшуються на весь період дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, позивач мав право подати уточнюючу податкову декларацію до раніше поданої податкової декларації після закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПК України, який припав на період, починаючи з 18 березня 2020 року і по останній календарний день місяця карантину, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПК України, збільшуються на весь період дії карантину.
Аналогічного за змістом висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд в постанові від 15.11.2023 по справі № 320/20403/23 (ухвалою Верховного Суду від 20.12.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження).
Отже, строки давності, передбачені статтею 102 ПК України були зупинені на підставі абз. 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період дії карантину з 18.03.2020 по 30.06.2023.
Вказаний період припадає на граничну дату, коли позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію (29.01.2022).
Таким чином, строки давності в період яких позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію, передбачені ст. 102 ПК України, зупинені на підставі абз. 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період з 18.03.2020 по 29.01.2021, що становить 318 днів.
Крім того, суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX (набрав чинності з 17.03.2022) статтю 102 доповнено пунктом 102.9 такого змісту: «102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».
В подальшому пункт 102.9 статті 102 виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30.06.2023 № 3219-IX, який набрав чинності 01.08.2023.
Отже, строки давності, передбачені статтею 102 ПК України були зупинені на підставі п. 102.9 ст. 102 ПК України на період з 17.03.2022 по 31.07.2023.
Таким чином, початок відліку строку давності в період якого позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію, передбачений ст. 102 ПК України, починає розраховуватися з 01.08.2023, та з урахуванням терміну зупинення на період дії COVID-19 та воєнного стану - 318 днів, граничний термін подання спірної уточнюючої декларації, становить по 13.06.2024 (включно).
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, уточнена декларація була подана 11.04.2024, тобто в строк передбачений ст. 102 ПК України (з урахуванням періоду дії COVID-19 та воєнного стану), а тому право позивача на надання контролюючому органу уточнюючої декларації не було втрачено.
Позивач просить визнати протиправними дії Державної податкової служби України щодо відмови 19.10.2024 у прийнятті уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2018 рік, з огляду на що, суд зазначає наступне.
Згідно п. 2 розділу І, п. 5, п. 6, п. 7 розділу II Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 557 від 06.06.2017 (далі Порядок № 557), електронні документи - документи (у тому числі податкова звітність, фінансова та статистична звітність, податкові та акцизні накладні, розрахунки коригування до податкових та акцизних накладних, заяви, довідки, сервісні запити, витяги, повідомлення, рішення, інші документи), які створені в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронних довірчих послуг, складення, та/або подання, та/або надіслання яких передбачається Податковим кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на підставі та на виконання цього Кодексу, та/або пов'язане з реалізацією прав та обов'язків платника та/або контролюючих органів згідно із нормами цього Кодексу, та подаються у форматі (стандарті), затвердженому в установленому законодавством порядку. У разі якщо адресатом є контролюючий орган, після надходження електронного документа здійснюється його автоматизована перевірка. Автоматизована перевірка здійснюється у день надходження або не пізніше наступного робочого дня, якщо електронний документ надійшов після закінчення операційного дня. Автоматизована перевірка електронного документа включає: перевірку правового статусу кваліфікованого електронного підпису та печатки (за наявності) відповідно до частини другої статті 18 Закону України "Про електронні довірчі послуги"; перевірку обов'язковості та послідовності накладання на електронний документ кваліфікованого електронного підпису та печатки (за наявності) підписувачів у встановленому порядку; перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту); перевірку обов'язкових реквізитів; перевірку права підпису електронного документа підписувачем.
Згідно п. 8 розділу II Порядку № 557, перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі - протягом перших двох годин наступного операційного дня. У першій квитанції, що формується за результатами автоматизованої перевірки, зазначеної у пункті 7 цього розділу, повідомляється про результати такої перевірки. У разі негативних результатів автоматизованої перевірки у першій квитанції повідомляється про неприйняття електронного документа із зазначенням причин, у такому випадку друга квитанція не формується. На першу квитанцію накладається кваліфікована електронна печатка контролюючого органу, здійснюється її шифрування та надсилання автору електронного документа. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в контролюючому органі.
Таким чином, при поданні платником податків уточнюючої декларації, відбувається її автоматизована перевірка. Не передбачено, що контролюючий орган, який приймає електронні документи у тому числі і уточнюючі декларації може у ручному режимі вказати на її прийняття або не прийняття.
Матеріали справи не містять даних про умисне неприйняття Державною податковою службою України уточнюючої декларації позивача 19.10.2024, таке неприйняття відбулось у наслідок автоматизованого моніторингу без втручання у алгоритм дій після надходження податкової звітності Державної податкової служби України.
Суд зазначає, що Державна податкова служба України не робила жодних дій, неприйняття уточнюючої декларації відбулось у наслідок її неприйняття через автоматизований моніторинг. Позивач не звертався до Державної податкової служби України з запитом, проханням щодо прийняття уточнюючої декларації із земельного податку за 2018 рік, натомість Державна податкова служба України і не відмовляла у прийнятті такої уточнюючої декларації.
Аналогічного висновку дійшов Третій апеляційний адміністративний суд в постанові від 07.11.2024 по справі № 160/14586/24 (ухвалами Верховного Суду від 10.12.2024 та 23.12.2024 касаційні скарги Державної податкової служби України повернуто).
Таким чином, вимога про визнання протиправними дії Державної податкової служби України щодо відмови 19.10.2024 у прийнятті уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2018 рік не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом зобов'язання Державної податкової служби України прийняти та зареєструвати уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2018 рік ТДВ "Шахта Білозерська" датою її фактичного отримання - 19.10.2024.
Аналогічного правового висновку дійшов Перший апеляційний адміністративного суду в постанові від 25.06.2025 у справі № 200/3880/24.
Суд також підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, сформульованого Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях у справах "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, від 20.10.2011 року), "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland, заява № 10373/05, від 15.09.2009 року), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic, заява № 36548/97, ECHR 2002-VIII), "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia, заява N 55555/08, від 20.05.2010 року), "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia, заява № 35298/04; від 11.06.2009 року), "East/West Alliance Limited" проти України (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, від 23.01.2014 року), Краєва проти України від 13.01.2022 року (Krayeva v. Ukraine, заява № 72858/13, від 13.01.2022 року) та ін., відповідно до якого на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати владі виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їх власної недбалості (див. Moskal v. Poland, § 73). Проте потреба виправити стару "помилку" не повинна непропорційно втручатися в нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покладалася на законність дій державного органу (див. Pincova and Pine v. the Czech Republic,). Іншими словами, державним органам, які не дотримуються власних процедур, не можна дозволяти отримувати прибуток від своїх неправомірних дій або уникати своїх зобов'язань (див. Lelas v. Croatia). Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і помилки не повинні виправлятися за рахунок відповідних осіб (див. Pincovб and Pinc v. the Czech Republic, § 58; Gashi v. Croatia, § 40; Trgo v. Croatia, § 67).
Щоб відповідати статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захід втручання має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним (ґрунтуватись на приписі права), переслідувати правомірну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами особи (див. Krayeva v. Ukraine, § 24).
"У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси".
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. Rysovskyy v. Ukraine, § 70- 71).
Іншими словами, має існувати розумне співвідношення домірності між засобами, що їх було застосовано, та метою, яку прагнуть досягти (див. East/West Alliance Limited v. Ukraine, § 168).
Таким чином, ЄСПЛ сформував сталу практику щодо розуміння принципу належного урядування з п'яти головних складових елементів: 1) покладення на суб'єктів владних повноважень зобов'язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб'єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб'єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб'єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб'єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб'єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб'єкта владних повноважень.
Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним "маркером" того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб'єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб'єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб'єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.
Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції, згідно з якими "держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України" (друге речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23.05.2001 № 6-рп/2001); Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов'язків держави (статті 3, 16, 22)" (перше речення абзацу четвертого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30.05.2001 № 7-рп/2001).
У Рішенні від 16.11.2022 № 9-р (II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що на виконання вимог Конституції України держава має втілювати у своїй діяльності конституційний принцип її відповідальності перед людиною та посутньо пов'язаний із ним принцип "добропорядного врядування" (good governance), що полягає в обов'язку держави втілити у своїй діяльності фундаментальні засади побудови, організації та реалізації державної влади для утвердження правдивої демократії, додержання людських прав та верховенства права (правовладдя) як загальноєвропейських цінностей.
Верховний Суд у постанові від 28.02.2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Особливо небезпечно допускати відступ суб'єктів владних повноважень від принципу належного урядування у випадку, коли суб'єкт приватного права у правовідносинах з державою діє добросовісно.
Зазначене кореспондується з частиною першою статті 6 Закону України від 17.02.2022 року № 2073-IX "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон № 2073-IX), який набрав чинності з 15.12.2023 року, про те, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX вважається законним у разі дотримання таких умов:
1) дискреційне повноваження передбачено законом;
2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, суд доходить до висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ДПС України судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Частково задовольнити позов Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» до Державної податкової служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача Головне управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії.
Зобов'язати Державну податкову службу України (04053, м.Київ, пл.Львівська,8, код в ЄДРПОУ 43005393) прийняти та зареєструвати уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» (85013 Донецька обл., м. Білозерське, вул. Строїтельна, буд. 17, код ЄДРПОУ 36028628) датою її фактичного подання (отриманням) 19.10.2024.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державну податкову службу України (04053, м.Київ, пл.Львівська,8, код в ЄДРПОУ 43005393) на користь на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» (85013 Донецька обл., м. Білозерське, вул. Строїтельна, буд. 17, код ЄДРПОУ 36028628) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено і підписано 06.11.2025.
Суддя І.Г. Аляб'єв