06 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 640/4613/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування наказу та рішення, зобов'язання вчинити дії,
23.01.2021 громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати наказ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 11.11.2020 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
2) визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 17.02.2021 № 07-21 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
3) зобов'язати ДМС України в особі ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою триваючого внутрішнього конфлікту, а також систематичного порушення прав людини, залишив країну свого походження - Ісламську Республіку Афганістан, у пошуках захисту прибув до України та звернувся із обґрунтованою заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23.11.2020 позивач отримав повідомлення від 11.11.2020 № 300 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказане рішення прийняте на підставі наказу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 11.11.2020 № 395, яке було оскаржено.
18.02.2021 позивач отримав повідомлення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення ДМС України від 01.02.2021 № 07-21.
Позивач вважає оскаржувані наказ та рішення протиправними та необґрунтованими, оскільки відповідачі належним чином не дослідили загальнодоступну інформацію по країні походження, не врахували, що позивач дійсно мав об'єктивні причини побоюватися за своє життя та здоров'я через систематичне порушення прав людини по всій країні, а також через триваючий конфлікт, а побоювання позивача є обґрунтованими з огляду на те, що у країні походження на нього чекає небезпека у зв'язку з його ситуацією, а також систематичним порушенням прав людини по всій країні.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (а. с. 15-18).
В поданому до Окружного адміністративного суду міста Києва відзиві на позовну заяву (а. с. 23-30) відповідач ДМС України позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні за безпідставністю.
Крім того, звертає увагу, що заявник звернувся із заявою вдруге. Вперше позивач звернувся із заявою 11.09.2018, та наказом УДМС в Київській області від 02.10.2018 № 330 заявнику відмовлено в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а рішенням ДМС України від 23.04.2019 № 57-19 скаргу заявника відхилено. Вказане рішення було визнано законним в судовому порядку (справа № 640/8404/19).
У відповіді на відзив представник позивача - адвокат Калашник О.М. позовні вимоги підтримала (а. с. 81-87).
Станом на 15.12.2022 - день набрання чинності Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX), адміністративну справу № 640/4613/21 Окружним адміністративним судом міста Києва не було розглянуто.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону № 2825-ІХ (в редакції Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» від 16.07.2024 № 3863-IX) адміністративна справа № 640/4613/21 передана на розгляд Волинського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу № 640/4613/21, ухвалено судовий розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановлено учасникам справи п'ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до канцелярії суду пояснень, заяв та клопотань (а. с. 97).
До суду надійшли додаткові пояснення представника ДМС України Машкевича В.В., у яких він повідомив, що відповідач упродовж трьох років не володіє інформацією про місце перебування позивача, відсутність реалізації його права на продовження строку дії довідки про звернення за захистом свідчить про відсутність наміру набути міжнародний захист саме на території України. Крім того, є всі підстави вважати, що позивач виїхав за межі України після введення воєнного стану (а. с. 107-109).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 запропоновано представнику позивача - адвокату Благодійного фонду «Право на захист» Калашник О.М. подати в п'ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали додаткові письмові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи № 640/4613/21, а саме щодо актуального місця перебування в Україні громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 та його можливого виїзду за межі України після введення воєнного стану; постановлено ухвалу в електронній формі направити до електронного кабінету Благодійної організації «Благодійний фонд «Право на захист» (ідентифікаційний код 38621206) для вручення адвокату Калашник О.М., а у випадку неможливості вручення цієї ухвали адвокату - Благодійній організації «Благодійний фонд «Право на захист» необхідно письмово повідомити суд про цей факт із зазначенням причин (а. с. 126).
До суду надійшли пояснення за підписом Президента Благодійної організації «Благодійний фонд «Право на захист», у яких повідомляється, що станом на квітень 2021 року позивач був особою, якій цей фонд як виконавчий партнер УВКБ ООН (Представництво в Україні) надавав безкоштовну правову допомогу, а адвокат Калашник О.М. як співробітник фонду представляла інтереси позивача в Окружному адміністративному суді міста Києва. З 2024 року адвокат Калашник О.М. не є співробітником Благодійної організації «Благодійний фонд «Право на захист» та не здійснює представництво осіб, яким фонд надає безкоштовну правову допомогу. Згідно із матеріалами справи позивача, що наявні у Благодійній організації «Благодійний фонд «Право на захист», фонд з 2021 року не має зв'язку із позивачем та не володіє інформацією про місце його перебування (а. с. 128-129).
Інших заяв по суті справи на адресу суду від учасників справи не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з таких мотивів та підстав.
Судом, на підставі матеріалів особової справи (а. с. 34-76), встановлено, що 22.10.2020 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від позивача громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надійшла заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка у справі знаходиться також і у перекладі на українську мову (а. с. 35-36).
11.11.2020 головний спеціаліст сектору централізованого прийому та первинної обробки заяв шукачів захисту ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області склав висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому вказав за доцільне прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заява є очевидно необґрунтованою (а. с. 54-60).
Наказом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 11.11.2020 № 395 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», прийнятим на підставі письмового висновку від 11.11.2020, відмовлено в оформленні документів позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а. с. 60 зворот).
ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області направило позивачу повідомлення від 11.11.2020 № 300 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а. с. 61 зворот).
ДМС України рішенням від 01.02.2021 № 07-21 відхилила скаргу позивача на наказ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 11.11.2020 № 395 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а. с. 73).
ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області направило позивачу повідомлення від 17.02.2021 № 30 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а. с. 76 зворот).
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI; тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, а пунктом 13 частини першої статті 1 цього ж Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За приписами частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Відповідно до частин четвертої, шостої статті 8 цього ж Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. При цьому, повинні враховуватися всі чотири підстави, та немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Крім того, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
За приписами частини сьомої статті 7 Закону № 3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
В той же час, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Крім того, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.
Як убачається із висновку працівника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.11.2020 (а. с. 54-60), на підставі якого було прийнято оскаржуваний наказ від 11.11.2020 № 395 (а. с. 60 зворот), позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку із тим, що заява є очевидно необґрунтованою, у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.
З такими висновками органу державної міграційної служби суд погоджується, з огляду на таке.
Згідно із пунктом 4.1 розділу IV «Попередній розгляд заяв» Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 (далі - Правила № 649; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11). Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності); б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13). У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
На думку суду, відповідач ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області при розгляді заяви позивача та прийнятті оскаржуваного наказу про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дотримав встановлену процедуру попереднього розгляду заяви, провівши співбесіду, оформлену протоколом від 26.10.2020 (а. с. 48 зворот - 53), розглянувши з достатньою повнотою відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підготувавши письмовий висновок, у якому є посилання на використану інформацію про країну походження заявника з декількох джерел (в тому числі, актуальних).
Крім того, при вирішенні спору суд звертає увагу, що вперше позивач звернувся із заявою для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 11.09.2018.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2019 у справі № 640/8404/19 встановлені такі фактичні обставини. Позивач громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Герат, за національністю таджик, сповідує іслам, освіта середня, не одружений. Зі свідчень громадянина Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 вбачається, що він залишив країну постійного проживання 12.12.2015. Як стверджує позивач, він був у транзитній країні ОАЕ (Дубаї) 7 годин, потім попрямував до РФ (м. Волгоград), де знаходився з 15.12.2015 по 31.12.2015, однак за захистом не звертався. В РФ в'їхав на підставі візи. Державний кордон України перетнув 01.01.2016 нелегально, документи, що посвідчують особу відсутні. Протягом 2,5 років позивач нелегально працює на ринку на Троєщині, грошей вистачає і на житло, і на проживання. Потрапивши на територію України 01.01.2016, позивач звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише 11.09.2018, тобто більше ніж через два роки. При зверненні до УДМС в Київській області за захистом, позивач зазначав про побоювання переслідувань через те, що йому погрожували вбивством та через війну. У заяві позивач повідомив, що не бажає повертатися до країни походження, оскільки побоюється зазнати переслідування з боку радикального угрупування Талібан через його професійну діяльність (актор та тренер).
02.10.2018 УДМС в Київській області прийняло наказ № 330 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням ДМС України від 23.04.2019 № 57-19 відхилена скарга на наказ УДМС в Київській області від 02.10.2018 №330 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи вказані наказ та рішення необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2020, у справі № 640/8404/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Вказані судові рішення мотивовані тим, що позивач, громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 ні в заяві-анкеті, ні під час проведених співбесід не обґрунтував свої побоювання та не надав переконливих відомостей для отримання захисту на території України. Доводи позивача ґрунтуються лише на суб'єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої ним інформації, є необґрунтованими та недоведеними. Крім того, висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту містить інформацію з відкритих інтернет - джерел щодо відсутності загрози при поверненні позивача до країни громадянської належності. Встановлено, що будь-якої інформації про переслідування його рідних чи іншу небезпеку для їх життя чи здоров'я матеріали особової справи позивача не містять. Позивач безперешкодно залишив країну походження, прямуючи до РФ, де перебував більше ніж два тижні, де міг в установленому порядку звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що вкотре ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні походження. Факт досить тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що дані звернення до територіального органу ДМС із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлено лише потребою у легалізації на території України. Також судами встановлено, що звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було після того, як позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у зв'язку з порушенням правил перебування іноземців в Україні, та зумовлене необхідністю легалізувати своє перебування в Україні. Позивачем не доведено наявність небезпеки його життю в Афганістані та побоювання за своє життя через переслідування з боку угрупування Талібан, зазначені обставини не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, у суду відсутні підстави вважати, що у разі повернення позивача до країни громадянської належності будуть мати місце існування загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Суд погодився з доводами відповідача про відсутність у позивача об'єктивного елементу обґрунтованості побоювань щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на батьківщині, а звернення до органів Державної міграційної служби мало на меті лише легалізацію перебування.
Стосовно повторного звернення позивача із заявою від 22.10.2020 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області суд враховує, що основною причиною такого звернення позивач вказав побоювання зазнати переслідування з боку радикального угрупування Талібан через діяльність його брата Вахіда.
Відповідач ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, проаналізувавши надану заявником інформацію, дійшов правильного висновку про те, що діяльність брата не може слугувати причиною переслідування заявника талібами, оскільки вони не пов'язані між собою - в Афганістані вони разом не проживали, їх професійна діяльність не була жодним чином пов'язана. Крім того, відомості щодо брата та відносин з ним, які позивач повідомляв у заяві-анкеті та під час співбесіди, містять суттєві суперечності.
При вирішенні спору суд також бере до уваги додаткові пояснення представника ДМС України Машкевича В.В., у яких він повідомив, що відповідач упродовж трьох років не володіє інформацією про місце перебування позивача, який не звертався за продовженням строку дії довідки про звернення за захистом в Україні. Також є всі підстави вважати, що позивач виїхав за межі України після введення воєнного стану (а. с. 107-109).
Крім того, Благодійна організація «Благодійний фонд «Право на захист», яка надавала безкоштовну правову допомогу позивачу, з 2021 року не має зв'язку із позивачем та не володіє інформацією про місце його перебування (а. с. 128-129).
Вказані обставини, на думку суду, можуть свідчити про відсутність наміру позивача набути міжнародний захист саме в Україні.
Відтак, з урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 11.11.2020 № 395 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним, прийнято відповідачем ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень, обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. ДМС України рішенням від 01.02.2021 № 07-21 правомірно відхилила скаргу позивача на наказ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 11.11.2020 № 395 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, де розглядалася повторна заява позивача, було належним чином проаналізовані всі подані відомості про його особу та причини звернення за захистом, інформація по країні походження і на підставі статті 8 Закону № 3671-VI, у зв'язку з тим, що у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, прийняте законне і обґрунтоване рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, з наведених вище підстав, у задоволенні взаємопов'язаних позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М. Валюх