м. Вінниця
06 листопада 2025 р. Справа № 120/10028/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Геращенко Тетяни Василівни до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Геращенко Тетяни Василівни до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту третього частини п'ятої, пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник військової частини НОМЕР_1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що надані позивачем документи не можуть слугувати підставою для звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, так як рекомендації про необхідність здійснювати постійний догляд за інвалідом ІІ групи відсутні.
В свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира міномету 1-го взводу мінометної батареї 2-го батальйону оперативного призначення.
Позивач виявив небажання продовжувати проходження військової служби та 30.04.2025 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 5 та підпункту "г" пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
До вказаного рапорту позивач додав наступні документи:
- нотаріально засвідчену копію акту обстеження та встановлення факту постійного догляду;
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- нотаріально засвідчену копію довідки про наявність інвалідності ОСОБА_2 ;
- нотаріально засвідчену копію заяви ОСОБА_2 ;
- нотаріально засвідчену копію висновку лікарсько-консультативної комісії;
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про розірвання шлюбу;
- нотаріально засвідчену копію повного витягу з ДРАЦсу щодо актового запису про народження ОСОБА_1 ;
- нотаріально засвідчену копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 .
Втім, за наслідками розгляду рапорту та доданих до нього документів, військовою частиною НОМЕР_1 скеровано позивачу лист від 04.07.2025 року №50/28/10/1-3900-2025 про відсутність підстав для звільнення з військової служби.
Вказали, що позивачем до свого рапорту не додано документів, які б підтверджували необхідність здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , так як наданий висновок №560/9, про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, не містить вказівки на необхідність постійного догляду, а також не надано підтверджуючі документи щодо відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у звільненні його з військової служби, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.92 N 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) і залежать від виду військової служби.
Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, передбачені частиною 5 цієї статті.
Зокрема, у пункті 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII вказано, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається) за наявності таких підстав:
г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено перелік таких сімейних обставин, до яких відноситься в тому числі: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII).
Тобто, відповідно до підпункту г пункту третього частини п'ятої, пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Таким чином, законодавцем встановлено ряд умов для звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення догляду.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (далі - Положення № 1153).
Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 12 Положення №1153, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Як з'ясовано судом, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із оскарженням відмови відповідача у звільненні ОСОБА_1 згідно поданого рапорту з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
Зокрема, із листа, яким відмолено позивачу у задоволенні рапорту вбачається, що підставою для відмови позивачу у звільненні слугувала саме недоведеність ним факту необхідності у здійсненні постійного догляду за його батьком з тих причин, що наданий висновок №560/9 від 19.08.2024 року не містить вказівки на необхідність постійного догляду, а також не є належним доказом на підтвердження необхідності у здійснення постійного догляду. Окрім того, до рапорту не надано документи, які підтверджують відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за батьком позивача
Так, в ході розгляду справи сторонами не заперечується та обставина, що позивач є сином ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково на підставі довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №758652 від 26.02.2018 року.
Відповідач вважає, що оскільки у відповідному висновку відсутня вказівка на те, що ОСОБА_2 має потребу в постійному догляді, тому висновок ЛКК № 560/9 від 18.09.2024 за формою № 080-4/о не може бути належним доказам необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю, за батьком позивача.
Надаючи оцінку допустимості висновку ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за своїм батьком в цілях можливості його звільнення із військової служби за сімейними обставинами, суд зазначає наступне.
Відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи, встановлення інвалідності відбувається під час проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.
Пункт 1 Порядку встановлено, що цей Порядок визначає процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання), а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю (далі - особа) з метою встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно спортивній, соціальній та психологічній реабілітації, а також складення та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю на основі комплексного реабілітаційного обстеження особи та індивідуального реабілітаційного плану (за наявності).
Відповідно. пункту 40 Порядку, за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства: ступеня обмеження життєдіяльності особи; потреби у продовженні тимчасової непрацездатності; інвалідності, фіксації причин та часу її настання відповідно до документів, що це підтверджують; ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); наявності медичних показань на право одержання особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю, яка має порушення опорно-рухового апарату, автомобіля і протипоказання до керування ним, що визначаються відповідно до переліку медичних показань і протипоказань, затвердженого МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики; потреби у постійному сторонньому догляді; потреби в отриманні соціальної, психолого-педагогічної, професійної, трудової та/або фізкультурно-спортивної реабілітації; обсягів та видів необхідних допоміжних засобів реабілітації та/або медичних виробів; потреби в отриманні реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я та у разі визначення такої потреби головуючий формує електронне направлення для надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я відповідно до Порядку організації надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2021 року № 1268 Питання організації реабілітації у сфері охорони здоров'я (Офіційний вісник України, 2021 р., № 97, ст. 6315); ступеня стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений експертною командою у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого.
Відповідно до пункту 12 Критерій встановлення інвалідності, затвердженої постановою КМУ від 15.11.2024 № 1338 (далі- Критерії № 1338) Друга група інвалідності встановлюється, якщо особа має виражений ступінь (2 ступінь) обмеження одного або кількох критеріїв життєдіяльності людини, що зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами.
До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені порушення та їх комбінації, які в сукупності спричиняють виражене (2 ступінь) обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.
Відповідно до переліку відомостей, що містяться в рішенні експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи вноситься рішення щодо визначення потреби в постійному догляді.
Як наголошує відповідач, відповідно до довідки Волинського обласного бюро МСЕК серії 12ААА №758652 від 26.02.2018 року, рекомендації про необхідність здійснювати постійний догляд за інвалідом ІІ групи відсутні.
Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Також повноваження ЛКК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання».
Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Щодо осіб, які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Системний аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися також відповідним медичним висновком ЛКК в наступних випадках:
- особам з порушенням функцій організму внаслідок невиліковної хвороби, через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися (форма 080-4/о);
- громадянам похилого віку з когнітивними порушеннями, внаслідок яких вони потребують постійного догляду (форма 080-2/о);
- людям з інвалідністю I чи II групи, що виникла внаслідок психічного розладу (за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667).
Отже абзац 8 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначає альтернативні документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою в цілях підтвердження підстави звільнення військовослужбовця з військової служби: або висновок МСЕК, або висновок ЛКК закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Щодо підтвердження необхідності постійного догляду за ОСОБА_2 висновком ЛКК, виданим КП "Медичне об'єднання Луцької міської територіальної громади" №560/9 від 18.09.2024 суд зазначає наступне.
Так, відповідний висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі форми 080-4/о, містить визначення потреби у отриманні соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за ОСОБА_2 - батьком позивача, містить усі обов'язкові реквізити, зокрема печатки та підписи усіх членів комісії.
Враховуючи наведене, суд вважає, що наданий позивачем висновок ЛКК №560/9 форми 080-4/о складений лікарсько-консультативною комісією, виданий КП "Медичне об'єднання Луцької міської територіальної громади", в якому зазначено, що ОСОБА_2 потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі є достатньою підставою для висновку, що така особа потребує постійного догляду у розумінні підпункту "г" пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону № 2232.
Щодо доводів відповідача в частині не доведення позивачем відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за батьком позивача, то суд зазначає наступне.
Так, на підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення до рапорту позивачем було додано:
- копію свідоцтва про розірвання шлюбу № НОМЕР_2 , яким підтверджено, що шлюб між батьком позивача, ОСОБА_2 , та матір'ю позивача, ОСОБА_3 , розірвано 22.10.2024, про що складено відповідний актовий запис № 261;
- копію повного витягу з ДРАЦсу щодо актового запису про народження ОСОБА_1 ;
- копію акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 19.06.2025 року, яким встановлено відсутність інших осіб першого чи другого ступеня споріднення у батька ОСОБА_2 .
Відтак, позивачем підтверджено відсутність інших осіб першого чи другого ступеня споріднення.
З огляду на це, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби згідно поданого ним рапорту.
Вирішуючи дану адміністративну справу, суд враховує висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду у постановах від 15.10.2025 року у справі №120/8209/25, від 06.10.2025 у справі №120/4468/25, від 03.09.2025 року у справі №560/1516/25.
Надаючи оцінку вимогам зобов'язального характеру, то суд зазначає, що у разі, якщо суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На підставі викладеного та враховуючи компетенцію відповідача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги зобов'язального характеру підлягають частковому задоволенню у спосіб зобов'язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов'язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту третього частини п'ятої, пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Свентух Віталій Михайлович