Миколаївської області
Справа №477/2434/25
Провадження №1-кс/477/1205/25
про застосування запобіжного заходу
(повний текст)
05 листопада 2025 року місто Миколаїв
Слідчий суддя Вітовського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання старшого слідчого СВ ВПР №4 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №120251522300000565 від 02.11.2025 року, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такого, що народився в с. Шевченкове, з неповною середньою освітою, одружений, на утриманні має малолітню доньку 2024 року народження, офіційно не працевлаштований, проживає АДРЕСА_1 , зареєстрований АДРЕСА_2 , не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України
за участі: прокурора ОСОБА_5 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
05 листопада 2025 року слідчий СВ ВП №4 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №120251522300000565 від 02 листопада 2025 року з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою до ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
В обґрунтування поданого клопотання посилається на те, що у провадженні ВП №4 МРУП ГУНП в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження №120251522300000565, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 02 листопада 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого другою першою статті 286 КК України, за фактом виявлення трупа ОСОБА_6 з тілесними ушкодженнями, отриманими внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 01 листопада 2025 року, близько 22:50 години, керуючи автомобілем марки «ВАЗ-2106», при наближенні до під їзду багатоповерхового житлового будинку №25, по вулиці Променевій у селі Промінь, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та не реагував на її зміни, передньою частиною керованого ним автомобіля здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , яка перебувала в положенні лежачи впоперек проїжджої частини заїзду до будинку, що охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
04 листопада 2025 року у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, а саме у порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
На думку слідчого необхідність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою обумовлена наявністю ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України.
Наявність указаних ризиків слідчою обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років та з метою уникнення покарання може виїхати до іншої країни чи непідконтрольної Україні території. Також, слідчий у поданому клопотанні вказує, що ОСОБА_4 може впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. Крім того, слідчий у своєму клопотанні посилається і наявність ризику, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме можливість підозрюваного продовжити злочин у якому він підозрюється, або вчинити інше правопорушення.
Застосування до підозрюваного ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу не дозволить запобігти зазначеним вище ризикам.
У судовому засіданні проголошено резолютивну частину ухвали.
У судовому засіданні прокурор групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_5 підтримав клопотання слідчого ОСОБА_3 про застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просив його задовольнити, указував про існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, та неможливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, з огляду на його особу та обставини вчинення кримінального правопорушення.
Підозрюваний ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання слідчого, посилаючись на недоведеність ризиків належними та достатніми доказами та просив застосувати до нього більш м'який запобіжний захід, зокрема, домашній арешт.
Заслухавши позиції учасників судового провадження, дослідивши докази по заявленому клопотанню та скарзі, слідчий суддя встановив наступне.
З витягу з кримінального провадження №120251522300000565 від 04 листопада 2025 року вбачається, що в провадженні слідчого відділу ВП №4 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження за правовою кваліфікацією, передбаченою частиною другою статті 286 КК України, за фактом виявлення трупа ОСОБА_6 з тілесними ушкодженнями, отриманими внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Досудовим розслідуванням у цьому кримінальному провадженні встановлено, що 01 листопада 2025 року, близько 22:50 години, у вечірній (темний) час доби, за відсутності опадів, водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ-2106», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по не освітленій проїжджій частині заїзду до багатоповерхового житлового будинку АДРЕСА_3 , що має одну смугу, призначену для руху в двох напрямках, в напрямку від 1 -го до 6-го під'їзду даного будинку, зі швидкістю близько 30 км/год. та увімкненим світлом головних фар даного транспортного засобу у режимі ближнього світла та увімкненим світлом протитуманних фар.
При наближенні до під під'їзду багатоповерхового житлового будинку №25, розташованого по вулиці Променевій у селі Промінь, водій ОСОБА_4 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 «б», 12.3 ПДР України, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни, при виявленні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_6 , яку він об'єктивно спроможний був виявити та мав таку можливість, не вжив заходів для своєчасного зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого передньою частиною керованого ним автомобіля, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 , яка перебувала в положенні лежачи впоперек проїжджої частини заїзду до даного багатоповерхового житлового будинку.
Внаслідок вказаної ДТП пішохід ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, від яких загинула ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зі змісту повідомлення про підозру від 04 листопада 2025 року, вбачається, що цього ж дня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлений про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, а саме у порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, яка з дотриманням положень статті 278 КПК України йому вручена.
Слідчий суддя, на підставі оцінки сукупності наданих органом досудового розслідування доказів, вважає підтвердженим причетність ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого діяння, що може містити ознаки злочину, в якому він підозрюється.
Наявність обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_4 злочину, зазначеного у повідомленні про підозру, підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами у їх сукупності, зокрема: рапортом ст. інспектора-чергового ЧЧ ВП №4 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області від 01 листопада 2025 року, відповідно до якого надійшло повідомлення на лінію «102» щодо вчинення кримінального правопорушення; протоколом огляду місця події від 02 листопада 2025 року, відповідно до якого проведено огляд місцевості, де виявлено труп ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; протоколом огляду трупу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якого на трупі виявлено тілесні ушкодження; протоколом допиту свідка ОСОБА_7 , відповідно якого свідок повідомив, що при дослідженні трупу виявлено тілесні ушкодження, походження яких не виключається в результаті автотранспортної травми; протоколом допиту свідка ОСОБА_8 , відповідно до якого свідок повідомив відомі йому обставини вчиненого кримінального правопорушення; протоколом допиту свідка ОСОБА_9 , відповідно до якого свідок повідомив відомі йому обставини вчиненого кримінального правопорушення; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 , відповідно до якого свідок повідомив відомі йому обставини вчиненого кримінального правопорушення; протоколом допиту свідка ОСОБА_11 , відповідно до якого свідок повідомила відомі їй обставини вчиненого кримінального правопорушення; протоколом допиту свідка ОСОБА_12 , відповідно до якого свідок повідомив відомі йому обставини вчиненого кримінального правопорушення; протоколом допиту свідка ОСОБА_13 , відповідно до якого свідок повідомила відомі їй обставини вчиненого кримінального правопорушення; протоколом допиту свідка ОСОБА_14 , відповідно до якого свідок повідомила відомі їй обставини вчиненого кримінального правопорушення, які в силу частини третьої статті 132 КПК України, частини другої статті 177 КПК України є підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема і запобіжного заходу.
При цьому, слідчим суддею не оцінювалися докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, тобто на даному етапі провадження не вирішувалися ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті.
За рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
При цьому, такі об'єктивні дані не повинні бути достатніми для засудження особи, а повинні лише об'єктивно зв'язувати певну особу з певним злочином для можливості застосування заходу забезпечення кримінального провадження при наявності реальних ризиків, а у разі ж не доведеності вини особи за наслідками судового розгляду, остання може бути виправдана судом, у тому числі, з урахуванням положень Конституції України.
В світлі обставин даного клопотання, досліджених матеріалів, що долучені слідчим ОСОБА_3 до клопотання про застосування запобіжного заходу, достатньо для того, щоб в межах судового контролю, який здійснюється слідчим суддею при розгляді питання про обрання запобіжного заходу, дійти висновку про наявність обґрунтованої підозри.
Згідно частини першої статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Слідчим у поданому клопотанні та прокурором в судовому засіданні доведено наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
Слідчий суддя також визнає доведеними обставинами те, що існують передбачені статтею 177 КПК України ризики, зокрема, ризики того, що підозрюваний перебуваючи на волі, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, може переховуватись від органу досудового розслідування або суду та незаконно впливати на свідків.
Як свідчить судова практика, яка складалась в Україні, найбільш вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість підозрюваного, адже саме за їх сукупного аналізу можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).
Співставляючи доводи клопотання органу досудового розслідування з долученими до клопотання матеріалами через призму заперечень підозрюваного, на предмет наявності ризику, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, слідчий суддя погоджується з доводами слідчого про його наявність, оскільки ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, санкція якої відносить цей злочин до тяжкого, та за нього передбачена можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, а тому, усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за його вчинення у разі доведення вини, останній може переховуватися від слідства та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Ризик, передбачений пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України, який полягає у незаконному впливі на свідків у цьому кримінальному провадженні підтверджується тим, що додані до клопотання матеріали кримінального провадження містять справжні анкетні дані свідків та осіб, яким прямо чи опосередковано відомо про обставини вчинення кримінального правопорушення, що може призвести до впливу на них шляхом умовлянь або погрожувань, у тому числі шляхом схиляння до дачі завідомо неправдивих показів, які виправдовують його, чим перешкоджати встановленню істини у провадженні, чи взагалі схиляння до відмови давати свідчення, чи їх спотворення на користь підозрюваного, тому зазначений ризик продовжує існувати і на даний час.
Оцінюючи доводи органу досудового розслідування на предмет наявності ризику, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку про його необґрунтованість з огляду на те, що вказаний ризик та підстави його обґрунтування мають абстрактний характер.
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Оцінюючи встановлені слідчим суддею ризики, через призму положень статті 178 КПК України, слідчим суддею, окрім вищевикладеного враховує також і те, що підозрюваний ОСОБА_4 має постійне місце проживання, задовільний стан здоров'я, одружений, має на своєму утриманні малолітню дитину, є само зайнятою особою, що вказує наявність у нього міцних соціальних зв'язків.
Слідчим суддею також враховується і те, що підозрюваний не має у власності вкладів на рахунках у фінансових установах, цінних паперів, коштовних транспортних засобів, тобто не має фінансів та засобів, які б надавали йому можливість переховуватись від слідства та суду за рахунок таких засобів.
Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу, необхідного для запобігання існуючим ризикам, слідчий суддя враховує таке.
Згідно із частиною першою статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується лише тоді, коли є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків і належної поведінки.
Тобто застосування такого запобіжного заходу можливе не тільки за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м'яких запобіжних заходів.
У справі «Амбрушкевич проти Польщі» ЄСПЛ зазначив, що перед застосуванням до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою національний судовий орган повинен обов'язково розглянути можливість застосування інших, альтернативних триманню під вартою, заходів. Позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається.
У справі «Хайредінов проти України» ЄСПЛ вказав, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто суд повинен розглядати питання, чи взяття особи під варту є конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.
У справах «Лабіта проти Італії» та «Харченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув'язнення. Питання проте, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
У всіх випадках, коли ризику ухилення підозрюваного від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, підозрюваного має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення ЄСПЛ у справі «Вренчев проти Сербії»).
Разом з тим відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд, крім інших обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
При цьому висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ особиста свобода повинна бути правилом, а позбавлення свободи до рішення суду - суворим винятком. При цьому сама лише тяжкість вчиненого злочину, хоча і є визначаючим елементом при оцінці ризику ухилення від суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Частиною 3 статті 176 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
З огляду на викладене, враховуючи тяжкість злочину, спосіб його вчинення та наслідки, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим, конкретні обставини кримінального провадження та характер інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного, а саме: його вік, стан здоров'я, сімейний стан, соціальні зв'язки, спосіб життя взагалі, зокрема те, що останній має родинну, має зареєстроване місце проживання де мешкає з родиною вже тривалий час, слідчий суддя дійшов висновку про наявність достатніх підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що запобігти існуючим ризикам, окрім як застосуванням такого виняткового запобіжного заходу неможливо.
Обираючи запобіжний захід, що не пов'язаний з триманням під вартою, слідчий суддя враховує і характер інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, а також наявність ризиків передбачених частиною першою статті 177 КПК України, з огляду на що дійшов висновку про необхідність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
В силу вимог частини першої та другої статті 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Враховуючи вагомість доказів щодо обґрунтованої підозри ОСОБА_4 , наявність постійного місця проживання, обставини, за яких було вчинено злочин, характер та наслідки його вчинення, характеризуючи дані про особу підозрюваного, слідчий суддя вважає, що, не зважаючи на підозру у вчиненні тяжкого злочину та передбачене за нього покарання, вірогідність ухилення підозрюваного від виконання процесуальних обов'язків не є надто високою, у зв'язку з чим до нього може бути застосований інший, більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
З урахуванням викладеного вважаю за необхідне застосувати до ОСОБА_4 домашній арешт, шляхом встановлення заборони залишати житло протягом певного часу доби, що забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків та попередить вчинення ним дій, передбачених частиною першою статті 177 КПК України.
Саме такий запобіжний захід, на думку слідчого судді, буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення й даним про особу підозрюваного, а також буде пропорційним тим ризикам, які об'єктивно існують.
За таких обставин, клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу підлягає до часткового задоволення.
Керуючись статтями 176-178, 183, 193-194, 196-197, 376 КПК України,
Клопотання задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді домашнього арешту на період доби з 22:00 години вечора до 06:00 ранку за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 60 днів.
Ухвала слідчого судді набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскарженою до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_15