Справа № 452/2569/19
Провадження № 2/455/179/2025
Іменем України
27 жовтня 2025 року м.Старий Самбір
Старосамбірський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кушніра А.В.,
секретар судового засідання Борковська Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення та визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
07.08.2019 ОСОБА_1 звернулася до Самбірського міськрайонного суду Львівської області із зазначеною позовною заявою, в якій просить суд (із урахуванням змінених позовних вимог в порядку ст.49 ЦПК України):
1) зобов'язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , яка діє в інтеерсах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , усунути їй ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належній їй квартирі АДРЕСА_2 , визнавши ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , яка діє в інтеерсах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_2 ;
2) виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , яка діє в інтеерсах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 11 липня 2019 року відбувся аукціон на електронному майданчику ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції України (https://setam.net.ua) щодо продажу з прилюдних торгів двокімнатної квартири загальною площею 52,8 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до протоколу № 418362 проведення електронних торгів, торги відбулися, переможцем торгів визначено учасника №2, тобто позивачку, ОСОБА_1 . Після здійснення усіх розрахунків, позивач звернулася 30 липня 2019 року до приватного нотаріуса Самбірського нотаріального округу Копистянського Ю.Р. та отримала Свідоцтво про придбання майна з прилюдних договорів та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Дана квартира була продана на прилюдних торгах на виконання Виконавчого листа 452/435/17 від 13.08.2018 року виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 1192550 грн. 50 коп., завданої матеріальної шкоди, що згідно офіційного курсу валют встановленого станом на 03 травня 2017 року, становить 45000 доларів США, а також 5000 грн. моральної шкоди завданої злочином. Оскільки попередній власник квартири ОСОБА_7 не повернула коштів стягувачу, ОСОБА_8 , даний об'єкт нерухомості було реалізовано. Проте, станом на момент подання позовної заяви, 06 серпня 2019 року позивачка не має змоги розпоряджатися належним їй майном, оскільки там зареєстровані та проживають відповідачі, звільняти квартиру та змінити місце реєстрації відмовляються. З огляду на наведене, позивачка змушена звертатися до суду для захисту своїх прав та інтересів.
Ухвалою судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 09.12.2019 року відкрито провадження по справі.
27.12.2019 від відповідача ОСОБА_7 надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому вона заперечує проти позову, виходячи з наступного. Зазначає, що їй на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 згідно Договору купівлі-продажу від 06 грудня 2007 року. В межах виконавчого провадження №57963770 на примусовому виконанні виконавчого листа №452/435/17, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області 13.08.2018 року, приватним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, а саме вищевказаної квартири АДРЕСА_2 . Відповідачем, ОСОБА_7 , а також Самбірською міською радою надавалися ОСОБА_9 відомості про те, що у даній квартирі зареєстровані на постійне місце проживання та проживають малолітні діти - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 20 червня 2019 року відповідач, ОСОБА_7 , отримала від приватного виконавця, ОСОБА_9 , повідомлення №2013 від 18.06.2019 року про визначення вартості майна із долученою копією Звіту про оцінку даної квартири, виконаного експертом ФОП ОСОБА_10 . Згідно вказаного звіту, вартість квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 52,8кв.м, на дату оцінки становить 575907грн. Не погоджуючись з діями приватного виконавця по проведенню оцінки майна відповідач, ОСОБА_7 , 25 червня 2019 року оскаржила її до Самбірського міськрайонного суду Львівської області (справа №452/2061/19). Зазначає, що 19 липня 2019 року Самбірським міськрайонним судом винесено ухвали про відкриття провадження у даній справі та зупинення передачі на реалізацію шляхом проведення електронних торгів Державним підприємством «СЕТАМ», описаного та арештованого при здійсненні виконавчого провадження №57963770 нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 . Однак, вже 18 липня 2019 року відповідач, ОСОБА_7 , отримала повідомлення від приватного виконавця, ОСОБА_9 , про те, що 11 липня 2019 року ДП «СЕТАМ» реалізовано належну їй квартиру, а 16 липня 2019 року приватним виконавцем складено Акт про проведення електронних торгів, переможцем яких стала ОСОБА_1 . Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 приватним нотаріусом Самбірського нотаріального округу Копистянським Ю.Р. на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 30.07.2019 року. Не погоджуючись з незаконними діями приватного виконавця Маковецького З.В., відповідач, ОСОБА_7 , звернулася до Самбірського міськрайонного суду Львівської області про визнання проведених електронних торгів недійсними. 16 серпня 2019 року судом відкрито провадження у даній справі (справа № 452/2603/19). Ухвала суду про залишення справи без розгляду у зв'язку із повторною неявкою позивача, відповідачем, ОСОБА_7 , оскаржується, а відтак рішення по суті у даній справі не прийнято. Також зазначає, що у Самбірському міськрайонному суді Львівської області оскаржуються дії приватного виконавця щодо прийняття звіту про оцінку майна у відповідності до якого було проведено реалізацію належної відповідачу, ОСОБА_7 , квартири. Також зазначає, що зважаючи на те, що спірне житлове приміщення позивачем придбане на прилюдних торгах, при підготовці до яких мали бути зазначені обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто виявлені ризики, пов'язані з придбанням спірної нерухомості, і з огляду на це просить у задоволенні позову відмовити.
Крім того, відповідач ОСОБА_7 подала до суду відзив на позовну заяву (із врахуванням уточнень), в якому вона зазаначає наступне. Зокрема вказує, що нею оскаржуються у судовому порядку як дії приватного виконавця так і самі торги. Так, 22 січня 2020 року Самбірським міськрайонним судом Львівської області прийнято ухвалу у справі №452/2061/19, яким визнано неправомірними дії приватного виконавця Маковецького З.В. по проведенню оцінки майна квартири АДРЕСА_2 . Також вказує, що зі змісту позовної заяви не вбачається з яких саме підстав та на підставі якої норми законодавства відповідачі мають бути визнані такими, які втратили право на користування зазначеною квартирою, а також мають бути з неї виселені. Позивач, звертаючись до суду, одночасно просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням та їх виселення. Проте, вимоги про виселення та про визнання такими, що втратили право на користування житловим приміщенням є житловими термінами, регулюються нормами ЖК УРСР. Отже особу можливо визнати такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з підстав передбачених ст. 71 або ст. 107 ЖК УРСР. Вимоги про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, і виселення, є окремими і взаємовиключними вимогами. Одночасне визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням (що пов'язується непроживанням в житловому приміщенні) й виселенням з приміщення помилковим. Зокрема, позивач просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, але не вказує підстави для визнання втратившими право користування житловим приміщенням. Позивач не конкретизував зміст позовних вимог та виклад обставин якими обґрунтовує свої позовні вимоги. Зокрема, позивач просить одночасно визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням внаслідок непроживання, та одночасно позивач просить виселити відповідачів із спірної житлової площі. Отже невідомо відповідачі проживають чи не проживають у спірному житловому приміщенні.
Розпорядженням голови Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14.04.2022 справу передано на розгляд до Старосамбірського районного суду Львівської області.
04.05.2022 справа надійшла до Старосамбірського районного суду Львівської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2022, справа визначена для розгляду судді Пошиваку Ю.П.
Ухвалою судді від 05.05.2022 заявлений суддею Пошиваком Ю.П. самовідвід - задоволено.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2022, справа визначена для розгляду судді Кушніру А.В.
Ухвалою судді від 11.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 03.02.2023 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №452/3543/20.
Ухвалою судді від 01.04.2025 поновлено провадження у справі.
Ухвалою судді від 16.05.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивачка та її представник - адвокат Кравчук П.І. не з'явилися, проте представник позивачки подав до суду заяву, в якій просив справу розглядати за їх відсутності.
В судове засідання представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_7 - адвокат Гирич О.В. не з'явився, проте подав до суду клопотання, в якому просив справу розглядати за його відсутності.
Крім того, у поданому клопотанні просив суд при винесенні рішення у даній справі врахувати висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц постанову Верховного Суду від 08.10.2025 по справі №522/99/20. Також зазначає, що згідно матеріалів справи, позивач не обгрунтував позов наявністю у відповідачів іншого постійного місця проживання, при цьому не просив їх виселити у будь-яке інше житлове приміщення. Водночас, саме позивач повинен був довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Звертає увагу на те, що позивач, при купівлі спірної квартири на прилюдних торгах, мав об'єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності повинен був усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання в ній. При цьому підстави, на яких зареєстровано їх місце проживання, у судовому порядку не оспорені і позивач не обгрунтував його підстави реєстрацією місця проживання відповідачів з порушеннями вимог закону. Вказаний висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 344/5278/13. Навіть якщо б в батьків неповнолітніх дітей, які зареєстровані в спірній квартирі було б власне житло, то це не позбавляє цих дітей права користування спірним житлом. В той же час, не можуть бути зареєстровані діти в квартирі без своїх батьків, а тому і в частині виселення батьків теж слід відмовити.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області в судове засідання не з'явився, проте подав до суду клопотання про розгляд справи у їх відсутності.
Оскільки в судове засідання не з'явилися всі учасники справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Як встановлено судом, вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорюється, що ОСОБА_7 (відповідачу у справі) на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 згідно Договору купівлі-продажу від 06 грудня 2007 року.
В межах виконавчого провадження №57963770 на примусовому виконанні виконавчого листа №452/435/17, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області 13.08.2018 року, приватним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, а саме вищевказаної квартири АДРЕСА_2 .
11.07.2019 року були проведені електронні торги з реалізації арештованого майна, на яких була відчужена квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується протоколом проведення електронних торгів №418362 від 11.07.2019 (т.1 а.с.7).
Відповідно до Свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 30.07.2019 за №1159 (т.1 а.с.5,6), вбачається що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , належить на праві власності двокімнатна квартира, загальною площею 52,8 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вищевказане майно придбане ОСОБА_1 за 575907,00 грн., що раніше належало ОСОБА_7 .
Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №175646035 від 30.07.2019 (т.1 а.с.6) вбачається, що об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 1159, виданий 30.07.2019.
Згідно листа відділу «Центр надання адміністративних послуг самбірської міської ради» від 10.03.2021 (т.1 а.с.140) за відомостями виконавчого комітету Самбірської міської ради за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання наступних осіб: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Згідно з Висновком Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області від 10.03.2020 (т.1 а.с.68,69), щодо розв'язання спору у справі №452/2569/19 про виселення малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , комісія з питань захисту прав дитини вирішила: вважати за доцільне виселення малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 .
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані наступними нормами права.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права.
Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма визначає право власника, зокрема житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не належить до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Визначальним для захисту права на підставі статті 391 ЦК України є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року в справі № 522/16228/19-ц (провадження № 61-20948св21) вказано, що: «законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які заселилися до нього зі згоди колишнього власника, у випадку зміни власника. Виникнення права осіб на користування житлом та обсяг цих прав залежить від наявності у особи, зі згоди якої вони вселилися, права власності на це житло, а отже, припинення права власності цієї особи на житло припиняє право осіб, які з її згоди були вселені, на користування ним. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням обставин цієї справи, дійшов правильного висновку про те, що права відповідачів, які не є власниками спірної квартири, на користування нею були похідними від прав колишнього власника цієї квартири, а з припиненням його права власності, припинилося й право користування житлом відповідачів.
У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі №595/1271/16-ц висловлено правову позицію щодо застосування положень ст.391 ЦК України, зокрема, право членів сім'ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Факт реєстрації відповідача в будинку за умови відсутності для того передбачених законом підстав є сам по собі достатнім доказом того, що такі перешкоди чиняться, оскільки унеможливлює користування та розпорядження власником належним йому майном на власний розсуд.
Разом з цим, у даному випадку доречно звернутись до висновку, щодо застосування відповідних норм права, викладеного в постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №182/7347/18 (провадження №61-19252св19), в якій Верховний Суд, розглядаючи справу за позовом особи до інших осіб про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення зазначив: «з огляду на підстави заявленого позову, застосуванню підлягають положення статей 391, та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК України, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України (правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 (провадження №14-64цс20)».
Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
У пункті 2 статті 8 Конвенції чітко визначено підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року в справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» («McCann v. the United Kingdom»), заява № 19009/04, пункт 50)).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16, від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17).
Під час розгляду справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-33530св18) сформулювала правові висновки, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено судом та не спростовано сторонами, що позивачка ОСОБА_1 набула право власності на спірну квартиру АДРЕСА_2 на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №1159 від 30.07.2019 року.
При цьому, суд зазначає, що рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 27.12.2022 у цивільній справі №452/3543/20 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З.В., державного підприємства «Сетам», про визнання електронних торгів недійсними в задоволенні позову відмовлено. В подальшому, постановою Львівського апеляційного суду від 03.04.2023, рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 27.12.2022 залишено без змін. Постановою Верховного суду від 03.12.2024, рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 27.12.2022 та постанову Львівського апеляційного суду від 03.04.2023 залишено без змін.
Разом із цим суд вказує, що з моменту набуття права власності на спірну квартиру, починаючи з 2019 року, позивач фактично позбавлена права користуватись належним їй майном, в якому проживають відповідачі. При цьому відповідачі не є членами сім'ї позивача та між ними відсутні жодні домовленості щодо проживання у належній позивачці спірній квартирі. Таким проживанням відповідачі об'єктивно створюють перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні її майном.
Слід зазначити, що тривале користування квартирою відповідачами, навіть з урахуванням відсутності у них у власності іншого житла, на думку суду, не може превалювати над правами позивача щодо мирного володіння майном, які вона прохає захистити, оскільки фактично позивач не має можливості використовувати свою власність для особистого проживання, проживання інших осіб та розпорядитись своєю власністю на свій розсуд.
При вирішенні питання про баланс інтересів сторін та пропорційності між виселенням відповідачів й захистом права власності позивачки суд приймає до уваги, що відповідачі не є членами сім'ї позивачки, а продовження їх проживання в спірній квартирі після її відчуження позивачці порушує право власності позивачки, яке гарантовано як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а тому за встановлених обставин справи виселення відповідачів зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, що переслідує легітимну мету і є необхідним у демократичному суспільстві.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 06.04.2022 у справі № 332/2378/19, від 21.09.2022 у справі № 331/4799/16, від 06 серпня 2025 року у справі № 553/2113/20.
Згідно з частиною 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність правових підстав для усунення позивачу перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з належної їй спірної квартири без надання їм іншого житлового приміщення, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Разом із тим, при зверненні до суду з позовом позивач просила як усунути їй перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом виселення відповідачів, так і визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
При здійсненні правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
За встановлених судом обставин справи ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме пред'явлення вимоги в порядку статті 391 ЦК України про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном шляхом виселення відповідачів.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2022 року у справі № 332/2378/19 (провадження № 61-8703св21), від 21 вересня 2022 року в справі № 331/4799/16 (провадження № 61-7504св22), від 16 серпня 2023 року у справі № 466/11778/21 (провадження № 61-6604св23).
У постанові Верховного Суду від 06 серпня 2025 року у справі № 553/2113/20, зазначено, що у контексті належності способу захисту порушеного права власника колегія суддів зазначає, що незаконне проживання у будинку без відповідної правової підстави об'єктивно створює власнику будинку перешкоди в користуванні та розпорядженні належним нерухомим майном, тому за таких обставин ефективним способом захисту порушеного права є задоволення вимоги в порядку статті 391 ЦК України про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення відповідачів. У такому випадку вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відповідно, є безпідставною у зв'язку з обранням неефективного способу захисту.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, слід відмовити в зв'язку з обранням позивачкою неефективного способу захисту в цій частині.
Щодо висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року по справі 3522/99/20, на яку зокрема посилається представник відповідачів, то суд звертає увагу, що за обставинами наведеної справи звертаючись з позовом, банк посилався на те, що він як новий власник спірної квартири, право власності на яку набуто на підставі іпотечного договору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, не може належним чином користуватися та розпоряджатися такою квартирою, оскільки у ній проживають та зареєстровані відповідачі, тому просив визнати останніх такими, що втратили право користування квартирою, а також зняти їх з реєстраційного обліку. У даній постанові сформовані висновки, зокрема, про обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку».
Отже підстави, якими обґрунтовані позовні вимоги, та обставини, встановлені судами, у наведеній представником відповідача постанові, та у даній справі, не є подібними.
Інші доводи відповідачів не спростовують вищевказаних встановлених судом обставин справи та висновків суду.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України",№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Згідно вимог ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів в рівних частинах з кожного в користь позивача понесені нею та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення та визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житлового приміщення.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в рівних частинах з кожного, на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок, тобто по 128 (сто двадцять вісім) гривень 07 копійок з кожного.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
Відповідачі:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ;
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 ;
Третя особа - Виконавчий комітет Самбірської міської ради Львівської області як орган опіки та піклування, місцезнаходження: 81400, м.Самбір, пл.Ринок, 1, Львівської області.
Повний текст рішення суду складено 06 листопада 2025 року.
Суддя А.В.Кушнір