іменем України
05 листопада 2025 рокуСправа №459/2541/25
Провадження № 2/451/674/25
Радехівський районний суд Львівської області
в складі головуючого судді Магонь О. З.
секретаря судового засідання Федорук І. Б.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Радехів цивільну справу №459/2541/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
установив:
Стислий виклад позиції учасників справи
19.08.2025 до Радехівського районного суду Львівської області на підставі ухвали судді Шептицького міського суду Львівської області від 29.07.2025 надійшла позовна заява за підсудністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №16.09.2024-100000032 від 16.09.2024 у сумі 24800 (двадцять чотири тисячі вісімсот) гривень (а.с.20).
Свої вимоги представник позивача обґрунтувала тим, що між ТОВ «Споживчий центр» (надалі - Кредитодавець) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) 16.09.2024 укладено Кредитний договір (оферти) №16.09.2024-100000032. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 8000 грн строком на 140 днів. Дата повернення (виплати) кредиту - 02.02.2025. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,87% (денна процентна ставка) = (9781,92 / 8000)/140 х 100%. Проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту (надалі - "Комісія") - 20% від суми Кредиту та дорівнює 1600 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту. Неустойка: 80 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі. Між тим ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку із чим, станом на 28.07.2025, утворилась заборгованість у розмірі 24800 грн, що складається зі заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8000 грн, за процентами в розмірі 11200 грн, комісія в розмірі 1600 грн, неустойка за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання - 4000 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Із цих підстав, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором №16.09.2024-100000032 від 16.09.2024 у сумі 24800 (двадцять чотири тисячі вісімсот) гривень (а.с.2-17).
Представник відповідача Брадарська Н.В. в обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення покликається на те, що 03.09.2025 Радехівський районний суд Львівської області ухвалив заочне рішення у справі №459/2541/25 за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення 24 800,00 грн (8 000,00 грн - тіло, 11 200,00 грн - проценти, 1 600,00 грн - комісія, 4 000,00 грн - неустойка). Підставою для заочного розгляду суд визначив неявку відповідача та неподання відзиву. Суд послався на належне повідомлення (а.с.69) і визнав доведеними електронний договір №16.09.2024-100000032 від 16.09.2024, нарахування відсотків 1%/день в межах строку 140 днів, комісію 20% (=1600 грн) і неустойку 80 грн/день. З матеріалів позову видно, що предметом спору є саме електронний кредитний договір від 16.09.2024 (№16.09.2024-100000032) сумою 8000 грн, зі строком 140 днів і платою 1%/день, з окремою комісією 20% (1600 грн) та неустойкою 80 грн/день. Копію заочного рішення отримала 3 вересня 2025 року (підтвердження: поштове повідомлення/кабінет ЄСІТС). Відповідно до ч. 1 ст. 284 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення подається протягом тридцяти днів з дня вручення його копії. 22.09.2025 нею, як представником відповідача подана заява про вступ у справу як представника, доступ отримала 26.09.2025. Причини неявки та неподання відзиву - поважні й підтверджені. Повістки/ухвали про виклик не отримували належним чином (немає підпису про вручення, відсутній трек/реєстр; кореспонденція повернулася; зміна адреси/тимчасове проживання поза місцем реєстрації). За ст. 284, 285 ЦПК України ці обставини є підставами для перегляду заочного рішення, якщо одночасно подано заперечення проти позову та докази, які можуть вплинути на вирішення справи. Оспорює по суті: укладення електронного договору саме відповідачем (ідентифікація, авторство ОТР/ВаnkID); факт видачі/зарахування коштів саме відповідачу; правильність розрахунку (формули, дати, база; поділ періодів ст. 625, 1048 ЦК України; відсутність «подвійності»); правомірність комісії 20% як плати за «щось інше», ніж відсотки; розмір і стягнення неустойки 80 грн/день як явно неспівмірної; застосування позовної давності до штрафних вимог (1 рік); судові витрати позивача (реальність, необхідність, розумність). Згідно зі ст. 284-287 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо неявка/неподання відзиву були з поважних причин і подано змістовні заперечення та докази, здатні вплинути на вирішення спору. Вважає, що подає детальні заперечення та клопотання про витребування необхідних доказів. Заперечує щодо належного укладення (позов стверджує: ВаnkID /ОТР), бо немає журналів ІТС, логів SMS, довідки оператора на момент акцепту, електронних оригіналів з хеш-ідентифікаторами (ст. 95, 100 ЦПК України; ст. 11-12 Закону України «Про електронну комерцію»). Крім того, не погоджується з видачею коштів (позов посилається на квитанцію/перерахунок від 16.09.2024), допоки немає виписки банку-одержувача зі статусом «зараховано» та первинної документації (ст. 81 ЦПК України, ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Оспорює «формулу відсотків» і «відсутність подвійності», оскільки у матеріалах немає календарного перерахунку, відміток про оплати й зміну бази, все, що поза строком ст. 625 ЦК. Заперечує щодо комісії 20%, як не підтверджену реальну окрему послугу (Закон «Про споживче кредитування»). Не погоджується з неустойкою 80 грн/день, просить зменшити як явно неспівмірну (ч. 3 ст. 551 ЦК України), а також уникнути подвійного нарахування з денними відсотками. Вказує, що до неустойки позовна давність становить 1 рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України), для періодичних платежів наявний окремий перебіг від кожної дати прострочення (ст. 261 ЦК України) та при заявленні вимог поза межами відповідних строків - відмова (повністю/частково). Зазначає, що витрати на правничу допомогу відшкодовуються за наявності реальності, необхідності та розумності й документального підтвердження (договір, ордер, акти, деталізовані тайм-шити). Для типового масового спору заявлені витрати підлягають мінімізації або відмові у стягненні за відсутності належних доказів. Отож, просить суд скасувати заочне рішення Радехівського районного суду Львівської області від 03.09.2025 у справі №459/2541/25 та призначити справу до розгляду з викликом сторін (а.с.85-88).
Заяви, клопотання учасників процесу та інші процесуальні дії у справі
Суд своєю ухвалою від 20.08.2025 відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначив судове засідання (а.с.64-65).
Заочним рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 3 вересня 2025 року позовні вимоги позивача задоволено (а.с.70-76).
Ухвалою судового засідання від 16 жовтня 2025 року таке рішення скасоване на підставі заяви представника відповідача та цього ж дня автоматизованою системою документообігу суду Д-3 судді Магонь О.З. передана судова справа, для розгляду (а.с.96-99).
У позовній заяві представник позивача Шабатин Н.А. просила провести розгляд цивільної справи за відсутності представника ТОВ «Споживчий центр». Проти ухвалення заочного рішення не заперечила (а.с.2-17).
Відповідач ОСОБА_1 та його представник у судове засідання не прибули.
Представник відповідача Брадарська Н.В. подала заяву про розгляд справи без участі (а.с.106).
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, чим і скористався представник позивача.
Згідно із ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України суд не здійснює фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Установлені судом фактичні обставини справи
16.09.2024 між позивачем ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладено електронний Кредитний договір №16.09.2024-100000032, шляхом подання відповідачем Заявки та Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 16.09.2024, відповіді позичальника про прийняття Пропозиції, які підписані позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації на сайті (а.с.28-40).
Сума кредиту становить 8000 (вісім тисяч) гривень; строк на який надається кредит - 140 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту - 02.02.2025, що видно з відповіді позичальника про прийняття Пропозиції, який підписаний позичальником одноразовим ідентифікатором 16.09.2024 (а.с.36-40).
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором №16.09.2024-100000032 від 16.09.2024 становить 24800 грн, з яких: 8000 грн - основний борг, 11200 грн - проценти, 1600 грн - комісія, 4000 грн - неустойка. Проценти по кредиту нараховані за період з 16 вересня 2024 року по 2 лютого 2025 року (а.с.42).
Згідно з листом №81-1607 від 16.07.2025, виданим ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до укладеного між останнім та позивачем договором на переказ коштів №ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024, було перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 16.09.2024 о 00:38:23 на суму 8000 (вісім тисяч) гривень, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іPay.ua - 510767623, призначення платежу: Видача за договором кредиту №16.09.2024-100000032 (а.с.43).
Докази виконання відповідачем зобов'язання за Договором у матеріалах справи відсутні.
Зміст спірних правовідносин
Спірні правовідносини між сторонами виникли через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Позиція суду
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов необхідно частково задовольнити з таких підстав.
Норми права, які застосував суд, мотивована оцінка наведених сторонами аргументів
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. У разі якщо зазначені у частині першій цієї статті договори укладаються щодо фінансових послуг, такі договори укладаються відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина першта статті 14 Закону України «Про споживче кредитування»).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (тут і далі - в редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, встановлено, що кредитний договір №16.09.2024-100000032 від 16 вересня 2024 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», стороною відповідача не надано належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а не ним, а також доказів на підтвердження того, що грошові кошти перераховані на банківську картку, яка не належить йому, відтак, на відповідача покладено обов'язок по виконанню умов кредитного договору.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) від 04 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23), від 01 липня 2024 року в справі № 638/161/22 (провадження № 61-4022св24) та інших, що свідчить про усталеність судової практики у цій категорії спорів.
З огляду на встановлені обставини у справі, суд доходить висновку, що позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують отримання ОСОБА_1 кредитних коштів. В той же час сторона відповідача, всупереч покладеного на неї процесуального обов'язку спростувати наведені обставини, не надано доказів того, що фінансовий номер телефону, який було вказано відповідачем, а в подальшому використано сторонами для укладення Договору, та банківський картковий рахунок, на який перераховані кредитні кошти, йому не належить. Одночасно, суд враховує, що цей номер телефону та рахунок надані самим відповідачем під час укладення кредитного договору.
Щодо факту видачі/зарахування коштів саме відповідачу суд звертає увагу на те, що видача кредиту відбулася одноразовим платежем, шляхом його перерахування на картковий рахунок, вказаний відповідачем при укладенні кредитного договору, неналежність йому якого не спростована. Розмір процентів (загальний розмір процентів) та порядок їх сплати визначено сторонами в укладеному кредитному договорі. Тому, за відсутності належних доказів погашення відповідачем заборгованості як за тілом кредиту, так і за нарахованими відсотками, довідка про перерахування коштів та розрахунок заборгованості, складений позивачем згідно з умовами укладеного між сторонами кредитного договору, на думку суду, підтверджує як факт наявності заборгованості, так і її розмір, включаючи усі складові такої.
Відтак, суд доходить висновку, що товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» довело належними та допустимими доказами, зокрема, наданими електронними доказами в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору №16.09.2024-100000032, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору №16.09.2024-100000032), які підписані одноразовим ідентифікатором, які містять номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, а саме: 4149-62XX-XXXX-0873, листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» за вих. № 81-1607 від 16 липня 2025 року та довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором №16.09.2024-100000032, заявлені позовні вимоги до ОСОБА_1 та належне виконання ними умов кредитного договору, натомість сторона відповідача не спростувала доказів, наданих стороною позивача.
Що стосується стягнення комісії 1600,00 грн та неустойки 4000,00 грн, суд робить наступні висновки.
Договором визначена комісія за надання кредиту - 20 % від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 1600,00 грн).
Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта плати за придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання фінансових послуг.
Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі № 176/585/17 зазначив, що виходячи зі змісту вищевказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку (іншої фінансової установи), який отримав на те ліцензію, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, то така операція, як моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку (фінансової установи) та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором.
Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісії у вигляді винагороди за надання кредиту та/або за зміну умов договору є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабшої сторони договору, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.
Банк чи інша фінансова установа, не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє кредитодавець або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк чи інша фінансова установа, яка надає кредит неповноважні стягувати з позичальника плату (комісію) за його надання та управління кредитом, адже такі дії не становлять окрему фінансову послугу, яку б замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п.29 постанови Верховного Суду у справі № 363/1834/17).
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 686/1696/15-ц від 09.12.2020, № 622/1148/13-ц від 09.12.2020, № 236/2227/17-ц від 09.12.2020, № 724/1391/16-ц від 25.11.2020, № 483/2022/17-ц від 11.11.2020 та інших.
Відповідні висновки Верховного Суду стосуються усіх суб'єктів фінансових послуг з надання кредиту (позики).
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивач неправомірно визначив в кредитному договорі сплату позичальником комісії за надання кредиту в розмірі 1600,00 грн. Тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім цього, суд зазначає, що пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до висновку Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань і така особливість проявляється: - в періоді існування особливих правових наслідків, яким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; - в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки, зокрема, договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; - у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Зважаючи на те, що в Україні діє воєнний стан та з огляду на викладені положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно із якими у період дії в Україні воєнного стану позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки за таке прострочення, позивачем безпідставно нараховано відповідачу пеню у розмірі 4 000,00 гривень, яка стягненню не підлягає, тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню також.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене вище, з відповідача в користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 1 874,90 грн (із розрахунку 2422,40*77,40:100 = 1 874,90).
Керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 279, 280-282 ЦПК України, на підставі ст. 11, 203, 205, 207, 512, 514, 517, 526, 536, 610, 612, 629, 638, 639, 652, 1049, 1054, 1055; ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію»; ст. 1, 2, 8, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд,
ухвалив:
задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр».
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ: 37356833; адреса: вулиця Саксаганського, 133-А, місто Київ, 01032) заборгованість за Кредитним договором №16.09.2024-100000032 від 16.09.2024 у сумі 19 200 (дев'ятнадцять тисяч двісті) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ: 37356833; адреса: вулиця Саксаганського, 133-А, місто Київ, 01032) суму сплаченого судового збору в сумі 1 874 (одна тисяча вісімсот сімдесят чотири) гривні 90 (дев'яносто) копійок.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддяМагонь О. З.
Рішення виготовлено 5 листопада 2025 року.