Провадження №6/447/41/25
Справа №447/3161/25
06.11.2025 Миколаївський районний суд Львівської області
в складі: головуючої - судді Друзюк М.М.,
з участю секретаря судового засіданні Іськів О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, виданого у справі №447/3161/25 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей , -
за участі: заявниця (боржник) ОСОБА_1
представника заявниці ОСОБА_3
стягувача ОСОБА_2
29 жовтня року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ, виданий Миколаївським районним судом Львівської області від 08.10.2025 у цивільній справі №447/3161/25 про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей.
В обґрунтування даної заяви покликається на те, що 08.10.2025 Миколаївським районним судом Львівської області видано судовий наказ у справі №447/3161/25 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей.
Вважає, що виданий судом судовий наказ слід визнати таким, що не підлягає виконанню, оскільки отримавши судовий наказ одночасно із заявою заявниця була позбавлена можливості подати обґрунтовані заперечення щодо безспірності вимог стягувача. Зазначила, що має на утриманні неповнолітню доньку від першого шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначила, що вона як військовослужбовець часто перебуває у відрядженнях та за попередньою домовленістю з стягувачем регулярно переказує та передає сину ОСОБА_5 кошти та просила поновити строк та розгляд справи проводити у її відсутності.
У судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 зазначила, що під час видачі судового наказу судом не враховано, що в неї на утриманні перебуває донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доданий до матеріалів акт обстеження матеріально побутових умов/фактичне місце проживання особи не доводить факту проживання двох дітей з батьком.
У судовому засіданні ОСОБА_2 просив відмовити у задоволення заяви про визнання судового наказу від 08.10.2025 таким, що не підлягає виконанню .
Судом встановлено, що 08.10.2025 Миколаївським районним судом Львівської області від 08.10.2025 видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 06.10.2025 .
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з приписами статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
За змістом пунктів 4, 5 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
У судовому наказі зазначаються, зокрема повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (пункт 7 частини 1 статті 168 ЦК України.
Відповідно до положень частин 1, 7 статті 170 ЦПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. У разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу (частини 7, 8 статті 170 ЦПК України).
За змістом статті 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Згідно з приписами статті 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Відповідно до положень статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина (частина 3 статті 181 СК України).
Згідно з вимогами частини 4 статті 263 ЦПК України суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суду у постанові від 20лютого 2019року усправі №2-4671/11 зазначив, що наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій норми процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Суд зазначає, що процесуальний закон передбачає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Надавши оцінку аргументам сторони заявника в обґрунтування наявності підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, суд зазначає таке.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. І такий обов'язок триває у батьків до досягнення дитиною повноліття.
Закон визначає різні способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину, зокрема за домовленістю між ними або за рішенням суду. При цьому, у останньому випадку право на звернення до суду має саме той із батьків, разом з яким проживає дитина.
Стягувач ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу, додавши до заяви акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 29.09.2025, який містив інформацію про те, що діти, на утримання яких він просив стягувати аліменти ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживають разом з ним. Таким чином, стягувач надав документ, що підтверджував наявність у нього права на звернення до суду з відповідною заявою.
Крім цього, суд зауважує, що заява за формою і змістом узгоджувалася з вимогами статті 163 ЦПК України, а заявлена вимога відповідала вимозі пункту 4 частини 1 статті 161 ЦПК України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_2 про видачу судового наказу відповідала вимогам процесуального закону.
Також, суд звертає увагу на те, що обставини, передбачені частиною 5 статті 165 ЦПК України, встановлюються судом з метою визначення підсудності справи, оскільки відповідно до вимог статті 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Водночас, суд зауважує, що на справи про стягнення аліментів, окрім загальних правил підсудності, передбачених частиною 1 статтею 28 ЦПК України, поширюються і альтернативні правила підсудності, передбачені частиною 1 статтею 29 ЦПК України, зокрема право позивача пред'являти позов (у тому числі заяву про видачу судового наказу) також за його зареєстрованим місцем проживання чи перебування.
Відтак, з огляду на викладене, суд доходить переконання, що стягувач ОСОБА_2 звернувся до належного суду з дотриманням правил підсудності і у суду не було обґрунтованих підстав для відмови у видачі судового наказу.
Окрім наведеного, суд вважає за необхідне зазначити, що стаття 432 ЦПК України (виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню) розташована у розділі VI ЦПК України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)». При вирішенні процесуальних питань, віднесених до цього розділу, суд не вправі надавати оцінку наданим сторонами доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності, оскільки, у разі вчинення цих дій, суд, по суті, фактично здійснить судовий розгляд справи про стягнення аліментів на утримання дитини, що не відповідає меті зазначеного розділу ЦПК України.
Водночас, суд звертає увагу на положення частини 8 статті 170 ЦПК України, яка встановлює можливість перегляду спірного судового наказу за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу. Саме у цьому порядку суд має можливість надавати оцінку наданим сторонам доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності та ухвалювати відповідне рішення, зокрема про скасування судового наказу.
Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає, що у задоволенні заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, слід відмовити.
Керуючись статтями 173, 260, 261, 432 Цивільного процесуального кодексу України, суд
постановив:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу Миколаївського районного суду Львівської області від 08.10.2025 у справі №447/3161/25 (провадження №2-н/447/3161/25) таким, що не підлягає виконанню.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано.
Суддя Друзюк М. М.