Справа № 947/25402/25
Провадження № 2/947/4553/25
06.11.2025 року м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
за участі секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До Київського районного суду м. Одеси через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 21600,00 гривень та судового збору у розмірі 2422,40 гривень.
Свої вимоги мотивує тим, що 21.09.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір (оферти) № 21.09.2024-100002021, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 8000,00 грн, строком на 124 дні, з процентною фіксованою ставкою «Стандарт» - 1%, та процентною ставкою «Економ» - 0,5%, денна процентна ставка складає 0,97%. Умовами договору також передбачена комісія за обслуговування кредиту у розмірі 720,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Позивач свої зобов'язання виконав шляхом перерахування на рахунок ОСОБА_1 , включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5375-41ХХ-ХХХХ-5722, грошових коштів у розмірі 8000,00 грн. Відповідачка свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на дату звернення до судустановить 21600,00 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8000,00 грн, процентів за користування кредитом у розмірі 7440,00 грн, комісії у розмірі 720,00 грн, додаткової комісії - 1440,00 грн та неустойки у розмірі 4000,00 грн. У порушення умов договору відповідачка зобов'язання за вказаним договором в добровільному порядку не виконала, заборгованість не погасила, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду та просить стягнути суму заборгованості з відповідача.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільна справа розподілена судді Скриль Ю.А.
Ухвалою суддівід 10.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.Відповідачці визначений п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позов.
Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі направлена за місцем реєстрації відповідачки.
Згідно з ДовідкоюАТ «Укрпошта» про причину повернення поштового відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення в останнє повернулось з відміткою від 30.10.2025 «адресат відсутній».
Від відповідачки відзив на позовну заяву до суду не надходив, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши та оцінивши у сукупності надані докази, надавши оцінку обґрунтованості заявлених позовних вимог, дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до статті 3 цього Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до статті 12 указаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, тобто до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
У разі ж якщо стороною договір фактично не підписано, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №291/1352/20.
За матеріалами справи вбачається, що Кредитний договір (оферти) № 21.09.2024-100002021 від 21.09.2024 підписаний ТОВ «Споживчий центр» в особі директора Гаврілець Ю.В. з однієї сторони та від імені ОСОБА_1 з іншої сторони. Договір № 21.09.2024-100002021 є електронним і від імені ОСОБА_1 як то зазначено у Договорі, підписаний 21.09.2024 о 17:48 годині електронним підписом «Е454». Водночас доказів на підтвердження ідентифікації відповідачки не надано.
Також у справі відсутні належні, достатні, допустимі та достовірні докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення саме ОСОБА_1 на підтвердження пропозиції щодо укладення договору у формі електронного правочину, або його отримання та використання саме ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) при підписанні електронного договору одноразовим ідентифікатором від його імені, як це передбачено у нормі ст. 12 Закону України Про електронну комерцію».
Про необхідність таких доказів про укладення договорів кредиту в електронній формі зазначено у постанові КЦС ВС від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799св 19).
Окрім цього, позивачем на підтвердження факту виконання ним умов договору щодо перерахування грошових коштів саме відповідачу наданий лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 03.07.2025 № 6-0307, відповідно до якого ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» інформує ТОВ «Споживчий центр» про те, що на виконання умов укладеного між ними договору на переказ коштів від 01.04.2024 № ФК-П-2024/01-2, було успішно перераховані кошти на платіжну картку клієнта: «21.09.2024 17:49:22 на суму 8000,00, номер картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 516368253, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 21.09.2024-100002021».
Суд наголошує, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин.
У силу положень ч.2 ст.41, ст.49 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи. Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.
Позивачем у підтвердження заявлених вимог про стягнення заборгованості за Кредитним договором від 21.09.2024 № 21.09.2024-100002021 не надано доказів, передбачених ст.ст.41, 49 Закону України «Про платіжні послуги», ст.13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують зарахування коштів на рахунок саме відповідачки, а також те, що такий переказ є завершеним.
Як вже зазначалось, позивачем на підтвердження виконання обов'язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачу наданий лише Лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 03.07.2025 № 6-0307, в якому хоча і зазначений повний номер банківської кратки та номер договору, не вказується отримувач та/або власник карти, інших доказів (первинних документів: квитанції, виписки про рух коштів тощо), з яких можливо було встановити належність банківської кратки (її емітування) саме відповідачці, перерахування вказаних грошових коштів саме ОСОБА_1 , суду не надано.
Окрім цього, відомості про номер карткового рахунку, на який, як стверджує позивач, були перераховані кошти, в наданих суду доказах (кредитному договору, паспорті споживчого кредиту) відсутні. Доказів щодо належності вказаної кредитної кратки саме відповідачці позивачем не надані. Питання щодо витребування відповідних доказів, у разі неможливості їх самостійного отримання, перед судом не порушувалось.
Суд вважає, що надані позивачем докази не належить до категорії первинних документів, передбачених як ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію», так і ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Отже достеменно, не спираючись на припущення, за відсутності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, не можливо встановити перерахування коштів позивачем на картковий рахунок саме відповідачки, та як наслідок підтвердити виконання позивачем умов договору від 21.09.2024.
Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання позивачем умов Кредитного договору від 21.09.2024 щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Крім того, матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу саме ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд вважає твердження позивача про надання ним належних та достатніх доказів такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21 від 29.05.2024 зробив такий висновок: «Матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме ОСОБА_1 цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами, тому наявні достатні праві підстави для судового захисту прав та інтересів останнього».
Отже норми ст. 81 ЦПК України покладає обов'язок доказування на ту сторону, яка посилається на відповідні обставини. Таким чином, заявляючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором саме на позивача покладається обов'язок довести належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами факт виконання позивачем умов договору з перерахування коштів, перерахування коштів саме відповідачу.
Верховний Суд у справі 334/3056/15 (постанова від 30.11.2022) виснував, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що саме ОСОБА_1 , будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання нею одноразового ідентифікатора, у справі відсутні докази реєстрації ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, а також матеріали справи не містять доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів саме відповідачці, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр».
Про те, що саме такі обставини входять до предмету доказування у справах, в яких розглядаються правові наслідки договорів кредиту, укладених у електронній формі також зазначено у правових висновках, які були висловлені у постановах КЦС ВС від 16 грудня 2020 у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799св 19), від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21 (провадження № 61-1177св24).
Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20 засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).
Розглядаючи справу в межах доводів та поданих доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення як основного боргу за кредитним договором, так і похідних від нього відсотків, комісії, неустойки, та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Керуючись Закону України «Про платіжні послуги», Закону України «Про електронну комерція», ст.ст.11, 207, 526, 598, 610-612, 615, 626-629, 638-639, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 7, 8, 12, 77, 80, 81,83, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ 37356833, місце знаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Рішення суду складене та підписане 06.11.2025.
Суддя Ю. А. Скриль