судді Великої Палати Верховного Суду І.В. Ткача
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2025 року
у справі № 826/15959/18 (провадження № 11-35апп25)
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Верховного Суду України, Верховного Суду у якому просив:
- зобов'язати Верховний Суд України здійснити перерахунок заробітної плати (щомісячного довічного грошового утримання) відповідно до Закону № 1402-VIII) з 1 січня 2017 року по теперішній час;
- зобов'язати ВС України виплатити належну йому заробітну плату (щомісячне довічне грошове утримання);
- зобов'язати ВС провести необхідне фінансування видатків на забезпечення перерахунку його заробітної плати.
Спір у цій справі виник у зв'язку із відмовою виконувача обов'язків Голови Верховного Суду України здійснити перерахунок посадового окладу позивача. Відмова обґрунтована відсутністю необхідних результатів проходження позивачем кваліфікаційного оцінювання.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 26 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, позов задовольнив частково. Зобов'язав Верховний Суд України здійснити перерахунок заробітної плати судді на підставі Закону № 1402-VIII з 1 січня 2017 року по теперішній час та виплатити належну заробітну плату. В іншій частині позову відмовив.
Задовольняючи позов частково, суди обґрунтовували свої рішення посиланням на рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, у якому зазначено, що судді ВС України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді ВС. Отже, фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів.
Не погодившись з такими судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог, Верховний Суд України звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив судові акти у зазначеній частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 листопада 2021 року відкрив провадження, а ухвалою від 16 січня 2025 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 346 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 10 липня 2025 року касаційну скаргу Верховного Суду України задовольнила, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог скасувала. У цій частині ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову відмовила.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право судді на отримання суддівської винагороди у (більшому) розмірі, передбаченому Законом № 1402-VIII, було поставлено в залежність від зарахування судді до штату Верховного Суду за результатами конкурсу. Разом з тим, пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII для суддів Верховного Суду України, які не були зараховані до штату Верховного Суду, було прямо визначено, що, зокрема їхня суддівська винагорода продовжує регулюватися Законом № 2453-VI.
Велика Палата врахувала, що на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 законодавець прийняв Закон України від 9 грудня 2023 року № 3481-IX [набрав чинність 27 грудня 2023 року], яким передбачив механізм переведення суддів Верховного Суду України до штату Верховного Суду відповідної спеціалізації за наказом Голови Верховного Суду.
Отже, момент виникнення у суддів Верховного Суду України права на суддівську винагороду за Законом № 1402-VIII законодавець пов'язав з датою їх зарахування до штату Верховного Суду.
Враховуючи, що станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення позивач перебував у штаті Верховного Суду України та відсутність на той момент норм закону щодо переведення суддів Верховного Суду України до Верховного Суду, Велика Палата зазначила, що в позивача не виникло право на посадовий оклад судді Верховного Суду, адже він не був зарахований до його штату.
З цим рішенням Великої Палати не погоджуюсь з огляду на таке.
Конституційний Суд України Рішенням від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 у справі № 1-15/2018(4086/16) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII зі змінами, а саме положення пункту 7 «та ліквідуються» в частині Верховний Суд України; пункту 14 «судді Верховного Суду»; пункту 25.
За змістом цього Рішення, Конституційний Суд України, провівши порівняльний аналіз положень Конституції України до та після внесення до неї змін Законом № 1401-VIII, приписів Закону № 2453-VI зі змінами та Закону № 1402-VIII, дійшов висновку, що немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду.
Конституційний Суд України зауважив, що перейменування закріпленого в Конституції України органу - Верховного Суду України - не може відбуватися без переведення суддів Верховного Суду України на посади суддів Верховного Суду, оскільки немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду, а вилучення слова «України» - власної назви держави - зі словесної конструкції «Верховний Суд України» не може бути підставою для звільнення всіх суддів Верховного Суду України або їх переведення до іншого суду, тим більше суду нижчої інстанції.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду. Відтак фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів (пункт 13 мотивувальної частини зазначеного Рішення)» (пункти 71, 72 постанови Великої Палати).
Отже, відсутність відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду, на якій зауважив Конституційний Суд у своєму рішенні, має вирішальне значення, тому посилання Великої Палати на те, що «Волков О. Ф. станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення перебував у штаті ВС України і чинне на той час законодавство не врегульовувало питання щодо переведення суддів ВС України до ВС» не може виправдовувати неврахування цього єдиного статусу.
З огляду на наведене, вважаю, що касаційну скаргу слід було залишити без задоволення, а рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанцій - без змін з урахуванням мотивів, викладених вище.
Суддя І.В. Ткач