05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 173/731/19
провадження № 61-6938св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2025 рокуу складі колегії суддів: Макарова М. О., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 26 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0316/0608/45-027 (зі змінами та доповненнями), відповідно до умов якого останньому було надано кредит у сумі 28 700 доларів США зі сплатою 11,90 % річних за користування ним і кінцевим терміном повернення до 26 червня 2038 року включно.
ОСОБА_1 , як позичальник, свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, грошові кошти не повернув, на вимоги не реагував, унаслідок чого станом на 29 січня 2019 рокуутворилася заборгованість за цим договором, а саме: 28 627,28 доларів США - заборгованість за кредитом, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату розрахунку складає 795 554,89 грн; 10 968,28 доларів США - заборгованість за відсотками, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 304 809,56 грн.
Крім того, у зв'язку з систематичним порушенням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором йому була нарахована пеня, яка з урахуванням вимог частини другої статті 258 ЦК України, статті 266 ЦК України станом на 29 січня 2019 року становить 13 291,57 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 369 374,02 грн.
28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є Акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк» (далі - АТ «ТАС-Комерцбанк»), шляхом укладення договору факторингу відступило права вимоги за вищевказаним кредитним договором на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), яке, у свою чергу, за договором факторингу цього самого дня відступило право вимоги на користь ТОВ «Кредитні ініціативи».
Отже, внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором від 26 червня 2008 року № 0316/0608/45-027, позичальником згідно з яким є ОСОБА_1 .
Посилаючись на викладене, ТОВ «Кредитні ініціативи» просило суд стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 1 100 364,45 грн, з яких: 795 554,89 грн - заборгованість за кредитом; 304 809,56 грн - заборгованість за відсотками.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2019 року у складі судді Петрюк Т. М. позов ТОВ «Кредитні ініціативи задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договорому розмірі 1 100 364,45 грн, з яких: 795 554,89 грн - сума заборгованості за кредитом; 304 809,56 грн - сума заборгованості за відсотками.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції виходив із того, що позичальник свої кредитні зобов'язання належним чином не виконував, на вимоги кредитора не реагував, унаслідок чого утворилася заборгованість, розмір якої відповідає умовам договору та вимогам закону.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2019 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 26 червня 2008 року № 0316/0608/45-027 у розмірі 1 100 364,45 грн, з яких: 795 554,89 грн - сума заборгованості за кредитом; 304 809,56 грн - сума заборгованості за відсотками.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідача належним чином не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що в силу пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є підставою для обов'язкового скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення, оскільки апеляційна скарга обґрунтована такою підставою. Крім того, суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, тоді як її розгляд підлягав за правилами загального позовного провадження.
Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 100 364,45 грн, апеляційний суд виходив із того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості за кредитним договором, укладеного 26 червня 2008 року з відповідачем, яку останнім не спростовано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2025 року за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання (дії) судового рішення відмовлено.
У серпні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2025 року справу за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не дослідив усіх обставин справи, не врахував та не надав правої оцінки преюдиційному рішенню суду від 31 серпня 2012 року у справі № 2-1191/11, яким вирішено питання про дострокове стягнення з нього на користь ПАТ «Сведбанк»заборгованості за кредитним договором від 26 червня 2008 року. Як наслідок, апеляційним судом не врахована правова позиція Верховного Суду, згідно з якою у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Апеляційним судом не зазначено мотивів відхилення його доводів та аргументів щодо відсутності у справі належних і допустимих доказів наявності боргу за кредитним договором від 26 червня 2008 року саме у сумі 1 100364,45 грн, а додані позивачем ксерокопії документів у порушення вимог частини другої, п'ятої статті 95 ЦПК України належним чином не засвідчені.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Кредитні ініціативи» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Відповідач не спростував заявлені позовні вимоги, не надав докази, які б підтвердили факт повного чи часткового виконання взятих на себе кредитних зобов'язань, не навів свого розрахунку заборгованості.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 червня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0316/0608/45-027, відповідно до умов якого останньому було надано кредит у сумі 28 700 доларів США зі сплатою 11,90 % річних за користування ним і кінцевим терміном повернення до 26 червня 2038 року включно. У подальшому за згодою сторін умови вищевказаного кредитного договору було доповнено та змінено.
ОСОБА_1 , як позичальник, свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, грошові кошти не повернув, на вимоги не реагував, унаслідок чого станом на 29 січня 2019 рокуутворилася заборгованість за цим договором, а саме: 28 627,28 доларів США - заборгованість за кредитом, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 795 554,89 грн; 10 968,28 доларів США - заборгованість за відсотками, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 304 809,56 грн.
28 листопада 2012 року ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого є АТ «ТАС-Комерцбанк», шляхом укладення договору факторингу відступило права вимоги за вищевказаним кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс», яке, у свою чергу, за договором факторингу цього самого дня відступило право вимоги на користь ТОВ «Кредитні ініціативи».
Отже, внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором від 26 червня 2008 року № 0316/0608/45-027, позичальником згідно з яким є ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У частині першій статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою цієї статті якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Водночас, за змістом частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) дійшла висновків про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає стаття 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті правил регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме за наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Зазначена судова практика є незмінною з 2018 року.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Установлено, що в матеріалах справи міститься належним чином завірена копія рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2012 року у справі № 2-1191/11, що набрало законної сили, згідно з яким позов ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 26 червня 2008 року задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитом у сумі 339 210,85 грн, з яких: 228 817,85 грн - заборгованість за кредитом; 65 622,29 грн - заборгованість по сплаті відсотків за користуванням кредитом; 44 770,71 грн - пеня. Розстрочено виконання рішення суду строком на 48 місяців зі стягненням з відповідачів рівними платежами по 7 066,90 грн щомісячно, починаючи з місяця, в якому рішення суду набирає законної сили (т. 2, а. с. 186-188).
У справі, яка Верховним Судом переглядається, відсотки за користування кредитом нараховані станом на 29 січня 2019 року.
Апеляційний суд зазначеному рішенню суду першої інстанції від 31 серпня 2012 року, що набрало законної сили, правої оцінки взагалі не надав, як наслідок, не врахував, що ПАТ «Сведбанк», пред'явивши позов до ОСОБА_1 , як позичальника, та ОСОБА_2 , як поручителя, про стягнення заборгованості за кредитним договором, який було задоволено судом, змінив строк виконання зобов'язання за цим договором, а тому відсутні правові підстави для нарахування передбачених цим договором процентів після дострокової вимоги і ухваленого судового рішення.
Отже, апеляційний суд не оцінив докази, оцінка яких у сукупності з іншими дослідженими доказами може впливати на правильне вирішення справи.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 89, 264, 367, 382 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд порушив указані норми процесуального права щодо дотримання завдань цивільного судочинства, сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не перевірив належним чином доводів сторін, що призвело до передчасних висновків по суті вирішеного спору.
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.
Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах апеляційної та касаційної інстанцій немає.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець