58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua
05 листопада 2025 року Справа № 926/3441/25
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ніколаєва Михайла Ілліча,
секретар судового засідання Голіней Я.І.
за участі представників: не з'явилися
розглянув заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Коростенський Щебзавод» про забезпечення позову
у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Коростенський Щебзавод»
до відповідачів 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина Асфальт»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Синергія ОІЛ»
про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину
ВСТАНОВИВ: Товариство з додатковою відповідальністю “Коростенський Щебзавод» (надалі ТДВ “Коростенський Щебзавод») звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 31.01.2025 посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Грищенко В.В., зареєстрований в реєстрі за № 294, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю “Буковина Асфальт» (надалі ТОВ “Буковина Асфальт») (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Синергія ОІЛ» (надалі ТОВ “Синергія ОІЛ») (покупець), щодо продажу незавершеної будівництвом нежитлової будівлі складу, що знаходиться в селі Прут Чернівецького (колишня назва-Новоселицького) району Чернівецької області, вулиця Комунальників, будинок 6-А, - недійним, з підстав його фраудаторності, та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення сторін у первісний стан, а саме: зобов'язати ТОВ “Синергія ОІЛ» повернути на користь ТОВ “Буковина Асфальт» вказане нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05.12.2024 у справі № 926/2257/24, яке набрало законної сили 28.01.2025 стягнуто з ТОВ “Буковина асфальт» на користь ТДВ “Коростенський Щебзавод» 35 351 560,95 грн боргу та судовий збір в сумі 424 218,73 грн.
14.02.2025 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.
Згідно з відповіді МВС у боржника відсутні на праві власності транспортні засоби. У боржника відсутні грошові кошти на відкритих рахунках у банківських установах.
Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта встановлено, що боржнику на праві власності належав наступний об'єкт нерухомого майна: об'єкт будівництва, незавершене будівництво, що знаходиться за адресою: Чернівецька обл., Чернівецький р., с. Прут, вулиця Комунальників, будинок 6-А. Земельні ділянки місця розташування: кадастровий номер: 7323083600:06:028:0042. Проте вказаний об'єкт нерухомого майна відчужено боржником 31.01.2025.
31.01.2025 між ТОВ “Буковина Асфальт» (продавець) та ТОВ “Синергія ОІЛ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого відповідач 1 передав у власність (продав), а відповідач 2 прийняв у власність (купив): незавершену будівництвом нежитлову будівлю складу, що знаходиться в селі Прут Чернівецького Чернівецької області, вулиця Комунальників, будинок 6-А.
За домовленістю сторін продаж предмету договору вчиняється за 271 800,00 грн. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1260159273230.
Нежитлова будівля складу, що становить 77% готовності розташована на земельній ділянці площею 0,4025 га наданій для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 7323083600:06:028:0042, яка перебуває в оренді на підставі договору оренди від 01.10.2020 укладеного з Магалянською сільською радою Чернівецького району Чернівецької області.
Позивач вважає, що вищевказаний договір купівлі-продажу є фраудаторним, оскільки укладений на шкоду кредитора - ТДВ “Коростенський щебзавод», з наступних причин:
- договір укладений після набрання законної сили рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05.12.2024 № 926/2257/24;
- договір укладений між пов'язаними особами ТОВ “Синергія Оіл» та ТОВ “Буковина асфальт», які мають одного й того ж співвласника. Учасником та кінцевим бенефіціарним власником обох компаній є - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (ТОВ “Буковина асфальт» - 55%; ТОВ “Синергія Оіл» - 100%).
- після укладення даного договору, у ТОВ “Буковина асфальт» не залишилось майна, на яке можливо звернути стягнення, тобто підприємство свідомо було доведено до неплатоспроможності;
- після продажу вказаного нерухомого майна, господарська діяльність ТОВ “Буковина асфальт», - припинилась.
Одночасно з позовною заявою 13.10.2025 від Товариства з додатковою відповідальністю “Коростенський Щебзавод» надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності ТОВ “Синергія ОІЛ», а саме н незавершену будівництвом нежитлову будівлю складу, що знаходиться в селі Прут Чернівецького (колишня назва-Новоселицького) району Чернівецької області, вулиця Комунальників, будинок 6-А. Нежитлова будівля складу, що становить 77% готовності розташована на земельній ділянці площею 0,4025 га наданій для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 7323083600:06:028:0042, яка перебуває в оренді на підставі договору оренди від 01.10.2020 р. укладеного між Магалянською сільською радою Чернівецького району Чернівецької області. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1260159273230.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Ніколаєву М.І.
Ухвалою суду від 14.10.2025 відкрито загальне провадження у справ, призначено підготовче судове засідання на 13.11.2025, розгляд заяви Товариства з додатковою відповідальністю “Коростенський Щебзавод» про забезпечення позову призначено у судовому засіданні на 03.11.2025 року.
16.10.2025 від представника позивача надійшло клопотання про участь в усіх судових засіданнях та в засіданні з розгляду заяви про забезпечення позову в режимі відеоконференцзв'язку з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 16.10.2025 задоволено клопотання представника позивача про участь в усіх судових засіданнях в режимі відеоконференції.
30.10.2025 від представника відповідача - 1 надійшло клопотання про участь у судових засіданнях 13.11.2025 та 03.11.2025 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 03.11.2025 задоволено клопотання представника відповідача - 1 про участь у судових засіданнях 13.11.2025 та 03.11.2025 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду.
03.11.2025 від відповідача - 1 надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, в яких він просить відмовити в задоволенні вищевказаної заяви, оскільки задоволення заяви про забезпечення позову, з огляду на презумпцію правомірності правочину, визначену статтею 204 Цивільного кодексу України, суперечить положенням вказаної статті, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Разом з тим, потенційна реалізація рішення у цій справі полягатиме лише у визнанні оспорюваного правочину недійсним без жодної вказівки про необхідність передання майна позивачеві.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивачем не надано жодних доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.
Крім того, ухвалою Верховного Суду від 23.04.2025 передано справу №910/6654/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, в частині відступлення від висновку щодо можливості оскарження фраудаторного правочину третьою особою (не стороною правочину) від власного імені, а також того, що належному способу захисту прав чи інтересів відповідного кредитора відповідає вимога про визнання правочину недійсним (без її поєднання з вимогою про витребування майна, переданого на виконання такого правочину).
У судовому засіданні 03.11.2025 оголошено перерву до 06.11.2025.
Представники сторін у судове засідання 06.11.2025 не з'явилися.
Відповідно до приписів статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 Господарського процесуального кодексу України заходів забезпечення позову.
Стаття 138 Господарського процесуального кодексу України встановлює порядок подання заяви про забезпечення позову.
Зокрема, заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим кодексом.
Вимоги щодо форми та змісту заяви визначено у статті 139 Господарського процесуального кодексу України. Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Реєстраційний номер облікової картки платника податків або паспортні дані інших сторін - фізичних осіб, що не є підприємцями, вказуються у випадку, якщо вони відомі заявнику.
У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково (статті 140 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з приписами статті 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Таким чином, під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Відповідно до висновку Верховного Суду, який було викладено у постанові від 22.08.2018 у справі №924/150/17, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до правового висновку, який було викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню. В такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Слід зазначити, що оцінка судом обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову до пред'явлення позову, пов'язана перш за все з чітким визначенням заявником у заяві предмету позову (позовних вимог), з яким він має намір звернутися до суду. У спорах про усунення перешкод у користуванні власністю зазначається власне спірне майно, вказується правовий зв'язок між позивачем та цим майном, а також надаються дані, які дозволять суду встановити наявність або відсутність прав на спірне майно також у інших осіб.
У протилежному випадку, коли з заяви про забезпечення позову не вбачається змісту майбутніх позовних вимог, виникає загроза застосування заходів (обмежень) для відповідача та/або інших осіб, не пов'язаних з предметом спору.
Означені факти свідчать про достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся.
Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин.
Відповідно до статті 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Згідно положень статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Проаналізувавши підстави заявлених заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що такі вимоги частково відповідають вказаним умовам.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Підставою позову в цій справі визначено укладення відповідачами договору купівлі-продажу незавершеної будівництвом нежитлової будівлі складу, що знаходиться в селі Прут Чернівецького району Чернівецької області, вулиця Комунальників, будинок 6-А з метою ухилення від виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 05.12.2024 у справі №926/2257/25, яким з відповідача-1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Коростенський Щебзавод» присуджено до стягнення грошові кошти.
Предметом позову, з яким Товариство з додатковою відповідальністю «Коростенський Щебзавод» звернулося до суду, є визнання зазначеного договору недійсним та зобов'язання відповідача-2 повернути на користь відповідача-1 відчужену незавершену будівництвом нежитлову будівлю складу, що знаходиться в селі Прут Чернівецького (колишня назва-Новоселицького) району Чернівецької області по вулиці Комунальників, будинок 6-А.
Отже, Товариство з додатковою відповідальністю «Коростенський Щебзавод» фактично стверджує про фраудаторний характер правочину та необхідність повернення майна боржнику (відповідачу-1), що забезпечить звернення стягнення на нього.
У пунктах 10.5, 10.26-10.32 постанови від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Формулювання "зловживання правом" передбачає певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, усупереч меті наданого їй права.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що:
- особа (особи) "використовувала / використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та / або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- ураховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (пункти 76.3, 76.5 постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21)).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.
Договір є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, що покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.
Вказані висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №523/17429/20.
Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, або зменшуються його активи, має ставитися під сумнів в частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредитору (подібний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №2-591/11).
При цьому необхідно зважати, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі №922/1583/23, від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.
Суд вважає, що обраний Товариством з додатковою відповідальністю «Коростенський Щебзавод» захід забезпечення позову є належним, відповідає предмету спору та узгоджується зі способом захисту порушеного права. Накладення арешту покликане зберегти нерухоме майно, яке, за твердженням позивача, відчужене на підставі фраудаторного правочину, з власності відповідача - 1 у період набрання рішеннмя Господарського суду Чернівецької області від 05.12.2024 у справі №926/2257/24 законної сили.
Разом із тим, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки це є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Господарський процесуальний кодекс України покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення в разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, відсутність інформації з Реєстрів про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в достатньому розмірі, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
З огляду на предмет спору та доводи, наведені Товариством з додатковою відповідальністю «Коростенський Щебзавод», накладення арешту на незавершену будівництвом нежитлову будівлю складу, що знаходиться в селі Прут Чернівецького району Чернівецької області, вулиця Комунальників, будинок 6-А, є адекватним і співмірним заходом забезпечення позову. Накладення арешту не порушило права осіб, які не є учасниками судового процесу, не потягнуло застосування надмірних обмежень, а також обмежень, що не пов'язані з предметом спору чи виходять за його межі.
Виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від того, чи перебуватиме у власності відповідача-2 зазначене вище нерухоме майно. Застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, у частині арешту саме цього майна безпосередньо пов'язане із предметом позову та є способом забезпечити гарантії виконання судового рішення.
Накладення арешту не є перешкодою в здійсненні відповідачем-2 господарської діяльності, натомість покликане зберегти становище учасників судового спору (баланс інтересів сторін) до остаточного вирішення питання щодо наявності або відсутності ознак фраудаторності оспорюваного правочину.
Суд враховує, що аналогічну позицію щодо забезпечення позову у справі між цими ж сторонами висловлено в постанові КГС ВС від 01.09.2025 у справі №926/100/25.
Таким чином, Товариство з додатковою відповідальністю «Коростенський Щебзавод» обґрунтувало наявність підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення.
Крім того, арешт має тимчасовий характер та скасовується (може бути скасований) в порядку, визначеному статтею 145 Господарського процесуального кодексу України. За клопотанням учасника справи суд також може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим (частина перша статті 143 ГПК України).
Зазначене є додатковою гарантією прав особи, яка за умови виникнення певних обставин та/або припинення дії обставин, що існували на момент забезпечення позову, вправі звернутися до суду та ініціювати питання про скасування чи заміну відповідного заходу забезпечення позову.
Встановлення фраудаторності договору є достатньою та самостійною підставою застосування наслідків його недійсності. Відновленням становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №643/15604/17, від 04.10.2024 у справі №932/18757/19).
При цьому однією з вимог є зобов'язання повернути об'єкт нерухомого майна.
Відповідно до частин 1, 2 статті 144 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Згідно положень частини 5, 6, 8 статті 140 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відтак, за результатами розгляду заяви про забезпечення позову суд дійшов висновку про її задоволення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 5, 137, 138, 139, 140, 144, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Коростенський Щебзавод» від 13.10.2025 про забезпечення позову задовольнити.
2. Накласти арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Синергія ОІЛ» (07400, вул. Симоненка Василя, 4, м. Бровари, Київської області, код 39688880), а саме - незавершену будівництвом (77 % готовності) нежитлову будівлю складу, що знаходиться в селі Прут Чернівецького району Чернівецької області, вулиця Комунальників, будинок 6-А, та розташована на земельній ділянці площею 0,4025 га, кадастровий номер 7323083600:06:028:0042 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1260159273230).
Повний текст ухвали підписаний 06.11.2025 року.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ч. 1 ст. 235 ГПК України).
Ухвала може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції у письмовій формі (ст. 257 ГПК України).
Суддя М.І. Ніколаєв