06 листопада 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2853-б/24 (926/2941/25)
Суддя Господарського суду Чернівецької області Дутка В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп», м.Чернівці
до фізичної особи-підприємця Ковальова Максима Анатолійовича, м.Одеса
про стягнення заборгованості в сумі 930 800,00 грн
в межах справи
за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп», м. Чернівці
про банкрутство
без виклику представників сторін
У провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ “Роско Груп». Постановою від 07.05.2025 припинено процедуру розпорядження майном, визнано ТОВ “Роско Груп» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кочин Н.В.
03.09.2025 через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВ “Роско Груп» в особі ліквідатора Кочин Н.В. про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 930 800,00 грн у зв'язку з неналежним та несвоєчасним здійснення виконання грошового зобов'язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду у межах справи 926/2853-б/24 та відкрито провадження у справі № 926/2853-б/24 (926/2941/25). Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
29.09.2025 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість вимог з наступних підстав.
Цивільним законодавством не встановлено недійсність договору позики у зв'язку з недотриманням сторонами письмової форми правочину, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.10.2019 по цивільній справі №61-25033св18. У даній справі сторони вчиняли взаємні платежі шляхом внесення коштів до каси підприємства та банківських транзакцій, у призначені платежу зазначаючи договір бн від 30 січня 2017 року або договір поворотної фінансової допомоги №1 від 2018 року, у зв'язку з чим між сторонами наявні договірні відносини. Відтак, відсутні підстави для визнання сум, переданих на виконання вказаного договору, набутими без достатньої правової підстави. Окрім того, у позовній заяві відсутні відомості щодо внесення відповідачем грошових коштів до каси позивача у період з 30.01.2017 по 30.04.2019 як поворотну фінансову допомогу за договором бн від 30.01.2017 у сумі 1 202 049,04 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів, виданих ТОВ «Роско Груп». В свою чергу, за відомостями з банківської виписки, наданої позивачем, за договором бн від 30.01.2017 буди здійснені транзакції на суму 1 171 500,00 грн. За таких обставин, сума передана Ковальовим М.А. позивачу у якості поворотної фінансової допомоги, перевищує сукупний розмір грошових сум за транзакціями про повернення ТОВ «Роско Груп» поворотної фінансової допомоги за договором бн від 30.01.2017, що є матеріальною підставою для звернення товариства із позовом у даній справі. Щодо платежів за договором №1 від 20.02.2018 року, відповідач відзначає, що з наданих позивачем банківських виписок не вбачається заборгованості за вказаним договором. Так, позивачем були перераховані відповідачу з 20.02.2018 по 05.02.2019 1 302 300,00 грн. А відповідач повернув позивачу надану йому поворотну фінансову допомогу в сумі 1 480 000,00 грн. Відтак, у відповідача відсутня заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги №1 від 20.02.2018 року.
Позивач у відповіді від 13.10.2025 на відзив, вважає доводи відповідача безпідставними та не підтвердженими жодними доказами, зокрема існування договору позики від січня 2017 року та лютого 2018 року. Відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на спростування позовних вимог. Додані відповідачем квитанції до прибуткових касових ордерів мають бути поставлені під сумнів як належні та допустимі докази в даній справі оскільки містять ознаки порушення та не відповідності чинному законодавству.
21.10.2025 відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, де вважає твердження позивача про відсутність договірних відносин між сторонами безпідставними. Відповідач вважає поведінку позивача недобросовісною та суперечливою, оскільки товариство при здійсненні платежу підтверджувало та визнавало наявність правової підстави для його здійснення, а тепер заперечує з метою протиправного збагачення за рахунок іншої сторони у правовідносинах. Навіть за відсутності договорів у матеріалах справи через втрату їх оригіналів обома сторонами, вказані конклюдентні дії свідчать про наявність договірних відносин (позики) між сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, під час виконання обов'язків ліквідатора по справі про банкрутство ТОВ «РОСКО ГРУП» стало відомо, що розмір дебіторської та кредиторської заборгованостей Товариства збільшився протягом останніх років.
Товариство направляло отримані від реалізації товарів та наявні кошти на безпідставне перерахування на користь різного роду Одержувачів, при цьому не розраховувалось зі своїми постачальниками, а також не здійснювало виконання існуючих грошових зобов'язань.
Так, на сьогодні за результатами вжитих арбітражним керуючим заходів в межах справи №926/2853-б/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» отримано інформацію у вигляді банківських виписок від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ «ОТПБАНК».
Виходячи із аналізу отриманої та наявної інформації щодо активів Боржника та розпорядженням ними останнім до порушення справи про банкрутство, а також відповідно до банківських виписок встановлено, що фізичною особою - підприємцем Ковальовим Максимом Анатолійовичем із поточного рахунку ТОВ «РОСКО ГРУП», відкритого в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було отримано грошові кошти відповідно до наступної інформації/даних:
- 03.01.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№бн від 30.01.2017 БЕЗ ПДВ. на суму 99500,00 грн;
- 04.01.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№бн від 30.01.2017 БЕЗ ПДВ на суму 50000,00 грн;
- 08.02.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№бн від 30.01.2017 БЕЗ ПДВ на суму 120000,00 грн;
- 09.02.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№бн від 30.01.2017 БЕЗ ПДВ. на суму 12000,00 грн;
- 09.02.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№бн від 30.01.2017 БЕЗ ПДВ. на суму 137000,00 грн;
- 20.02.2018 поворотна безвідсоткова фінансова допомога по дог.№бн від 20.02.2018 БЕЗ ПДВ. на суму 1012000,00 грн;
- 22.02.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№бн від 30.01.2017 БЕЗ ПДВ. на суму 30000,00 грн;
- 22.02.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№бн від 30.01.2017 БЕЗ ПДВ. на суму 65000,00 грн;
- 21.03.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№бн від 30.01.2017 БЕЗ ПДВ. на суму 10000,00 грн;
- 29.08.2018 поворотна фінансова допомога по дог.№1 від 20.02.2018 БЕЗ ПДВ. на суму 100 000,00 грн;
- 31.08.2018 поворотна безвідсоткова фінансова допомога по дог.№1 від 20.02.2018 БЕЗ ПДВ. на суму 135000,00 грн;
- 27.09.2018 поворотна фінансова допомога по дог.№1 від 20.02.2018 БЕЗ ПДВ. на суму 55000,00 грн;
- 20.12.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№бн від 30.01.2017 БЕЗ ПДВ. на суму 299000,00 грн;
- 26.12.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№бн від 30.01.2017 БЕЗ ПДВ. на суму 299000,00 грн;
- 28.12.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№бн від 30.01.2017 БЕЗ ПДВ. на суму 50000,00 грн;
- 05.02.2019 поворотна фінансова допомога по дог.№1 від 20.02.2018 на суму БЕЗ ПДВ. 300,00 грн.
Загальна сума отриманих відповідачем коштів складає 2473800,00 грн.
В цей же час, в якості раніше отриманих/перерахованих коштів фізичною особою - підприємцем Ковальовим Максимом Анатолійовичем було повернено на рахунок ТОВ «Роско Груп» грошові кошти відповідно до наступної інформації:
- 05.09.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№1 від 20.02.2018 без ПДВ на суму 350 000,00 грн;
- 30.11.2018 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№1 від 20.02.2018 без ПДВ на суму 200 000,00 грн;
- 25.01.2019 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№1 від 20.02.2018 без ПДВ на суму 930 000,00 грн;
- 26.06.2019 повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№1 від 20.02.2018 без ПДВ на суму 63 000,00 грн;
Всього повернуто відповідачем коштів на рахунок позивача на загальну суму 1543000,00 грн.
У зв'язку із проведенням ліквідаційної процедури у справі №926/2853-б/24 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» та у відповідності до норм/положень Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатором Позивача було направлено на адресу Відповідача вимогу вих. №274/25 від 14 квітня 2025 року про повернення майна (погашення дебіторської заборгованості).
Однак, вимога позивача залишена без задоволення.
Позивач зазначає, що враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами цивільно правового договору у встановленому законом порядку, перераховані ТОВ «РОСКО ГРУП» на рахунок фізичної особи - підприємця Ковальова Максима Анатолійовича грошові кошти в сумі 930 800,00 грн, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що в день їх перерахування безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, із наступного дня після їх отримання підлягають поверненню на користь ТОВ «РОСКО ГРУП».
Таким чином, як станом на 06 лютого 2019 року, так і на сьогодні заборгованість фізичної особи - підприємця фізичної особи-підприємця Ковальова Максима Анатолійовича перед ТОВ «РОСКО ГРУП» щодо неповернення безпідставного набутого майна (грошових коштів) становить 930 800,00 грн, у зв'язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України також передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19, Суд зауважив, що:
- по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику;
- законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа;
- розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми. Розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником;
- вказівка призначення платежу при перерахунку коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов'язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.
По своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику.
Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Зміст договору, відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, становлять, по-перше, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та по-друге, умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До змісту договору належать також і умови (пункти), які містяться в складових частинах договору, якщо їх наявність обумовлено в основному тексті договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо).
Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі статті 638 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними. Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору.
Суд зазначає, що до матеріалів справи не надано будь-яких доказів в підтвердження укладання між сторонами будь-якого договору.
Доводи відповідача про вчинення сторонами взаємних платежів шляхом внесення коштів до каси підприємства та банківських транзакцій із зазначенням у призначенні платежу договору бн від 30.01.2017 або договір поворотної фінансової допомоги №1 від 2018 року, що свідчить про наявність між сторонами договірних відносин, є необґрунтованими.
З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку про відсутність в матеріалах справи договорів поворотної фінансової допомоги між сторонами від 30.01.2017 та від 20.02.2018, що унеможливлює встановити їх істотні умови.
Натомість відсутність між сторонами договірних відносин може свідчити про наявність між ними зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що врегульовано Главою 83 Цивільного кодексу України.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у період з 30.01.2017 по 30.04.2019 ОСОБА_1 передав у касу ТОВ «Роско Груп» готівку у загальній сумі 1 202 049,04 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру, які додані відповідачем до відзиву на позов, із зазначенням призначення платежу: поворотна фінансова допомога за договором № бн від 30.01.2017. У свою чергу, позивач згідно банківських виписок, доданих до позову, перерахував відповідачу у період з 03.01.2018 по 28.12.2018 грошові кошти на суму 1 171 500,00 грн. з призначенням платежу: повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№ бн від 30.01.2017. Залишок боргу становить (1 202 049,04 грн - 1 171 500,00 грн) 30549,04 грн.
Як зазначено у позовній заяві та підтверджується виписками з банківського рахунку позивача, останній у період з 20.02.2018 по 05.02.2019 перерахував відповідачу 1 302 300,00 грн. з призначенням платежу: поворотна фінансова допомога по дог. №1 від 20.02.2018. Натомість відповідач повернув на рахунок позивача 1 543 000,00 грн. у період з 05.09.2018 по 26.06.2019 з призначенням платежу: повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№1 від 20.02.2018, вказана обставина не заперечується сторонами.
Таким чином, внаслідок вищенаведених розрахунків, за відповідачем не значиться заборгованість.
Твердження позивача, що надані відповідачем копії квитанцій до прибуткового касового ордеру на загальну суму 1 202 049,04 грн мають бути поставлені під сумнів як належні та допустимі докази, є безпідставними.
Квитанції до прибуткових касових ордерів містять обов'язкові реквізити та підписи головного бухгалтера ОСОБА_2 , касира Стецюри І.В., засвідчені печаткою ТОВ «Роско Груп», що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV).
Оформлення прибуткового касового ордеру як первинного документу, який підтверджує приймання готівки в касу підприємства та складання на підтвердження такого факту квитанції обов'язковими реквізитами передбачає, зокрема, наявність підпису особи, уповноваженої на їх складання та видачу відповідно, а квитанція до прибуткового касового ордеру також засвідчення її відбитком печатки цього підприємства.
Суд також зазначає, що неналежне ведення бухгалтерського та податкового обліку Товариством, як і не передача його посадовими особами документів арбітражному керуючому, у жодному разі не може свідчити про недійсність квитанцій до прибуткового касового ордеру та не прийняття готівки в касу товариства.
Матеріали справи не містять доказів втрати позивачем печатки та доказів наявності звернення до правоохоронних органів за фактом незаконного використання його печатки.
Також суд звертає увагу, на те, що ТОВ «Роско Груп» згідно банківських виписок перерахував відповідачу кошти на суму 1 171 500,00 грн. з призначенням платежу: повернення поворотної фінансової допомоги по дог.№ бн від 30.01.2017, що дає підстави для висновку про те, що зазначена готівка позивачем була отримана.
Отже, відповідачем долучено належні та допустимі докази передачі готівкових коштів в касу ТОВ «Роско Груп» в сумі 1 202 049,04 грн за відсутності в матеріалах справи правових підстав для передачі коштів, а саме договору про поворотну фінансову допомогу № бн від 30.01.2017. Натомість, позивачем не подано доказів на спростування обставин щодо неотримання відповідних коштів.
Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем відсутня.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК)
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).
Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З огляду на викладене та враховуючи обставини справи, вимога позивача про повернення коштів є безпідставною, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову.
Матеріали справи свідчать, що позивачу було відстрочено сплату судового збору за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі № 926/2853-б/24 (926/2941/25).
З урахуванням звернення до суду з позовною заявою в електронній формі позивачем мав би бути сплачений судовий збір з пониженим коефіцієнтом 0,8 зокрема, в розмірі 11 169,60 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні позову ТОВ “Роско Груп» в особі ліквідатора Кочин Н.В. про стягнення з фізичної особи-підприємця Ковальова Максима Анатолійовича заборгованості в сумі 930 800,00 грн.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» (58000, місто Чернівці, вулиця Головна, будинок 122А; ідентифікаційний код 36063919) до Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м.Київ / 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 11 169,60 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2025.
Суддя В.В.Дутка