8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3021/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА" (місцезнаходження: 08131, Бучанський район, Київська область, село Софіївська Борщагівка, провулок Чорновола, будинок 3; код ЄДРПОУ: 37018799)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золота пташка" (місцезнаходження: 63523, Харківська область, Чугуївський район, с. Роздольне, вул. Роганська, будинок 4; код ЄДРПОУ: 38159183)
про стягнення 74 205,20 грн. та зобов'язання вчинити певні дії
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення заборгованості за Договором поставки №73/21/179 від 05.10.2021 у розмірі 74 205,20 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золота пташка" (відповідач). Також позивач просить суд зобов'язати ТОВ "Торговий дім "Золота пташка" підписати дублікат видаткової накладної №202201659 від 23.02.2022 на суму 50 910,60 грн. та повернути його позивачу. Крім того, позивач просить суд покласти судові витрати на відповідача, розгляд справи здійснювати у спрощеному позовному провадження без виклику сторін.
Разом з тим, до позовної заяви позивачем додано клопотання про витребування доказів. У вказаному клопотанні позивачем зазначено, що діями що підтверджують фактичне визнання поставки товару від 23.02.2022 є віднесення відповідачем собі до податкового кредиту податкової накладної №1790 від 23.02.2022. А отже, вказане клопотання обґрунтоване тим, що відповідно до положень Податкового кодексу не передбачено можливість продавця (позивача по даній справі) мати можливість підтвердити податковий облік покупця (відповідача по даній справі). Крім того позивач зазначає, що обставинами які може підтвердити витребуваний доказ є вчинення відповідачем конклюдентних дій, що підтверджують отримання товару від поизвача, шляхом відображення таких операцій у податковому обліку відповідача (віднесення до податкового кредиту з ПДВ пожатковох накладної по відповідній поставці, якої стосується податкова накладна). Позивачем було зроблено адвокатський запит до ГУ ДПС у Харківській області у відповідь на який ГУ ДПС у Х/о повідомило позивача, що оскільки витребувана інформація стосується трертіх осіб а не клієнта адвоката, ГУ ДПС у Х/о не має законодавчих підстав для надання запитуваної інформації, оскільки така інформація є обмеженою у доступі. На підставі вищевказаного, позивач звертається з відповідним клопотанням до суду.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 судом позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА" прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/3021/25. Справу № 922/3021/25 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України. Відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 судом клопотання ТОВ "ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА" про витребування доказів - задоволено. Постановлено витребувати з Головного управління Державної податкової служби у Харківській області інформацію щодо віднесення Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Золота Пташка" (код ЄДРПОУ: 38159183) до податкового кредиту з ПДВ податкової накладної №1790 від 23.02.2022, що видана та зареєстрована Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ: 37018799). Встановлено ГУ ДПС у Харківській області строк для подання до суду витребуваної інформації до 26.09.2025.
26.09.2025 до Господарського суду Харківської області від ГУ ДПС у Харківській області надійшов лист на виконання ухвали суду (вх.№22408 від 26.09.2025), в якому зазначене таке. Як зазначає податкова служба, згідно Єдиного реєстру податкових накладних по ТОВ «ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА» п. н. 37018799 за лютий 2022 було складено та зареєстровано на адресу ТОВ "ТД "ЗОЛОТА ПТАШКА" наступні податкові накладні: податкова накладна №1790 з датою виписки 23.02.2022 року, дата реєстрації 03.06.2022, загальна сума коштів що підлягає сплаті - 50910,6 грн, обсяг операцій за ставкою 20% - 42425,5 грн, сума ПДВ - 8485,1 грн та податкова накладна №1145 з датою виписки 02.02.2022, дата реєстрації 16.02.2022, загальна сума коштів що підлягає сплаті 46798,8 грн, обсяг операцій за ставкою 20% - 38999 грн, сума ПДВ - 7799,8 гривень. Крім того, податкова вказує, що ТОВ "ТД "ЗОЛОТА ПТАШКА" П. Н. 38159183 було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2022 року № 9085874500 від 16.06.2022 року, в якої до складу податкового кредиту віднесено вищевказані податкові накладні, про що свідчать дані Додатку1 до податкової декларації з податку на додану вартість «Відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних / розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1), розділ ІІ Податковий кредит, таблиця 2.1. «Відомості про операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та ставками 7 % і 14 % по ІН контрагента 370187902071 з періодом складання податкових накладних - лютий 2022 включено обсяг постачання (без податку на додану вартість) 81424,5 грн, сума податку на додану вартість (основна ставка ) - 16284,9 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 08.09.2025 про відкриття провадження у справі № 922/3021/25 було направлено в паперовій формі - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золота пташка" згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернуто до суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", згідно Довідки про причини повернення/досилання відділення поштового зв'язку Укрпошти від 13.09.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГПК України, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Отже ухвала є судовим рішенням.
Відповідно до статті відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2019 року у справі № 916/2349/17.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, копія ухвали про відкриття провадження у справі є врученою відповідачу 04.04.2025, а тому він мав право подати відзив на позовну заяву не пізніше 19.04.2025 (включно). Однак відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, у визначений судом строк відзив на позов не надав.
Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.
Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золота пташка" наданими відповідачу процесуальними правами не скористалося; у встановлений статтею 251 ГПК України п'ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подало.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши справу № 922/3021/25 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА» (далі - «Постачальник» або «Кредитор») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ЗОЛОТА ПТАШКА» (далі - «Покупець» або «Боржник») було укладено договір поставки №73/21/179 від 05.10.2021 р. (далі - «Договір»).
Відповідно до укладеного Договору Постачальник взяв на себе зобов'язання в терміни та на умовах, що визначені Договором, передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі - «Товар», «Продукція»), а Покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену Договором (п. 1.1.).
Згідно з п. 2.1. Договору загальна кількість Товару, що є предметом поставки за Договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), за групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами, можуть бути визначені в специфікаціях, що складаються на кожну поставку та додаються до Договору і є його невід'ємними частинами (надалі - «Додатки») або бути попередньо обумовлені у листах або електронних листах між Сторонами та у подальшому відображені у документі, що фіксує приймання-передачу Товару постачальника покупцю.
Відповідно до п. 3.1. Договору оплата Товару здійснюється Покупцем в національній грошовій одиниці України в безготівковій формі шляхом перерахування суми, належної до сплати на рахунок Постачальника в строки, що визначені умовами Додатків до цього Договору або визначені в інших документах (видаткові накладна, додаткова угода).
Положеннями п. 3.4. Договору встановлено, що покупець при перерахуванні коштів за продукцію в платіжному дорученні (в графі "призначення платежу") повинен зазначити згідно якого договору перераховано даний платіж. В разі не зазначення цих даних, постачальник має право на свій розсуд віднести отримані суми за будь-яку неоплачену продукцію, поставлену Постачальником, в тому числі, за ту, що поставлена в минулі періоди по інших договорах.
Згідно п. 6.1. Поставка Продукції здійснюється на умовах, визначених у Додатках до цього Договору або на підставі заявки покупця, яка може бути здійснена листом або електронним листом, за умови її погодження постачальником. Перехід права власності відбувається в момент передачі Товару покупцю за видатковими накладними, датою передачі є дата оформлення видаткових накладних.
У відповідності до п. 6.6. Договору Товар вважається переданим Постачальником та прийнятим Покупцем: по кількості (одиниць виміру) - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної в видатковій накладній (товарно-транспортній накладній); по якості - відповідно до критерії якості, вказаних в сертифікаті підприємства- виробника.
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печаткми підприємств.
На виконання умов Договору, Покупцем було прийнято від Постачальника Товар за Договором на загальну суму 222 337 , 20 грн. у дати та за цінами з наступними строками оплати:
- видаткова накладна №999914259 від 07.12.2021 р. на суму 31 032 грн., строк оплати до 06.01.2022 р. ;
- видаткова накладна №999914603 від 17.12.2021 р. на суму 15 516 грн., строк оплати до 16.01.2022 р. ;
- видаткова накладна №999914854 від 24.12.2021 р. на суму 31 419,90 грн., строк оплати до 23.01.2022 р. ;
- видаткова накладна №202200130 від 11.01.2022 р. на суму 46 659,90 грн ., строк оплати до 10.02.2022 р. ;
- видаткова накладна №202200908 від 02.02.2022 на суму 46 798,80 грн., строк оплати до 04.03.2022 ;
- видаткова накладна №202201659 від 23.02.2022 на суму 50 910,60 грн. , строк оплати до 23.03.2022 .
Відповідачем було частково сплачено за поставки згідно наступних
платежів :
- у розмірі 31 032,00 гривень від 03.12.2021;
- у розмірі 15 100,00 гривень від 16.12.2021;
- у розмірі 20 000,00 гривень від 29.12.2021;
- у розмірі 15 000,00 гривень від 25.01.2022;
- у розмірі 10 000,00 гривень від 25.01.2022;
- у розмірі 10 000,00 гривень від 08.02.2022;
- у розмірі 5 000,00 гривень від 14.02.2022;
- у розмірі 10 000,00 гривень від 18.02.2022;
- у розмірі 32 000,00 гривень від 21.04.2022.
Загальна сума сплачена відповідачем за поставками складає 148 132,00 грн.
У свою чергу Покупцем не було повністю оплачено Товар згідно наступних видаткових накладних:
- видаткова накладна №202200908 від 02.02.2022 на суму 46 798,80 грн., строк оплати до 04.03.2022 , була оплачена лише частково у
розмірі 23 504,20 грн. ; неоплачений залишок за цією видатковою накладною становить 23 294,60 грн.;
-видаткова накладна №202201659 від 23.02.2022 на суму 50 910,60 грн., строк оплати до 23.03.2022, є повністю неоплаченою.
Таким чином, як зазначає позивач, наявна заборгованість Покупця перед Постачальником по поставці від 02.02.2022 згідно видаткової накладної №202200908 від 02.02.2022 (її неоплачений залишок) та по поставці від 23.02.2022 згідно видаткової накладної №202201659 від 23.02.2022 відповідно до Договору поставки №73/21/179 від 05.10.2021 р сумарно складає 74 205,20 грн.
Обставини щодо стягнення суми заборгованості за Договором поставки №73/21/179 від 05.10.2021 та вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення ТОВ «ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА» до суду із даним позовом.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.
За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
У відповідності зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, за змістом статті 525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).
Так, згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.
Виходячи із позовних вимог, суд зазначає, що предметом доказування в межах даної справи є здійснення господарської операції між сторонами, а також наявність чи відсутність у відповідача заборгованості та своєчасність виконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки №73/21/179 від 05.10.2021 року.
Крім того, відповідно до приписів статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому, суд зазначає, що обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У даному випадку суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Усі господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування (документація). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (частина 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
При цьому, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості поставленого товару / наданих послуг.
Як вже було зазначено вище, на підтвердження доказів поставки Товару відповідачу, позивачем було надано до суду видаткові накладні (підписані обома сторонами) крім видаткової накладної №202201659 від 23.02.2022 яка відповідачем не підписана, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг згідно з приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно з п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як вбачається з відповіді ГУ ДПС /№20370/5/20-40-04-13-05 від 24.09.2025, згідно Єдиного реєстру податкових накладних по ТОВ «ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА» п. н. 37018799 за лютий 2022 було складено та зареєстровано на адресу ТОВ "ТД "ЗОЛОТА ПТАШКА" наступні податкові накладні: податкова накладна №1790 з датою виписки 23.02.2022 року, дата реєстрації 03.06.2022, загальна сума коштів що підлягає сплаті - 50910,6 грн, обсяг операцій за ставкою 20% - 42425,5 грн, сума ПДВ - 8485,1 грн та податкова накладна №1145 з датою виписки 02.02.2022, дата реєстрації 16.02.2022, загальна сума коштів що підлягає сплаті 46798,8 грн, обсяг операцій за ставкою 20% - 38999 грн, сума ПДВ - 7799,8 гривень. Крім того, податкова вказує, що ТОВ "ТД "ЗОЛОТА ПТАШКА" П. Н. 38159183 було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2022 року № 9085874500 від 16.06.2022 року, в якої до складу податкового кредиту віднесено вищевказані податкові накладні, про що свідчать дані Додатку1 до податкової декларації з податку на додану вартість «Відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних / розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування (Д1), розділ ІІ Податковий кредит, таблиця 2.1. «Відомості про операції з придбання з податком на додану вартість, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та ставками 7 % і 14 % по ІН контрагента 370187902071 з періодом складання податкових накладних - лютий 2022 включено обсяг постачання (без податку на додану вартість) 81424,5 грн, сума податку на додану вартість (основна ставка ) - 16284,9 гривень.
Суд зазначає, що Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 по справи № 910/23097/17.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду по справі №922/2115/19 у постанові від 03.06.2022 року" з урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом."
"За результатами перегляду справи в касаційному порядку об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи наведене у розділі 8 цієї постанови, не убачає підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 44 постанови від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/19 як такого, що пов'язаний з встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вважає за доцільне його конкретизувати: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності."
Відповідно до положень статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з цим, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому обліку постачання спірного товару.
Як вбачається із зазначених положень законодавства, первісною обставиною для складання податкової накладеної є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Отже, на підставі викладеного, суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних та їх реєстрація позивачем, відображення в податкових деклараціях відповідача цих господарських операцій, з урахуванням первинних бухгалтерських документів (видаткових накладних, які підписані відповідачем окрім видаткової накладної за 23.02.2022), підтверджує факт поставки спірного товару та існування правовідносин за договором поставки, що є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар.
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд зазначає, що відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзив не подав, також ним не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів в протиставлення позииції позивача, хоча сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Тобто, не усувається обов'язок відповідача заперечувати проти доводів позивача шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу.
Стандарти доказування це певний об'єктивний критерій, на підставі якого суд оцінює докази для встановлення фактів справи , а властивості доказів це невід'ємні його ознаки, за умови наявності яких певні відомості здобувають якість доказу та, навпаки, при відсутності хоча б однієї з них відомості не мають доказового значення.
Стандарти доказування не передбачають обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/1879/17.
Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Аналізуючи судову практику Верховного Суду, можна констатувати, що у справах господарської юрисдикції Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Судом зауважувалось, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. У разі коли сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певних обставин, суд робить висновок про їх недоведеність (постанови Верховного Суду у справах № 922/1163/18 від 27.02.2019; № 909/105/15 від 29.08.2018; № 910/23428/17 від 29.08.2018; № 910/8763/17 від 31.01.2018).
Оцінивши наявні в справі докази, суд зазначає, що стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Також тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи шляхом покладання тягаря доказування на сторони, а суд при ухвалені рішення, застосовуючи, серед іншого (норми права та закону, внутрішнє переконання), стандарти доказування, та забезпечити оперативність, економність й гнучкість процедури розгляду справ.
Разом з тим, цей принцип не зобов'язує суд вважати обставину, яку стверджує сторона, встановленою і доведеною, тому що таку обставину слід довести таким чином, аби, як правило, дотриматись стандарту переваги більш вагомих доказів. Тобто, коли висновок про наявність факту твердження видається більш правдоподібним, ніж протилежне, у світлі наданих доказів.
Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Вказані обставини, а саме відсутність заперечень з боку відповідача стосовно позовної заяви, наявність в матеріалах справи відомостей відображення у податковому обліку відповідних операцій сторонами, а саме податкових накладних та їх реєстрація, відображення в податкових деклараціях відповідача цих господарських операцій, формівання податкового кредиту, з урахуванням первинних бухгалтерських документів (видаткових накладних), докази попередньої господарської практики сторін у межах цього договору фактичного порядку взаємодій з поставки та її оплати по факту здійснення поставки, довготривалий характер договірних відносин позивача й відповідача, дають змогу суду дійти висновку про факт поставки спірного товару та існування правовідносин за договором поставки, що є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар.
Отже враховуючи те, що відповідач зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, на час розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати вартості отриманого товару, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 74 205,20 грн підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимоги позивача підписати дублікат видаткової накладної №202201659 від 13.02.2022 та повернути його позивачу, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Отже, вимога позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо приймання товару шляхом підписання видаткових накладних є вимогою про зобов'язання підписати первинні документи.
Як зазначено вище, первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію (ст. 1 Закону). У свою чергу, господарська операція - це дія або подія, що викликає зміну в структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону).
Метою складання первинних документів є відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку (ч. 1 ст. 9 Закону), і він (первинний документ) не підтверджує її здійснення. Тобто, первинний документи не є підтвердженням вчинення господарської операції, а тільки містить відомості про неї.
Також Закон не містить приписів щодо часу складання первинного документа, але при цьому зобов'язує відобразити в обліку господарську операцію тільки у тому звітному періоді, у якому така господарська операція була здійснена (ч. 5 ст. 9 Закону).
Вказане свідчить про те, що вимога позивача про зобов'язання відповідача підписати первинні документи (дублікати видаткових накладних) не стосується захисту його прав як продавця за договором поставки.
Положення ст. 4 ГПК України щодо права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У матеріальному сенсі позов - це право на задоволення своїх позовних вимог. У процесуальному сенсі позов - це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.
В силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (ст. 15 ЦК України), способи якого визначенні ст. 16 ЦК України, не є вичерпними. Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання первинних документів, оскільки такі документи підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача підписати видаткові накладні (які за своєю природою є первинними документами) не призводить до поновлення порушеного права позивача та у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Крім того, за статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України одним з загальних принципів господарювання є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Отже, зобов'язання відповідача підписати видаткову накладну не тільки суперечить встановленим чинним законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.
З огляду на викладене, вимога позивача зобов'язати відповідача підписати дублікат видаткової накладної №202201659 від 13.02.2022 та повернути його позивачу задоволенню не підлягає.
Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 74 205,20 грн основного боргу. В іншій частині позову (зобов'язання відповідача підписати дублікат видаткової накладної та повернути його за поштовою адресою позивача) суд відмовляє через необґрунтованість.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 3028,00 грн (за вимогою майнового характеру).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 42, 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА" задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золота пташка" (місцезнаходження: 63523, Харківська область, Чугуївський район, с. Роздольне, вул. Роганська, будинок 4; код ЄДРПОУ: 38159183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАУ НУТРИШИН УКРАЇНА" (місцезнаходження: 08131, Бучанський район, Київська область, село Софіївська Борщагівка, провулок Чорновола, будинок 3; код ЄДРПОУ: 37018799) заборгованість за Договором поставки № 73/21/176 від 05.10.2021 в розмірі 74 205,20 грн.та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "06" листопада 2025 р.
Суддя В.В. Рильова
Спрва №922/3021/25