Справа № 309/5592/23
Провадження № 2/309/1113/23
30 жовтня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого-судді Орос Я.В.
за участю секретаря : Калинич Н.С.
позивача ОСОБА_1
представника позивача Цопко С.В.
відповідача Матюшенко В.А.
представника відповідача Іляшкович Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду, цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цопко Світлана Василівна, до ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку,
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цопко С.В., звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_1 та її сестра - ОСОБА_3 є співвласниками будинку, який отримали у спадок після смерті своєї матері. Після початку війни в країні відповідачка - ОСОБА_2 зателефонувала позивачці і поставила її перед фактом, що вона збирається жити у даному будинку. Позивачка їй відмовила, оскільки, по-перше, в будинку немає умов, а, по-друге, і сама з Київської області планує переїхати з сім'єю. А потім виявилося, що вона туди вже зі своїм співмешканцем та дітьми самовільно поселилася. Всередині будинку вибили стіну, побудували без дозволу якусь примітивну піч, дерева в саду без дозволу всі позрізали, що нанесло позивачці тяжку моральну травму.
28 лютого 2023 року ОСОБА_1 приїхала в село, у свій будинок, але прийшовши до нього, двері відчинив невідомий чоловік і не впустив її до будинку. Позивачка неодноразово намагалася пройти всередину, але відповідачка зі своїм співмешканцем поводяться щодо неї агресивно, виганяли її з будинку, навіть якось погрожуючи ножем, на що ОСОБА_1 викликала поліцію. Тут має місце грубе порушення права власності. Позивачка не може користуватися належним їй майном у повному обсязі. Не може зайти до будинку забрати свої особисті речі. І після випадку з ножем позивачка має страх ночувати з ними у будинку. Позивачка бажає проживати зі своєю донькою та її сім'єю в даному будинку. А тому вимушена звернутися до суду з позовом про виселення ОСОБА_2 з даного будинку, оскільки остання чинить перешкоди у користуванні майном.
У своєму позові позивач ОСОБА_1 просить суд усунути перешкоди в користуванні будинком шляхом виселення відповідача - ОСОБА_2 , 1989 року народження, з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник Цопко С.В. позовні вимоги підтримали покликаючись на наведені в заяві обставини, просять їх задоволити.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 просили суд відмовити в задоволення позову. Суду ствердили, що позивачка ОСОБА_1 , є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Власником іншої 1/2 частини цього будинку є її сестра ОСОБА_3 . Зокрема, згідно із свідоцтвом про право на спадщину, реєстр №1-912, 11.06.2009, за законом виданим Хустською держнотконторою 1/3 частка майна належить ОСОБА_3 , згідно із свідоцтвом про право на спадщину, реєстр №1-909, 11.06.2009, за законом виданим Хустською держнотконторою 1/3 частка майна належить ОСОБА_1 . На 1/3 майна належного померлій ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину не видавалося. На підставі рішення Хустського районного суду, у справі №309/1113/15-ц, від 28.04.2014, за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано право по 1/10 частки майна в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 .
У 2022 році, після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, відповідачка ОСОБА_2 разом із родиною, з метою порятунку власного життя та життя своїх рідних вирішила просити прихистку у своїх родичів у с. Липча Хустського району Закарпатської області.
ОСОБА_3 як співвласник будинку, дозволила ОСОБА_2 з родиною проживати у будинку на період бойових дій. Відповідачка та її чоловік навели лад у будинку для можливості в ньому повноцінно мешкати, жодних дій на пошкодження чи знищення майна вони не вчиняли.
Окрім того, вони жодним чином не перешкоджали та не перешкоджають позивачці користуватися та розпоряджатися належним їй майном. Доказів зворотного у матеріалах справи немає.
Таким чином, житловий будинок будинку АДРЕСА_1 належить співвласникам на праві спільної часткової власності.
За змістом ч. 1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
В судовому засіданні допитана з дотриманням вимог ст..230 ЦПК України та будучи попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань свідок ОСОБА_3 суду ствердив , що вона , як і позивач ОСОБА_1 , є співвласниками житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 . На початку збройної агресії російської федерації проти України їй передзвонила племінниця ОСОБА_2 яка попросила як її так і позивачку ОСОБА_1 проживати у будинку , на що вони погодились. Оскільки в будинку давно ніхто не проживав ОСОБА_2 зробила там нову електричну проводку та грубу для опалення будинку.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
В судовому засіданні встановлено, та не оспорюється у часниками справи , що ОСОБА_1 , є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Власником іншої 1/2 частини цього будинку є її сестра ОСОБА_3 . Зокрема, згідно із свідоцтвом про право на спадщину, реєстр №1-912, 11.06.2009, за законом виданим Хустською держнотконторою 1/3 частка майна належить ОСОБА_3 , згідно із свідоцтвом про право на спадщину, реєстр №1-909, 11.06.2009, за законом виданим Хустською держнотконторою 1/3 частка майна належить ОСОБА_1 . На 1/3 майна належного померлій ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину не видавалося. На підставі рішення Хустського районного суду, у справі №309/1113/15-ц, від 28.04.2014, за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано право по 1/10 частки майна в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 .
З дозволу іншого співвласника даного житлового будинку, а саме ОСОБА_3 у вказаний житловий будинок, у зв'язку з вторгненням російської федерації на територію України, вселилася племінниця позивача ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 .
Позивач ставить питання про виселення відповідача з даного будинку, оскільки між нею та відповідачем виникають конфліктні ситуації , а також у зв'язку з тим, що позивач бажає вселитися у даний будинок та проживати у ньому.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Отже, позбавлення права користування житловим приміщенням або виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Разом із тим у спірних правовідносинах права позивача, як власника квартири, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб (частина перша статті 383 ЦК України).
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина перша статті 405 ЦК України).
У частинах першій, другій статті 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об'єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов'язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).
Відповідно до ч.1 ст.116 ЖК УРСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Спірне житло не відноситься до державного та громадського житлового фонду, форма власності на будинок - приватна спільна часткова.
В будинок за згодою співвласника вселилася відповідач ОСОБА_2 і фактично проживає в ньому на даний час зі своєю сім'єю.
Таким чином при розгляді справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 правомірно набула право користування спірним житлом, згідно із законом, тобто набув охоронюване законом право на мирне володіння майном як член сім'ї співвласниці домоволодіння ОСОБА_3 .
Окрім того, стороною позивача, не наведено достатніх доказів, що відповідач псує майно, або систематично порушує правила співжиття, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Відповідно до п.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода надання ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, при розгляді даної справи стороною позивача не представлено належних та допустимих доказів, які б доказували наявність фактів та умов, які мають бути доведені для обґрунтування підставності позовних вимог.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог, слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 289, 354 ЦПК України, ст.ст. 116,150 ЖК України ст.. 317, 319,321,391 ЦК України суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Цопко Світлана Василівна до ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку - відмовити .
Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання через Хустський районний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 5 листопада 2025 р.
Суддя Хустського
районного суду: Орос Я.В.