8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3559/23 (922/2857/25)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія"Агролайф"
про стягнення коштів в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс"
без виклику учасників справи
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.09.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс", код ЄДРПОУ 37298595; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бурлаченка Миколу Миколайовича (свідоцтво № 2069 від 20.12.2022).
Постановою Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 року, ТОВ "Полесадсервіс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бурлаченко М.М.
18.08.2025 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агролайф" про стягнення коштів, в якій ліквідатор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агролайф" (ідентифікаційний код юридичної особи 38281755) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" (ідентифікаційний код юридичної особи 37298595) заборгованість в сумі 200 000,00 грн та судові витрати.
В провадженні Господарського суду Харківської області у складі судді Міньковського С.В. перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс".
Відповідно до ч. 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.08.2025 позовна заява в межах справи про банкрутство (вх. №2857/25 від 18.08.2025) передана на розгляд судді Міньковського С.В.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 позовну заву подану ліквідатором ТОВ "Полесадсервіс" залишено без руху.
28.08.2025 через підсистему Електронний суд від ліквідатора ТОВ "Полесадсервіс" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
12.09.2025 через підсистему Електронний суд від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд ухвалити рішення у справі №922/3559/23 (922/2857/25) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агролайф" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7990,00 грн., разом із заявою надано документи, що підтверджують факт надання правничої допомоги.
Крім того, 12.09.2025 через підсистему Електронний суд від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що сторонами виконанні зобов'язання за договорами позики (поворотної фінансової допомоги) №10 від 01.04.2019 на суму 2 000 000 грн. та №12 від 15.04.2019 на суму 1 000 000 грн, які укладені між ТОВ "Компанія "Агролайф" та ТОВ "Полесадсервіс", що підтверджується як самими договорами, так і банківськими виписками по рахунку ТОВ "Компанія "Агролайф" та актом звірки від 22 грудня 2021 року між ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Компанія "Агролайф", тобто права та обов'язки між сторонами припинені виконанням зобов'язання проведеним належним чином.
17.09.2025 року через підсистему Електронний суд від ліквідатора надійшла відповідь на відзив, в якому позивач зазначає, що відповідач не спростував належними доводами і доказами жодної обставини, викладеної позивачем; зробив хибний висновок відносно погашення боргу шляхом укладання договору займу № 12; неправильно застосував до правовідносин норми матеріального права; не надав належних доказів в підтвердження обставин якими заперечував обставини вказані в позові, а тому заперечення відповідача не можуть бути прийняти до уваги, як такі які допомагають справедливо вирішити судовий спір з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень.
Враховуючи те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними у справі документами.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно до ч.6. ст. 233 ГПКУкраїни визначено, що виняткових випадках залежно у від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час виконання своїх обов'язків, ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" було виявлено, що між ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Компанія "Агролайф" існували господарські правовідносини, у межах яких між вказаними сторонами було укладено договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №10 від 01.04.2019 на підставі якого ТОВ "Компанія "Агролайф" перерахував позивачу трьома платежами кошти у розмірі 2 млн. грн., з призначенням платежу "Поворотно-фінансова допомога зг. дог. №10 від 01.04.2019 р., без ПДВ."
В подальшому, згідно виписки по рух коштів ТОВ "Полесадсервіс", повертаючи кошти за договором, сплатило ТОВ "Компанія "Агролайф" 2,9 млн грн. Отже фактично позивачем було перераховано на рахунок відповідача більше коштів на 900 000,00 грн ніж отримано.
З метою повернення виявленої суми дебіторської заборгованості арбітражним керуючим Бурлаченком М.М. 23.05.2025 на адресу відповідача була направлена вимоги-претензія про повернення коштів у розмірі 900 000,00 грн. (вих.№ 23-05-25/2/02-02), яка була отримана відповідачем 27.05.2025.
Відповідач надав відповідь, в якій надав заперечення проти існуючого боргу та зазначив, що відповідно до договору №10 від 01.04.2019 року, ТОВ "Компанія "Агролайф" перерахував ТОВ "Полесадсервіс" поворотно-фінансову допомогу у розмірі 2000000,00 грн., яка була повернута позивачем згідно платіжних доручень №5312 від 21.10.2019 року на суму 1 000 000,00 грн та №5397 від 11.11.2019 року на суму 1 000 000,00 грн. Всього на загальну суму 2 000 000,00 грн.
Також в наданій відповіді відповідач вказав, що відповідно до договору №12 від 15.04.2019 року, ТОВ "Компанія "Агролайф" перерахував ТОВ "Полесадсервіс" поворотно- фінансову допомогу у розмірі 1 000 000,00 грн., яка в подальшому була повернута позивачем згідно платіжних доручень №5400 від 11.11.2019 року на суму 100 000,00 грн та №5399 від 11.11.2019 року на суму 900000,00 грн. Всього на загальну суму 1 000 000,00 грн. Згідно листа від 11.11.2019 року, в платіжному дорученні №5399 від 11.11.2019 року ТОВ «Полесадсервіс» змінив призначення платежу на: «Повернення зворотньої фін. допомоги, згідно договору №12 від 15.04.2019 року». Таким чином, платіж №5399 від 11.11.2019 року був сплачений за договором №12 від 15.04.2019 року. 22 листопада 2021 року був підписаний акт звіряння між ТОВ «Полесадсервіс» та ТОВ «Компанія «Агролайф». Отже заборгованість за договорами №10 від 01.04.2019 року та №12 від 15.04.2019 року відсутня.
Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що 01.04.2019 між ТОВ "Компанія "Агролайф" (як Позикодавець) та ТОВ "Полесадсервіс" (як Позичальник) було укладено договір позики №10.
Відповідно до пункту 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості
Пунктом 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, які були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно п.1.1 договору, ТОВ "Компанія "Агролайф" надає ТОВ "Полесадсервіс" безвідсоткову позику, а останній зобов'язується повернути позику у визначений договором термін.
Сума позики складала 2 000 000,00 грн (п.2.1.договору).
Строк дії договору визначався моментом виконання зобов'язання, але в будь-якому випадку до 31.12.2019 року (розділ 6)
На виконання умов укладеного договору, ТОВ "Компанія "Агролайф" перерахувала на користь ТОВ "Полесадсервіс" грошові кошти на суму 2 000 000,00 грн з призначенням платежу "поворотно-фінансова допомога згідно дог. №10 від 01.04.2019 р., без ПДВ", а саме:
- 01.04.2019 за платіжним дорученням №3414 на суму 900 000,00 грн;
- 02.04.2019, за платіжним дорученням №3415 на суму 900 000,00 грн;
- 04.04.2019, за платіжним дорученням №3417 на суму 200 000,00 грн.
В подальшому, згідно наданих до суду банківських виписок ТОВ "Полесадсервіс" було повернуто отриману позику шляхом перерахування грошових коштів на користь ТОВ «Компанія «Агролайф» з призначенням платежу «повернення зворотної фін. допомоги згідно договору №10 від 01.04.2019 р., без ПДВ», згідно платіжних доручень :
- №5312 від 21.10.2019 на суму 1 000 000,00 грн,
- №5397 від 11.11.2019 на суму 1 000 000,00 грн,
- №5399 від 11.11.2019 на суму 900 000,00 грн. Всього на суму 2 900 000,00 грн., що є більшою ніж надана ТОВ "Компанія "Агролайф" сума позики на 900000,00 грн. за вказаним вище договором позики за № 10.
Заперечуючи проти існування боргу у розмірі 900 000,00 грн ТОВ "Компанія "Агролайф" у відповіді на вимогу-претензію від 28.05.2025 №28/05 зазначила, що листом від 11.11.2019 ТОВ "Полесадсервіс" змінив призначення платежу у платіжному дорученні №5399 від 11.11.2019 на «Повернення зворотної фін.допомоги згідно договору №12 від 15.04.2019». Таким чином, на думку відповідача, платіж за №5399 від 11.11.2019 на суму 900 000,00 грн був сплачений не за договором позики №10 від 01.04.2019, а за договором позики №12 від 15.04.2019, укладений між ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Компанія "Агролайф".
Проте суд вважає дане твердження відповідача необґрунтованим, виходячи з наступного.
По-перше, суд звертає увагу на те що лист від 11.11.2019 ТОВ "Полесадсервіс" про зміну призначення платежу у платіжному дорученні №5399 від 11.11.2019, на який посилається відповідач, взагалі відсутній та не міститься в матеріалах справи.
По-друге, суд зазначає, що загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, на час виникнення спірних правовідносин врегульовані Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за №22.
Згідно з пунктом 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Пунктом 1.7 зазначеної Інструкції передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 1.8 даної Інструкції Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.
Із системного правового аналізу наведених норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж. У даній справі таке право визначення призначення платежу по зобов'язанню за договором позики №10 від 01.04.2019 належало ТОВ "Полесадсервіс".
Водночас, відповідно до пункту 2.29 зазначеної Інструкції, платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі.
Тобто до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит "Призначення платежу" шляхом відкликання платіжного доручення.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.
Разом із цим, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", що діяв в момент виникнення спірних правовідносин).
Тобто, з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов'язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним.
Отже, внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим, а питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 "Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами без участі банку.
Суд звертає увагу, як було зазначено вище, положення ст.5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачають, що відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України. Тобто, після перерахування грошових коштів платником на рахунок отримувача (незалежно від призначення платежу у платіжному дорученні) доручення платника вважається банком виконаним, і подальша зміна волевиявлення у розпорядженні коштами між кредитором та боржником, без участі банку, є господарськими правовідносинами та повинно визначатись цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами договору позики №10 від 01.01.2019.
Отже, на думку суду, ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Компанія "Агролайф" повинні були оформити правовідносини щодо помилкового перерахування вищевказаних грошових коштів на суму 900 000,00 грн. за іншим призначенням платежу шляхом укладенням виключно відповідної додаткової цивільно-правової угоди між сторонами до договору позики №10 від 01.04.2021 року.
Близька за змістом є правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2024 за № 910/15023/21.
Натомість в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження укладання угоди (додаткової угоди) між ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Компанія "Агролайф" про узгодження (погодження) сторонами призначення платежу згідно платіжного доручення за №5399 від 11.11.2019, у зв'язку з допущеної технічної помилки у призначення платежу під час перерахування коштів за договором позики №10 від 01.04.2019.
Досліджуючи договір позики №12 від 15.05.2019 року, укладений між ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Компанія "Агролайф", на виконання якого, як зазначає відповідач, був сплачений платіж № 5399 від 11.11.2019 року у розмірі 900 000,00 грн, суд зазначає, що в вищевказаному договорі позики відсутні будь-які посилання на умови договору позики № 10, які впливають на зобов'язання за договором позики № 12 і навпаки. Договори позики № 10 та № 12, укладені між ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Компанія "Агролайф" є самостійними правочинами, які породжують для сторін права і обов'язки, які не пов'язані між собою.
Таким чином, посилання відповідача про те, що ТОВ "Полесадсервіс" змінив призначення платежу у платіжному дорученні №5399 від 11.11.2019 та платіж №5399 від 11.11.2019 року на суму 900 000,00 грн був сплачений не за договором позики №10 від 01.04.2019, а за договором №12 від 15.04.2019 року, не підтверджено належними та допустими доказами відповідно до ст.ст.76-77 ГПК України.
Щодо твердження відповідача про відсутність заборгованості між сторонами за укладеними сторонами договорами позики №10 від 01.04.2019 та №12 від 15.04.2019 з посиланням на підписаний акт звірки від 22.12.2021 року суд зазначає, що постановою Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Судом встановлено, що в акті звірки за період з 01.01.2021 по 22.12.2021, який підписаний обома сторонами, взагалі не відображені зобов'язання за договорами позики №10 від 01.04.2019 та №12 від 15.04.2019, а відображені інші господарські операції за договорами купівлі-продажу та поставки, тому неможливо зробити висновок про відсутність заборгованості за ними.
Крім того, наявні в матеріалах справи акти звірки взаємних розрахунків за період 01.04.2019-26.05.2025 за договором №10 від 01.04.2019 та за період 15.04.2019 - 26.05.2019 за договором №12 від 15.04.2019 підписані тільки однією стороною, а саме відповідачем, отже не є належним доказом, який може підтвердити наявність/відсутність заборгованості між ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Компанія "Агролайф" за вищевказаними договорами позики.
Таким чином, за даними матеріалами справи вбачається, що фактично ТОВ "Компанія "Агролайф" перерахував позивачу трьома платежами кошти у розмірі 2 млн. грн., з призначенням платежу "Поворотно-фінансова допомога зг. дог. №10 від 01.04.2019 р., без ПДВ.", в свою чергу ТОВ "Полесадсервіс" було повернуто отриману позику шляхом перерахування грошових коштів на користь ТОВ «Компанія «Агролайф» з призначенням платежу «повернення зворотної фін. допомоги згідно договору №10 від 01.04.2019 р., без ПДВ» у загальному розмірі 2 900 000,00 грн. Отже фактично позивачем було перераховано на рахунок відповідача більше коштів на 900 000,00 грн ніж отримано від ТОВ «Компанія «Агролайф», протилежного відповідачем не доведено.
Надаючи оцінку зазначеним обставинам та їх правову кваліфікацію, суд виходить з наступного.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов'язаний повернути предмет власного збагачення.
Традиційно в доктрині цивільного права зобов'язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. "condictio sine causa" - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).
Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
Кондикційні зобов'язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі.
Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Як вже було зазначено, строк дії договору позики №10 визначався моментом виконання зобов'язання, але в будь-якому випадку до 31.12.2019 року (розділ 6 цього договору ).
З огляду на те, що ТОВ "Полесадсервіс" повернув позику у розмірі 2000000,00 грн ТОВ "Компанія "Агролайф" за договором №10 від 01.04.2019 та виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором належним чином, суд зазначає, що строк дії договору позики №10 від 01.04.2019 припинив свою дію 31.12.2019 року, внаслідок чого зобов'язання сторін за договором позики №10 припинилися, отже наразі відповідач неправомірно володіє грошовими коштами в розмірі 900 000,00 грн без достатньої правової підстави.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Отже, згідно принципу вірогідності доказів, що представлені сторонами на підставі поданих до суду документів, суд вважає, що докази позивача є більш переконливими ніж докази, що представлені відповідачем. Тобто, спростовується твердження відповідача про зміну призначення платежу у платіжному дорученні №5399 від 11.11.2019 та сплати 900 000,00 грн за іншим договором позики №12 від 15.04.2019, що свідчить про відсутність його заборгованості перед позивачем.
З наведеного слідує, що заборгованість ТОВ "Компанія "Агролайф" перед ТОВ "Полесадсервіс" становить 900 000, 00 грн.
Разом із тим, в поданій заяві позивач, з огляду на недостатність коштів для сплати судового збору для стягнення всієї суми боргу, просить наразі стягнути з відповідача 200 000,00 грн.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1.ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
Таким чином, враховуючи приписи ч.1 ст.14 ГПК України, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог у розмірі 200 000,00 грн, у зв'язку з чим вважає за доцільне позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1, 3 п. 1).
12.09.2025 року до суду від відповідача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в якій директор ТОВ "Компанія "Агролайф" просить суд ухвалити рішення у справі №922/3559/23 (922/2857/25) Провадження №922/2857/25 в межах справи №922/3559/23 про стягнення з ТОВ "Полесадсервіс", ЄДРПОУ 37298595 на користь ТОВ "Компанія "Агролайф" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7990,00 грн.
Суд зазначає, що відповідно до частин 1-3 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що судом задоволено позов повністю, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судові витрати на професійну правничу допомогу, здійснені ТОВ "Компанія "Агролайф" у справі суд залишає за відповідачем, у зв'язку із чим подана заява відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката не підлягає задоволенню.
Крім того, з огляду на п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
За таких обставин та керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 1 ст. 1212 ЦК України, ст.ст. 14, 73-74, 86, 129, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України суд-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агролайф" (код 38281755, адреса : 63722, Куп'янський р-н, Харківська обл., село Кучерівка, вулиця Озерна, будинок 67) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" (адреса: 63722, Харківська обл., Куп'янський р-н, с. Петропавлівка, вул. Студентська, 65, код 37298595) заборгованість в сумі 200 000,00 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Всього: 202422,40 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення направити позивачу, відповідачу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "05" листопада 2025 р.
Суддя С.В. Міньковський