Справа № 308/6353/23
06 листопада 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Бенца К.К.,
при секретарі судового засідання - Майор Ю.В.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
відповідача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 подану в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, шляхом виселення,-
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, шляхом виселення.
Мотивуючи свої позовні вимоги, представник позивача вказує на те, що ОСОБА_1 є одноосібною власницею житлового будинку в АДРЕСА_1 .
Вказане нерухоме майно було набуто нею в 2017 році на підставі договору дарування за волевиявленням попереднього власника домогосподарства - її дідуся ОСОБА_5 , який помер в 2019 році.
Зазначає, що станом на даний час у вказаному будинку зареєстровані: ОСОБА_6 (на даний час ОСОБА_7 у зв'язку з розлученням), 1970 р.н. - мати позивачки; ОСОБА_8 , 1999 р.н. - рідний брат позивачки; ОСОБА_1 , 1994 р.н. - позивачка, власник будинку, ОСОБА_9 , 2021 р.н. - син позивачки та відповідач ОСОБА_4 , 1980 р.н. - дядько позивачки, якого у свій час в помешканні повторно зареєстрував покійний дідусь позивачки.
Представник зазначає, що відповідач ОСОБА_4 після свого одруження був знятий з реєстрації у вказаному домогосподарстві і проживав окремо. Однак надалі, після розлучення зі своєю дружиною в 2013 році став частіше навідуватись до будинку батька. При цьому він поводився зухвало, часто з ним конфліктував та зчиняв сімейні скандали, принижував та ображав батька. Доходило навіть до штовханини та бійок, у зв?язку з чим батьку доводилось неодноразово викликати поліцію, однак профілактичні попередження та вжиті заходи правоохоронцями виявилися безрезультатними. Все це, призвело до того, що ОСОБА_5 змушений був у 2016 році звернутися до суду з позовом, про зняття ОСОБА_4 з реєстраційного обліку в належному йому на праві власності будинку, як такого, що втратив право користування житловим приміщенням внаслідок того, що фактично не проживав в будинку вже понад 10 років.
Представник вказує, що ОСОБА_4 крім батька, також систематично порушував права і решти зареєстрованих в будинку осіб та свідомо створював і для них нестерпні умови спільного перебування. Так, внаслідок неприязних стосунків, зухвалої поведінки та систематичного ініціювання ОСОБА_4 конфліктів та скандалів, з його боку мали місце постійні факти домашнього насильства, як відносно позивачки, так і її матері, а саме бійки, штовханина, погрози розправою та нецензурна лайка, перешкоджанні у відвідування та користуванні будинком, тощо.
Вважає, що дані обстави, призвели до пригніченого стану та реального остраху перед ОСОБА_4 , тому з метою уникнення подальших конфліктів (які реально могли перерости, в т.ч. можливо фатального фізичного насильства) і надією якось їх залагодити часом, як позивачка, так і решта зареєстрованих в помешканні осіб, вирішили на деякий час утриматись від постійного перебування в батьківській хаті, ( ОСОБА_7 з сином поїхала за кордон на заробітки, а позивачка, за наявності власного будинку, мешкає в м. Ужгород у маленькій однокімнатній квартирі 28 кв.м. з сім?єю у складі 3 чоловік, в т.ч. неповнолітньою дитиною). Однак, дана ситуація не змінилася, а навпаки усугубилася.
Вказує, що на переконання позивача, зазначені обставини, дії та поведінка ОСОБА_4 є обумовлені та вказують на бажанням заволодіти цим домоволодінням, що достовірно підтверджується пред?явленням відповідачем ще в 2017 році до суду позовної заяви до власного батька про визнання за ним права власності на частину будинку, що належав батьку, у задоволенні якого суд обґрунтовано відмовив. (цивільна справа N?308/7277/17).
Представник позивача вказує на те, що фактично на даний час позивач, як власник майна, так і решта зареєстрованих осіб, внаслідок дій відповідача позбавлені права володіти та користуватися помешканням. На прохання позивача відповідач в добровільному порядку виселитися та знятися з реєстрації з належного йому будинку не реагує та відмовляється, при цьому самовільно зайняв майже половину будинку, перешкоджає володільцю у доступі до зайнятої ним частини помешкання, без дозволу його власника самоуправно здійснив капітальні перепланування приміщень (облаштував окрему кухню, ванну кімнату та санвузол в приміщенні вітальні ,провів окремі комунікації і зайняв та переобладнав приміщення підвалу, прорізав окремий додатковий вихід на горище будинку), тобто вчиняє дії без їх узгодження з власником майна - самовільно.
Представник позивача вважає, що власник майна має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Зважаючи на це, покликаючись на вказані норми позивачка вимагає усунення порушень свого права власності, шляхом виселення відповідача з будинку.
Представник позивача вказує на те, що відповідач не являється членом сім'ї позивача, більше того позивач є новим власником будинку і жодного дозволу на його перебуванння чи проживання в помешканні не надавав. Зазначає, що ОСОБА_4 систематично і грубо порушує правила проживання та громадського порядку, створює реальні перешкоди у доступі власника до належного йому майна, самовільно його пошкоджує та переобладнує та створює неможливі умови для спільного проживання з власником та іншими зареєстрованими особами, а зазначені засоби попередження виявились безрезультатними.
З посиланням на викладене, на положення Цивільно процесуального кодексу України, Цивільного кодексу України, норм Житлового кодексу, зважаючи на те, що відповідач систематично і грубо порушує правила проживання та громадського порядку, створює реальні перешкоди у доступі власника до належного йому майна, самовільно його пошкоджує та переобладнує, представник позивача просить суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належного ОСОБА_1 на праві приватної власності будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з даного будинку ОСОБА_4 .
26.06.2023 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Представник зазначає, що Відповідач ОСОБА_4 з 2013 року по теперішній час проживає безперервно в будинку, розташованому за адресою АДРЕСА_1 . Вказаний будинок на той час і аж до 2017 року належав на праві приватної власності батьку відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , 1945 р.н., який проживав там разом з відповідачем аж до своєї смерті. За вказаною адресою ОСОБА_4 зареєстрований з 2001 року, однак будучи одруженим з ОСОБА_10 , в різні періоди часу з 2005 по 2013 роки також проживав з нею в м. Ужгороді, натомість після розлучення у 2013 році повернувся на постійне проживання до батьківського будинку. Більше на той час там ніхто не проживав. Через деякий час після переїзду, між позивачем та його сестрою ОСОБА_7 (рідні мати позивачки) з'явилися стійкі неприязні стосунки на ґрунті того, що остання, на скільки стало відомо відповідачу, претендувала на вказаний будинок, однак, при цьому не хотіла, щоб частка в праві власності на будинок після смерті їх батька залишилась відповідачу, так як вона мала намір продати його разом з земельною ділянкою, після чого залишити всі гроші від цього собі.
Вказує, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , маючи на меті те, щоб позивачу не дісталася в спадок частина батьківського будинку, планомірно почали налаштовувати батька проти ОСОБА_4 , наговорюючи на останнього різного роду неправдиві речі, знаючи, що це вплине на їхні відносини. Як наслідок, батько, будучи в похилому віці, піддався маніпулятивному впливу ОСОБА_7 та її доньки. На цьому фоні між позивачем та його батьком ОСОБА_5 , а також ОСОБА_1 та ОСОБА_7 неодноразово ставалися сварки та різні конфліктні ситуації, ініціаторами яких виступали останні. У зв'язку з цим, з метою уникнення конфліктних ситуацій, ОСОБА_4 зі згоди батька здійснив часткове перепланування будинку й став жити в окремій його частині.
Зазначає, що у 2016 році, ймовірно, через підбурювання з боку ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , по суті без жодних на те причин, подав на позивача в суд про його виселення з будинку та зняття останнього з реєстрації під приводом того, що останній начебто не бере участі у спільному побуті, не несе витрат на утримання будинку та наносить йому тілесні ушкодження. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.05.2016 у справі № 308/1642/16-ц в задоволенні вказаного позову відмовлено повністю у зв'язку з його безпідставністю та недоведеністю зазначених у ньому обставин (02.06.2016 набрало законної сили).
Вказує, що ОСОБА_4 зареєстрований в будинку за адресою АДРЕСА_1 з 08.02.2001 року, що підтведжується відомостями щодо реєстрації місця проживання наявними в його паспорті, характеризується за місцем проживання, роботи та серед сусідів виключно позитивно як добросовісна й трудолюбива людина, яка доглядає за господарством, на відміну від батька, який наводив у дворі антисанітарію та постійно провокував конфліктні ситуації з ним.
Зазначає, що Відповідач ОСОБА_4 жодного разу не вчиняв ніяких протиправних дій ні відносно позивачки ОСОБА_1 , ні відносно її матері, ні відносно кого-небудь іншого. ОСОБА_4 жодного разу не притягувався до кримінальної відповідальності, про підозру йому не повідомлялося, судимості не має.
Вказав, що орган поліції не надав жодного підтвердження щодо складення відносно ОСОБА_4 протоколів про адміністративне правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності або повідомлення йому підозру у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення його до кримінальної відповідальності.
Представник зазначає, що ОСОБА_4 переїхав у батьківський будинок у 2013 році, де з дозволу та рішення батька проживав в окремій кімнаті (спальня приймальня), в цілому користувався ще однією кімнатою - коридором, до яких вів окремий вхід з вулиці. Вказані 2 кімнати з дозволу батька ОСОБА_4 облаштував для власного проживання, так як до його приїзду належних умов для цього не було, батько використовував такі як хлів та утримував там кіз. ОСОБА_4 за свій рахунок здійснив там ремонт та обмеблювання вказаних житлових приміщень, провів в них всі необхідні комунікації.
З дозволу та волі батька вказані дві кімнати були відділені від основної частини будинку в одну житлову площу, а саме був прибраний дверний прохід між коридором (вхідною кімнатою).
Вказав, що все це було зроблено відповідачем з відома та дозволу його батька протягом 2013-2017 років, який був на той час власником будинку (останні облаштування були завершені в серпні-вересні 2017 року)
Наголошує, що Відповідач ОСОБА_4 є не тільки єдиною особою, яка проживає в будинку за адресою АДРЕСА_1 , а й єдиним, хто сплачує за його утримання комунальні послуги та хто слідкує за дворогосподарством. Вказані обставини підтверджуються численними квитанціями про оплату відповідачем житлово-комунальних послуг.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача посилається на правові висновки викладені у постанові ВС від 18 січня 2023 року у справі №442/810/22, провадження №61-8377св22 та у постанові від 25.05.2020 у справі №592/345/17.
З посиланням на викладене, просив суд у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житло шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку - відмовити повністю.
Виклад позицій сторін по справі:
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав зазначених у позовній заяві, надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Зазначила, що позивач є власником майна за адресою АДРЕСА_1 , водночас не може повною мірою користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки там проживає відповідач. Представник зазначила, що відповідач не є членом сім'ї позивача, позивач згоду на його проживання у даному будинку не надавала. Вказала, що відповідач відмовляється в добровільному порядку виселитись з будинку. Окрім того зазначила, що між сторонами наявний конфлікт, зі сторони відповідача неодноразово вчинялись дії, які містять ознаки фізичного насильства у зв'язку з чим позивачка неодноразово зверталась до правоохоронних органів зі скаргами на відповідача ОСОБА_4 .
Окрім того, зазначила, що правовою підставою для задоволення позовних вимог є те, що позивачка є власником майна, а відповідач не є членом сім'ї позивача. Просила суд позов задовольнити.
Позивач у судовому засіданні підтримала доводи представника та доводи викладені у позовній заяві. Зазначила, що вона є власником будинку за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, водночас вона та її сім'я не можуть проживати у даному будинку, оскільки на даний час там проживає відповідач. Зазначила, що відповідач погрожував їй та її матері та самовільно зайняв територію будинку. Наголосила на тому, що відповідач без її погодження проводить ремонтні роботи у її нерухомості. Зазначила, що вона потерпає від фізичного та психологічного (словесного) насилля зі сторони відповідача, у зв'язку з чим вона переживає за свою дитину та вимушена проживати разом з сім'єю в іншому місці.
Позивач також наголосила на тому, що відповідач 15 років не проживав у даному будинку, тільки після розлучення зі своєю жінкою повернувся проживати до батька . Зазначила, що він вселився в будинок зі згоди свого батька, який в подальшому хотів його виселити. Позивач вважає, що відповідач проживаючи у її власності порушує її права. Просила суд позов задовольнити.
Представник Відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав зазначених у відзиві. Вважає позовні вимоги безпідставними. Представник зазначив, що відповідач зі згоди батька, який був власником майна у 2013 році повернувся проживати до нього за адресою АДРЕСА_1 . Вказав, що у відповідача відсутнє будь-яке інше майно на праві власності. Вважає, що відповідач набув право користування будинком на законних підставах. Зазначив, що в матеріалах справи відсутні відомості про вчинення відповідачем хуліганських дій відносно позивача та її матері та притягнення його до відповідальності. Вказав, що відповідач ОСОБА_4 характеризується за місцем проживання, роботи та серед сусідів виключно позитивно як добросовісна й трудолюбива людина, яка доглядає за господарством. Окрім того наголосив, що всі ремонтні роботи вчинялись відповідачем зі згоди його батька. З посиланням на правові висновки викладені у постанові ВС від 18 січня 2023 року у справі №442/810/22, провадження №61-8377св22 та у постанові від 25.05.2020 у справі №592/345/17, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідач у судовому засіданні підтримав доводи захисника, позовні вимоги не визнав, заперечив проти їх задоволення. Зазначив, що 2013 року він повернувся проживати у батьківський будинок зі згоди свого батька, який був власником будинку. Зазначає, що інше житло для проживання у нього відсутнє. Вважає, що він набув право користування будинком у законному порядку, а будь-які роботи в будинку проводив за згоди батька. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача в якості свідка ОСОБА_13 (роз'яснено ст. 63 Конституції, попереджена про кримінальну відповідальність та приведена до присяги ) зазначила, що є старостою с. Холмець, Ужгородського району. Зазначила, що з відповідачем знайома з дитячого садочку. Зазначила, що їй відомо про конфлікт наявний між позивачем та відповідачем, який триває довгий час, ще за життя батька відповідача. Вказала, що будинок на праві власності належить позивачу, на підставі договору дарування від її дідуся. Зазначила, що у даному будинку проживає відповідач , який проживав там ще за життя його батька. Вказала, що відповідач має окрему кімнату в будинку та окремий вхід, а в іншій частині будинку ніхто не проживає. Зазначила, що батько відповідача проживав в антисанітарних умовах. Вказала, що відповідач сплачує комунальні послуги за проживання, алкогольні напої не вживає. Також зазначила, що ОСОБА_4 утримує дворогосподарство в якому проживає та ще за життя батька сплачував комунальні послуги. Вказала, що їй невідомо чи притягувався ОСОБА_4 до відповідальності за будь-які дії, в тому числі по відношенню до позивача. Зазначила, що відповідач не конфліктує з мешканцями села, останній мав конфлікт з батьком. Зазначила, що знає, що будинок у якому проживає ОСОБА_4 має два входи, оскільки вона відвідувала територію будинку. Окрім того вказала, що даний будинок був будинком батька ОСОБА_4 , в якому він не проживав певний період, але згодом повернувся туди для постійного проживання, коли головою дворогосподарства був його батько.
Позивач ОСОБА_1 будучи допитаною в судовому засіданні за її згодою в якості свідка (роз'яснено ст. 63 Конституції, попереджена про кримінальну відповідальність та приведена до присяги )показала, що з 2016 року вона проживає у АДРЕСА_1 . З 2017 року вона є власником будинку, який подарував їй дідусь та періодично проживає у с. Холмець, де робить ремонт. Вказала, що відповідач вчинив перебудову будинку за своїм планом , забрав частину її майна та чинить перешкоди для її проживання у будинку. Також зазначила, що вона зверталась до правоохоронних органів з метою притягнення відповідача ОСОБА_4 до відповідальності, оскільки останній вчиняв фізичне насильство відносно неї та її матері. Зазначила, що відповідач проживав у будинку і при попередньому власнику, однак попередній власник не дозволяв йому огороджувати та вчиняти будь-які ремонтні дії з даним будинком. Вказала, що вона не має наміру продавати цей будинок , а хоче жити там як власник зі своєю сімєю. Також зазначила, що після фізичних дій, які ОСОБА_4 вчиняв відносно неї та її матері, вона боїться за своїх дітей та їх перебування на території її будинку.
Відповідач ОСОБА_4 будучи допитаним в судовому засіданні за його згодою в якості свідка (роз'яснено ст. 63 Конституції, попереджений про кримінальну відповідальність та приведений до присяги) зазначив, що він перебуває у конфліктних відносинах з позивачкою. Зазначив, що проживає у даному будинку з 2013 року, коли після розлучення повернувся проживати до будинку свого батька. Зазначив, що батько вживав алкогольні напої. Окрім того вказав, що батько надав йому дозвіл на те, щоб він переоблаштував будинок за адресою АДРЕСА_1 . Вказав, що з 2013 року по теперішній час він сплачує комунальні послуги. Зазначив, що позивач у 2022-2023 роках почала ремонт у будинку. Вказує, що інше житло у нього відсутнє. Вказав, що за життя батька він проживав з ним і за їх усною домовленістю батько дозволив йому переоблаштувати частину будинку, після чого він зробив собі санвузол. Також зазначив, що до нього приїздила поліція за викликом позивачки ОСОБА_14 . Вважає, що позивач разом зі своєю матір'ю за життя його батька маніпулювали ним. Зазначив, що документів на переоблаштування будинку він не має, оскільки вчиняв всі дії зі згоди батька. Зазначив, що коли він почав проживати у даному будинку, дозвіл надав йому батько , який був власником будинку на той час.
Допитана в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача в якості свідка ОСОБА_15 (роз'яснено ст. 63 Конституції, попереджена про кримінальну відповідальність та приведена до присяги ) зазначила, що вона є сусідкою ОСОБА_4 , проживає біля нього через один будинок. Вказала, що між позивачкою та відповідачем наявні конфліктні відносини, коли позивач приїжджає в с. Холмець у них з ОСОБА_4 завжди виникають сварки. Зазначила, що ОСОБА_1 не проживає у будинку в с. Холмець, вона проживає в м. Ужгород. Вказала, що у окремій частині будинку за адресою АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_4 . Зазначила, що ОСОБА_4 повернувся проживати у даний будинок після розлучення з жінкою. ОСОБА_4 доглядає за подвір'ям будинку, будинок має два входи, це єдиний будинок, який так збудований.
Допитаний в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача в якості свідка ОСОБА_16 (роз'яснено ст. 63 Конституції, попереджений про кримінальну відповідальність та приведений до присяги ) зазначив, що з відповідачем перебуває у дружніх відносинах, а з позивачем у жодних відносинах не перебуває. Вказав, що йому невідомо які стосунки між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Зазначив, що останні десять років у будинку в с. Холмець проживає відповідач ОСОБА_4 . Вказав, що будинок розділений, але має одну адресу. Чи проживає у даному будинку ОСОБА_1 йому невідомо. Вказав, що ОСОБА_4 доглядає за будинком, та йому невідомо , щоб останній пошкоджував будинок у якому проживає. Також зазначив, що йому невідомо хто є власником даного будинку. Вказав, що він проживає через три будинки від будинку в якому мешкає ОСОБА_4 . Зазначив, що у ОСОБА_4 з його батьком були хороші стосунки. Наголосив на тому, що ОСОБА_4 зробив ремонт для власного проживання.
Заяви, клопотання.
12.06.2023 року відповідачем подано заяву клопотання про відкладення розгляду справи.
26.06.2023 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
10.07.2023 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
03.08.2023 року представником позивача подано клопотання про долучення доказів.
03.08.2023 року представником позивача подано клопотання про витребування доказів.
05.09.2023 року представником відповідача подано клопотання про долучення доказів.
05.09.2023 року представником відповідача подано заперечення на клопотання позивача про витребування доказів.
05.09.2023 року представником відповідача подано клопотання про виклик в судове засідання та допит свідків.
12.04.2024 року представником позивача подано клопотання про залишення позовної вимоги без розгляду.
12.04.2024 року представником відповідача подано клопотання про долучення доказів.
29.07.2025 року представником відповідача подано додаткові пояснення у справі.
08.09.2025 року представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
29.09.2025 року представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
11.05.2023 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
21.03.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду у задоволенні клопотання про витребування доказів відмовлено.
12.04.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду залишено частину позовних вимог без розгляду.
12.04.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче судове засідання.
Заслухавши вступне слово представника позивача, позивача, представника відповідача, відповідача, покази свідків, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з влас-ної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини справи встановлені судом:
Судом встановлено, що 21.11.2017 року між дарувальником ОСОБА_5 та обдарованою ОСОБА_17 було укладено договір дарування житлового будинку посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Семен Ю.Ю. за зареєстрованим №1078, що стверджується даними договору дарування від 21.11.2017 року.
Згідно договору дарування від 21.11.2017 року дарувальник передав обдаровуваній, а обдарована прийняла в дар від дарувальника житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Як встановлено судом, ОСОБА_18 та ОСОБА_17 уклали шлюб 08.09.2018 року, який було зареєстровано Ужгородським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про що було зроблено актовий запис №724, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 08.09.2018 року. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу: ОСОБА_11 .
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Холмець, Ужгородського району про що 07.02.2019 року складено відповідний актовий запис №09, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 07.02.2019 року, копія якого долучена до матеріалів справи.
Судом встановлено, що згідно довідки в.о. старости с. Холмець Товт Є.С. №134 від 29.09.2022 року вбачається, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №104588196 від 21.11.2017 року вбачається, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб №135 від 29.09.2022 року вбачається, що у будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Судом встановлено, що ОСОБА_4 є сином попереднього власника будинку ОСОБА_5 ; зареєстрований у спірному будинку з 08.02.2001 року, що стверджується відміткою у паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 .
Судом встановлено, що згідно наданої інформації з ВП №1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області №2763/106/25/1-2023 від 27.02.2023 року вбачається, що 11.09.2021 року гр. ОСОБА_1 звернулась до ВП №1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області з письмовою заявою в якій просить прийняти міри відносно свого дядька гр. ОСОБА_4 щодо перешкоджання в відвідуванні та користуванні будинком , який вона успадкувала від свого дідуся. Дану подію було зареєстровано і ІТС ІПНП ВП №1 Ужгородського РУП за №7481 від 11.09.2021 року.
Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23.05.2016 року, яке міститься в системі документообігу суду Д-3 по справі №308/1642/16-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенняи та зняття з реєстраційного обліку відмовлено.
Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 31.10.2022 року , яке набуло законної сили по справі №308/7277/17 у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_17 , Холмецької сільської ради про визнання права сумісної власності подружжя та визнання у порядку спадкування права власності на 1/6 частки житлового будинку - відмовлено.
Судом встановлено, що згідно довідки в.о. старости с. Холмець Товт Є.С. №98 від 14.06.2023 року вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що згідно довідки в.о. старости с. Холмець Товт Є.С. №100 від 14.06.2023 року вбачається, що разом з гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстровані, але фактично не проживають: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Судом встановлено, що згідно характеристики ОСОБА_4 наданої старостою с. Холмець ОСОБА_13 №99 від 14.06.2023 року вбачається, що ОСОБА_4 за час проживання в селі зарекомендував себе з позитивної сторони.
Судом встановлено, що згідно характеристики ОСОБА_4 наданої т.в.о. начальником філії «Ужгородська ДЕД» вбачається, що ОСОБА_4 працював в філії «Ужгородська ДЕД» з вересня 2007 року по березень 2021 року, за період роботи зарекомендував себе з позитивної сторони.
Судом встановлено, що згідно довідки генерального директора ПАТ «Закарпаттяобленерго» №45 від 14.06.2023 року вбачається, що ОСОБА_4 прийнятий на роботу у ПрАТ «Закарпаттяобленерго» з 09.03.2021 року електромонтером з ремонту повітряних ліній електропередачі 3 розряду служби ліній електропередачі 35кв і вище.
Судом встановлено, що згідно характеристики ОСОБА_4 наданої генеральним директором ПАТ «Закарпаттяобленерго» зарекомендував себе з позитивної сторони.
Судом встановлено, що згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 станом на 16.06.2023 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №336819085 від 23.06.2023 року вбачається, що земельна ділянка, урочище «Руська Загорода», з кадастровим номером 2124887300:10:017:0007 за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, Холмецька сільська рада на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .
Судом встановлено, що згідно довідки виданої сільським головою Марусяк Ю.І. №2665 від 07.02.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 дійсно організувала та провела похорон дідуся - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом встановлено, що згідно довідки виданої головою правління ОСББ «Заньковецької 3» Антал В.В. від 05.07.2023 року вбачається, що в квартирі АДРЕСА_2 постійно проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_18 , та тимчасово проживають: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Як встановлено судом, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 27.03.2024 року скасовано реєстрацію місця проживання за адресою у зв'язку з заявою власника житла АДРЕСА_1 , що підтверджується даними повідомлення про скасування декларування/реєстрації/зняття із задекларованого місця проживання (перебування) особи від 27.03.2024 року.
З інформації з ВП №1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області №10245/106/25/1-2023 від 30.08.2023 року вбачається, що відомості до ЄРДР за заявою гр. ОСОБА_1 не вносились. За вказаними фактами гр. ОСОБА_4 до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягався.
Нормативно-правове регулювання:
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України)).
Згідно з частинами першою, другою статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК України).
Згідно з положеннями статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Відповідно до частини четвертої статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
В даній справі суд встановив, що відповідач є сином колишнього власника будинку ОСОБА_5 , та був зареєстрований в ньому з 08.02.2001 року та до 27.03.2024 року. Вказані обставини доводяться матеріалами справи, доказами поданими сторонами, а також рішенням суду по справі №308/1642/16-ц.
Враховуючи вказане суд зазначає, що відповідач був зареєстрований у будинку більше 22 років, а також немалозначним є той факт, що був зареєстрований в ньому за погодженням із попереднім власником будинку - його батьком.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23.05.2016 року по справі № 308/1642/16-ц встановлено, що відповідач має право на користування спірним житловим приміщенням.
Разом із тим, суд враховує той факт, що на момент отримання Позивачкою у власність спірного будинку існувало обтяження у вигляді проживання в ньому відповідача, тобто були наявні ризики, пов'язані з придбанням спірної нерухомості.
Отже набувач вказаного будинку у власність за певної обачності була обізнана про обтяження у вигляді права користування цим житлом членами сім'ї колишнього власника домоволодіння.
Таким чином, Позивачка могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості, проте погодилась набути право власності на будинок із тими обтяженнями, які існували у попереднього власника, не здійснивши достатньої належної обачності при укладенні договору дарування.
Такий висновок узгоджується з висновками, вкладеними у постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 359/1730/21 та у постанові від 18.09.2024 року по справі №570/3177/22.
Аргументи позивача щодо систематичного порушення Відповідачем правил співжиття та створення умов, які роблять неможливим проживання з ним в одному будинку, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).
Відповідно до частини першої статті 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Виходячи з аналізу змісту наведеної норми ст. 116 ЖК України вказує на такі підстави виселення фізичної особи без надання іншого жилого приміщення:
а) систематичне руйнування чи псування жилого приміщення;
б) використання його не за призначенням;
в) систематичне порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку.
Для застосування норм цієї статті необхідна наявність одночасно двох умов: систематичне руйнування чи псування жилого приміщення, або використання його не за призначенням, або систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу мають на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Тобто, закон встановлює конкретні умови виселення таких осіб. Водночас, протиправна винна поведінка - це навмисні дії особи, безпосередньо пов'язані не тільки з явною неповагою до звичайних правил спільного проживання (скандали, дебоші, образи, заподіяння тілесних ушкоджень), але також навмисне ігнорування встановлених правил користування житловими і підсобними приміщеннями, невиконання вимог про дотримання тиші у квартирах і на подвір'ї, а також інші навмисні дії, що перешкоджають нормальному проживанню у квартирі або житловому будинку.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. Суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У даній справі суд не дійшов до переконання що подані позивачем докази доводять факт систематичності порушень правил спільного проживання, що спростовує наявність триваючої антигромадської поведінки, а також відсутні належні та допустимі докази на підтвердження систематичного руйнування чи псування жилого приміщення відповідачем.
Суд зауважує, що з проміж іншого законодавцем також констатується, що досліджено має бути також те, що застосовувались до порушника заходи впливу та чи таке застосування дало результати.
Поряд з цим, суд не встановив того, що відповідач притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності за будь які дії, які б могли свідчити про його антисоціальний образ життя в даному будинку.
За таких обставин суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити з підстав та мотивів викладених вище.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Суд вважає, що позивачем не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, й, навпаки відповідачем повністю спростовані підстави позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргу ментів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з встановлених вище обставин, суд не знаходить підстав для розподілу судових витрат, оскільки при відмові в задоволенні позовних вимог, відповідно до змісту вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 116, 156 ЖК України, ст. ст. 311, 405 ЦК України, ст.ст. 4,5, 12,13, 76, 81,82,89,141,223,247,258,259,263-265, 268, 273,354, 355 ЦПК України , суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 подану в особі представника ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користування жилим приміщенням, шляхом виселення - відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 );
Відповідач - ОСОБА_4 (місце реєстрації : АДРЕСА_3 ).
Дата складання повного тексту судового рішення у зв'язку з перебуванням судді у відпустці - 06.11.2025 .
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца