Справа № 127/33682/25
Провадження № 3/127/7107/25
05.11.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 19.10.2025 близько 20:26 год. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ухилилась від виконання, передбачених статтею 150 Сімейного кодексу України обов'язків щодо виховання своїх дітей: малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме знаходилась в алкогольному сп'янінні, поводила себе агресивно до останніх. За місцем проживання в квартирі антисанітарні умови.
ОСОБА_1 у судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення визнала частково і суду пояснила, що свої батьківські обов'язки щодо умов проживання дітей вона виконує належним чином.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 278 КпАП регламентовано перелік питань, які орган (посадова особа) вирішує при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення. Зокрема, суддя повинен перевірити чи правильно складений протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи витребувано необхідні додаткові матеріали.
Зі змісту частини першої статті 184 КпАП слідує, що адміністративна відповідальність настає у разі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Тобто наведена норма КпАП є бланкетною. Натомість обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 150 СК батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Згідно з частиною другою статті 150 СК батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Зі змісту частини третьої статті 150 СК випливає, що батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
При цьому частиною четвертою статті 150 СК визначено, що батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до частини п'ятої статті 150 СК передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно з частиною шостою статті 150 СК забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
Зі змісту частини сьомої статті 150 СК випливає, що забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначені права, обов'язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини.
Зокрема, частиною першою статті 12 Закону № 2402-III визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону № 2402-III виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Зі змісту частини шостої статті 12 Закону № 2402-III випливає, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Також частиною сьомою статті 12 Закону № 2402-III визначено, що у разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров'ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров'я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов'язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.
Водночас, відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці другому пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова № 3) ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Також ВС у постанові від 17.06.2021 (справа № 466/9380/17) зауважив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Крім того, у постанові від 12.03.1999 ВСУ зауважив, що єдиний випадок конфлікту між неповнолітніми дітьми не є підставою для висновку про наявність у діях батьків правопорушення, передбаченого статтею 184 КпАП.
З матеріалів справи випливає, що ОСОБА_1 здійснювала домашнє насильство стосовно своїх дітей: малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме агресивно себе поводила та ображала останніх. Наведені обставини, на переконання суду, можуть свідчити про наявність іншого складу правопорушення. Однак у зв'язку з цим суд вважає за доцільне зауважити таке.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
З огляду на викладене суд має здійснювати судовий розгляд в межах обставин, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушенні, й не вправі давати оцінку тим обставинам, які в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначені.
Як суд зазначив вище, з протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що 19.10.2025 близько 20:26 год. за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 ухилилась від виконання, передбачених статтею 150 Сімейного кодексу України обов'язків щодо виховання своїх дітей: малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме знаходилась в алкогольному сп'янінні, поводила себе агресивно до останніх. За місцем проживання в квартирі антисанітарні умови. Оцінку щодо можливої наявності ознак домашнього насильства суд в межах цього провадження не здійснює, натомість вирішує лише питання щодо наявності чи відсутності ознак неналежного виконання батьківських обов'язків. При цьому в матеріалах, які були долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, відсутні будь-які відомості, які б підтвердили родинні стосунки ОСОБА_1 з дітьми, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, зокрема відсутні копії свідоцтва про народження дітей або інші документи, які це підтверджують.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
З наданих суду матеріалів, як суд зазначив вище, обставини, які б свідчили про наявність ознак невиконання вимог статті 150 СК та статті 12 Закону № 2402-III встановлені не були. Тому суд вважає, що правові підстави для здійснення судом процесуальних дій, спрямованих на здобуття нових доказів на підтвердження винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, також відсутні. Саме тому, аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів (точніше їх відсутність) з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об'єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.
Керуючись статтями 184, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу зазначеного адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: