Справа № 147/1489/25
Провадження № 2/147/575/25
04 листопада 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борейко О. Г.,
із секретарем Задверняк Т. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
27 серпня 2025 року до Тростянецького районного суду Вінницької області від представника позивача - адвоката Усенко М. І. надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стислий виклад позиції позивача.
30.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі - Товариство) та ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) укладено Договір про споживчий кредит №103235640 (надалі - Договір), відповідно до умов якого Відповідачу було надано грошові кошти (далі - кредит) у розмірі 8000 грн на умовах визначених кредитним договором, а Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений Договором. Згідно із п. 7.1. кредитного договору цей Договір, що складається з Правил та індивідуальної частини, набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно з Правилами та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, Відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору.
Представник позивача стверджує, що термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв'язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» вимушене звернутись із даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків та комісії у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язання за кредитним договором. Станом на дату подання позову заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 39200 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 8000 грн; заборгованість за процентами - 28080 грн; заборгованість за процентами - 31200 грн.
13.05.2021 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №71-МЛ/Т. Таким чином, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №103235640 від 30.12.2020.
Процесуальні дії у справі. Заперечення відповідача та заяви (клопотання) учасників справи.
Ухвалою суду від 09 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію.
01 жовтня 2025 року на вимогу ухвали суду від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла витребувана інформація.
Сторони у судове засідання не з'явилися.
Представник позивача в судове засідання свого представника не направив, водночас подав заяву у якій клопотав про проведення розгляду справи без участі представника позивача у разі неявки відповідача, позовні вимоги підтримує та заперечень проти заочного розгляду справи не висловлює.
У судові засідання 17 жовтня 2025 року та 04 листопада 2025 року відповідач не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся в порядку передбаченому ЦПК України (а. с. 54, 72).
Заяв чи клопотань про відкладення судового засідання, або іншого змісту від відповідача не надходило. Відзиву на позов не подавав.
Згідно із ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи те, що у справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи у їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 та статтей 280-282 ЦПК України.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, відповідно до нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 30.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №103235640, відповідно до умов якого відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 8000 грн на умовах визначених кредитним договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений договором. ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк визначені умовами кредитного договору, що підтверджується: копією кредитного договору від 30.12.2020 (а.с. 18, зворот - 22), графіком платежів за вказаним договором (а.с. 22, зворот), паспортом споживчого кредиту (а.с.23), анкетою-заявою на кредит №103235640 від 30.12.2020 (а.с. 17, зворот -18), копією Правил надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» (а.с. 9, зворот - 17), довідкою про ідентифікацію (а.с. 24), платіжним дорученням 24814200 від 30.12.2020 (а.с. 24, зворот); відомістю про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №103235640 (а.с. 25-26).
Також, виконання умов договору підтверджується наданою на вимогу ухвали суду інформацією за картковим рахунком клієнта ОСОБА_1 за 30.12.2020, з якої встановлено наявність зарахування грошових коштів на картковий рахунок ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 8000 грн (а.с. 66).
13.05.2021 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №71-МЛ/Т, відповідно до якого та відповідно до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №103235640 від 30.12.2020 в сумі 39200 грн (а.с. 26, зворот -32).
18 липня 2025 року позивачем ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на адресу відповідача ОСОБА_1 було надіслано досудову вимогу (претензію) про повернення заборгованості в сумі 39200 грн (а.с. 32, зворот).
Враховуючи вищевикладене, із наявних матеріалів справи вбачається, що кредитором по виконанню зобов'язань боржника ОСОБА_1 за договором №103235640 від 30.12.2020, відповідно до укладеного договору факторингу виступає позивач.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка та висновки суду.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з'ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі №759/2328/16-ц зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Тлумачення статтей 215 та 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.
Вказані висновки також підтверджені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного варто дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено ст. 11 ЦК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з ч.1 ст. 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч.1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №668/7544/15-ц зазначено, що за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).
Тлумачення ч.2 ст. 516, ст. 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (постанова Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №2-2035/11 (провадження №61-2449св18), постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15).
Згідно із ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доведеність позовних вимог, розмір заборгованості, набуття новим кредитом права вимоги до боржника покладається процесуальним законом у справах цієї категорії на позивача.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (п.1, п.2 ч.1 ст. 264 ЦПК України).
Отже, судом встановлено, що договір №103235640 від 30.12.2020 про надання споживчого кредиту, між первинним кредитором та відповідачем, було укладено в електронній формі шляхом їх підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).
З підписанням договору №103235640 від 30.12.2020 про споживчий кредит між сторонами виникли договірні (кредитні) відносини, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.
Відповідач прийняв всі права та обов'язки, встановлені у договорі та зобов'язався їх належним чином виконувати. Більше того, своїми діями, він фактично підтвердив реальність цього кредитного договору та висловив свою згоду з його умовами.
Судом встановлено, що відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконував, чим допустив заборгованість перед первинним кредитором та в подальшому перед позивачем.
Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем у загальному розмірі становить 39200 грн.
Надаючи оцінку сумі заборгованості, наведеній позивачем у розрахунках, суд не знаходить обґрунтованих підстав для сумнівів у правильності її нарахування, оскільки така узгоджуються з умовами кредитного договору.
Водночас доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості відповідачем за вищевказаним договором суду не надано, як і не надано доказів виконання належним чином та у встановлені строки зобов'язань.
Виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2021 у справі №623/2936/19.
Позивачем надано суду належні та допустимі докази укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.
Зазначені висновки суду також узгоджуються з позицією КЦС Верховного Суду викладеною у постанові від 15.01.2025 у справі №753/16762/15-ц.
Згідно із п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Як зазначалось вище, судом встановлено, що між ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та ТОВ «Мілоан» було укладено договір факторингу, на підставі якого позивач набув право вимоги до відповідача за вищевказаним кредитом.
Наявність заборгованості відповідача підтверджено наданими позивачем доказами, які відповідачем належним чином не спростовано.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Також, у справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Встановивши дані обставини, враховуючи, що між сторонами у справі виникли правовідносини, відповідачем грошові кошти отримано, але у порядку та на умовах договору не повернуто, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Згідно з ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору, розмір якого становить 2422,40 гривень.
Згідно з платіжною інструкцією №15536 від 16.07.2020, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» сплатили 2422,40 грн судового збору (а.с. 9).
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, вимога позивача про стягнення суми сплаченого судового збору підлягає задоволенню.
Крім цього, при зверненні до суду з позовною заявою, позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження надання адвокатських послуг позивачем надано суду: договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 (а.с. 35), Акт №98 наданих послуг від 06.07.2025 (а.с. 35, зворот) детальний опис до Акту №98 від 06.07.2025 (а.с.36), ордер серія ВС №1381377 від 02.07.2025 (а.с. 36, зворот), відповідно до яких встановлено, що адвокатом Усенком М. І. надано правничу допомогу позивачу.
Таким чином, оскільки позивач скористався допомогою адвоката, а заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280 ЦПК України та статтями 526, 530, 549, 610-612, 625, 1054, 1082 ЦК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором №103235640 від 30.12.2020 в розмірі 39200 (тридцять дев'ять тисяч двісті) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч.1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається до відповідного апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ - 35234236, юридична адреса: вулиця Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 4-й поверх, місто Львів, 79029;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 06 листопада 2025 року.
Суддя О. Г. Борейко