Справа № 143/513/25
28.10.2025 року м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді Гуцола М.П.,
з участю секретаря Москаленко С.П.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача- адвоката Шиманської В.В.,
представника відповідача - адвоката Сидорова О.В.,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в м. Погребище цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Шиманська Вікторія Валентинівна до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за розпискою, -
встановив:
короткий зміст позовних вимог.
04.06.2025 до Погребищенського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Шиманська В. В. до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за розпискою.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.04.2022 відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн. Факт укладення між сторонами договору позики підтверджується власноручно написаною розпискою ОСОБА_2 від 07.04.2022. Відповідно до боргової розписки від 07.04.2022 відповідач зобов'язався повернути грошові кошти до 07.10.2022. У визначений борговою розпискою строк позичальник кошти не повернув.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернення боргу, однак відповідач ухиляється від виконання зобов'язання.
Враховуючи викладене, представник позивача просить стягнути з відповідача суму боргу за договором позики у розмірі 1 000 000 грн, витрати на правову допомогу, що складають 25 000 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі в розмірі 10 000 грн. Разом із позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову.
Рух справи, позиція суду.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025 справу передано на розгляд судді Гуцолу М.П. (а.с. 64, т.1).
З метою визначення підсудності суддею здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру та Погребищенської міської ради про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_2 (а.с. 65, т.1).
Ухвалою суду від 05.06.2025 задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на: грошові кошти, що знаходяться на всіх рахунках в банківських установах, рухоме та нерухоме майно відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , в межах заявленої суми позовних вимог, а саме: 1 000 000,00 грн до вирішення справи по суті, в тому числі на:
-об'єкт речових прав: закінчений будівництвом об'єкт (будівля) чотирьох рядного корівника відділ №1/2- позначена на плані літерою «А», загальною площею 1557,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2905121805020), згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно);
-об'єкт речових прав: закінчений будівництвом об'єкт (будівля) чотирьох рядного корівника відділ №1/1- позначена на плані літерою «А», загальною площею 1586,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2905121805020), згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно);
-об'єкт речових прав: громадський будинок, загальною площею 605,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2675607405000), згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно);
-автомобіль легковий “OPEL ASTRA», 2007 року випуску.
Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно нерухомого майна відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , проводити його реєстрацію, перереєстрацію, здійснювати його відчуження (а.с. 66-68, т.1 ).
Із відповіді №1456434 від 06.06.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру слідує, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 74, т.1).
Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 10.06.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с. 76, т.1 ).
01.07.2025 відкладено розгляд справи за клопотанням сторін, продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позов на 7 днів до 08.07.2025 (а.с. 104, т.1 ).
04.07.2025 на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_2 , у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення мотивує тим, договір позики, сума якого у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян має бути укладено у письмовій формі, однак позивачем не додано такого договору позики до позовної заяви. Також відповідач вказує на те, що із наданої позивачем розписки неможливо встановити особу позичкодавця, а відтак вона є суперечливою та не підтверджує факт укладення договору позики (а.с. 109-113, т.1).
17.07.2025 розгляд справи було відкладено за клопотанням відповідача у зв'язку зі розглядом його апеляційної скарги на ухвалу Погребищенського районного суду Вінницької області від 05.06.2025 про забезпечення позову.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 17.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Погребищенського районного суду Вінницької області від 05.06.2025 скасовано, заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на об'єкт речових прав: закінчений будівництвом об'єкт (будівля) чотирьох рядного корівника відділ №1/2- позначена на плані літерою «А», загальною площею 1557,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2905121805020), згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно). Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно нерухомого майна відповідача ОСОБА_2 проводити його реєстрацію, перереєстрацію, здійснювати його відчуження, а саме: щодо закінченого будівництвом об'єкта (будівля) чотирьох рядного корівника відділ №1/2- позначена на плані літерою «А», загальною площею 1557,8 кв.м. (а.с. 196-200, т.2).
02.09.2025 в судовому засіданні представником позивача- адвокатом Шиманською В.В. подано відповідь на відзив (а.с. 4-8, т.3), яка мотивована тим, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
02.09.2025 судове засідання відкладено для надання можливості підготувати заперечення на відповідь на відзив.
02.09.2025 ухвалою суду задоволено заяву представника відповідача- адвоката Сидорова О.В. про проведення наступного засідання по справі в режимі відеоконференції ( а.с. 18, т.3).
Ухвалою суду від 03.09.2025 задоволено заяву представника позивача- адвоката Шиманської В.В. про проведення судового засідання по справі в режимі відеоконференції ( а.с. 22, т.3).
Ухвалою суду від 11.09.2025 відмовлено у заяві представника позивача- адвоката Шиманської В.В. про виклик свідків, закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті (а.с. 34, т.3).
08.10.2025 розгляд справи відкладено через неявку відповідача та його представника.
22.10.2025 розгляд справи відкладено у зв'язку з хворобою представника відповідача.
Ухвалою суду від 23.10.2025 задоволено заяву представника відповідача- адвоката Сидорова О.В. про проведення наступного засідання по справі в режимі відеоконференції ( а.с. 59, т.3).
Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні.
Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити у задоволенні позову. Відповідач вказував на те, що гроші від позивача ОСОБА_1 не отримував, однак не заперечував факт написання ним розписки.
Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні сторін та їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Встановлені судом обставини справи.
За змістом наявної в матеріалах справи копії розписки 07.04.2022 ОСОБА_2 взяв в позику 1 000 000 (один мільйон) гривень до 07.10.2022 (а.с. 10, т.3).
В судовому засіданні досліджено наданий стороною позивача оригінал розписки, текст якої є аналогічним тексту копії розписки, яка була долучена до позовної заяви при поданні позову. Судом встановлено, що розписка не містить будь-яких записів, відміток тощо про повне або часткове повернення коштів за цією розпискою.
Доказів погашення боргу в сумі 1 000 000 (один мільйон) гривень за вказаною борговою розпискою відповідач ОСОБА_2 не надав.
Мотиви, з яких виходить суд і застосовані норми права.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).
У судовому засіданні відповідач та його представник не заперечували факту складання розписки відповідачем ОСОБА_2 , разом з тим, заперечили факт укладення договору позики та отримання коштів від позивача.
Щодо цього твердження суд зазначає наступне.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, про те, що 07.04.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 1 000 000 грн, які він зобов'язувався повернути до 07.10.2022, що підтверджується власноручно написаною ОСОБА_2 розпискою, однак кошти не повернув. Розписка про отримання у борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, позивачем підтверджено факт надання відповідачу в борг грошових коштів.
Натомість, будь-які докази про повернення зазначених у розписці коштів у матеріалах справи відсутні, відповідач таких доказів не надав.
Верховний Суд України та Верховний Суд неодноразово зазначали, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг (див. постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі 6-79цс14).
Щодо твердження представника відповідача щодо обов'язкової письмової форми договору позики суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.207 ЦК правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що здійснений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю, розписка про отримання в борг коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної суми.
У ч.1 ст.1049 ЦК встановлено, що, за договором позики, позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Досліджуючи боргову розписку, яка складена ОСОБА_2 07.04.2022 суд приходить до висновку, що в ній наявні усі необхідні складові та елементи, які дають змогу встановити його волю на отримання позики, суму позики та строк її повернення. А від так, суд приходить до переконання, що між сторонами виникли правовідносини, які ґрунтуються на саме на відносинах позики.
Відсутність такого документу, як договір позики, не звільняє відповідача від обов'язку повернення коштів, які він отримав від позивача, що підтверджується його власноручно складеною та підписаною розпискою.
Крім того, відсутність в тексті розписки найменування кредитора (позикодавця), не може вважатись тією істотною складовою договору позики, яка б свідчила про його недійсність, оскільки, як зазначено судом вище, договір позики є одностороннім і наявність боргового документа в кредитора підтверджує передачу коштів в позику та кореспондується із правом вимоги їх повернення і навпаки, наявніть боргового документу у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку з повернення боргу.
Тому, суд відхиляє твердження відповідача та його представника, про те, що останній не отримував кошти у позику від позивача та не укладав договору позики.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У цій справі відповідач не довів й не доводив, що між сторонами наявні інші правовідносини, тому суд приходить до висновку, що між сторонами виникли позикові правовідносини, борг на день ухвалення судового рішення відповідачем не погашений, а тому, позов в цій частині підлягає задоволенню.
Також судом відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про виклик свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які на її переконання могли засвідчити факт передачі позивачем грошових коштів відповідачу, оскільки факт виконання зобов'язання за договором не може доводитись показаннями сторони та показами свідків. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 569/24347/18 (провадження № 61-16630св19).
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача підлягає судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтверджені. Зокрема, згідно платіжної інструкції на переказ готівки №22 від 03.06.2025 позивачем було сплачено 10 000 гривень судового збору, який підлягає стягненню з відповідача.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.
Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Представником позивача- адвокатом Шиманською В.В. в прохальній частині позовної заяви заявлено вимогу про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн, до матеріалів справи нею долучено свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 19, т.1) та договір №2 про надання правничої допомоги ( а.с. 20-23). У п.3.1 вказаного договору зазначено, що за правову допомогу, передбачену у п.1.1 даного договору клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі, встановленому додатковою угодою, однак такої додаткової угоди до матеріалів справи не долучено.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відтак, враховуючи, що позивачем не підтверджено понесені витрати на професійну правничу допомогу та до закінчення судових дебатів у справі не зроблено заяву про надання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, суд вважає, у частині позовних вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.
Керуючись статтями 207, 509, 626-627, 1046-1047, 1049 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 273, 354ЦПК України, суд, -
ухвалив:
позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 10 000 (десять тисяч ) грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заходи забезпечення позову, вжиті постановою Вінницького апеляційного суду від 17.07.2025, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 06.11.2025.
Учасники справи (сторони):
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Суддя