вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"05" листопада 2025 р. м. Рівне Справа № 918/932/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МІО-АВТОТРАНС"
до відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті
про стягнення 17 000,00 грн.
Секретар судового засідання Мамчур А.Ю.
Представники:
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
Суть спору.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МІО-АВТОТРАНС" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення 17 000,00 грн. коштів, які були сплачені в якості штрафу за постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу №023828 від 11 липня 2023 року.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 21.09.2023 сплатив вказаний штраф. Однак сплатою штрафу позивач не визнав правомірність Постанови. Рішенням від 31.01.2025 Рівненський окружний адміністративний суд у справі № 460/301/24, залишеним без змін постановою від 16.07.2025 Восьмого апеляційного адміністративного суду, позов задовільнив визнав протиправною та скасував постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №023828 від 11.07.2023. У подальшому позивач направив відповідачу заяву на бланку Відповідача на повернення коштів. Листом від 24.09.2025 Відповідач відмовив Позивачу у поверненні коштів.
16 жовтня 2025 року від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив на позов, у якому вимоги позивача не визнає. Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема останній стверджує, що сплата позивачем до Державного бюджету України штрафу є помилковою, а тому його повернення повинно відбуватись відповідно до приписів частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України та пунктів 3, 5 Порядку №787. Зауважує, що відповно до приписів Порядку № 787, позивач повинен був звернутися до Відповідача, для формування подання до Казначейства. Дійсно, листом від 3.09.2025 Позивач звертався до Укртрансбезпеки із заявою про повернення коштів. Однак у цій заяві було вказано суму коштів, яка підлягала поверненню - 19725,20 грн. Ця сума складається з суми сплаченого штрафу - 17000 грн. та суми судового збору - 2725 грн.
Листом №8298/19/15-25 від 24.09.2025 Укртрансбезпекою було надано обгрунтовану відповідь Позивачу, що заява не відповідала вимогам Порядку №787 та Порядку №845, оскільки повернення судовою збору виконується органами, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку безспірного списания на підставі поданого виконавчого документа. Також цим листом заявнику було роз'яснено право повторно звернутися із заявою, складеною належним чином, після чого буде розглянуто питання шодо формування подання відповідно до вимог чинною законодавства.
21 жовтня 2025 року до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив. Вказує, що Позивач двічі звертався до Відповідача із заявою про повернення коштів сплачених на підставі протиправної постанови. Відповідач двічі відмовив Позивачу у поверненні коштів посилаючись на не підписання/не засвідчення заяви, інших підстав відмови Відповідач у листі не вказував. Щодо посилання на те, що заява містила прохання про повернення як суми штрафу та відшкодування судового збору. Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, чи будь який іншим нормативно-правовий акт, не містить норми, яка унеможливлює повернення коштів, якщо заява містить суму більше ніж підлягає поверненню. Обидві заяви Позивача містять необхідні реквізити, підписані належним чином, до заяв приєднані необхідні документи, у листуванні із Позивачем Відповідач не вказував на будь-які недоліки, окрім неправильного підписання/завіряння заяви. Позивач просить позов задоволити.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 10.10.2025 відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 05 листопада 2025 р. на 10:30 год.
Представники позивача та відповідача у судове засідання 05.11.2025 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "МІО-АВТОТРАНС" надійшло клопотання від 04.11.2025 про розгляд справи без участі його за наявними у справі доказами.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.202 ГПК України). Тому суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі доказами.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу, давши правову оцінку доказам, які мають значення для вирішення справи, господарський суд прийшов до наступних висновків.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області на підставі направлення від 08.06.2023 № 000448 проводилася рейдова перевірка на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху. У ході рейдової перевірки 14.06.2023 о 11 год 50 хв у селі Гореничі Київської області, ділянка дороги А10М-06 перевірено транспортний засіб DAF ТЕ 95 І МOL державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 .. При перевірці встановлено, що транспортний засіб обладнаний аналоговим тахографом, повірений на розмір шин 315/80/R22.5, при цьому автомобіль має шини 295/80/R22,5. Протокол перевірки не є чинним.
Актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 14.06.2023 № 011598 зафіксовано порушення позивачем статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена статтею 60 вказаного Закону, а саме перевезення вантажів автомобільним транспортом за відсутності на момент проведення перевірки документів, передбачених статтею 48 цього Закону, а саме протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Водій ОСОБА_1 з актом перевірки ознайомлений.
10.07.2023 відповідач надіслав позивачу на офіційну електронну адресу повідомлення від 30.06.2023 № 48703/35/24-23 про розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт 11.07.2023 о 11 год 00 хв у приміщенні Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області (вул. Відінська, 8 (2 поверх), м. Рівне).
11.07.2023 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Відділом державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову № 023828 про застосування адміністративного-господарського штрафу у розмірі 17000 грн за порушення статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Платіжною інструкцією № 1232 від 21.09.2023 Позивач сплатив штраф у повному обсязі.
Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом.
Рішенням від 31.01.2025 Рівненський окружний адміністративний суд у справі № 460/301/24 позов задовільнив, визнав протиправною та скасував постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 023828 від 11.07.2023.
Постановою від 16.07.2025 Восьмий апеляційний адміністративний суд постановив апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 460/301/24 - без змін.
Ухвалою від 12.08.2025 Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі №460/301/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міо-Автотранс" до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови.
03.09.2025 Позивач, керуючись рекомендаціями сайту Відповідача (https://dsbt.gov.ua/biznesu/povernennia-pererakhuvannia-koshtiv-pry-oplati-shtrafu-napomylkovi-rekvizyty-nadmirnii-splati) у відповідності до положень Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, зареєстрованого Міністерством юстиції України 25.09.2013 року за № 1650/24182, направив Відповідачу заяву на бланку Відповідача на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету, відповідно до встановленої Порядком форми та додана копія платіжної інструкції № 6381 від 10.05.2022 р., яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Листом від 24.09.2025 Відповідач відмовив Позивачу у поверненні коштів.
Як вказав позивач, на момент сплати Позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Надалі з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови відповідна юридична підстава відпала.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абзац другий пункту 27 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567, у редакції, чинній на момент винесення постанови стосовно Філії).
Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є актом індивідуальної дії (правозастосовним актом), який стосується прав, обов'язків та інтересів визначеного у постанові суб'єкта (за обставинами справи - позивача), є обов'язковою для нього, а її дія вичерпується виконанням. Правовідносини сторін спору щодо накладення та сплати відповідного штрафу є публічно-правовими. Оскарження такої постанови як акта суб'єкта владних повноважень належить до юрисдикції адміністративного суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов'язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 21), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2022 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 15.02.2022 у справі №910/6175/19 (пункт 7.45), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.16) і №922/1830/19 (пункт 7.1), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 37)).
У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (пункт 8.17) і №922/1830/19 (пункт 7.2), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 ГПК України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справі №923/199/21 (пункт 8.18) і №922/1830/19 (пункт 7.3), від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 (пункт 55), від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц (пункт 38)).
Отже те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються без достатньої правової підстави, певний орган державної влади не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб'єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у спірних кондикційних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб'єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету. Подальше намагання позивача повернути з Державного бюджету України відповідну суму, заявивши вимогу про її стягнення, не пов'язане з виконанням органами державної влади, зокрема Укртрансбезпекою, публічно-владних управлінських функцій щодо позивача.
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша і друга статті 326 ЦК України).
Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).
З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.
За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України (у чинній редакції) Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до абзаців першого і дев'ятого пункту 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (у редакції, чинній на момент звернення до суду; далі - Порядок №787), повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша і друга статті 1212 ЦК України).
Сплата штрафу в розмірі 17 000,00 грн відбулась згідно платіжної інструкції № 1232 від 21.09.2023 на виконання постанови №023828 від 11.07.2023.
Вказано постанова скасована в адміністративному порядку, що підтверджується рішенням та постановою у справі №460/301/24.
Слід зазначити, що Порядок №787, на який посилається відповідач, застосовується до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету коштів, а оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку стягнуто до бюджету з позивача, не є помилково чи надміру зарахованою, даний Порядок на спірні правовідносини не поширюється.
Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу, платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі №911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі №922/614/19 (пункт 52), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109)).
За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях, тоді як для кондикційних зобов'язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (пункти 45-46)). Інакше кажучи, у деліктних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов'язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема, утримує в себе.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються приписи статті 1212 ЦК України.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Оскільки в адміністративному порядку скасовано постанову про накладення штрафу, то правові підстави утримання Державою адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000,00 грн відпали.
Доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 17 000 грн матеріали справи не містять.
Варто зазначити, що аналогічні за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 зі справи №910/5880/21.
Так, Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також зауважила, що висновок суду першої інстанції, який підтримав апеляційний суд, про те, що кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань, відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19.06.2018 зі справи №910/23967/16. Згідно з даним висновком ГПК України не передбачає необхідності зазначення суб'єкта виконання судового рішення (органу, через який треба перераховувати кошти), номера чи виду рахунку, з якого їх слід стягнути (списати). Такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення порушеного права позивача та є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, які мають бути врегульовані у нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення (пункти 6.21, 7.1, 7.2 постанови від 19.06.2018 у справі №910/23967/16).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульованого у постанові від 10.07.2019 зі справи №489/6624/15-ц, за змістом якого повернення коштів у тотожній правовій ситуації має відбуватися тільки відповідно до Порядку №787, тобто у позасудовому порядку.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених висновків.
Таким чином, в межах даної справи, кошти слід стягнути на користь позивача саме з Державного бюджету України, а не з Укртрансбезпеки за рахунок її бюджетних асигнувань.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведене, з Державного бюджету України підлягають стягненню на користь позивача кошти в загальній сумі 17 000,00 грн, відтак позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МІО-АВТОТРАНС" підлягає задоволенню.
Висновки суду.
За результатами розгляду спору та з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн. та 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач не надав попередній орієнтовний розрахунок судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 та п.1 ч.4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови у позові - на позивача.
Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому частиною першою цієї статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Водночас, ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8 для сплати судового збору у разі подання до суду документів у електронній формі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22 наголосила, що при поданні позову через Електронний суд судовий збір розраховується з понижуючим коефіцієнтом.
Аналогічні правові позиції містяться в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.01.2023 у справі №905/1977/21, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №906/1091/23, постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №263/4787/15-ц.
Позовна заява у справі №918/932/25 була сформована в системі "Електронний суд", а тому правомірним є застосування ставки судового збору з понижуючим коефіцієнтом 0,8, що становить 2 422,40 грн.
Крім цього, господарський суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо повернення сплаченої суми судового збору за подання позовної заяви, у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору. Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином у позивача наявна можливість повернути судовий збір у загальному розмірі 605,60 грн (3 028,00 - 2 422,40) після подання до суду відповідного клопотання.
На підставі ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 покладаються на відповідача.
Щодо витрат на правову допомогу позивач у позовній заяві вказав, що докази понесення таких судових витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у цій справі.
Керуючись ст.ст. 129, 237- 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Державного бюджету України користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІО-АВТОТРАНС" (35307, Рівненська обл., Рівненський р-н, село Обарів, УРОЧИЩЕ ЛІСКИ, будинок 3, ідентифікаційний код 40968301) - 17 000,00 грн безпідставно збережених коштів.
3. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Фізкультури, буд. 9, м. Київ, 03150; ідентифікаційний код 39816845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МІО-АВТОТРАНС" (35307, Рівненська обл., Рівненський р-н, село Обарів, УРОЧИЩЕ ЛІСКИ, будинок 3, ідентифікаційний код 40968301) - 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 06 листопада 2025 року.
Суддя Бережнюк В.В.