Номер справи137/24/25
06.11.2025
Літинський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого- судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 1 в с-ще Літин обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12024020050000978 від 26.11.2024 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Будьки Жмеринського району Вінницької області, громадянина України, із неповною середньою освітою, не одруженого, працюючого лісорубом у ТОВ «Ліс Торг Поділля»( м. Гнівань), проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України,
07.02.2005 ОСОБА_4 взятий на військовий облік військовозобов'язаних у Шаргородський військовий комісаріат у Вінницькій області як придатний до військової служби у воєнний час.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року, у зв'язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», дія якого неодноразово продовжувалась, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, пунктів 1, 17, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України оголошено та проводиться загальна мобілізація.
ОСОБА_4 , 15.11.2024, будучи військовозобов'язаним, рядовим запасу, після проходження у ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , медичного огляду № 178/2199 від 03.09.2024, відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, за результатами якого визнаний «придатним за станом здоров'я до військової служби, являється особою, яка підлягає призову під час мобілізації» та отримав повістку про необхідність прибути до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 , 15.11.2024, для відправки в складі команди НОМЕР_1 . Крім того, ОСОБА_4 уповноваженою особою доведено про наслідки неприбуття до збірного пункту та повідомлено під підпис про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 336, 336-1,337 КК України.
Незважаючи на це, ОСОБА_4 , будучи придатним до військової служби у воєнний час і не маючи відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» права па відстрочку від призову па військову службу за мобілізацією, а також відповідно до ст., 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» - права на альтернативну службу, та будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про необхідність прибуття до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 , 15.11.2024, не повідомивши про поважну причину неприбуття та не надавши підтверджуючих документів щодо неявки, не з'явився для подальшого відправлення у складі команди НОМЕР_1 для проходження військової служби у зв'язку з оголошенням мобілізації та призовом на військову службу у Збройні Сили України по мобілізації, чим ухилився від призову прибувати за мобілізацією в Збройні Сили України, тим самим порушив порядок комплектування Збройних Сил України та статтю 65 Конституції України, Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про повну мобілізацію» та Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ухилившись в такий спосіб від призову за мобілізацією.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, фактично визнав, підтвердив обставини скоєного ним кримінального правопорушення, розкаявся у вчиненому. У судовому засіданні 23.10.2025 дав покази, відповідно до яких 15.11.2024 до нього прибули працівники територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) і повідомили, що він пройшов військово-лікарську комісію (ВЛК), за результатами якої визнаний придатним до військової служби, та зобов'язаний прибути для відправлення до військової частини. ОСОБА_4 пояснив, що відпросився на кілька хвилин мотивуючи тим, що хотів попрощатися з дружиною, після чого пішов додому, згодом втік. Працівники ТЦК чекали його на дорозі близько двох годин, однак, оскільки він не повернувся, залишили місце події та поїхали. Через деякий час обвинувачений повернувся додому. На запитання прокурора він зазначив, що знав про введення в Україні воєнного стану та проведення загальної мобілізації. Станом на 15.11.2024 не мав відстрочки або бронювання від призову, на лікарняному не перебував. Повідомив, що не перебуває у зареєстрованому шлюбі, але проживає з цивільною дружиною та двома малолітніми дітьми, яких утримує. Непрацездатних батьків не має. Зі слів обвинуваченого, повістку йому вручили працівники ТЦК, яку він підписав, розуміючи її зміст. Йому необхідно було прибути до ТЦК того ж дня, проте він не зробив цього, пояснивши, що злякався. Обвинувачений підтвердив, що проходив військово-лікарську комісію, за результатами якої визнаний придатним до військової служби, з довідкою про проходження ВЛК ознайомлений. Також пояснив, що згодом у лютому 2025 року отримав бронювання, оскільки працює лісорубом у ТОВ «Ліс Поділля» ( м. Гнівань), і бронювання оформлено підприємством, а самостійно до ТЦК з цього приводу він не звертався. Після отримання бронювання до ТЦК не з'являвся та не повідомляв про причини попередньої неявки. На запитання сторони захисту обвинувачений зазначив, що працівники ТЦК попередили його про кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації, і він усвідомлював протиправність своїх дій, однак злякався та не виконав обов'язок щодо прибуття за викликом ТЦК.
Під час судових дебатів обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що щиро кається у вчиненому та просить суд суворо його не карати.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначив, що вина підзахисного підтверджується дослідженими доказами, обвинувачений повністю визнав свою вину, має на утриманні двох дітей, раніше не судимий. Просив суд призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, та із застосуванням ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від його відбування з випробувальним строком два роки та покласти обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні виступив з промовою якою зазначив, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, повністю доведена зібраними та дослідженими доказами.Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, не встановлено. Прокурор звернув увагу, що в Україні триває воєнний стан, а ухилення від військової служби в цих умовах є особливо суспільно небезпечним діянням, оскільки підриває військову дисципліну та обороноздатність держави. Враховуючи тяжкість правопорушення та особу обвинуваченого, прокурор просив суд визнати ОСОБА_4 винним за ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком до 4 років. Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком суду законної сили не обирати, а початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його затримання на виконання вироку. Процесуальні витрати відсутні.
Щодо інкримінованого ОСОБА_4 правопорушення судом було досліджено наступні докази.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила, що обвинувачений у справі ОСОБА_4 є її цивільним чоловіком. Вони проживають разом протягом 14 років і мають двох спільних дітей віком 13 і 5 років. Чоловік працює лісорубом. Свідок зазначила, що у серпні 2024 року їй стало відомо про проходження її чоловіком військово-лікарської комісії, за висновком якої він був визнаний придатним до служби. За її словами, чоловік не є інвалідом, також діти не мають інвалідності. Обидва батьки чоловіка померли, тому у нього немає живих родичів. Свідок стверджує, що її чоловік не отримував жодних повісток, окрім однієї, яку привезли у листопаді 2024 року. За її словами, військові у формі приїхали до їхнього дому, де вручали чоловікові повістку на вулиці, біля хвіртки, коли він був вдома. Вона була в той момент у будинку і не чула розмови, але підтверджує, що повістка була вручена і чоловік отримав повідомлення про необхідність прибути до військкомату. Свідок також вказала, що її чоловік мав проблеми з законом у минулому - він був раніше засуджений за крадіжку у 2012 році. Вона сама не працює, зайнята вихованням дітей, а єдине джерело доходу, яке вона має, - це пай, з якого отримує близько 10 тисяч гривень на рік. Після вручення повістки військові більше не поверталися. Чоловік свідка не повідомив ТЦК про причини своєї неявки і не з'являвся до них. Свідок підтвердила, що на момент 15 листопада 2024 року її чоловік не був заброньований, але з лютого місяця 2025 року він заброньований.
Допитаний у судовому засіданні в режимі відеоконференції свідок ОСОБА_7 повідомив, що станом на 15 листопада 2024 року він був командиром взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 . Його залучали до оповіщення, і він входив до групи оповіщення, виконуючи роботи з вручення повісток. Свідок пригадує обвинуваченого, підтверджує, що знає його з початку подій. Біля 10 години ранку дня коли стались події, котрі є предметом розгляду, він займався особовим складом і отримав наказ від начальника військкомату. ОСОБА_7 взяв сержанта з відділу рекрутингу, щоб вручити повістку ОСОБА_4 .. Вони виїхали, маючи відомості про місцезнаходження обвинуваченого. Після 12 години прибули на адресу. Обвинувачений підказав, як його знайти, за допомогою телефонного зв'язку. Коли вони приїхали, свідок вийшов з машини, повідомив про кримінальну відповідальність ОСОБА_4 , зафіксував на відеозаписі, що обвинувачений згоден, і вручив йому повістку, попросивши зібрати речі для відправлення на службу. Обвинувачений попросив дати можливість попрощатись із жінкою та пообіцяв повернутися, але зник в невідомому напрямку. Свідок перевірив, що вдома його не було, після чого чекали приблизно до 3 години. ОСОБА_7 підходив до дверей і стукав кожні півгодини. Коли у третій раз двері відкрила дружина ОСОБА_4 , вона повідомила, що той зник. Свідок намагався зв'язатися з обвинуваченим телефоном, але його телефон перебував поза зоною доступу. На момент вручення бойової повістки свідок підтвердив, що не мав інформації про відстрочки, бронювання чи інвалідність ОСОБА_4 .
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 повідомив, що працює інструктором у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Він знає обвинуваченого і підтверджує, що вручав йому повістку спільно з ОСОБА_7 . Це сталося ще до Нового року, приблизно у листопаді 2024 року. На той момент свідок виконував свої обов'язки, які включали оповіщення. Свідок зазначає, що близько 9 години ранку командир повідомив про необхідність вручити повістку особі за зазначеною адресою в с. Селище. Коли вони прибули, до них вийшов пан похилого віку та повідомив, що ОСОБА_4 не проживав за вказаною адресою, незважаючи на те, що був зареєстрований там. Номер телефону обвинуваченого був зазначений, свідок зателефонував, і чоловік підтвердив, що не проживає у Жмеринському районі. Свідок доповів командиру, і знову виїхали вручити повістку. Коли вони знову зателефонували, обвинувачений вийшов, і йому вручили повістку під підпис. Обвинувачений сказав, що піде попрощатися з дружиною. Проте, через пів години не повернувся, і свідки почали його шукати. Вони кілька разів телефонували, але зв'язок був відсутній. Через дві години дружина обвинуваченого відкрила двері і повідомила, що той втік через вікно. Свідок уточнив, що якщо є бронь або відстрочка, то вони звертаються в базу "Оберіг" для перевірки. Бойова повістка не вручається просто так, обов'язково перевіряються всі дані. Це входить до його обов'язків, і він особисто перевіряє цю інформацію. Свідок додав, що в даний час, під час війни та мобілізації, важливими є бронювання та відстрочка. На момент вручення повістки у обвинуваченого не було жодних документів, що підтверджують ці права. Після того дня свідок не знає, чи обвинувачений з'являвся в ТЦК або телефонував. Він зазначив, що обвинувачений особисто не повідомляв йому про необхідність відстрочки. Свідок не бачив і не чув обвинуваченого після вручення повістки.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомила, що є головою Військово-лікарської комісії з вересня 2023 року. Вона описала процедуру проходження лікарсько-військової комісії (ЛВК). Кандидати приходять з направленням, яке видають у відповідному кабінеті. Вони отримують електронні направлення та інструкції щодо проходження комісії, включаючи номери всіх кабінетів. Лікарі на комісії оглядають військовозобов'язаних, і якщо діагноз свідчить про непридатність до служби, після проходження всіх етапів комісії свідок підписує довідку про придатність або непридатність. У довідці вказуються діагнози, а також результати обстеження. Свідок підтвердила, що її підпис міститься у довідці, виданій 03.09.2024 щодо обвинуваченого, і зазначила, що підписала цей документ особисто, виконуючи обов'язки голови ВЛК. Вона також розповіла, що військовозобов'язана особа може ознайомитися з результатами обстеження та має право оскаржити довідку, але тільки не в лікарні, а в військкоматі або в інших вищестоящих органах.
Відповідно до витягу з ЄРДР від 26.11.2025 розпочато досудове розслідування за фактом неявки ОСОБА_4 до пункту збору та ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (а.с. 63).
Відповідно до розписки (а.с. 64) ОСОБА_4 отримав 15.11.2024 повістку про необхідність з'явитись на 15.11.2024 у складі команди НОМЕР_1 .
Обліковою карткою зазначаються військово-облікові відомості стосовно ОСОБА_4 (а.с. 65)
Наказом за № 858 від 15.11.2024 (а.с. 66) призвано та вирішено направити ОСОБА_4 за призовом в складі команди НОМЕР_1 . Вказана інформація зазначається також і поіменним списком (а.с. 67).
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії за № 178/2199 від 03.09.2024 ОСОБА_4 визнано здоровим та придатним до військової служби (а.с. 84).
Згідно відомостей сервісу «Резерв+» (станом на 18.02.2025) в ОСОБА_4 наявне бронювання до 31.12.2025 (а.с. 87).
24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строк якого продовжено.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення за ст. 336 КК України, яка інкримінована обвинуваченому, виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією, на особливий період.
Безпосереднім об'єктом цього кримінального правопорушення є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її Збройних Сил , на які відповідно до ч.2 ст.17 Конституції покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.
Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов'язується з умовами особливого періоду в державі - із загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України.
Згідно до абзацу п'ятого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначає загальну мобілізацію, як складову частину організації оборони держави, змістом якої, зокрема, є переведення Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу.
Саме це і є підставою криміналізації ухилення від призову за мобілізацією осіб, які підлягають такому призову.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України - оголошено про проведення загальної мобілізації.
Згідно з вимогами ч.3 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"- під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією) є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема, комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч.2 ст.17 Конституції покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.
Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов'язується з умовами особливого періоду в державі - з загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"- особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного РТЦК або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Беручи до уваги наведене, суд встановив, що ОСОБА_4 , будучи військовозобов'язаним, придатним (а.с. 84) за станом здоров'я для проходження військової служби (зазначене рішення не оскаржував (а.с. 84), знаючи про відсутність будь-яких підстав щодо відстрочки, отримавши особисто повістку, без поважних причин, не прибув для проходження військової служби у Збройних силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.
Суд вважає, доведеною винуватість обвинуваченого та кваліфікує дії ОСОБА_4 за ст. 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Судом враховано, що ОСОБА_4 , раніше не судимий (а.с. 72), на обліку в лікаря - психіатра та лікаря - нарколога не перебуває (а.с. 70,71) за місцем проживання компроментуючі матеріали відсутні.
Обставини, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого судом не встановлені.
Обставини, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого - судом не встановлені.
Крім того, суд враховує, що відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні права та свобод засудженого та у відповідності до ч. 2 ст. 50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, особи винного та враховуючи досудову доповідь відносно останнього, беручи до уваги зазначені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім для виправлення і запобігання вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
На переконання суду саме таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Підстав для застосування ст.75КК України, а саме звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, про що заявив захисник, враховуючи характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину та особу обвинуваченого, суд не вбачає.
За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Водночас, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінальних правопорушень, особу винного, але й інші обставини справи.
Крім того, у випадку звільнення осіб (військовозобов'язаних) від покарання з випробуванням, останні підлягають звільненню і з військової служби, що є одним із способів ухилення від мобілізації, що фактично і є у випадку обвинуваченого, а тому застосування до нього ст. 75 КК України у воєнний час, коли держава перебуває в стадії активних військових дій, суд вважає таким, що не відповідає вимогам закону та меті покарання.
Згідно досудової доповіді, складеної відповідно до ст. 314-1 КПК України, орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (а.с. 35-37).
Суд не погоджується з висновком органу з питань пробації щодо виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, зважаючи на те, що свідомі громадяни України, захищаючи державу, гинуть та отримують каліцтва. Призначення іспитового строку особі, яка намагається уникнути мобілізації, буде несправедливим та зневажливим відносно захисників України.
При цьому суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа Скополла проти Італії від 17 вересня 2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа Ізмайлов проти Росії від 16 жовтня 2008 року).
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Суд зазначає, що у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В інакшому ж випадку звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання із випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.
Тому суд не знаходить підстав для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_4 положень ст. 75 КК України і вважає, що виправлення обвинуваченого можливе лише шляхом призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 336 КК України.
Визначена ОСОБА_4 форма відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства є співмірною із вчиненим ним злочинним діянням, а також є справедливим і виваженим заходом примусу, що забезпечить виправлення обвинуваченого та буде ефективним в аспекті превенції вчинення ним чи іншими особами аналогічних злочинів, тоді як звільнення від відбування покарання з випробуванням не сприятиме виправленню обвинуваченого, а також призведе до збільшення свідомого та відвертого ігнорування особами, які підлягають мобілізації, отриманого письмового повідомлення про необхідність несення військової служби, що може стати наслідком неможливості боротьби з подальшим вчиненням таких кримінальних правопорушень.
Звільнення осіб, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, від покарання з випробуванням, на думку суду, не відповідає принципам та меті призначення покарання, а також суспільній необхідності на сьогоднішній день. Активні бойові дії на території України продовжуються, ворог не відступає та, навпаки, акумулює свої сили, воєнний стан, введений Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у країні триває, а наші мобілізаційні ресурси потребують постійного оновлення. Зазначене у своїй сукупності свідчить про суттєво підвищений ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння.
Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 641/1067/23, а саме, що з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні - збройною агресією рф та конституційним обов'язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений військовозобов'язаним умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.
Речові докази відсутні.
Експертизи в даному провадженні не проводились.
Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_4 слід рахувати з моменту його затримання на виконання вироку суду.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу, не обирати.
Керуючись ст.ст. 50,63, 65-67, 336 КК України, ст.ст. 337, 368, 373-374, 615 КПК України, суд,
Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо обвинуваченого ОСОБА_4 - не застосовувати.
Початок строку відбування покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_4 на виконання вироку.
Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Літинський районний суд Вінницької області протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1