2/130/1847/2025
125/1745/25
"06" листопада 2025 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Заярного А.М.,
з участю секретаря судових засідань Мухи Р.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини,
Представник позивача звернулася до суду з цим позовом, в якому просила стягнути з відповідача аліменти на користь позивача на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
У позові позивач зазначає, що 01.09.2018 між сторонами було укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_5 . Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 11.05.2022 шлюб між сторонами розірвано. Дитина проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час позивач офіційно не працевлаштована, перебуває на обліку у Центрі зайнятості, у зв'язку з чим немає постійного заробітку, джерел доходу, крім соціальних виплат, яких не достатньо для нормального існування та утримання дитини. Відповідач офіційно працевлаштований у відділі поліції м. Бар, отримує гідну заробітну плату, тому він має стабільний дохід і в змозі допомагати своїй донці. Добровільно відповідач надає матеріальну допомогу на утримання доньки, однак не щомісяця. Тому усі витрати на дитину позивач несе особисто. 31.07.2025 Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області позивачу було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення аліментів через те, що відповідач немає зареєстрованого місця проживання. У зв'язку з указаним, позивач вимушена звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів.
У відповіді на відзив, позивач зазначає, що у відзиві на позовну заяву вказано, що ОСОБА_3 матеріально забезпечує дитину ОСОБА_4 , та починаючи з жовтня 2021 року щомісяця сплачує аліменти на її утримання на користь позивачки ОСОБА_1 в добровільному порядку. Загалом за період з жовтня 2021 року по серпень 2025 року відповідачем на користь позивачки на утримання дитини ОСОБА_4 сплачено 436 529, 43 грн. Вказане підтверджується Інформацією про окремі операції №AMBLEVFFI9KIMGOA АТКБ «Приватбанк» від 19.09.2025 та Інформацією про окремі операції №1R0P6HAT8Q9FKQDB АТКБ «Приватбанк» від 19.09.2025. З приводу посилань добровільної сплати аліментів з жовтня 2021 року, слід зазначити, що фактично шлюбні відносини між позивачем та відповідачем припинились у грудні 2021 року, тому вказані кошти за цей період були перераховані, як дружині на сімейні потреби. У зв'язку з повномасштабним вторгненням, позивач разом донькою були вимушені виїхати закордон до Латвії, де проживали 2 роки. Закордоном позивач працювала прибиральницею, що підтверджується довідка з місця роботи та орендувала квартиру. За час проживання закордоном, позивач повністю утримувала дитину та забезпечувала її усім необхідним. Після повернення з закордонну, позивач не мала постійного місця роботи, а тому вона стала на облік в Барському управлінні Жмеринської філії Вінницького обласного центру зайнятості, що підтверджується довідкою. З відзиву вбачається, що сторона відповідача посилається на безпідставність звернення до суду із позовною заявою про стягнення аліментів, оскільки відповідач добровільно сплачує аліменти. Однак, у позовній заяві вказано, що відповідач сплачує аліменти, але не регулярно. Крім того, право на звернення до суду із позовом про стягнення аліментів належить позивачці, так як донька проживає разом із нею. Підставою для звернення до суду також, стало визначення правового механізму сплати аліментів з метою не допущення психологічного тиску з боку відповідача на позивачку, яке постійно відбувається через неприязні стосунки між сторонами. Тому, позивачка звернулась до суду з метою отримання щомісячної виплати на утримання доньки, яка не буде залежати від стосунків між колишнім подружжям. Крім, того звертає увагу суду, що відповідач не завжди вірно вираховує аліменти з урахуванням своїх отриманих доходів. До суду відповідачем надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків щодо отриманих доходів лише за 2025 рік, за 2022-2024 роки не надає. Тобто, позивачці не відомо про щомісячні доходи відповідача, а тому позивач вважає, що аліменти повинні стягуватись виконавчою службою на підставі рішення суду. Внаслідок чого, виконавчою службою буде здійснено контроль за вірним відрахуванням виплат по сплаті аліментів. З урахуванням вказаного, позивач не має наміру стягнення аліментів у більшому розмір, аніж той, що передбачений СК України, а саме у розмірі 1/4 частини з заробітку (доходу) відповідача.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач подав відзив, у якому позов не визнає, вважає позовні вимоги безпідставними, такими що не підлягають до задоволення судом, враховуючи наступне. Так, 01.09.2018 між сторонами було укладено шлюб, який 11.05.2022 розірвано на підставі рішення Барського районного суду Вінницької області. Під час перебування в зареєстрованому шлюбі у сторін народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В позовній заяві зазначено, що після розірвання 11.05.2022 шлюбу між сторонами, дитина ОСОБА_5 залишилась проживати разом із матір'ю, - позивачкою по справі, що не заперечується відповідачем. Як на підставу своїх вимог, в позовній заяві позивачка посилається на те, що на даний час вона офіційно не працевлаштована, перебуває на обліку у Центрі зайнятості. У зв'язку із цим позивачка не має постійного заробітку, джерел доходу, крім соціальних виплат, і цих коштів в теперішній час позивачці недостатньо для нормального існування та утримання дитини. Однак, на підтвердження зазначених обставин позивачкою разом із позовною заявою не подано жодних доказів, що не відповідає вимогам ч.1, 6 ст. 81, ч.2 ст.83, ч.5 ст.177 ЦПК України. Також позивачка зазначає, що відповідач добровільно надає матеріальну допомогу на утримання доньки, однак вказану допомогу він надає не щомісячно, тому, усі витрати на дитину позивачка несе самостійно. Однак, в порушення вимог ч.1, 6 ст. 81, ч.2 ст.83, ч.5 ст.177 ЦПК України, жодних доказів на підтвердження зазначених обставин позивачкою разом із позовною заявою не подано. Крім того, зазначені твердження позовної заяви не відповідають фактичним обставинам справи, враховуючи наступне. Позивачка та відповідач припинили спільне проживання однією сім'єю у 2021 році. Дитина сторін, ОСОБА_5 , залишилась проживати разом із матір'ю. Як під час спільного проживання ОСОБА_3 разом із дитиною ОСОБА_4 , так і за час їх окремого проживання, відповідач належним чином виконує свої батьківські обов'язки. Відповідач приділяє увагу вихованню дитини, піклується про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створює належні умови для розвитку її здібностей, бере участь в утриманні дитини та забезпеченні рівня життя, необхідного для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Дитина, ОСОБА_4 , регулярно проводить час разом із батьком ОСОБА_3 , близько одного тижня щомісяця, проживає за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_2 . В літній період дитина проживає разом із батьком переважно впродовж одного місяця. За місцем фактичного проживання батька, дитині створено всі необхідні умови, дитина має окрему кімнату. ОСОБА_3 матеріально забезпечує дитину ОСОБА_4 , та починаючи з жовтня 2021 року щомісяця сплачує аліменти на її утримання на користь позивачки ОСОБА_1 в добровільному порядку. Загалом за період з жовтня 2021 року по серпень 2025 року відповідачем на користь позивачки, на утримання дитини ОСОБА_4 сплачено 436529,43 грн. Вказане підтверджується Інформацією про окремі операції №AMBLEVFFI9KIMGOA АТКБ «Приватбанк» від 19.09.2025 та Інформацією про окремі операції №1R0P6HAT8Q9FKQDB АТКБ «Приватбанк» від 19.09.2025. У липні 2024 року та лютому 2025 року аліменти на утримання ОСОБА_4 на користь позивачки не сплачувались відповідачем, оскільки дитина впродовж липня 2024 року та лютого 2025 року проживала разом із батьком та перебувала на його утриманні.
Згідно відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 22.10.2025, відповідачу з січня по серпень 2025 року було нараховано 327454,78 грн, з яких перераховано 59865,29 грн податків та 16629,28 грн військового збору. Таким чином, відповідачем з січня по серпень 2025 року отримано дохід у розмірі 250960,21 грн (327454,78 - 59865,29 - 16629,28= 250960,21). З урахуванням того, що у лютому 2025 року дитина ОСОБА_4 проживала з батьком та знаходилася на його повному утриманні, розмір доходу відповідача, за період проживання дитини ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_1 за період січень-серпень 2025 року, становить 221717,48 грн. (250960,21 - 36340,96-1636,61 нарахованих у лютому 2025 року = 221717,48 грн.)
Згідно Інформацією про окремі операції №AMBLEVFFI9KIMGOA АТКБ «Приватбанк» від 19.09.2025 та Інформацією про окремі операції №1R0P6HAT8Q9FKQDB АТКБ «Приватбанк» від 19.09.2025, з січня до серпня 2025 року відповідачем загалом сплачено на користь позивачки 55275,39 грн аліментів.
Враховуючи викладене, у 2025 році відповідач щомісяця сплачує ОСОБА_1 кошти на утримання дитини ОСОБА_4 , в розмірі 24,93% свого заробітку (55275,39 / 221717,48 * 100).
Отже, скільки відповідач ОСОБА_3 регулярно сплачує аліменти на користь позивачки на утримання дитини ОСОБА_4 в розмірі близько 1/4 свого заробітку, право дитини на утримання не порушено, відповідно позов про стягнення з відповідача аліментів у примусовому порядку є безпідставним.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ, ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ.
07.10.2025 ухвалою судді відкрито провадження у даній справі. Визначено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами 06.11.2025.
24.10.2025 відповідач подав відзив на позов.
05.11.2025 позивач подав відповідь на відзив.
06.11.2025 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи для подання заперечень на відповідь на відзив.
Згідно з ст. 278 ЦПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі. Треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів із дня його отримання.
Таким чином, законом не передбачено у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, надання суду письмових заперечень на відповідь на відзив. Отже, підстави для задоволення клопотання представника відповідача для відкладення розгляду справи відсутні. Тому суд відмовляє у задоволенні цього клопотання.
У визначений судом строк сторони клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не заявляли, заперечень проти розгляду справи в спрощеному порядку до суду не надходило.
З огляду на вищезазначене суд на підставі частини 5 статті 279 ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до положень частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
01.09.2018 між сторонами було укладено шлюб, зареєстрований Барським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Вінницькій області, який 11.05.2022 розірвано на підставі рішення Барського районного суду Вінницької області, що підтверджується копією рішення суду (а.с.12-13).
Під час перебування у зареєстрованому шлюбі у сторін народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.11).
Дочка сторін ОСОБА_4 проживає із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади та актом №84 обстеження фактичного проживання(а.с.14, 15, 16).
31.07.2025 Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області позивачу було відмовлено у видачі судового наказу про стягнення аліментів через те, що відповідач немає зареєстрованого місця проживання (а.с.17).
ОСОБА_3 сплачує аліменти на дитину ОСОБА_4 , та починаючи з жовтня 2021 року щомісяця сплачує аліменти на її утримання на користь позивачки ОСОБА_1 в добровільному порядку. Загалом за період з жовтня 2021 року по серпень 2025 року відповідачем на користь позивачки, на утримання дитини ОСОБА_4 сплачено 436529,43 грн. Вказане підтверджується Інформацією про окремі операції №AMBLEVFFI9KIMGOA АТКБ «Приватбанк» від 19.09.2025 та Інформацією про окремі операції №1R0P6HAT8Q9FKQDB АТКБ «Приватбанк» від 19.09.2025. Згідно Інформацією про окремі операції №AMBLEVFFI9KIMGOA АТКБ «Приватбанк» від 19.09.2025 та Інформацією про окремі операції №1R0P6HAT8Q9FKQDB АТКБ «Приватбанк» від 19.09.2025, з січня до серпня 2025 року відповідачем загалом сплачено на користь позивачки 55275,39 грн аліментів (а.с.53-55).
Згідно відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 22.10.2025, відповідачу з січня по серпень 2025 року було нараховано 327454,78 грн, з яких перераховано 59865,29 грн податків та 16629,28 грн військового збору (а.с.56-57).
Позивач перебуває на обліку в Барському управлінні Жмеринської філії Вінницького обласного центу зайнятості як безробітна з 09.07.2025 (а.с.64).
З 07.02.2023 до 07.02.2024 відповідач працювала за кордоном (а.с.65-66).
Вказані докази суд приймає до уваги, так як вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані в порядку встановленому законом.
МОТИВИ СУДУ. НОРМИ ПРАВА ЗАСТОСОВАНІ СУДОМ.
Частиною 1 ст. 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 181 цього Кодексу, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
За загальним правилом, визначеним ч.5 ст.183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Відповідно до частини 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Суд звертає увагу, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також зобов'язані забезпечити необхідні умови життя, навчання та виховання дитини, готувати її до самостійного життя, на що, в тому числі, необхідні й фінансові витрати. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, відповідно до частини 1 статті 155 СК України.
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, сьомою, восьмою, дев'ятою, десятою ст. 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю між їх учасниками. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Частинами 1 та 2 статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої ст. 18, частини першої ст. 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають із вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до статей 12,13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21) Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Суд оцінивши наявні у справі докази, встановив, що донька сторін ОСОБА_4 , після розірвання шлюбу між сторонами, залилась проживати з позивачем - матір'ю ОСОБА_1 , що визначиться відповідачем. Мати утримує дитину, в утриманні дитини приймає також участь відповідач - батько ОСОБА_3 , сплачує аліменти на дитину добровільно, починаючи з 2021 року, що не заперечується позивачем. Однак, аліменти сплачувалися не регулярно, з пояснень сторін - це коли позивач була за кордоном з дитиною та коли дитина проживала з батьком. Наразі існує спір між сторонами щодо розміру та порядку сплати аліментів, що випливає з підстав поданого позову та потребує судового врегулювання, що є необхідними в інтересах дитини.
Оскільки суд, під час вирішення даної категорії справи, має діяти виключно в якнайкращих інтересах дитини, суд вважає, що позов підлягає заколенню, оскільки сторони перебувають у поганих стосунках, а матеріальне забезпечення дитини не може залежати від стосунків колишнього подружжя та їх настрою. Таке рішення суду гарантує дитині щомісячне отримання нею належного матеріального забезпечення від обох з батьків в незалежності від їх волі.
Розподіл судових витрат між сторонами.
З урахуванням задоволення позову відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути в дохід держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 3-13, 141, 76-83, 89, 259, 263-265, 430 ЦПК України, Суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 15.09.2025 до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць (з 15.09.2025 до 15.10.2025) допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 273 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Сторони у справі: позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
Відповідач - ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ