65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"06" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3029/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/3029/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАФТ» (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів 81, оф 522; ЄДРПОУ 31760612)
До відповідача: Обслуговуючого кооперативу “АРТ ВІЛЛЬ» (65000, Одеська обл., Одеський р-н, селище міського типу Авангард(з), вул.Спрейса Василя, будинок 1, приміщення В01; ЄДРПОУ 39803569
Про стягнення 290084,53 грн.
Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю “КРАФТ» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу “АРТ ВІЛЛЬ» про стягнення суми боргу за товар огородження сходових маршів 2-го дому та його монтаж, згідно акту надання послуг № КП18-07-04 від 18.07.23 - 78980,49 грн., суми пені - 47820,33 грн., суми інфляційних втрат - 16204,10 грн., суми нарахованих 3% річних - 4 738,83 грн.; суми боргу за товар огородження сходових маршів 3-го дому та його монтаж, згідно акту надання послуг №КП18-07-05 від 18.07.23 - 76092,18 грн., суми пені - 46071,55грн., суми інфляційних втрат - 15611,52 грн., суми нарахованих 3% річних - 4565,53грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.08.2025р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАФТ» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3029/25. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
19.08.2025р. до суду відповідачем надано відзив.
20.08.2025р. до суду позивачем надано відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
Позивачем було зазначено суду, що 15.07.2019р. між сторонами було укладено Договір поставки №2019/07/15-001, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві металопродукцію, а покупець -зобов'язується прийняти та оплатити товар.
Згідно п. 1.2. Договору, найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), а також строки та умови поставки, відповідно до ІНКОТЕРМС 2010, визначаються Специфікаціями або у рахунках постачальника.
Відповідно до п. 1.6. Договору, сторони дійшли згоди, що постачальник за усною або письмовою заявкою покупця надає послуги які оплачуються в рамках даного договору.
Згідно п. 2.3. Договору, покупець здійснює оплату протягом 10 банківських днів з дня отримання товару від постачальника.
Сторони дійшли згоди, що постачальник поставляє покупцю металоконструкцію (огородження сходових маршів) та здійснює її монтаж.
За поясненнями позивача, 16.02.2021р. покупець отримав рахунки № OD-015207 та №OD-015208 на суми 66816,00 грн та 73 216,00 грн відповідно.
Під час виконання обов'язку за договором, відбулися незначні зміни у вартості матеріалів та їх кількості, що призвело до збільшення вартості товару, що було узгоджено сторонами.
Як вказує позивач, 18.07.2023р. постачальник передав товар та здійснив його монтаж, а покупець прийняв товар та роботу, а саме огородження сходових маршів 3-го дому, на загальну суму 76092,18 грн., про що свідчить підписаний сторонами акт надання послуг № КП 18-07-05.
За поясненнями позивача, 18.07.2023р. постачальник передав товар та здійснив його монтаж, а покупець прийняв товар та роботу, а саме огородження сходових маршів 2-го дому, на загальну суму 78980,49 грн., про що свідчить підписаний сторонами акт надання послуг № КП18-07-04.
Позивач вважає, що дані акти свідчить про те, що сторони домовилися щодо обсягу поставки металоконструкцій, їх найменування та виконання робіт по монтажу, їх вартість та кількість. Як зазначало вище, замовник повинен здійснити оплату протягом 10 банківських днів з дня отримання товару, тобто до 01.08.2023р. включно та заборгованість розпочинається з наступного дня, а саме з 02.08.2023р.
Згідно п. 6.3. Договору, за прострочення строків оплати Товару, встановлених в Договорі, Покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за поставлений Товар, за кожний день прострочки, за весь період прострочення.
Позовні вимоги направлено на стягнення з відповідача суми боргу за товар огородження сходових маршів 2-го дому та його монтаж, згідно акту надання послуг №КП18-07-04 від 18.07.23 - 78980,49 грн., суми пені - 47820,33 грн., суму інфляційних втрат - 16204,10 грн., суми нарахованих 3% річних - 4738,83 грн., а також суму боргу за товар огородження сходових маршів 3-го дому та його монтаж, згідно акту надання послуг №КП18-07-05 від 18.07.23 - 76092,18 грн., суми пені - 46071,55 грн., суми інфляційних втрат - 15611,52 грн., суми нарахованих 3% річних - 4565,53 грн.
Надаючи відзив, відповідачем було зазначено суду, що якщо порушення зобов'язань сталося через обставини непереборної сили підстави нарахування пені чи штрафних санкцій та застосування будь-яких інших заходів відповідальності відсутні. Виключними видами некомерційної господарської діяльності відповідача є об'єднання коштів та інших ресурсів фізичних осіб, учасників кооперативу, для сприяння у задоволенні їх потреб, у тому числі у придбанні ними об'єктів нерухомості з метою забезпечення їх соціально-побутових потреб та в подальшому здійснення комплексного обслуговування цих об'єктів, виконання інших дій, спрямованих на виконання статутних цілей Кооперативу.
За поясненнями відповідача, стягнення з Кооперативу суми пені, інфляційних втрат та 3% річних матиме наслідком покладення на нього, як відповідача по справі, невиправданого тягаря, оскільки порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором є безпосереднім наслідком неможливості відповідача виконувати власні зобов'язання у зв'язку із наявними об'єктивними обставинами.
Відповідно до поданого позову відповідач просив суд задовольнити позов в частині стягнення заборгованості у розмірі 155072,67 грн., в іншій частині позову відмовити.
Також, відповідачем було зазначено суду, що відповідачу надано право посилатись на частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України, та ним було зазначено суду, що він зіштохнувся з обставинами непереборної сили, через які в значній мірі були ускладнені можливості повного виконання свого зобов'язання та той факт, що стягнення додаткових коштів у вигляді пені, інфляційних втрат та 3% річних порушує права та інтереси асоційованих членів кооперативу, які жодним чином не порушували прав позивача.
Надаючи відповідь на відзив, позивачем було зазначено суду, в матеріалах справи відсутні докази, які засвідчує настання форс мажорних обставин саме для відповідача у справі. Обслуговуючий кооператив «АРТ ВІЛЛЬ» є юридичною особою, який має всі права та обов'язки, передбачені законодавством, і несе відповідальність за невиконання зобов'язань, зокрема, щодо прострочення оплати за отримані товари/послуги.
Виходячи з вищенаведеного, позивач вважає, що стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат з відповідача в повному обсязі, є справедливим та співрозмірним заходом, виходячи зі тривалості порушення відповідача.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як з'ясовано судом, 15.07.2019р. між сторонами було укладено Договір поставки №2019/07/15-001, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві металопродукцію, а покупець -зобов'язується прийняти та оплатити товар.
Як встановлено судом, 18.07.2023р. постачальник передав товар та здійснив його монтаж, а покупець прийняв товар та роботу, а саме огородження сходових маршів 3-го дому, на загальну суму 76092,18 грн., про що свідчить підписаний сторонами акт надання послуг № КП 18-07-05 та 18.07.2023р. постачальник передав товар та здійснив його монтаж, а покупець прийняв товар та роботу, а саме огородження сходових маршів 2-го дому, на загальну суму 78980,49 грн., про що свідчить підписаний сторонами акт надання послуг № КП18-07-04.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, та визнано відповідачем, відповідно до поданого ним відзиву на позовну заяву вх. № ГСОО 25826/25, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 155072,67 грн. підлягають задоволенню судом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем було здійснено згідно акту надання послуг №КП18-07-04 від 18.07.2023 нараховано суму інфляційних втрат - 16204,10 грн. та 3% річних - 4738,83 грн., а також згідно акту надання послуг № КП18-07-05 від 18.07.2023 суму інфляційних втрат - 15611,52грн. та 3% річних - 4565,53 грн.
Суд, переривши розрахунок 3% річних позивача, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.
Поряд з цим, при здійснені нарахування інфляційних втрат позивачем допущено арифметичні помилки та розмір інфляційних втрат становить - 15428,11 грн. та 16013,73грн. відповідно.
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 6,3. Договору, позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 47820,33грн. 46071,55 грн.
Суд, переривши розрахунок пені позивача, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.
Стосовно доводів відповідача, що були визначені ним у поданому до суду відзиві, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (див. пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Водночас у постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду сертифікату торгово-промислової палати про виникнення форс-мажорних обставин, який би стосувався конкретного укладеного між сторонами у цій справі та будь-яких інших доказів настання форс-мажорних обставин матеріали справи не містять.
Стосовно посилань відповідача на наявність підстав для зменшення розміру пені суд зазначає наступне.
За приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Враховуючи встановлені судом обставини за час розгляду справи, доводи відповідача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, оскільки, відповідачем жодними доказами не доведено суду неможливість виконання рішення суду, не надано жодних доказів на підтвердження скрутного фінансового становища, або докази, які б засвідчували певні обставини, що перешкоджають відповідачу виконати сплату штрафних санкцій позивачу.
Поряд з цим, суд зазначає щодо відсутності підстав для зменшення 3% річних, оскільки ставка процентів річних передбачена законом (ч.2 ст.625 ЦК України) та не є завищеною, а інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7.09.22 у справі №910/9911/21.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, а також враховуючи визнання позову відповідачем в частині основного боргу, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для
часткового задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача боргу 155072,67 грн., пені - 93891,88 грн., інфляційних втрат - 31441,84 грн. та 3% річних - 9304,36 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог становлять - 3476,52 грн.
Приймаючи до уваги визнання позову відповідачем основного боргу, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2546,09 грн.
Суд роз'яснює позивачу, що судовий збір у розмірі 930,43 грн. буде повернуто судом після подання до суду відповідного клопотання.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, що були заявлені позивачем у розмірі 5000,00 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За положеннями ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Крім того, п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).
Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Матеріали справи містять Договір №4 від 01.05.2025р. про надання правничої допомоги, Акт надання послуг №К-13 від 01.08.2025р. на суму 5000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Приймаючи до уваги, що витрати на професійну правничу допомогу, що заявлені відповідачем, становлять суму 5000,00 грн. та враховуючи часткове задоволення позову, сума витрат становить 4993,56 грн.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 191, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАФТ» - задовольнити частково.
2.Стягнути з Обслуговуючого кооперативу “АРТ ВІЛЛЬ» (65000, Одеська обл., Одеський р-н, селище міського типу Авангард(з), вул.Спрейса Василя, будинок 1, приміщення В01; ЄДРПОУ 39803569) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАФТ» (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів 81, оф 522; ЄДРПОУ 31760612) борг у розмірі 155072 (сто п'ятдесят п'ять тисяч сімдесят дві) грн. 67 коп., пеню у розмірі 93891 (дев'яносто три тисячі вісімсот дев'яносто одну) грн. 88 коп., інфляційні втрати у розмірі 31441 (тридцять одна тисяча чотириста сорок чотири) грн. 84 коп., 3% річних у розмірі 9304 (дев'ять тисяч триста чотири) грн. 36 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2546 (дві тисячі п'ятсот сорок шість) грн. 09 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4993 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто три) грн. 56 коп.
3.В іншій частині позову - відмовити.
Повне рішення складено 06 листопада 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко