65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"27" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2135/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.
за участі секретаря судового засідання Дробиш К.А.,
дослідивши матеріали справи
за позовом: заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (65062, м. Одеса, вул. Артура Савельєва, 6) в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “АКБ» (90400, Закарпатська обл., м. Хуст(з), вул. Суворова, буд. 31)
про стягнення 336 943, 45 грн
у відкритому судовому засіданні за участі
представників сторін:
від Приморської окружної прокуратури міста Одеси: Місюрко Г.А.;
від позивача в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради: Бондар А.Г.;
від відповідача: не з'явився.
1. Короткий зміст позовних вимог.
29.05.2025 заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі - ДКВ ОМР, позивач) звернувся із позовною заявою (вх. № 2183/25 від 30.05.2025), в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “АКБ» (далі - ТОВ фірма “АКБ», відповідач) заборгованість по орендній платі з урахуванням індексації в розмірі 42 601, 96 грн, 3% річних в розмірі 35 824, 39 грн, неустойки за прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди за договором оренди № 19/56 від 11.09.2002 в розмірі 258 517, 10 грн на користь територіальної громади міста Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; стягнути на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.07.2025 закрито підготовче провадження у справі № 916/2135/25 за позовом керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі ДКВ ОМР до відповідача ТОВ фірма “АКБ» про стягнення 336 943, 45 грн; призначено справу до судового розгляду по суті на 27.08.2025 о 15:30.
Ухвалами Господарського суду Одеської області від 27.08.2025, 22.09.2025, 13.10.2025 відкладався розгляд справи.
У судовому засіданні 27.10.2025 після судових дебатів суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, у зв'язку з чим оголосив перерву на п'ять хвилин.
27.10.2025 після перерви судом оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
3. Позиція учасників справи.
Доводи заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог договору № 19/56 оренди нежитлового приміщення від 11.09.2002; невчасним виконанням рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі № 916/627/23 щодо виселення з об'єкта оренди.
Вказує, що ТОВ фірма “АКБ» використовувало комунальне майно без внесення до місцевого бюджету орендної плати, сплати неустойки за прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди в період з 01.02.2023 по 05.12.2024.
Правову позицію обґрунтовує приписами ст. ст. 509, 525, 526, 549, 610, 611, 612, 614, 626, 654, 759, 763, 785 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193, ч. ч. 1, 2 ст. 283 ГК України ч. ч. 1, 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
В обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави вказав, що заборгованість за договором № 19/56 оренди нежитлового приміщення від 11.09.2002 виникла у відповідача з лютого 2023 року, про що було відомо уповноваженому органу, однак заходів судового захисту інтересів територіальної громади міста Одеси Департаментом не вжито. У відповідь на лист № 52-2757ВИХ-25 від 24.02.2025 Приморської окружної прокуратури м. Одеси ДКВ ОМР листом № 01-19/448 від 03.03.2025 надав запитувану інформацію та повідомив, що не звертався до суду з вимогами про стягнення заборгованості. В подальшому у відповідь на лист № 52-5416ВИХ-25 від 14.04.2025 Приморської окружної прокуратури м. Одеси ДКВ ОМР листом № 01-19/897 від 02.05.2025 повідомив, що позов, ураховуючи відсутність можливості сплати судового збору, ані Департаментом, ані Одеською міською радою не подавався, у зв'язку з чим висловлено прохання розглянути можливість звернення прокурором до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Зазначає, що ДКВ ОМР був обізнаний про необхідність захисту інтересів держави та мав відповідні повноваження для їх захисту, однак таких заходів не вжив, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі вказаного органу.
Доводи позивача - ДКВ ОМР.
У письмових поясненнях, сформованих в системі «Електронний суд» 19.06.2025 (вх. № 19512/25 від 19.06.2025), ДКВ ОМР просив позовні вимоги заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси задовольнити у повному обсязі.
Відповідач систематично не сплачує орендну плату протягом 27 місяців поспіль, що є порушенням істотних умов договору, визначених в п.п. 2.2., 2.4. договору оренди (щодо сплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі); порушує вимоги ст. 762 ЦК України, ч. ч. 1, 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яким визначено обов'язок орендаря по сплаті орендної плати. Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі № 916/627/23, яке набрало законної сили 30.06.2023, задоволено позов ДКВ ОМР до ТОВ фірми “АКБ» про розірвання договору оренди від 11.09.2002 № 19/56, виселення орендаря з нежитлового підвального приміщення, площею 162,5 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Романа Кармена, 13 та стягнуто заборгованість з орендної плати в сумі 161 575, 69 грн, пеню в сумі 13 053, 31 грн та витрати позивача на сплату судового збору.
Згідно з актом державного виконавця від 05.12.2024 відповідач виселився з об'єкта оренди самостійно. Відповідно до постанови про залучення працівників органів внутрішніх справ від 29.11.2024 для забезпечення громадського порядку під час проведення виконавчих дій та фізичного захисту державних виконавців було залучено працівників відділу поліції № 1 Головного управління Національно поліції № 2 Одеського районного управління національної поліції в Одеській області.
При цьому, в судовому засіданні представник позивача повідомила, що акти приймання-передачі з відповідачем в порушення умов договору оренди не підписувалися, ключі від орендованого приміщення відповідачем не передавалися, у зв'язку з чим довелося зрізати замки, а тому з останнього підлягає стягненню неустойка за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 30.06.2023 по 05.12.2024 складає 258 517, 10 грн.
Правову позицію обґрунтовує приписами ст. ст. 509, 525, 526, 549, 610, 611, 612, 614, 626, 654, 759, 763, 785 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193, ч. ч. 1, 2 ст. 283 ГК України ч. ч. 1, 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідач - ТОВ фірма “АКБ».
Ураховуючи відсутність у відповідача електронного кабінету, ухвали суду від 04.06.2025, 07.07.2025, 23.07.2025, 27.08.2025, 22.09.2025, 13.10.2025 були надіслані йому на його адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернуті засобами поштового зв'язку із вказівкою такого повернення “адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать відповідні рекомендовані повідомлення.
Порядок направлення та вручення судових рішень визначений у ст. 242 ГПК України.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі в порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня (ч. 5 ст. 242 ГПК).
У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11 ст. 242 ГПК).
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (ч. 6 ст. 242 ГПК).
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто на адресу вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
При цьому, сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Неотримання вищенаведених ухвал у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками дій (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22, від 01.03.2023 № 910/18543/21, від 30.03.2023 у справі № 910/2654/22, від 06.06.2023 у справі № 922/3604/21, від 09.11.2023 у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21).
Відповідач зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.
З огляду на зазначене, надсилання судової кореспонденції на юридичну адресу відповідача та її неотримання з відповідної причини вважається належним підтвердженням виконання судом вимог процесуального законодавства щодо повідомлення учасника справи про розгляд спору.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 904/4076/23.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, в даному випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20 тощо).
Також, суд повідомляв про розгляд справи № 916/2135/25 шляхом розміщення публікацій на сайті “Судова влада України», що підтверджується наявними в матеріалах справи роздруківками.
Отже, судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, про можливість вчинення відповідних процесуальних дій, зокрема надано можливість викласти свої заперечення проти задоволення позовних вимог.
Відповідач в жодне судове засідання не з'явився, про поважність причин неявки суд жодного разу не повідомив; відзиву на позовну заяву не надав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про належне повідомлення учасника судового процесу (відповідача) про розгляд справи № 916/2135/25.
Оскільки відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, суд у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до Положення про ДКВ ОМР, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 № 137-VIII, позивач є виконавчим органом Одеської міської ради, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та цим Положенням. Департамент підзвітний та підконтрольний Одеській міській раді, підпорядкований міському голові та Виконавчому комітету Одеської міської ради. Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 425789674 від 07.05.2025 нежилі приміщення за адресою м. Одеса, вул. Кармена Романа, буд. 13 належать територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва про право власності ЯЯЯ № 588640 від 08.12.2006.
11.09.2002 додатковим погодженням № 1 до договору оренди нежитлового приміщення № 414 від 25.06.1997 у зв'язку з затвердженням (розпорядження міського голови № 770-01р від 20.07.2001) нової редакції договору оренди нежитлового приміщення комунальної власності, сторони домовилися переукласти договір оренди № 414 від 25.09.1997 у новій редакції з 11.09.2002, присвоївши новому договору № 19/56.
Між Представництвом по управлінню комунальною власністю міськради як орендодавцем та ТОВ фірма “АКБ» як орендарем 11.09.2002 було укладено договір № 19/56 оренди нежитлового приміщення (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Р. Кармена, 13, підвал, загальною площею 330,0 кв.м, дод. погодження № 1 від 11.09.2002 до дог. оренди № 414 від 25.06.1997, під офіс.
У відповідності до п. 1.2. договору строк дії договору оренди з 11.09.2002 по 30.06.2007.
Згідно з п. 2.1. договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та рішення сесії Одеської міської ради від 31.10.2000 № 1665-XXIII «Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси».
За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 339,15 грн без урахування ПДВ та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України (п. 2.2. договору).
Пунктом 2.4. договору передбачено, що орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
За положеннями п. 3.4. договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду приміщення згідно з п. 1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.
У відповідності до п. 4.10. договору у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщення.
Згідно з п. п. 5.1., 5.2. договору за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки у відповідності з чинним законодавством. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору. За несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.
Договір підписано орендодавцем, орендарем та скріплено їх печатками.
10.01.2003 додатковим погодженням № 1 за взаємною згодою сторін внесено зміни у частині зменшення площі з “330,0 кв.м» на “322,0» на підставі технічного паспорту ОМБТІ та РОН від 10.01.2003 та розраховано нову ставку орендної плати.
15.10.2003 додатковим погодженням сторонами за взаємною згодою на підставі Методики розрахунку, граничних розмірів орендної плати за оренду майна, що знаходиться у комунальної власності територіальної громади м. Одеси, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 26.03.2003 № 1054-XXIV внесено зміни до розрахунку орендної плати та розраховано нову ставку орендної плати.
05.08.2007 додатковим погодженням сторонами за взаємною згодою продовжено термін дії договору оренди до 04.02.2008.
26.12.2008 додатковим погодженням сторонами за взаємною згодою на підставі технічного паспорту КП “ОМБТІ та РОН» від 12.01.2007 внесено зміни у частині зменшення орендованої площі з “ 322,0 кв.м» на “ 307,0 кв.м» та розраховано нову ставку орендної плати.
01.12.2009 додатковим погодженням сторонами за взаємною згодою продовжено термін дії договору оренди до 01.06.2010.
25.06.2010 додатковим погодженням сторонами за взаємною згодою продовжено термін дії договору оренди до 25.12.2010.
13.12.2010 додатковим погодженням сторонами за взаємною згодою продовжено термін дії договору оренди до 13.06.2011.
17.05.2011 додатковим погодженням сторонами за взаємною згодою на підставі рішення Одеської міської ради від 28.02.2011 № 384-VI “Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради» змінено назву Орендодавця на “Департамент комунальної власності Одеської міської ради» та продовжено термін дії договору оренди до 17.11.2011.
13.09.2011 додатковим погодженням сторонами за взаємною згодою на підставі звернення Орендаря зменшено площу оренди з “ 307,0 кв.м» на “ 170,13 кв.м», продовжено термін дії договору оренди до 13.08.2014, змінено профіль використання приміщення на “Офіс та виставка непродовольчих товарів без здійснення торгівлі» та внесено зміни у розрахунок орендної плати.
19.12.2014 додатковим договором № 10 до договору оренди нежитлового приміщення від 11.09.2002 № 19/56 сторонами за взаємною згодою змінено площу об'єкта оренди на “162,5 кв.м», продовжено термін дії договору оренди до 13.07.2017 та розраховано нову ставку орендної плати.
24.10.2016 додатковим договором № 11 до договору оренди нежитлового приміщення від 11.09.2002 № 19/56 сторонами за взаємною згодою змінено профіль використання об'єкта оренди на “Розміщення пункту з надання побутових послуг населенню» та розраховано нову ставку орендної плати.
25.09.2017 додатковим договором № 12 до договору оренди нежитлового приміщення від 11.09.2002 № 19/56 сторонами за взаємною згодою продовжено термін дії договору оренди до 25.08.2020 та розраховано нову ставку орендної плати, а саме, за орендоване приміщення орендар зобов'язався сплачувати з 25.09.2017 3338, 74 грн орендної плати (без урахування ПДВ та індексу інфляції).
Відповідач у листі за вх. № 01-14/5123 від 30.01.2020, адресованому директору ДКВ ОМР, просив продовжити договір оренди № 19/56 від 11.09.2002 на 2 роки 11 місяців.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі № 916/627/23 стягнуто з ТОВ фірма “АКБ» на користь ДКВ ОМР заборгованість з орендної плати в сумі 161 575,69 грн, пеню в сумі 13 053, 31 грн; розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 11.09.2002 № 19/56 укладений з ДКВ ОМР та ТОВ фірма “АКБ»; виселено ТОВ фірма “АКБ» з нежилого підвального приміщення, площею 162, 5 кв.м, яке розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Романа Кармена, 13, на користь ДКВ ОМР.
05.12.2024 у рамках виконавчого провадження ВП № 73768046 встановлено, що виходом за адресою м. Одеса, вул. Романа Кармена, 13 вимоги виконавчого документу виконані в повному обсязі, а саме: ТОВ фірма “АКБ» самостійно виселилась з нежитлового підвального приміщення площею 162, 5 кв. м., яка розташована за адресою м. Одеса, вул. Романа Кармена, 13, про що складено акт державного виконавця. Для забезпечення громадського порядку під час проведення виконавчих дій та фізичного захисту державних виконавців постановою про залучення працівників органів внутрішніх справ від 29.11.2024 залучено працівників відділу поліції № 1 Головного управління Національно поліції № 2 Одеського районного управління національної поліції в Одеській області.
В судовому засіданні представник позивача надала пояснення, що акти приймання-передачі з відповідачем в порушення умов договору оренди не підписувалися, ключі від орендованого приміщення відповідачем не передавалися, у зв'язку з чим довелося зрізати замки в нежитловому приміщенні задля виконання рішення суду.
5. Позиція суду.
Щодо повноважень прокурора на звернення до суду.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення її інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Виходячи зі змісту наведеної норми, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
За частинами 4, 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи така відповідь взагалі не отримана, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини 4 статті 23 Закону “Про прокуратуру»).
У даній справі прокурором поданий позов в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у зв'язку з тим, що останній відповідних заходів не вжив, не зважаючи на обізнаність про необхідність захисту інтересів держави та на наявність відповідних повноважень для їх захисту.
Листом № 52-2757ВИХ-25 від 24.02.2025 Приморська окружна прокуратура міста Одеси звернулась до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якому зазначила, що за договором оренди комунального майна, розташованого на території Приморського району міста Одеси, а саме за адресою: вул. Романа Кармена, 13, за орендарем ТОВ фірма «АКБ», наявна заборгованість зі сплати орендної плати; існування заборгованості з орендної плати за користування комунальним майном понад три місяці може свідчити про систематичне порушення суттєвих умов договору оренди та наявність підстав для його розірвання й стягнення заборгованості на підставі ст. ст. 625, 629, 651 ЦК України. Також, Приморська окружна прокуратура міста Одеси просила надати відповідну інформацію.
Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом № 01-19/448 від 03.03.2025 надав інформацію та повідомив, що не звертався до суду з вимогами про стягнення заборгованості із ТОВ фірма «АКБ», що обумовлено відсутністю фінансової можливості сплати судового збору, у зв'язку з численними зверненнями Департаменту до суду з метою захисту майнових прав за договірними правовідносинами.
Листом № 52-5416ВИХ-25 від 14.04.2025 Приморська окружна прокуратура міста Одеси звернулась до Одеської міської ради, в якому просила надати інформацію чи вживалися та чи будуть вживатися нею заходи позовного характеру стосовно звернення до суду щодо стягнення заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, неустойки за договором № 19/56 від 11.09.2002 оренди нежитлового приміщення.
Департамент комунальної власності Одеської міської ради у листі № 01-19/897 від 02.05.2025 зазначив, що у зв'язку з відсутністю можливості спати судового збору ним не подався позов про визнання недійсним або розірвання договору оренди; повторно просив розглянути можливість звернення до суду в його інтересах щодо стягнення з ТОВ фірма «АКБ» (вул. Романа Кармена, 13) неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди.
У порядку ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор попередньо, до звернення до суду, повідомив позивача про підготовку позову в його інтересах до ТОВ фірми “АКБ» про стягнення заборгованості по орендній платі з урахуванням індексу інфляції в розмірі 42 601, 96 грн, 3 % річних в розмірі 35 824, 39 грн, неустойки за прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди за договором оренди № 19/56 від 11.09.2002 в розмірі 258 517, 10 грн.
Таким чином, у прокурора, відповідно до вимог ст.131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», наявні підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ДКВ ОМР.
Щодо позовних вимог прокурора
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частина 1 ст. 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ст. 251 ЦК України).
В силу ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України “Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Орендоване майно є комунальним, а тому на такі правовідносини поширюється, серед іншого, також дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який регулює майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Ст. 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Наслідком припинення договору оренди майна є повернення орендарем майна з оренди. Вказані правила стосуються і правовідносин за договором суборенди (ч. 3 ст. 774 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Згідно з ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 в справі № 910/11131/19, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.07.2021 в справі № 904/577/20, 21.03.2023 у cправі № 922/1155/20 та інших.
Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.
Верховний Суд в постановах від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 19.10.2021 у справі № 922/4268/20 зазначав, що невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі), у разі припинення Договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності, як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Отже, користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, у зв'язку з чим орендна плата за користування майном за умовами договору, що припинився, не нараховується. У разі продовження користування орендарем орендованим приміщенням, у орендодавця виникає право нарахування за користування приміщенням неустойки у розмірі подвійної орендної плати.
Важливим при здійсненні оцінки правомірності заявленої вимоги про стягнення неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, є урахування обставин невиконання зобов'язання орендарем щодо повернення майна в контексті добросовісності поведінки останнього як контрагента за договором, її впливу на неповернення майна (аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).
У постановах від 10.04.2018 у справі № 910/9328/17 та від 28.08.2018 у справі № 913/155/17 Верховним Судом зазначено, що при розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. При цьому обставини, чи продовжує орендар, стосовно якого припинився договір оренди, фактично користуватись орендованим приміщенням, отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності у такому приміщенні, не виключають відповідальність, встановлену ч. 2 ст. 785 ЦК України. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановлене нормою ч. 2 ст. 785 ЦК України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, а не фактичним користуванням майном чи то перебуванням орендаря на цій території.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частинами 1 та 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом договір № 19/56 оренди нежитлового приміщення від 11.09.2002, укладений між ДКВ ОМР та ТОВ фірмою «АКБ» розірвано у судовому порядку рішенням Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 по справі № 916/627/23, яке набрало законної сили 30.06.2023.
Таким чином, даний договір є припиненим з 30.06.2023.
Отже, обов'язок відповідача повернути об'єкт оренди відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України виник із дати припинення дії договору з 30.06.2023.
ТОВ фірма «АКБ» не надало доказів негайного повернення орендованого приміщення орендодавцю, повернення ключів від нього, у зв'язку з чим суд доходить висновку, що фактичне повернення орендованого приміщення відбулося 05.12.2024, про що свідчить акт державного виконавця від 05.12.2024, постанова про залучення працівників органів внутрішніх справ від 29.11.2024 для забезпечення громадського порядку під час проведення виконавчих дій та фізичного захисту державних виконавців та пояснення представника позивача надані в судовому засіданні під час розгляду справи по суті, що акти приймання-передачі з відповідачем в порушення умов договору оренди не підписувалися, ключі від орендованого приміщення відповідачем не передавалися, у зв'язку з чим довелося зрізати замки в нежитловому приміщенні задля примусового виконання рішення суду.
Жодних доказів виконання зобов'язань або неможливості такого виконання за договором № 19/56 оренди нежитлового приміщення від 11.09.2002 щодо сплати орендної плати відповідач суду не надав, доказів врегулювання спору мирним шляхом не направив; заявлених до нього вимог не спростував, відзиву чи заперечень на позовну заяву не подав.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 35 824, 39 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми індексу інфляції в сумі 6777, 57 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично невірним, у зв'язку з чим зробив власний:
за період з 16/03/2023 до 30/04/2025, сума боргу 7146, 12 грн; (100,20 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (99,40 : 100) (98,60 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (100,50 : 100) (100,70 : 100) (100,40 : 100) (100,30 : 100) (100,50 : 100) (100,20 : 100) (100,60 : 100) (102,20 : 100) (100,00 : 100) (100,60 : 100) (101,50 : 100) (101,80 : 100) (101,90 : 100) (101,40 : 100) (101,20 : 100) (100,80 : 100) (101,50 : 100) (100,70 : 100) = 1.19085132; інфляційне збільшення: 7 146,12 x 1.19085132 - 7 146,12 = 1 363,85 грн;
за період з 16.04.2023 по 30.04.2025; сума боргу 7253, 32 грн; (100,50 : 100) (100,80 : 100) (99,40 : 100) (98,60 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (100,50 : 100) (100,70 : 100) (100,40 : 100) (100,30 : 100) (100,50 : 100) (100,20 : 100) (100,60 : 100) (102,20 : 100) (100,00 : 100) (100,60 : 100) (101,50 : 100) (101,80 : 100) (101,90 : 100) (101,40 : 100) (101,20 : 100) (100,80 : 100) (101,50 : 100) (100,70 : 100) = 1.18847438; інфляційне збільшення: 7 253,32 x 1.18847438 - 7 253,32 = 1 367,06 грн;
за період з 16.05.2023 по 30.04.2025; сума боргу 7267, 82 грн; (100,80 : 100) (99,40 : 100) (98,60 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (100,50 : 100) (100,70 : 100) (100,40 : 100) (100,30 : 100) (100,50 : 100) (100,20 : 100) (100,60 : 100) (102,20 : 100) (100,00 : 100) (100,60 : 100) (101,50 : 100) (101,80 : 100) (101,90 : 100) (101,40 : 100) (101,20 : 100) (100,80 : 100) (101,50 : 100) (100,70 : 100) = 1.18256157; інфляційне збільшення: 7 267,82 x 1.18256157 - 7 267,82 = 1 326,82 грн;
за період з 16.06.2023 по 30.04.2025; сума боргу 7060, 69 грн; (99,40 : 100) (98,60 : 100) (100,50 : 100) (100,80 : 100) (100,50 : 100) (100,70 : 100) (100,40 : 100) (100,30 : 100) (100,50 : 100) (100,20 : 100) (100,60 : 100) (102,20 : 100) (100,00 : 100) (100,60 : 100) (101,50 : 100) (101,80 : 100) (101,90 : 100) (101,40 : 100) (101,20 : 100) (100,80 : 100) (101,50 : 100) (100,70 : 100) = 1.17317616; інфляційне збільшення: 7 060,69 x 1.17317616 - 7 060,69 = 1 222,74 грн.
Відповідачем розрахунок індексу інфляції не оспорено.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню інфляційні втрати в розмірі 5280, 47 грн
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми трьох процентів річних в сумі 2195, 87 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично невірним, у зв'язку з чим зробив власний:
з 16/02/2023 до 31/12/2023; 7 096,44 x 3 % x 319 : 365 : 100 = 186,06 грн, де 7096, 44 грн - сума боргу, 319 - кількість днів прострочення;
з 01/01/2024 до 31/12/2024; 7 096,44 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 212,89 грн, де 7096, 44 грн - сума боргу, 366 - кількість днів прострочення;
з 01/01/2025 до 30/04/2025; 7 096,44 x 3 % x 120 : 365 : 100 = 69,99 грн, 7096, 44 грн - сума боргу, 120 - кількість днів прострочення.
Таким чином, розмір 3 % річних за період з 16.02.2023 по 30.04.2025 становить 468,95 грн.
з 16/03/2023 до 31/12/2023; 7 146,12 x 3 % x 291 : 365 : 100 = 170,92 грн, де 7146, 12 грн - сума боргу, 291 - кількість днів прострочення;
з 01/01/2024 до 31/12/2024; 7 146,12 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 214,38 грн, де 7146, 12 - сума боргу, 366 - кількість днів прострочення;
з 01/01/2025 до 30/04/2025; 7 146,12 x 3 % x 120 : 365 : 100 = 70,48 грн, де 7146, 12 грн - сума боргу, 120 - кількість днів прострочення.
Таким чином, розмір 3 % річних за період з 16.03.2023 по 30.04.2025 становить 455,79 грн.
з 16/04/2023 до 31/12/2023; 7 253,32 x 3 % x 260 : 365 : 100 = 155,00 грн, де 7253, 32 грн - сума боргу, 260 - кількість днів прострочення;
з 01/01/2024 до 31/12/2024; 7 253,32 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 217, 60 грн, де 7253, 32 грн - сума боргу, 366 - кількість днів прострочення;
з 01/01/2025 до 30/04/2025; 7 253,32 x 3 % x 120 : 365 : 100 = 71, 54 грн, де 7253, 32 грн - сума боргу, 120 - кількість днів прострочення.
Таким чином, розмір 3 % річних за період з 16.04.2023 по 30.04.2025 становить 444,14 грн.
з 16/05/2023 до 31/12/2023; 7 267,82 x 3 % x 230 : 365 : 100 = 137,39 грн, де 7267, 82 грн - сума боргу, 230 - кількість днів прострочення;
з 01/01/2024 до 31/12/2024; 7 267,82 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 218,03 грн, де 7267, 82 грн - сума боргу, 366 - кількість днів прострочення;
з 01/01/2025 до 30/04/2025; 7 267,82 x 3 % x 120 : 365 : 100 = 71,68 грн, де 7267, 82 грн - сума боргу, 120 - кількість днів прострочення.
Таким чином, розмір 3 % річних за період з 16.05.2023 по 30.04.2025 становить 427,11 грн.
з 16/06/2023 до 31/12/2023; 7 060,69 x 3 % x 199 : 365 : 100 = 115,49 грн, де 7060, 69 грн - сума боргу, 199 - кількість днів прострочення;
з 01/01/2024 до 31/12/2024; 7 060,69 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 211,82 грн, де 7060, 69 грн - сума боргу, 366 - кількість днів прострочення;
з 01/01/2025 до 30/04/2025; 7 060,69 x 3 % x 120 : 365 : 100 = 69,64 грн, де 7060, 69 грн - сума боргу, 120 - кількість днів прострочення.
Таким чином, розмір 3 % річних за період з 16.06.2023 по 30.04.2025 становить 396,95 грн.
Відповідачем розрахунок 3 % річних не оспорено.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 2192, 94 грн
Як встановлено судом, датою звільнення орендованого приміщення ТОВ фірма «АКБ» є 05.12.2024, про що свідчить акт державного виконавця; доказів вчинення орендодавцем (ДКВ ОМР) дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від орендаря після розірвання договору за рішенням суду, або ухилення орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна матеріали справи також не містять, і відповідачем такі докази та інші контраргументи не подавалися.
Згідно з поданим до суду розрахунком неустойки у цій справі, заявлено до стягнення неустойку у сумі 258 517, 10 грн у період з 30.06.2023 по 05.12.2024.
Водночас, у поданому розрахунку не було враховано висновки, наведені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19, відповідно до яких при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Такі висновки Верховного Суду ґрунтуються на тому, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.
Виходячи з аналізу частини 2 статті 785 ЦК, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
За таких обставин, виключенню підлягає сума ПДВ, нарахована на орендну ставку для цілей обрахунку неустойки.
Отже, за підрахунком суду розмір неустойки за означений період становить 202 107, 63 грн.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, та, з урахуванням встановлених судом обставин, підлягають задоволенню частково.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позову, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 219, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “АКБ» (90400, Закарпатська обл., м. Хуст(з), вул. Суворова, буд. 31; ідентифікаційний код юридичної особи: 21026618) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; ідентифікаційний код юридичної особи: 26302595) заборгованість по орендній платі в сумі 35 824, 39 грн (тридцять п'ять тисяч вісімсот двадцять чотири гривні, тридцять дев'ять копійок), інфляційні втрати в сумі 5280, 47 грн (п'ять тисяч двісті вісімдесят гривень, сорок сім копійок), три проценти річних в сумі 2192, 94 грн (дві тисячі сто дев'яносто дві гривні, дев'яносто чотири копійки), неустойку за прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди за договором оренди № 19/56 від 11.09.2002 за час прострочення в сумі 202 107, 63 грн (двісті дві тисячі сто сім гривень, шістдесят три копійки).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “АКБ» (90400, Закарпатська обл., м. Хуст(з), вул. Суворова, буд. 31; ідентифікаційний код юридичної особи: 21026618) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; ідентифікаційний код юридичної особи: 03528552) судовий збір в сумі 3681, 08 грн (три тисячі шістсот вісімдесят одна гривня, вісім копійок).
4. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 06 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Мусієнко