ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.10.2025Справа № 910/8775/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 723 912 078,10 грн
При секретарю судового засідання: Карашевич В.В.
Представники сторін:
від позивача: Франюк Артем Вікторович - представник за довіреністю №262-Д від 30.12.2024;
від відповідача: Балика Андрій Миколайович - представник у порядку самопредставництва;
У липні 2025 року Державне підприємство "Гарантований покупець" (далі - Державне підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Товариство) 109 715 355,10 грн 3% річних та 614 196 723,00 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.08.2024 до моменту виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/11241/24, яке набрало законної сили 14.05.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.09.2025. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
06.08.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, що підтверджується Сертифікатом Торгово-промислової палати України №3100-22-1222 (№315//05-4 від 24.10.2022) та виключає притягнення його до відповідальності в силу положень статті 617 ЦК України та розділу 5 Договору про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021.
Також Відповідач заперечив проти розрахунку компенсаційних виплат, оскільки Позивачем неправильно визначені бази нарахування інфляційних втрат та надав власний контррозрахунок 3% річних та інфляційних втрат.
08.08.2025 через систему "Електронний суд" Державне підприємство подало відповідь на відзив, в якій не погодилося із запереченнями Відповідача, оскільки вони були відхилені під час розгляду справи №910/11241/24;
- наявність форс-мажорних обставин в будь-якому випадку не може слугувати підставою для відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат;
- наданий Відповідачем сертифікат ТПП України від 24.10.2022 №3100-22-1222 не засвідчує існування обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання Відповідачем грошових зобов'язань перед Позивачем;
- умови Договору не мітять будь-якої вказівки на те, що оплата послуги відбувається за рахунок реалізованої Відповідачем електричної енергії, попередньо згенерованої ним на Запорізькій АЕС;
- своїми діями щодо сплати боргу Відповідач сам спростував немовби існування обставин непереборної сили у виконанні свого обов'язку перед Позивачем;
- Відповідач втратив право посилатись на форс-мажорні обставини як на причину невиконання чи порушення строків виконання зобов'язань, позаяк не повідомив Позивача про відповідні обставини у визначений Договором строк;
- контррозрахунок компенсаційних виплат Відповідача є неправильним, оскільки базується на голослівних припущеннях.
22.08.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало заперечення на відповідь на відзив, в яких останнє не погодився з аргументами Державного підприємства з підстав, вказаних у відзиві.
Крім цього, у вказаній заяві по суті спору Товариство визнало позов в частині стягнення 109 715 354,79 грн 3% річних та 611 922 824,43 грн інфляційних втрат, а в решті позовних вимог щодо стягнення 2 273 898,88 грн інфляційних втрат - просило відмовити.
Також Товариством викладено клопотання про повернення Державному підприємству 50% судового збору, сплаченого при подання позову.
15.09.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №910/10365/15.
Підготовче засідання, призначене на 16.09.2025, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Мудрого С.М. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 призначено підготовче засідання на 29.09.2025.
29.09.2025 через систему "Електронний суд" Державне підприємство подало заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.
Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 відмолено у здоровенні клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі, закрито підготовне провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.10.2025.
21.10.2025 у судовому засіданні представник Державного підприємства підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник Товариства просив задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 109715354,79 грн 3% річних та 611 922 824,43 грн інфляційних втрат, а в іншій частині позову - відмовити.
У судовому засіданні на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Товариства частково обґрунтованими.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Державне підприємство звернулося Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення основного боргу в сумі 12 434 923 101,59 грн, 3% річних в сумі 819 313 038,10 грн та інфляційних втрат в сумі 1 170 456075,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані порушенням Відповідачем своїх обов'язків за Договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем №2293/01/21/77-150-08-21-00393 в частині повної та своєчасної оплати вартості послуг за період з лютого 2023 року по червень 2024 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/11241/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 закрито провадження у справі №910/11241/24 в частині стягнення основного боргу в сумі 12 434 923 101,59 грн, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/11241/24, яке набрало законної сили 14.05.2025 було встановлено, що 15.09.2021 між Державним підприємством (за текстом договору - постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Товариство, за текстом договору - замовник) було укладено договір №2293/01/21/77-150-08-21-00393 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (послуги), а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483.
Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються Постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
У п.п. 2.6, 2.7 договору вказано, що постачальник на підставі отриманої від виробників зведеної інформації розраховує фактичну вартість послуги для замовника відповідно до додатка 6 Положення про ПСО. Фактична вартість послуг у розрахунковому періоді розраховується відповідно до додатка 6 до Положення про ПСО щомісяця до 11-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.
Додатковою угодою №2329/01/21/1 від 24.09.2021 року сторони погодились на період оплати постачальнику вартості послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів із 23.09.2021 року по 31.10.2021 року викласти пункт 2.8 договору у такій редакції: "Оплата Постачальнику вартості послуг здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника таким чином:
- перший платіж - до 27 (включно) числа до початку розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків від сумарної прогнозної вартості послуг, які надаються виробникам, визначеним Постановою (з податком на додану вартість) з урахуванням здійсненого ПрАТ "Укргідроенерго" авансового платежу 1 млрд грн.;
- другий платіж - до 1 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків від сумарної прогнозної вартості послуг, які надаються виробникам, визначеним Постановою (з податком на додану вартість);
- третій платіж - до 7 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків від сумарної прогнозної вартості послуг, які Постановою (з податком на додану вартість);
- четвертий платіж - до 12 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків від сумарної прогнозної вартості послуг, які надаються виробникам, визначеним Постановою (з податком на додану вартість);
- п'ятий платіж - до 20 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі залишку несплаченого обсягу прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість), яка надається Постачальником Замовнику.
Сумарна прогнозна вартість послуг, які надаються виробникам, визначеним постановою, складає 6 139 476 817,40 грн (з податком на додану вартість)".
Факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання - передачі послуг за формою згідно з додатком 3 до цього договору (п. 2.9 договору).
Відповідно до п.п. 3.2, 3.3 договору постачальник має право отримувати своєчасно та у повному обсязі оплату вартості послуг. Замовник зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі гарантованому покупцю вартість послуг гарантованого покупця.
Сторонами укладались додаткові угоди до договору, якими фактично сукупно продовжено строк дії договору до 30.04.2024.
У межах договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 гарантованим покупцем, на виконання п. 2.4 договору, надіслано замовнику інформацію щодо прогнозної вартості послуги та її розподілу за сумами платежів за лютий 2023 - червень 2024. На підтвердження передання вказаних розрахунків позивачем долучено до матеріалів справи відповідні супровідні листи, які направлені засобами електронного зв'язку. При цьому, суд зауважує, що направлення засобами електронної пошти повністю узгоджується із змістом п.7.5 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021. До того ж, отримання розрахунків прогнозованої вартості послуг за березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2022 року та січень, лютий, березень, квітень 2023 року відповідачем протягом розгляду справи не спростовувалось.
За наслідками надання в межах договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів платежів за лютий 2023 року - червень 2024 року сторонами було складено та підписано такі акти приймання-передачі послуг: №02/23 від 28.02.2023 на суму 11 872 234 665,07 грн; №03/23 від 31.03.2023 на суму 11 882 578 809,05 грн; №04/23 від 30.04.2023 на суму 10 525 359 797,53 грн; №05/23 від 31.05.2023 на суму 5 959 722,36 грн; №06/2від 30.06.2023 на суму 5 522 629 624,49 грн, №07/23 від 31.07.2023 на суму 6 226 721 214,46 грн; №08/23 від 31.08.2023 на суму 6 860 078 813,68 грн, №09/23 від 30.09.2023 на суму 8 407 071 158,90 грн; №10/23 від 31.10.2023 на суму 11 295 669 514,92 грн; №11/23 від 30.11.23 на суму 13 731 178 304,28 грн; №12/23 від 31.12.23 на суму 14 848 592 248,22 грн; №01/24 від 31.01.2024 на суму 16 466 105,48 грн; №02/24 від 29.02.2024 на суму 14 264 756 975,63 грн; №03/24 від 31.03.2024 на суму 12 031 978,48 грн; №04/24 від 30.04.2024 на суму 7 182 536 062,48 грн; №05/24 від 31.05.2024 на суму 6 912 16 563,80 грн; №06/24 від 30.06.2024 на суму 3 293 400 607,54 грн.
Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку щодо виникнення у відповідача обов'язку зі здійснення розрахунків за договором №2293/01/21/77-150-08-21-00393 за послуги за лютий 2023 - червень 2024 саме у порядку та строки, що визначені 2.8 договору.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу в зазначеній справі стосується розрахункового періоду: червень-серпень 2023 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2025 закрито провадження у справі №910/11241/24 в частині стягнення основного боргу в сумі 12 434 923 101,59 грн, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2025, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у справі №910/11241/24 стягнуто з Товариства на користь Державного підприємства 3% річних в сумі 799 337 841,55 грн, інфляційні втрати в сумі 1 092 201 516,20 грн та судовий збір в сумі 1 007 480,41 грн. В іншій частині позову відмовлено.
У справі №910/11241/24 Державним підприємством заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, нараховані у тому числі за порушення строків оплати послуги за червень - серпень 2023 року. Розрахунок вказаних платежів у зазначеній справі здійснено:
з 26.05.2023 по 31.07.2024 - щодо послуги червня 2023 року;
з 27.06.2023 по 31.07.2024 - щодо послуги липня 2023 року;
з 26.07.2023 по 31.07.2024 - щодо послуги серпня 2023 року.
Водночас, оскільки спірна заборгованість Товариства продовжувала існувати після 31.07.2024 та фактично погашена ним 17.09.2024 (щодо послуги червня 2023 року), 22.11.2024 (щодо послуги липня 2023 року) та 24.12.2024 (щодо послуги серпня 2023 року), державним Підприємством нараховано до стягнення 109 715 355,10 грн 3% річних та 614 196 723,00 грн інфляційних втрат, починаючи з 01.08.2024 та закінчуючи днями, що передують датам повного виконанням Відповідачем своїх обов'язків, тобто по 16.09.2024, 21.11.2024 та 23.12.2024 відповідно.
Отже, предметом спору у цій справі є вимога Державного підприємства про стягнення з Товариства 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованості, встановлені рішенням суду у справі №910/11241/24, до моменту припинення грошових зобов'язань боржника (повної оплати).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Таким чином, зобов'язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
З аналізу вищевказаних норм закону випливає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
У той же час, статтею 327 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ющенко та інші проти України" (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: "… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)"; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.
Таким чином, присудженні судовими рішеннями до стягнення суми у судовій справі №910/11241/24, яке набрало законної сили, є обґрунтованими, правомірність їх стягнення не може бути поставлено під сумнів сторонами у даній справі, а рішення підлягають обов'язковому виконанню.
Отже, Державне підприємство має право на пред'явлення позову щодо стягнення 3% річних та інфляційних витрат з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його повного виконання.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Товариство вказувало на відсутності його вини у зв'язку з настанням обставин непереборної сили.
Так, згідно з положеннями статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Водночас Суд звертає увагу Відповідача на те, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою статтею 611 ЦК України та статтею 217 ГК України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого частиною 2 статті 625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №910/8741/22 та у постанові ВСУ від 12.04.2017 у справі №913/869/14.
Більше того, Суд також зауважує, що аналогічні доводи Відповідача були предметом дослідження судами в межах справи №910/11241/24 та були правомірно відхилені.
Дослідивши наданий Державного підприємства розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає його частково необґрунтованим, виходячи з такого.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 у разі зменшення суми боргу внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником суму погашення потрібно віднімати не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). Подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій самій послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу в новому розрахунковому місяці).
У постанові від 17.10.2023 у справі №921/460/22 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено аналогічний правовий висновок. Крім того, у пункті 47 згаданої постанови Верховного Суду зазначено, що при частковому погашенні боргу застосовується правило, за яким у розрахунковому місяці від загальної суми боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці, віднімається сума погашення. Залишкова заборгованість продовжує слугувати невиконаним грошовим зобов'язанням, на яке до моменту фактичного виконання можуть нараховуватися інфляційні втрати.
Часткове погашення заборгованості у періоди, в яких відбулось прострочення виконання зобов'язання з оплати, не скасовує існування такої заборгованості та не забороняє здійснювати нарахування інфляційних втрат на решту заборгованості до моменту її повного погашення, що узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.
Виходячи з вищенаведеного вбачається, що Позивачем помилково базою для нарахування інфляційних втрат взято фактичні суми часткових оплат основної заборгованості, які здійснювалися Відповідачем.
Саме застосування Позивачем такого помилкового підходу до нарахування інфляційних втрат спричинило їх нарахування у розмірі на 2 273 898,88 грн більшому, ніж мало би бути при правильному визначенні бази нарахування інфляційних втрат.
Натомість Відповідачем у контррозрахунку здійснено розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових висновків Верховного Суду з цього питання та усталеної практики таких нарахувань.
Таким чином, за розрахунком суду обґрунтований розмір інфляційних втрат становить 611 922 824,43 грн.
Також, судом також здійснено перерахунок 3% річних, обґрунтований розмір яких становить 109 715 354,79 грн.
Крім цього, у запереченнях на відповідь на відзив Товариство частково визнало позовні вимоги Державного підприємства у вищевказаних розмірах.
За приписами частини 1 статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до частини 4 статті 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (частина 5 статті 191 ГПК України).
Оскільки розраховані судом суми компенсаційних виплат відповідають сумам, зазначених Відповідачем у контр розрахунку, суд приймає часткове визнання Товариством позову на суму 721 638 179,22 грн (611 922 824,43 грн + 109 715 354,79 грн), відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 2 273 898,88 грн компенсаційних виплат необхідно відмовити.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Державного підприємства підлягає частковому задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статей 129, 130 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог (721 638 179,22 грн х 1 059 800,00 грн / 723 912 078,10 грн х 50%).
Керуючись статтями 129, 130, 191, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Прийняти заяву Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про часткове визнання позову щодо стягнення 109 715 354,79 грн 3% річних та 611 922 824,43 грн інфляційних втрат.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27; ідентифікаційний код 43068454) 109 715 354 (сто дев'ять мільйонів сімсот п'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят чотири) грн 79 коп. 3% річних, 611 922 824 (шістсот одинадцять мільйонів дев'ятсот двадцять дві тисячі вісімсот двадцять чотири) грн 43 коп. інфляційних втрат та 528 235 (п'ятсот двадцять вісім тисяч двісті тридцять п'ять) грн 52 коп. судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 06.11.2025.
СуддяСергій МУДРИЙ