Рішення від 30.10.2025 по справі 907/436/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/436/25

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання - Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Комерційний Інвестиційний Банк», м. Ужгород

до відповідача ОСОБА_1 , м. Ужгород

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-Промисловий Центр», м. Ужгород

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , м. Ужгород

про звернення стягнення на предмет іпотеки

За участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

третьої особи 1 - не з'явився;

третьої особи 2 - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Комерційний інвестиційний банк» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 в якому просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 21 грудня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Журкі О.Т. за №2185 з урахуванням додаткової угоди, а саме:

- об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка, площею 0,0685 га, що знаходиться за адресою: село Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, кадастровий номер 2124886301:02:015:0243, в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Торгово-Промисловий центр» за Договором кредиту № 02-1/3к-30 від 10 березня 2015 року в розмірі 482 550,93 доларів США на користь Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з прилюдних торгів з початковою ціною, яка буде визначена на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом згідно з оцінкою майна під час проведення виконавчих дій не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/436/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 квітня 2025 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області 15 квітня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами загального позовного провадження, залучив до участі у справі третю особу (ТОВ «Торгово-Промисловий Центр») встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 15 травня 2025 року.

У підготовчому засіданні 15 травня 2025 року суд постановив ухвалу, якою з власної ініціативи залучив до участі у справі як третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 та відклав підготовче засідання на 05 червня 2025 року.

26 травня 2025 року представник позивача подав до суду в електронній формі клопотання про долучення доказів надіслання заяв по суті спору третій особі на виконання вимог ухвали суду.

05 червня 2025 року представник відповідача подав до суду через систему «Електронний суд» клопотання від 04.06.2025 про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Ужгородського міськрайонного суду у справі № 308/13526/16-ц.

Також 05 червня 2025 року представник ОСОБА_2 подав до суду за допомогою електронного кабінету в ЄСІТС клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв'язку з тимчасовою втратою адвокатом працездатності.

У підготовчому засіданні 05.06.2025, за участю представників позивача та відповідача, суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та оголошення перерви у підготовчому засіданні до 24 червня 2025 року.

23 червня 2025 року до суду через систему «Електронний суд» надійшли пояснення третьої особи 2 щодо позову або відзиву, а також від представника позивача клопотання/заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.

У підготовчому засіданні 24 червня 2025 року, за участю представників позивача, відповідача та третьої особи 2, суд постановив протокольну ухвалу якою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 15 липня 2025 року зважаючи на відповідні клопотання представників відповідача та третьої особи.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з'ясуванню судом, ухвалою суду від 15.07.2025 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 16.09.2025 року в межах розумного строку з урахуванням перебування судді у щорічній відпустці.

В судовому засіданні оголошувалася перерва до 14.10.2025 та до 30.10.2025 з огляду на заявлені учасниками справи клопотання, в тому числі з урахуванням повідомлених суду обставин щодо ймовірного правонаступництва позивача у спірних правовідносинах у зв'язку з відчуженням АТ «Комерційний інвестиційний банк» права вимоги за Договором кредиту №02-1/3к-30 на електронних торгах, що відбулися 09 жовтня 2025 року.

Крім того, протокольною ухвалою від 14.10.2025 судом залишено без розгляду клопотання відповідача від 13.10.2025 про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Стратег Інвест» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відповідно до приписів ст.ст. 50, 118 ГПК України у зв'язку з поданням такого клопотання після початку розгляду справи по суті.

Водночас, судом враховується, що як станом на 14.10.2025, так і на час розгляду справи в суді - 30.10.2025 в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження переходу права вимоги позивача у спірних правовідносинах до третіх осіб (роздруківка з веб-сайту аукціону Prozorro Sale від 30.10.2025 знаходиться у матеріалах справи), тоді як у разі укладення договору відступлення права вимоги та дійсного переходу спірної вимоги до ТОВ «Стратег Інвест», - така обставина слугуватиме підставою для здійснення процесуального правонаступництва особи-позивача у справі за правилами ст. 52 ГПК України, а не залучення до участі у справі третьої особи.

Представники сторін та треті особи в судове засідання 30 жовтня 2025 року не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку шляхом надання представником відповідача 14.10.2025 розписки про ознайомлення з наступною датою і часом судового засідання та надіслання ухвали від 14.10.2025 до електронного кабінету учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 14.10.2025 року; відповідач та треті особи причини неявки суду не повідомили.

Позивачем до початку судового засідання 30.10.2025 подано суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника банку. Також в клопотанні від 30.10.2025 АТ «Комерційний інвестиційний банк» зазначає про підтримання позовних вимог у заявленому обсязі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду на встановлені в ст. 195 ГПК України строки розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників учасників справи за поданими ними доказами, яких достатньо для встановлення обставин справи і вирішення спору по суті.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням третьою особою 1 у справі зобов'язань за укладеним між позивачем та ТОВ «Торгово-Промисловий центр» Договором кредиту № 02-1/3к-30 від 10 березня 2015 року (із змінами) в частині своєчасного повернення тіла кредиту, сплати відсотків за користування кредитом у встановлений таким договором строку, у зв'язку з чим, за позицією позивача, у відповідача наявна заборгованість в сумі 482 550,93 доларів США по тілу кредиту, в рахунок часткового погашення якої Акціонерне товариство «Комерційний інвестиційний банк» просить звернути стягнення на належний ОСОБА_1 предмет іпотеки згідно Договору іпотеки від 21 грудня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Журкі О.Т. за №2185 із додатковим договором від 28.03.2018 до нього, а саме:

- об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка, площею 0,0685 га, кадастровий номер 2124886301:02:015:0243, що знаходиться за адресою: село Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, шляхом продажу з прилюдних торгів з початковою ціною, яка буде визначена на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом згідно з оцінкою майна під час проведення виконавчих дій не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач згідно з відзивом на позовну заяву від 07.05.2025 заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що позивачем не дотримано приписів ст.35 Закону України «Про іпотеку», що вказує на передчасність заявлених позовних вимог, з врахуванням того, що обставин наведених в ч.3 вказаної статті не має.

Крім того, звертає увагу, що іпотека за договором іпотеки від 21 грудня 2017 року за нормами ст. 13 Закону України «Про іпотеку» є наступною по відношенню до договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. від 19.03.2012 за реєстровим номером 838, за яким Зінич І.Ф. була майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_3 , що додатково підтверджує передчасність заявлених у цій справі позовних вимог.

Відповідь на відзив.

Позивач у відповіді на відзив від 12.05.2025 відхиляє заперечення відповідача, що наведені у відзиві на позов.

Зазначає, що положення Закону України «Про іпотеку» не передбачають та не вимагають від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення.

При цьому, повідомляє, що така вимога за №02-93/6-77 від 24.04.2020 надсилалася відповідачу, однак з технічних причин роботи в системі Електронний суд не була долучена до позовної заяви.

Зауважує, що у АТ «Комінвестбанк» є право на звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до частини 4 статті 13 Закону України «Про іпотеку» через те, що попереднім Іпотекодержателем ОСОБА_2 реалізоване своє право на звернення на предмет іпотеки ще у 2016 року шляхом подачі позову у справі № 308/13526/16-ц, а борг перед попереднім Іпотекодержателем станом на 22.09.2020 становить 21784,62 доларів США, що на цю дату еквівалентно 614 374,21 грн, тоді як вартість предмета іпотеки складає 5 132 472,55 грн у відповідності до договору іпотеки, що майже в 10 разів перевищує заборгованість перед попереднім Іпотекодержателем, а відтак пояснює, що у разі задоволення вимог попереднього Іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - така вимога буде задоволена в повному обсязі

Заперечення.

Відповідачем не подано заперечень на відповідь на відзив в розумінні приписів ст. 167 ГПК України.

Письмові пояснення.

Третьою особою 1 не надано суду письмових пояснень відповідно до ст. 168 ГПК України.

Третя особа 2 відповідно до наданих суду письмових пояснень від 23.06.2025 вважає безпідставними позовні вимоги у справі, зазначає, що ще 19 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений за реєстровим номером № 837 договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 передав у борг ОСОБА_3 57 500 доларів США (еквівалентно 460 000 грн.) із кінцевим терміном їх повернення до 20.03.2013, а з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_3 узятого на себе зобов'язання за цим договором позики, того ж дня (19.03.2012) між ОСОБА_2 як Іпотекодержателем та відповідачкою ОСОБА_1 як Іпотекодавцем /майновим поручителем укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір за реєстровим номером № 838, предметом якого є земельна ділянка, кадастровий номер 2124886301:02:015:0243, загальною площею 0,0685 га, цільове призначення для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок готовністю 62%, які знаходяться по АДРЕСА_1 .

Пояснює, що через невиконання ОСОБА_3 узятого на себе зобов'язання за вказаним договором позики, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з нього боргу й, як наслідок, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.12.2014 у справі № 308/4172/14-ц, яке набрало законної сили, цю позовну заяву задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 57 500 доларів США, що еквівалентно 911 375 грн., а також судовий збір - 3 654 гривень.

Зазначає, що на підставі цього рішення суду 21.04.2015 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області було видано виконавчий лист № 308/4172/14-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 57 500 доларів США, що еквівалентно 911 375 грн., а також сплаченого ним судового збору в розмірі 3 654 гривень, який був пред'явлений до виконання в міський відділ ДВС м. Ужгорода Ужгородського міськрайонного управління юстиції та постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження за № 47456986.

Звертає увагу, що під час примусового виконання даного рішення суду на користь ОСОБА_2 ОСОБА_3 частково погашено заборгованість на загальну суму 35644,70 доларів США, однак 29.11.2017 головним державним виконавцем Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Плискою А. С. винесено постанову про закінчення цього виконавчого провадження № 47456986, на підставі пункту 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з фактичним у повному обсязі виконанням рішення суду згідно з виконавчим документом.

Як пояснює третя особа, 07.12.2017 відповідачка ОСОБА_4 звернулася до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Селехмана О.А. з заявою про вилучення запису про обтяження та іпотеку на майно, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , й які були передані нею в іпотеку на підставі іпотечного договору від 19.03.2012, посвідченого приватною нотаріускою Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н. Д. за реєстровим номером 838, та за яким ОСОБА_1 була майновою поручителькою за зобов'язанням ОСОБА_3 згідно з договором позики, за результатами розгляду якої приватний нотаріус Селехман О.А. 07.12.2017 прийняв рішення (індексні номери 38612941, 38613885, 38614940) про припинення іпотеки та обтяження.

Зауважує, що як постанова від 29.11.2017 про закінчення цього виконавчого провадження № 47456986, так і рішення приватного нотаріуса Селехман О.А. від 07.12.2017 індексні номери 38612941, 38613885, 38614940 про припинення іпотеки та обтяження були скасовані в судовому порядку (ухвала Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.11.2018 у справі № 308/1811/18, залишена без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 30.01.2019 та постановою Верховного Суду від 01.07.2020 та рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.09.2023 року у справі №308/12109/22, залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 04.02.2025).

Вказує, що ще 20.02.2017 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області було відкрито провадження в цивільній справі № 308/13526/16 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про звернення стягнення на той самий предмет іпотеки.

Провадження в такій справі ухвалою суду від 07.04.2022р. зупинялося до вирішення судом справи №308/13158/20, а 30.11.2022 року до вирішення справи №308/12109/23.

Повідомляє, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 19.06.2025 року поновлено провадження в справі №308/13526/16 і така призначена до розгляду, а відтак, вважає, що позов у даній господарській справі № 907/436/25 є передчасним та не підлягає до задоволення, оскільки пріоритет в зверненні стягнення має первинний іпотекодержатель - ОСОБА_2 .

Окрім того, 12.09.2025 відповідачем надано суду письмові пояснення від 12.09.2025, за змістом яких ОСОБА_1 не погоджується з доводами та розрахунком заборгованості наданим позивачем, оскільки вважає такий необґрунтованим та невідповідним умовам договору кредиту та договору іпотеки, а також фактичним обставинам справи.

Акцентує увагу, що після закінчення строку дії Договору кредиту, тобто після 09.02.2019 року Банк втратив право нараховувати відсотки за користування кредитом, оскільки з вказаного часу починають діяти охоронні правовідносини між позичальником та позивачем, які врегульовуються ст.625 ЦК України, а відтак вважає безпідставним нарахування позивачем відсотків починаючи з лютого 2019 року по лютий 2022 року на загальну суму 167 544,6 доларів США.

Позивач скористався наданим судом правом подати в порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України власні пояснення від 22.09.2025 щодо означених аргументів відповідача, за змістом яких зазначає, що сторони кредитного договору погодили порядок і строки виконання зобов'язань і тому позивач має всі законні підстави для нарахування та стягнення відсотків за користування кредитом до повного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору кредиту за № 02-1/3к-30 від 10 березня 2015 р..

Разом з тим, вважає невідповідними доводи відповідача про неправомірність нарахування відсотків за кредитом, оскільки сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, за умовами вказаного договору він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, а відтак, вважає, що АТ «Комінвестбанк» має всі законні підставі для нарахування відсотків за користування кредитними коштами по договору кредиту за № 02-1/3к-30 від 10 березня 2015 року та сума заборгованості визначена в позовній заяві є вірною і не може бути зменшена.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

10 березня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний інвестиційний банк» (надалі - Кредитор та/або Банк, та/або позивач, та/або АТ «Комінвестбанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промисловий центр» (надалі - Позичальник та/або третя особа 1, та/або ТОВ «Торгово-промисловий центр») було укладено Договір кредиту № 02-1/3к-30 (далі - Кредитний договір), за умовами п. 1.1. якого Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у сумі 18 000,00 доларів США, зі сплатою 12% річних строком від 10.03.2015 року до 10.02.2016 року (надалі - Кредит).

Кредит надається Позичальнику на ведення статутної діяльності (п.1.2. Кредитного договору).

За змістом п.п. 2.1.-2.3. Кредитного договору видача Кредиту проводиться шляхом оплати з позичкового рахунку Позичальника в АТ «Комінвестбанк» розрахункових документів Позичальника на цілі, визначені в п. 1.2. цього Договору або шляхом перерахування на поточний рахунок Позичальника.

Моментом (днем) надання Кредиту вважається день першої оплати з позичкового рахунку Позичальника розрахункових документів Позичальника в повній або частковій сумі Кредиту.

Моментом (днем) повернення Кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки Кредитора: суми Кредиту, винагороди Кредитора та можливих штрафних санкцій, визначених цим Договором, якщо інше не випливає з умов цього Договору.

Згідно з п. 2.5. Кредитного договору нарахування відсотків за користування Кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в межах строку, що визначений в п. 1.1. цього Договору за фактичну кількість днів користування Кредитом в періоді (28-29-30-31/365-366). При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення Кредиту.

Відповідно до п. 2.6. Кредитного договору сплата відсотків здійснюється в валюті кредиту на рахунок Кредитора, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Якщо кінцева дата сплати нарахованих відсотків припадає на вихідний чи святковий день, то граничним терміном сплати нарахованих відсотків є перший наступний робочий день.

У разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених відсотків за його використання, кошти в першу чергу направляються на сплату прострочених відсотків за його використання (п. 2.7. Кредитного договору).

В подальшому, між Банком та Позичальником укладено 17 Додаткових угод до Кредитного договору, відповідно до яких:

- за Додатковою угодою №1 від 12.05.2015 внесено зміни до п. 1.1. Кредитного договору в частині збільшення суми Кредиту до 198 000,00 доларів США (відкриття кредитної лінії з відповідним максимальним лімітом заборгованості);

- за Додатковою угодою №2 від 10.02.2016 внесено зміни до п. 1.1. Кредитного договору в частині продовження строку надання Кредиту до 10.02.2017 року;

- за Додатковою угодою №3 від 16.02.2016 внесено зміни до п. 1.1. Кредитного договору в частині збільшення максимального ліміту кредитної лінії до 198 000,00 доларів США;

- за Додатковою угодою №4 від 06.06.2016 внесено зміни до п. 1.1. Кредитного договору в частині збільшення максимального ліміту кредитної лінії до 256 000,00 доларів США;

- за Додатковою угодою №5 від 01.08.2016 внесено зміни до п. 1.1. Кредитного договору в частині збільшення максимального ліміту кредитної лінії до 556 000,00 доларів США та зменшено розмір відсотків за користування кредитом до 11% річних, починаючи з 01.08.2016;

- за Додатковою угодою №6 від 17.08.2016 внесено зміни до п. 1.1. Кредитного договору в частині збільшення максимального ліміту кредитної лінії до 563 552,14 доларів США;

- за Додатковою угодою №7 від 10.02.2017 внесено зміни до п. 1.1. Кредитного договору в частині продовження строку надання Кредиту до 09.02.2018 року;

- за Додатковою угодою №8 від 15.02.2017 внесено зміни до п. 3.8. Кредитного договору в частині визначення порядку сплати відсотків за користування кредитом, що нараховані за січень 2017 року - в строк до 28.02.2017, а в подальшому (з 01.02.2017) сплата відсотків здійснюється не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним;

- за Додатковою угодою №9 від 15.03.2017 внесено зміни до п. 3.8. Кредитного договору в частині визначення порядку сплати відсотків за користування кредитом, що нараховані за лютий 2017 року - в строк до 31.03.2017, а в подальшому (з 01.03.2017) сплата відсотків здійснюється не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним;

- за Додатковою угодою №10 від 07.04.2017 внесено зміни до п. 1.1. Кредитного договору в частині збільшення максимального ліміту кредитної лінії до 598 552,14 доларів США;

- за Додатковою угодою №11 від 10.04.2017 внесено зміни до п. 1.1. Кредитного договору в частині збільшення максимального ліміту кредитної лінії до 712 000,00 доларів США;

- за Додатковою угодою №12 від 15.05.2017 внесено зміни до п. 3.8. Кредитного договору в частині визначення порядку сплати відсотків за користування кредитом, що нараховані за квітень 2017 року - в строк до 24.05.2017, а в подальшому (з 01.05.2017) сплата відсотків здійснюється не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним;

- за Додатковою угодою №13 від 13.07.2017 внесено зміни до п. 3.8. Кредитного договору в частині визначення порядку сплати відсотків за користування кредитом, що нараховані за червень 2017 року - в строк до 28.07.2017, а в подальшому (з 01.07.2017) сплата відсотків здійснюється не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним;

- за Додатковою угодою №14 від 14.08.2017 внесено зміни до п. 3.8. Кредитного договору в частині визначення порядку сплати відсотків за користування кредитом, що нараховані за липень 2017 року - в строк до 30.08.2017, а в подальшому (з 01.08.2017) сплата відсотків здійснюється не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним;

- за Додатковою угодою №15 від 15.09.2017 внесено зміни до п. 3.8. Кредитного договору в частині визначення порядку сплати відсотків за користування кредитом, що нараховані за серпень 2017 року - в строк до 29.09.2017, а в подальшому (з 01.09.2017) сплата відсотків здійснюється не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним;

- за Додатковою угодою №16 від 14.12.2017 внесено зміни до п.п. 2.1., 3.1.1. Кредитного договору в частині реквізитів позичкового рахунку Позичальника в Банку;

- за Додатковою угодою №17 від 09.02.2018 внесено зміни до п. 1.1. Кредитного договору в частині продовження строку надання Кредиту до 08.02.2019 року.

На виконання умов Кредитного договору Банком відкрито Позичальнику поточний рахунок № НОМЕР_1 , на який у період з 13.03.2015 по 10.04.2017 перераховувалися грошові кошти в загальній сумі 892 000,00 доларів США в межах загального ліміту кредитування 712 000,00 доларів США року (180 000,00 доларів США було погашено Позичальником 18.05.2015 відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 ), що підтверджується випискою по поточному рахунку ТОВ «Торгово-промисловий центр» № НОМЕР_1 в АT «Комінвестбанк» за період з 01.03.2015 року по 24.03.2025 року.

Відповідно до п. 1.3. Кредитного договору у якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати нарахованих відсотків, комісійної винагороди, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги, Кредитор укладає з Позичальником та/або майновим поручителем договір застави майнових прав.

Якщо забезпечення, що вказується у п. 1.3. даного Договору буде недостатнім для повного погашення заборгованості, кредит, наданий Кредитором, забезпечується іншим належним Позичальнику майном та коштами, що на праві власності належать засновникам Позичальника, на які може бути звернуто стягнення, в порядку, передбаченому законодавством України (п. 1.4. Кредитного договору).

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 21 грудня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний інвестиційний банк», як Іпотекодержателем та ОСОБА_1 (надалі - Іпотекодавець та/або відповідач, та/або майновий поручитель) було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Журкі О.Т. за реєстраційним №2185 (надалі - Договір іпотеки), який забезпечує виконання зобов'язань Позичальника - ТОВ «Торгово-промисловий центр», що випливають з Кредитного договору, Додаткових угод №7 від 10.02.2017 та №11 від 10.04.2017 до нього, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Кредитного договору, укладеного між Іпотекодержателем та Позичальником, за умовами якого останній зобов'язаний повернути Іпотекодержателю суму кредиту у розмірі 712 000,00 доларів США, з кінцевим погашенням до 09.02.2018, сплачувати нараховані відсотки за час його користування у розмірі 11% річних і можливі неустойки в розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги у відповідності до чинного законодавства (п. 1.1. Договору іпотеки).

Предметом іпотеки відповідно до п.п. 1.2.1., п. 1.2. Договору іпотеки є наступне нерухоме майно Іпотекодавця (майнового поручителя):

- об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок 62% готовності, вказаному в плані під літерою А, площею забудови 123,8 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1442617821248;

- земельна ділянка, площею 0,0685 га, кадастровий номер 2124886301:02:015:0243, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: село Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1441411521248.

За взаємною згодою сторін в п. 1.4. Договору іпотеки загальна заставна (іпотечна) вартість предмету іпотеки складає 5 132 472,55 грн, що становить суму ринкової вартості усіх предметів іпотеки за Договором іпотеки відповідно до умов п. 1.3. даного Договору.

При цьому, сторони в Договорі іпотеки дійши згоди, що вказана в п. 1.4. Договору іпотеки вартість Предмету іпотеки є орієнтовною і його реалізація буде здійснюватися за цінами, визначеними уповноваженими експертами на момент звернення стягнення на предмет іпотеки, причому Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в обсязі, передбаченому цим договором та визначеному на момент звернення стягнення, за рахунок всієї суми, що буде виручена від реалізації Предмету іпотеки (п. 1.4.1. Договору іпотеки).

Відповідно до п. 4.1. Договору іпотеки Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на Предмет іпотеки у випадках, зокрема: якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за Договором кредиту вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до Договору кредиту строки суми Кредиту та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум відсотків.

У разі настання будь-якого з заставних випадків, передбачених в п. 4.1. Договору іпотеки, Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцеві письмову вимогу про усунення порушення, в якій викладається стислий зміст порушених зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання в тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки (п. 4.2. Договору іпотеки).

У п. 4.3. Договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки відбувається за вибором Іпотекодержателя будь-яким способом, який не суперечить чинному законодавству України, в т.ч. згідно з порядком задоволення вимог іпотекодержателя передбаченим п.4.4. цього Договору.

В подальшому, 28 березня 2018 року між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем укладено Додатковий договір №1 про внесення змін і доповнень до Договору іпотеки, відповідно до якого внесено зміни, зокрема, до п. 1.1. Договору іпотеки шляхом викладення його в новій редакції, відповідно до якої цей Договір забезпечує виконання зобов'язань Позичальника - ТОВ «Торгово-промисловий центр», що випливають з Кредитного договору, Додаткової угоди №17 від 09.02.2018 до нього, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії Кредитного договору, укладеного між Іпотекодержателем та Позичальником, за умовами якого останній зобов'язаний повернути Іпотекодержателю суму кредиту у розмірі 712 000,00 доларів США, з кінцевим погашенням до 08.02.2019, сплачувати нараховані відсотки за час його користування у розмірі 11% річних і можливі неустойки в розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором і цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги у відповідності до чинного законодавства.

Позивач стверджує, що третьою особою, як Позичальником, неналежно виконувалися зобов'язання за Кредитним договором (з урахуванням внесених Додатковими угодами №1-№17 до нього змін) щодо своєчасного повернення Кредиту, сплати відсотків за користування кредитом після закінчення строку дії Кредитного договору, внаслідок чого, з урахуванням часткового погашення кредиту 18.05.2015 в розмірі 180 000,00 доларів США (виписка по рахунку № НОМЕР_1 ) та взяття на баланс Банку майна Позичальника в рахунок погашення заборгованості за Кредитом на суму 330 103,36 доларів США (протягом 17.11.2020-30.12.2022 відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 )) заборгованість третьої особи за позицією позивача становить 482 550,93 доларів США.

На підтвердження наведеного суду надано виписки по поточних рахунках ТОВ «Торгово-промисловий центр» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_4 (IBAN НОМЕР_5 ), № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) в АT «Комінвестбанк» за період з 01.03.2015 по 24.03.2025, на яких Банком здійснювався облік строкової, оплаченої, простроченої заборгованості по кредиту, № НОМЕР_6 (IBAN НОМЕР_7 ), № НОМЕР_8 (IBAN НОМЕР_9 ), №20698012140205.840, № НОМЕР_10 в АT «Комінвестбанк» за період з 01.03.2015 по 24.03.2025, на яких Банком здійснювався облік нарахованих, оплачених та винесених на прострочку відсотків за користування кредитом, розрахунок заборгованості Позичальника станом на 25.03.2025 року.

У зв'язку з викладеним, в порядку п. 4.2. Договору іпотеки, ст. 37 Закону України «Про іпотеку» Банком 27.04.2020 надіслано на адресу Позичальника - Товариства з обмеженою відповідальність «Торгово-промисловий центр» та Іпотекодавця (майнового поручителя) - ОСОБА_1 вимоги про порушення основного зобов'язання та іпотечного договору №02-93/5-77 від 24.04.2020, №02-93/6-77 від 24.04.2020 відповідно до якої позивач повідомляв про наявність заборгованості на час оформлення вимоги в розмірі 1 145 754,77 доларів США та 193 123,04 грн (в тому числі тіло кредиту, проценти, пеня, комісія, 3% річних) та зазначав, що дана вимога є одночасно повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності.

Надіслання означених вимог №02-93/5-77, №02-93/6-77 від 24.04.2020 Банком на адресу Позичальника та Іпотекодавця підтверджується копіями фіскального чеку від 27.04.2020, описами вкладення в цінний лист від 27.04.2020, поштовими накладними від 27.04.2020 за трек номерами 8801800389102, 8801800388128 та не заперечується учасниками справи.

Доказів відповіді на повідомлення-вимоги чи доказів погашення заборгованості за Кредитним договором в повному обсязі відповідачем та/або третьою особою 1 не надано.

З огляду на викладене, звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначає, що станом на 25.03.2025 у третьої особи 1 (Позичальника) наявна заборгованість в розмірі 482 550,93 доларів США, в рахунок погашення якої Банк просить суд звернути стягнення на належний відповідачу Предмет іпотеки за Договором іпотеки, яким забезпечено виконання зобов'язання Позичальника за Кредитним договором.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, стверджує про неправомірність нарахування Банком відсотків за користування кредитом після закінчення строку кредитування та акцентує увагу на передчасності заявлених у цій справі з посиланням на ст. 13 Закону України «Про іпотеку», стверджує, що іпотека за укладеним між сторонами Договором іпотеки є наступною, а попередня іпотека третьої особи 2 у справі - ОСОБА_2 є попередньою, має пріоритет перед позивачем, що виключає підставність заявлених у цій справі позовних вимог.

В даному аспекті судом встановлено, що 19 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики на суму 57 500 доларів США, що еквівалентно 460 000 грн.

В забезпечення виконання ОСОБА_3 вказаного зобов'язання 19.03.2012 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі №838, за яким ОСОБА_1 виступила іпотекодавцем - майновим поручителем. Предметом договору іпотеки є земельна ділянка площею 0,0685 га та об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок готовністю 62%, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які на праві приватної власності належать ОСОБА_1 .

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_3 взятого на себе зобов'язання, ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики від 19.03.2012 року.

23 грудня 2014 року рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (справа №308/4172/14-ц) позовну заяву ОСОБА_2 задоволено, ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 57 500 доларів США, що еквівалентно 911 375,00 грн, а також судовий збір в розмірі 3654,00 грн.

21 квітня 2015 року Ужгородським міськрайонним судом видано виконавчий лист №308/4172/14-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , суму в розмірі 57 500 доларів США, що еквівалентно 911 375 грн, а також сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3654 грн.

Вказаний виконавчий лист стягувачем було пред'явлено до МВ ДВС м. Ужгорода Ужгородського міськрайонного управління юстиції до виконання і постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження за №47456986.

29 листопада 2017 року головним державним виконавцем Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Плискою А.С. постановлено постанову про закінчення виконавчого провадження №47456986 відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з фактичним в повному обсязі виконання рішення згідно виконавчим документом.

В подальшому, ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Селехмана О.А. із заявою про вилучення запису про обтяження та іпотеку на майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , передане в іпотеку на підставі договору іпотеки посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д. від 19.03.2012 за реєстровим номером 838, за яким ОСОБА_1 була майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_3 згідно з договору іпотеки, внаслідок чого приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. припинив відповідні записи про іпотеку та обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, прийнявши:

- рішення за індексним номером 38612941 від 07.12.2017 про припинення іпотеки (номер запису про іпотеку 23825301 від 19.03.2012) відносно земельної ділянки з кадастровим номером 2124886301:02:015:0243. розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а також про припинення іпотеки (номер запису про іпотеку 23825068 від 19.03.2012) щодо незавершеного будівництвом житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- рішення за індексним номером 38613885 від 07.12.2017 про припинення обтяження (номер запису про обтяження 23825976 від 19.03.2012) відносно земельної ділянки, кадастровий номер 2124886301:02:015:0243, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

- рішення за індексним номером 38614940 від 07.12.2017 про припинення обтяження (номер запису про обтяження 23826672 від 19.03.2012) стосовно незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому ОСОБА_1 виступила Іпотекодавцем цього спірного іпотечного майна, уклавши Договір іпотеки з позивачем у цій справі №907/436/25.

При цьому, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.11.2018 у справі № 308/1811/18, яка постановою Закарпатського апеляційного суду від 30.01.2019 та постановою Верховного Суду від 01.07.2020 залишена без змін та набрала законної сили, задоволено скаргу позивача; визнано дії головного державного виконавця Ужгородського MB ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Плиски А.С. щодо закінчення виконавчого провадження ВП № 47456986 неправомірними; визнано незаконною та скасовано постанову головного державного виконавця Ужгородського MB ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Плиски А.С. про закінчення виконавчого провадження № 47456986 від 29.11.2017; виконавчий лист № З08/4172/14-ц повернуто Ужгородському МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області для подальшого виконання.

Вказані обставини встановлені у постанові Закарпатського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року у справі №308/12109/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Селехман Олександр Анатолійович, Акціонерне товариство «Комерційний інвестиційний банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-Промисловий центр» про визнання незаконними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію припинення іпотеки й обтяжень, визнання права іпотекодержателя щодо іпотечного майна за іпотечним договором та є преюдиційними для усіх учасників цієї справи в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України.

При цьому, в межах розгляду справи №308/12109/22 рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 вересня 2023 року, з урахуванням постанови Закарпатського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року:

- визнано за ОСОБА_2 з 19 березня 2012 року право іпотекодержателя стосовно іпотечного майна за нотаріально посвідченим іпотечним договором від 19.03.2012 за реєстровим номером № 838 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 2124886301:02:015:0243, загальною площею 0,0685 га, цільове призначення для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та об'єкту незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 62%, які знаходяться по АДРЕСА_1 , та належать на праві приватної власності ОСОБА_5 ;

- визнано незаконними та скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Селехмана Олександра Анатолійовича, а саме:

· рішення за індексним номером 38612941 від 07.12.2017 про припинення іпотеки (номер запису про іпотеку 23825301 від 19.03.2012) відносно земельної ділянки з кадастровим номером 2124886301:02:015:0243. розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а також про припинення іпотеки (номер запису про іпотеку 23825068 від 19.03.2012) щодо незавершеного будівництвом житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

· рішення за індексним номером 38613885 від 07.12.2017 про припинення обтяження (номер запису про обтяження 23825976 від 19.03.2012) відносно земельної ділянки, кадастровий номер 2124886301:02:015:0243, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

· рішення за індексним номером 38614940 від 07.12.2017 про припинення обтяження (номер запису про обтяження 23826672 від 19.03.2012) стосовно незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з долученої до відповіді на відзив від 12.05.2025 Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 08.05.2025 за №425932945 вбачається реєстрація станом на 08.05.2025:

- права власності відповідача на незавершене будівництво, житловий будинок, готовністю 62%, площею основи забудови 123,80 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 2124886301:02:015:0243 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (дата реєстрації права власності - 15.12.2017, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.12.2017 індексний номер 38823845);

- іпотеки за укладеним з позивачем Договором іпотеки від 21.12.2017, Іпотекодержатель - ПАТ «Комерційний Інвестиційний Банк» (дата реєстрації іпотеки - 21.12.2017, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.12.2017 індексний номер 38882648);

- обтяження - заборони на нерухоме майно на підставі укладеного з позивачем Договором іпотеки від 21.12.2017, Обтяжувач - ПАТ «Комерційний Інвестиційний Банк» (дата реєстрації обтяження - 21.12.2017, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.12.2017 індексний номер 38879450).

Згідно з відкритими даними, отриманих судом з Модуля CONTR AGENT інформаційно-аналітичного продукту LIGA360, в 2018 році відбулася реєстрація зміни організаційно-правової форми позивача з Публічного акціонерного товариства на Акціонерне товариство.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Щодо заборгованості за Кредитним договором та її розміру.

Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (стаття 345 Господарського кодексу України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами першою і другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої, другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи, а саме виписками по поточному рахунку ТОВ «Торгово-промисловий центр» № НОМЕР_1 в АT «Комінвестбанк» за період з 01.03.2015 року по 24.03.2025 року підтверджується надання Позичальнику Банком на виконання умов Кредитного договору у період з 13.03.2015 по 10.04.2017 Кредиту (грошових коштів) в сумі в загальній сумі 892 000,00 доларів США в межах загального ліміту кредитування 712 000,00 доларів США року у зв'язку з погашенням 18.05.2015 Позичальником кредиту на суму 180 000,00 доларів США, що не заперечується учасниками цієї справи.

В той же час, за встановленими у даній справі обставинами Позичальником неналежно виконувалися умови Кредитного договору (з урахуванням внесених Додатковими угодами №1-№17 до нього змін) щодо своєчасного повернення Кредиту до закінчення строку дії Кредитного договору (08.02.2019), сплати відсотків за користування кредитом протягом строку дії Кредитного договору, що підтверджується виписками по поточних рахунках ТОВ «Торгово-промисловий центр» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_4 (IBAN НОМЕР_5 ), № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) в АT «Комінвестбанк» за період з 01.03.2015 по 24.03.2025, на яких Банком здійснювався облік строкової, оплаченої, простроченої заборгованості по кредиту, № НОМЕР_6 (IBAN НОМЕР_7 ), № НОМЕР_8 (IBAN НОМЕР_9 ), №20698012140205.840, № НОМЕР_10 в АT «Комінвестбанк» за період з 01.03.2015 по 24.03.2025, на яких Банком здійснювався облік нарахованих, оплачених та винесених на прострочку відсотків за користування кредитом за період, що також не заперечено відповідачем та третьою особою 1 у справі.

У зв'язку з наведеним, відповідно до означених вище виписок та розрахунку заборгованості, за позицією, Банку станом на 25.03.2025 заборгованість ТОВ «Торгово-промисловий центр» перед АТ «Комінвестбанк» по тілу кредиту становить 482 550,63 доларів США.

В той же час, розрахунок суми заборгованості станом на 25.03.2025 та надані банком банківські виписки по рахунку Позичальника № НОМЕР_8 (IBAN НОМЕР_9 ), на яких здійснювався облік нарахованих та оплачених третьою особою 1 відсотків за користування кредитом свідчать, що такі відсотки Банком нараховувалися з дати укладення Кредитного договору (березень 2015 року) і по січень 2022 року включно.

Позатим, як встановлено судом вище, п. 1.1. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди №17 від 09.02.2018 до нього) строк кредитування сторонами Кредитного договору визначено до 08.02.2019 року.

Окрім того, у п. 3.3.4. Кредитного договору Позичальник зобов'язався, в тому числі протягом строку фактичного використання кредиту, але в межах визначених п. 1.1. договору сплачувати відсотки за його використання в порядку, визначеному п.п. 2.5., 2.6. цього Договору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зазначила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Також, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Наведене узгоджується з положеннями п. 2.5. Кредитного договору відповідно до яких нарахування відсотків за користування Кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в межах строку, що визначений в п. 1.1. цього Договору.

Якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.

Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

Тобто твердження позивача про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння Банком правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Суд враховує, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

Означена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, у якій також зазначено, що у подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що умовами Кредитного договору не визначено обов'язок Позичальника сплачувати проценти за користування кредитом після закінчення строку кредитування в розмірі, передбаченому п. 1.1. Кредитного договору, а відтак не може вважатися правомірним нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом після закінчення строку кредитування (після 08.02.2019).

Таким чином, суд погоджується з аргументами відповідача, що позивачем безпідставно нараховано третій особі 1 проценти за період з 09.02.2019 по 20.01.2022, у зв'язку з чим здійснивши розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом за період дії Кредитного договору (з урахуванням поданого позивачем розрахунку та виписок по рахунках, на яких Банком здійснювався облік процентів за користування кредитом), суд висновує, що позивачем зайво нараховано за Кредитним договором 165 828,02 доларів США процентів за користування.

При цьому, Банк, всупереч умов Кредитного договору, зазначених вимог чинного законодавства безпідставно продовжував нараховувати проценти після дострокового припинення дії Кредитного договору та зараховувати отримувані від Позичальника платежі в рахунок оплати таких процентів, в результаті чого сплачені третьою особою грошові кошти в сумі 165 828,02 доларів США безпідставно нарахованих відсотків Банку слід було спрямувати на погашення заборованості по тілу кредиту.

Таким чином, підтвердженою, документально обгрунтованою та такою, що відповідає умовам Кредитного договору, вимогам чинного законодавства є заборгованість ТОВ «Торгово-промисловий центр» по тілу кредиту в сумі 316 722,91 доларів США (482 550,93 доларів США заявленої до стягнення заборгованості за кредитом - 165 828,02 долари США грошових коштів, які безпідставно зараховані Банком в погашення відсотків за користування кредитом, які нараховані після закінчення строку кредитування).

Означена сума заборгованості Позичальника підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по поточних рахунках ТОВ «Торгово-промисловий центр» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_4 (IBAN НОМЕР_5 ), № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) в АT «Комінвестбанк» за період з 01.03.2015 по 24.03.2025, на яких Банком здійснювався облік строкової, оплаченої, простроченої заборгованості по кредиту, № НОМЕР_6 (IBAN НОМЕР_7 ), № НОМЕР_8 (IBAN НОМЕР_9 ), №20698012140205.840, № НОМЕР_10 в АT «Комінвестбанк» за період з 01.03.2015 по 24.03.2025, на яких Банком здійснювався облік нарахованих, оплачених та винесених на прострочку відсотків за користування кредитом, розрахунок заборгованості Позичальника станом на 25.03.2025 року та не заперечено відповідачем та третьою особою належними та допустимими доказами.

Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За змістом ч. 1 ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Схожі положення зазначені у ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про заставу» відповідно до яких предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 584 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про заставу» у договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов'язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом (ч. 1 ст. 585 ЦК України, ч. 1 ст. 16 Закону України «Про заставу»).

За змістом ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави за рахунок предмета застави За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Окремим видом застави згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України є іпотека, як застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами першою і другою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частинами першою і другою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Частинами першою і другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

За встановленими вище обставинами, у ТОВ «Торгово-промисловий центр» внаслідок неналежного виконання останнім зобов'язань за Кредитним договором щодо повернення тіла кредиту у визначений Кредитним договором строк утворилася заборгованість за кредитом у сумі 316 722,91 доларів США, яка на день розгляду даної справи не погашена, у зв'язку з чим в позивача виникло право задовольнити свої вимоги за рахунок переданого відповідачем, як майновим поручителем в іпотеку майна шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки, у зв'язку з чим позовні вимоги позову підлягають до часткового задоволення судом.

Надаючи оцінку запереченням відповідача з посиланням на недотримання позивачем вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення Іпотекодавця, як майнового поручителя про порушення основного зобов'язання, суд враховує, що за диспозицією частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» надіслання Іпотекодавцю та боржнику вимоги про усунення порушення є обов'язковим для можливості Іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, тоді як відповідно до частини 2 означеної статті Закону положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Водночас, оцінюючи аргументи відповідача та третьої особи 2 щодо передчасності заявленого позову з посиланням на попередню іпотеку спірного майна за укладеним відповідачем та ОСОБА_2 іпотечним договором від 19.03.2012 за реєстровим номером № 838, суд враховує наступне.

За змістом ч. 1 ст. 13 Закону України «Про іпотеку» предмет іпотеки може бути переданий в наступну іпотеку за згодою попередніх іпотекодержателів, якщо інше не встановлено попереднім іпотечним договором або цим Законом. Попередня іпотека має вищий пріоритет над наступними іпотеками.

Згідно з встановленими у цій справі обставинами передане відповідачем позивачу за Договором іпотеки майно (об'єкт незавершеного будівництва, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,0685 га, кадастровий номер 2124886301:02:015:0243) є предметом попередньої іпотеки за іпотечним договором від 19.03.2012 за реєстровим номером № 838, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рамках забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 19.03.2012, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Права іпотекодержателя - ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 2124886301:02:015:0243, загальною площею 0,0685 га, цільове призначення для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та об'єкт незавершеного будівництвом - житловий будинок готовністю 62%, які знаходяться по АДРЕСА_1 , та належать на праві приватної власності ОСОБА_5 визнані рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 вересня 2023 року, залишеним у цій частині без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року та не можуть ставитися судом під сумнів.

Матеріалами справи підтверджується, що попередній іпотекодержатель - ОСОБА_2 ще у 2016 році звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 19.03.2012, реалізувавши власне право іпотекодержателя та наразі справа №308/13526/16 перебуває у провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

За змістом ч. 4 ст. 13 Закону України «Про іпотеку» у разі звернення стягнення на предмет іпотеки попереднім іпотекодержателем наступний іпотекодержатель також має право звернути стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо строк виконання основного зобов'язання перед наступним іпотекодержателем не настав.

Крім того, частинами 3, 5 статті 13 Закону України «Про іпотеку» визначено, що попередній іпотекодержатель має право на підставі письмової заяви припинити звернення стягнення на предмет іпотеки, ініційоване наступним іпотекодержателем, якщо таке стягнення матиме наслідком неповне задоволення вимог попереднього іпотекодержателя. У цьому разі вимоги наступного іпотекодержателя підлягають задоволенню після звернення стягнення на предмет іпотеки попереднім іпотекодержателем і після повного задоволення його вимог, забезпечених іпотекою.

При зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог.

Аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що законодавчий механізм передачі предмета іпотеки в наступну іпотеку встановлює лише черговість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (наприклад, у разі наявності спірних питань щодо звернення стягнення на предмет іпотеки між декількома кредиторами (іпотекодержателями) та одним предметом іпотеки (один власник) та не означає можливості лише для попереднього іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна у разі звернення на нього стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Разом із цим, задоволення вимог іпотекодержателя, в якого право іпотеки виникло пізніше, можливе лише після повного задоволення вимог попереднього іпотекодержателя.

Схожі висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №569/7864/13-ц та суд вважає їх релевантними до застосування у спірних правовідносинах.

Більше того, у ч. 2 ст. 13 Закону України «Про іпотеку» врегульовано ситуацію, коли попередній іпотекодержатель не зреалізував права звернути стягнення на предмет іпотеки у разі звернення стягнення на предмет іпотеки наступним іпотекодержателем та, як зазначено законодавцем, у такому разі попередня іпотека є дійсною до повного задоволення вимоги попереднього іпотекодержателя за основним зобов'язанням, а право власності (спеціальне майнове право) на предмет іпотеки переходить до нового власника (власника спеціального майнового права) разом із обтяженням такого майна попередньою іпотекою.

Таким чином, у спірних правовідносинах реалізація права наступного іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки не може ставитися в залежність від реалізації такого права попереднім іпотекодержателем, а відтак, відповідні заперечення відповідача та третьої особи 2 відхиляються судом.

Позатим, суд вважає за необхідне звернути увагу учасників справи, що як зазначено у цитованій вище ч. 3 ст. 13 Закону України «Про іпотеку» попередній іпотекодержатель має право на підставі письмової заяви припинити звернення стягнення на предмет іпотеки, ініційоване наступним іпотекодержателем, якщо таке стягнення матиме наслідком неповне задоволення вимог попереднього іпотекодержателя та, у такому разі, вимоги наступного іпотекодержателя підлягають задоволенню після звернення стягнення на предмет іпотеки попереднім іпотекодержателем і після повного задоволення його вимог, забезпечених іпотекою.

Тлумачення наведених приписів Закону України «Про іпотеку» у їх взаємозв'язку з нормами ГПК України, Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що таке право попереднім іпотекодержателем може бути реалізоване на стадії примусового виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом подання заяви відповідному органу примусового виконання судового рішення про зупинення вчинення виконавчих дій та/або зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа (ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, зупинення судом провадження у самій господарській справі з наведених підстав не передбачено приписами ст.ст. 227, 228 ГПК України (про що судом постановлено протокольну ухвалу від 24.06.2025), а ймовірне зупинення саме судового провадження предметом якого є реалізація наступним іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки до реалізації такого права попереднім іпотекодержателем може взагалі унеможливити захист прав наступного іпотекодержателя, який втратить як право наступної іпотеки (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про іпотеку»), так і можливість задоволення власних вимог за рахунок перевищення вартості предмета іпотеки сумі вимог попереднього іпотекодержателя (в разі такого перевищення різниця підлягатиме поверненню Іпотекодавцю).

При цьому, суд враховує також приписи ч. 5 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», за якими у разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що хоч з оцінки змісту спірних правовідносинах і вбачається відсутність згоди попереднього іпотекодержателя на передання в наступну іпотеку спірного майна, водночас, вказана обставина зумовлена в першу чергу протиправністю прийнятих суб'єктами владних повноважень рішень - постанови головного державного виконавця Ужгородського МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Плиски А.С. від 29.11.2017 про закінчення виконавчого провадження №47456986, рішень приватного нотаріуса Селехмана О.А. (як державного реєстратора) №38612941 від 07.12.2017, №38613885 від 07.12.2017, №38614940 від 07.12.2017 про припинення реєстрації іпотеки та припинення обтяжень, що встановлено в ухвалі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.11.2018, постанові Закарпатського апеляційного суду від 30.01.2019 та постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 308/1811/18, рішенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.09.2023 та постанові Закарпатського апеляційного суду від 04.02 2025 у справі №308/12109/22.

З урахуванням наведеного покладення на позивача у цій справі, як наступного іпотекодержателя ризиків, пов'язаних з дійсністю іпотеки, що виникли внаслідок таких протиправних рішень суб'єктів владних повноважень не відповідає основним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність та розумність, як і неможливим є, за позицією суду, настання для АТ «Комінвестбанк» негативних наслідків незаконності рішень суб'єктів владних повноважень у правовідносинах, стороною яких банк не був та добросовісно міг розраховувати на достовірність відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») щодо відсутності зареєстрованої іпотеки та заборони на час укладення з відповідачем Договору іпотеки - 21 грудня 2017 року.

Таким чином, суд констатує, що відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, та не надано доказів виконання ним або Позичальником зобов'язань, які виникли на підставі Кредитного договору як то в строк, встановлений самим Кредитним договором, так і на час розгляду справи в суді.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків, зокрема, за операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії.

Сплата комісії, інших платежів за здійснення операцій, визначених пунктами 1-6 частини другої цієї статті, здійснюється виключно у гривні, крім розрахунків зі сплати процентів (відсотків) за депозитами або кредитами (позиками), що можуть проводитися в іноземній валюті, банківських металах та у гривні (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції»).

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Означена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої палати Верховного суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Учасниками справи не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом,.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 126, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-Промисловий центр» (88000, м. Ужгород, вул. Боженка, буд. 2, офіс 4, код ЄДРПОУ 22090788) за Договором кредиту №02-1/3к-30 від 10.03.2015 (із змінами) перед Акціонерним товариством «Комерційний інвестиційний банк» (88000, м. Ужгород, вул. Юрія Гойди, 10, код ЄДРПОУ 19355562) в сумі 316 722,91 доларів США (триста шістнадцять тисяч сімсот двадцять два долари США 91 цент) заборгованості по кредиту, - звернути стягнення на належне ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_11 ) нерухоме майно - предмет іпотеки згідно з Договором іпотеки від 21 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Журкі О.Т. за №2185 із Додатковим договором про внесення змін до нього, а саме:

- об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок 62% готовності, вказаному в плані під літерою А, площею забудови 123,8 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1442617821248;

- земельна ділянка, площею 0,0685 га, кадастровий номер 2124886301:02:015:0243, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: село Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1441411521248, - шляхом продажу з прилюдних торгів з початковою ціною, яка буде визначена на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом згідно з оцінкою майна під час проведення виконавчих дій не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна.

3. В решті позову - відмовити.

4. Стягнути з Зінич Інни Федорівни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_11 ) на користь Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк» (88000, м. Ужгород, вул. Юрія Гойди, 10, код ЄДРПОУ 19355562) 40 421,46 грн (сорок тисяч чотириста двадцять одну гривню 46 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 05 листопада 2025 року.

Суддя Лучко Р.М.