ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
21 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/908/25
За позовом Державного підприємства спеціального зв'язку, м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 14 692 грн заборгованості за Договором поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Повідайчик Т.В.
представники:
Позивача - без виклику
Відповідача - без виклику
Державне підприємство спеціального зв'язку, м. Київ звернулося до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області про стягнення 14 692 грн заборгованості за Договором поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.08.2025 відкрито провадження у справі №907/908/25 в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк - письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечення на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 22.09.2025.
Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справи, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог у даній справі позивач покликається на факт укладення між сторонами спору Договору поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024, на виконання умов якого відповідачем, як постачальником, після здійснення позивачем, як замовником, попередньої оплати вартості товару в загальному розмірі 159 600 грн на підставі видаткових накладних №0004/1000878 від 31.07.2024, №0004/1000914 від 31.08.2024, №0004/1001046 від 30.09.2024, №0004/1001177 від 31.10.2024, №0004/1001292 від 30.11.2024, №0004/1001383 від 31.12.2024 та №0004/1000002 від 31.01.2025 останньому було видано паливно-мастильні матеріали (бензин А-95) на загальну суму 144 907,76 грн.
Як стверджує позивач, останнім було отримано від відповідача лист №111 від 03.02.2025 з проханням про розірвання Договору поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024 за згодою сторін, оскільки подальше виконання за вказаним Договором зобов'язань, взятих на себе Товариством з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», є неможливим.
За доводами позивача, у зв'язку із неможливістю отримання паливно-мастильних матеріалів (бензину А-95) на АЗС постачальника та розірванням Договору поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024, позивач звернувся до відповідача із претензією №02/14 від 13.03.2025, за змістом якої, просив повернути кошти за 276,17 л бензину А-95.
Неповернення відповідачем суми 14 692 грн вартості попередньо оплаченого та неотриманого позивачем товару (нафтопродуктів) зумовило підстави для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП» грошових коштів в означеному розмірі у примусовому порядку.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст. 251 ГПК України суду не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду від 21.08.2025 про відкриття провадження у справі №907/908/25 була доставлена до його електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Між Державним підприємством спеціального зв'язку в особі Волинського обласного вузла спеціального зв'язку Державного підприємства спеціального зв'язку (покупцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волинь НП» (постачальником, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024 (далі - Договір), пунктом 1.1. якого визначено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця нафтопродукти, код згідно ДК021-2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти (ДП, ГАЗ та бензини у роздріб через мережу АЗС на території України, для потреб філії ДПСЗ) визначені сторонами в Специфікації, що є Додатком №1 до Договору (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах Договору.
За змістом п. 1.2. Договору визначено, що найменування товару, асортимент, кількість, ціна, інформація щодо номеру та назви ДСТУ, вимогам якого відповідає товар, тощо, наведені в Специфікації, що є Додатком №1 до Договору.
Пунктами 3.1., 3.2., 3.3. Договору передбачено, що поставка товару здійснюється постачальником партіями, за заявкою покупця, підписаною уповноваженою особою, шляхом передачі постачальником покупцю талонів та/або паливних карток, за вибором покупця. Заявка є невід'ємною частиною Договору, в якій зазначається найменування та асортимент товару (марка пального), кількість (обсяг) партії поставки, отримувач товару, спосіб поставки товару (передача талонів та/або із застосуванням паливних карток), у випадку поставки товару із застосуванням паливних карт, кількість паливних карт, яка повинна бути передана покупцю разом з відповідною партією товару, тощо. Місце поставки (місце фактичної заправки автотранспорту покупця) - АЗС зазначені у Додатку №2 до Договору та додатково будь-які інші АЗС по території України за умовами цього Договору. Постачальник несе всі ризики щодо втрати чи пошкодження товару до його передачі покупцю згідно умов Договору. Постачальник гарантовано повинен здійснювати відпуск товару (фактичну заправку автотранспорту покупця) на АЗС, зазначених у Додатку №2 до Договору, при цьому покупець має право безпосереднього вибору АЗС з наведеного у додатку переліку.
Товар постачається із застосуванням талонів та/або паливних карток та регламентується Порядком відпуску і обліку товару з використанням талонів/паливних карток (Додаток №3), який є невід'ємною частиною Договору (п. 3.8. Договору).
Як визначено п. 3.9. Договору, датою поставки (передачі) товару є дата отримання товару покупцем від постачальника шляхом передачі талонів/паливних карток. Обов'язки постачальника по поставці (передачі) товару покупцю вважаються виконаними належним чином з моменту своєчасної заправки автотранспортного засобу покупця на відповідній АЗС.
За умовами п. 4.1., 4.2., 4.6. Договору, ціна за одиницю товару відображається в Специфікації, яка є Додатком 1 до Договору. Ціна ПММ підтверджується видатковими накладними та/або актами приймання-передачі. В ціну ПММ включено ПДВ. У випадку відпуску ПММ з використанням карток на пальне, до ціни товару входить також вартість зберігання товару продавцем в резервуарах АЗС протягом 1 календарного року. Загальна сума Договору складає 319 200 грн, в тому числі ПДВ. Первинні документи, якими оформлюється передача товару від постачальника до покупця є видаткова накладна, та відповідний акт приймання-передачі товару.
Відповідно до п. 5.1., 5.3 Договору, оплата за поставлену партію товару здійснюється покупцем впродовж 10 робочих днів з моменту отримання замовленої партії товару (якщо інше не визначено Договором), за умови надання постачальником рахунку на оплату та належно оформлених первинних документів, а також реєстрації постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних належним чином оформленої податкової накладної та за умови відсутності неусунених зауважень покупця до змісту та форми зазначених документів. Оплата здійснюється в національній валюті України, в безготівковій формі, з поточного рахунку відповідної філії покупця (отримувача товару).
Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до 30.06.2025. Припинення дії Договору чи його розірвання не звільняє будь-яку із сторін від обов'язку виконати свої зобов'язання за Договором, які виникли до такого припинення (розірвання) на підставі належно виконаного іншою стороною свого зобов'язання за Договором (п. 8.1. Договору).
Додатком №1 до Договору поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024 є підписана та скріплена печатками сторін Специфікація, в якій останніми погоджено наступні характеристики товару, що підлягав поставці:
Найменування товару згідно ДСТУ (ТУ)Код УКТЗЕДКіль-кість, (літри)Ціна за 1 літр, грн без ПДВЗагальна ціна без ПДВ, грн
12345
Бензин А-95 600044,33266 000
Загальна ціна, грн без ПДВ:266 000
ПДВ, грн:53 200
Загальна ціна, грн з ПДВ:319 200
В Додатку №2 до Договору поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024 міститься підписаний та скріплений печатками сторін Перелік АЗС постачальника.
Додаток №3 до Договору поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024 визначає Порядок відпуску і обліку товару з використанням талонів/паливних карток.
Наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій №257 від 10.07.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1002691 від 10.07.24, у т.ч. ПДВ 20% - 1773,33 грн»; №270 від 19.07.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1002777 від 19.07.24, у т.ч. ПДВ 20% - 1773,33 грн»; №280 від 07.08.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1002946 від 06.08.24, у т.ч. ПДВ 20% - 1773,33 грн»; №305 від 15.08.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003013 від 15.08.24, у т.ч. ПДВ 20% - 886,67 грн»; №310 від 20.08.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003046 від 20.08.24, у т.ч. ПДВ 20% - 886,67 грн»; №322 від 29.08.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003135 від 29.08.24, у т.ч. ПДВ 20% - 886,67 грн»; №335 від 09.09.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003235 від 09.09.24, у т.ч. ПДВ 20% - 1773,33 грн»; №352 від 20.09.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003331 від 20.09.24, у т.ч. ПДВ 20% - 886,67 грн»; №356 від 24.09.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003353 від 23.09.24, у т.ч. ПДВ 20% - 2660 грн»; №381 від 15.10.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003508 від 14.10.24, у т.ч. ПДВ 20% - 886,67 грн»; №387 від 22.10.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003591 від 22.10.24, у т.ч. ПДВ 20% - 886,67 грн»; №394 від 29.10.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003655 від 29.10.24, у т.ч. ПДВ 20% - 886,67 грн»; №409 від 12.11.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003772 від 11.11.24, у т.ч. ПДВ 20% - 886,67 грн»; №431 від 20.11.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003844 від 19.11.24, у т.ч. ПДВ 20% - 886,67 грн»; №437 від 26.11.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003886 від 25.11.24, у т.ч. ПДВ 20% - 2660 грн»; №446 від 11.12.2024 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1003963 від 10.12.24, у т.ч. ПДВ 20% - 3546,67 грн»; №1 від 07.01.2025 із призначенням платежу “За паливо згідно рахунка №0004/1000009 від 06.01.25, у т.ч. ПДВ 20% - 2660 грн» підтверджується обставина оплати позивачем вартості товару, що підлягав поставці за Договором, на загальну суму 159 600 грн.
У подальшому, на виконання умов Договору відповідачем було передано, а позивачем, у свою чергу, прийнято товар - паливно-мастильні матеріали (бензин А-95) - сукупною вартістю 144 907,76 грн, свідченням чого є підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні №0004/1000878 від 31.07.2024, №0004/1000914 від 31.08.2024, №0004/1001046 від 30.09.2024, №0004/1001177 від 31.10.2024, №0004/1001292 від 30.11.2024, №0004/1001383 від 31.12.2024 та №0004/1000002 від 31.01.2025, копії яких містяться в матеріалах справи.
За твердженням позивача, відповідач не в повній мірі виконав зобов'язання із передачі поставленого за Договором поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024 товару (бензину А-95), у зв'язку із чим, з урахуванням часткового одержання позивачем нафтопродуктів, у відповідача виникла заборгованість перед останнім у розмірі 14 692 грн.
Водночас як вказує позивач, останнім було отримано від відповідача лист №111 від 03.02.2025 з проханням про розірвання Договору поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024 за згодою сторін, оскільки подальше виконання за вказаним Договором зобов'язань, взятих на себе Товариством з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», є неможливим.
Із огляду на наведені обставини, позивач звернувся до ТОВ “Волинь НП» із претензією №02/14 від 13.03.2025, за змістом якої, просив повернути кошти за 276,17 л бензину А-95.
Неповернення відповідачем суми 14 692 грн вартості оплаченого та неотриманого позивачем товару (нафтопродуктів) зумовило підстави для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення з ТОВ “Волинь НП» грошових коштів в означеному розмірі у примусовому порядку.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (тут - і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Таким чином, станом на дату розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У свою чергу, відповідно до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків, зокрема, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №910/1694/24.
За положеннями ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За умовами ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України, кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Згідно з ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть, як ставитись в залежність від вчинення / невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №910/5206/20, від 15.06.2023 у справі №910/17401/21, від 22.08.2023 у справі №918/883/22 та від 16.04.2024 у справі №910/3649/23.
За встановлених судом у даній справі обставин, відповідач скористався своїм правом на дострокове розірвання Договору поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024 в односторонньому порядку, направивши позивачеві лист №111 від 03.02.2025.
Відтак, станом на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі правовідносини сторін за вказаним Договором вважаються такими, що припинилися.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення саме суд, а не позивач, вирішує, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу судів, що відповідно до принципу jura novit curia (суд знає закони) неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц.
У постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Господарський суд при постановленні судового рішення керується не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами на які посилаються сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Частинами 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
За приписами ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частину 4 статті 653 Цивільного кодексу України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто, якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. Якщо ж зобов'язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 Цивільного кодексу України). Правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №916/3904/19, у постанові Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі №914/538/23.
Положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України регламентовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз змісту статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить про те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 Цивільного кодексу України.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №607/5422/16-ц, від 19.05.2021 у справі №922/1830/20.
Тлумачення норм ч. 3 ст. 651, ч. 4 ст. 653, п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України свідчить про те, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти), і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №686/1727/20 та від 13.04.2023 у справі №910/13367/19 (910/13951/21).
Таким чином, оскільки грошові кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за Договором поставки нафтопродуктів №516 від 21.06.2024, що розірваний в односторонньому порядку, тобто підстава, на якій відповідач набув спірну суму коштів, згодом відпала у зв'язку з відмовою останнього від Договору, відповідна відсутність між сторонами у зв'язку із цим договірного характеру у спірних правовідносинах передбачає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
За встановлених судом у даній справі обставин, після проведення попередньої оплати в загальному розмірі 159 600 грн позивачем у вигляді зустрічного надання отримано нафтопродуктів на АЗС на суму 144 907,76 грн.
У зв'язку з наведеним, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів у підтвердження факту отримання позивачем пального на суму 14 692 грн, що сплачена Державним підприємством спеціального зв'язку в якості оплати за товар, та доказів повернення вказаної суми на письмову вимогу позивача, суд доходить до висновку, що грошові кошти в розмірі 14 692 грн є такими, що набуті та зберігаються відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак, підлягають стягненню з нього в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищевказані обставини, та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 14 692 грн є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 2422,40 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», вул. Молодіжна, будинок 9, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89421 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44858321) на користь Державного підприємства спеціального зв'язку, пл. Вокзальна, будинок 3, м. Київ, 01032 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 24366929) суму 14 692 грн (Чотирнадцять тисяч шістсот дев'яносто дві гривні), а також 2422,40 грн (Дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 05.11.2025.
Суддя Л.І. Пригара