вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"31" жовтня 2025 р. Cправа № 902/1090/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни за участю секретаря судового засідання Багулової Є.О., за відсутності сторін
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Приватного підприємства "Конекс", 21022, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вулиця Київська, будинок, 136г, ідентифікаційний код юридичної особи 23060192
до Фізичної особи-підприємця Любчика Миколи Святославовича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
про стягнення 30 848,18 гривень
До Господарського суду Вінницької області 06.08.2025 надійшла позовна заява (вх. № 1157/25 від 06.08.2025) Приватного підприємства "Конекс" до Фізичної особи-підприємця Любчика Миколи Святославовича про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 125/2-ОН від 22.05.2023 у розмірі 31 848,18 гривень, з яких: 19 806,08 гривень основного боргу, 7 922,43 гривень пені, 158,45 гривень інфляційних втрат та 3 961,22 гривень штрафу у розмірі 20%. Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 гривень.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2025 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 11.08.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/1090/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 09.09.2025 року об 11:30 год.
За наслідком судового засідання 09.09.2025, суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи №902/1090/25 по суті до 11:30 год. 30.09.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
У судовому засіданні 30.09.2025, суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи №902/1090/25 по суті до 09:30 год. 16.10.2025, яку занесено до протоколу судового засідання.
13.10.2025 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 10.10.2025 (вх. № 01-34/10976/25 від 13.10.2025) про зменшення позовних вимог.
13.10.2025 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 10.10.2025 (вх. № 01-34/10977/25 від 13.10.2025) про долучення актів повернення нежитлових приміщень до матеріалів справи.
14.10.2025 до суду від позивача надійшло клопотання № б/н від 16.10.2025 (вх. № 01-34/11218/25 від 16.10.2025) у якому представник позивача зазначив про підтримання позивачем позовних вимог, заяви про зменшення позовних вимог та просив розгляд справи здійснити за відсутності представника позивача.
16.10.2025 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 16.10.2025 (вх. № 01-34/11202/25 від 16.10.2025) про проведення судового розгляду справи за відсутності представника позивача.
Ухвалою від 16.10.2025 судом відкладено судове засідання з розгляду справи № 902/1090/25 по суті на 31.10.2025 об 11:00 год.
22.10.2025 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 22.10.2025 (вх. № 01-34/11437/25 від 22.10.2025) про проведення судового розгляду справи за відсутності представника позивача.
На визначену судом дату у судове засідання сторони не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином ухвалою від 16.10.2025, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного листа та трекінг поштового відправлення.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач та відповідач у свою чергу не скористалися наданим їм правом участі у розгляді справи і їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін за наявними матеріалами.
Судом також враховано заяву позивача про розгляд справи без участі представника позивача.
У судовому засіданні судом розглянуто заяву позивача № б/н від 10.10.2025 (вх. № 01-34/10976/25 від 13.10.2025) про поновлення строку подання заяви та про зменшення розміру позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог суд враховує, що частиною 2 статті 46 ГПК України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивачем подана заява про зменшення розміру позовних вимог 10.10.2025, тобто після початку першого судового засідання, поза межами визначеного статтею 46 ГПК України строку для подання такої заяви.
У заяві позивач клопотав про поновлення строку подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, обгрунтовуючи неможливість подання заявленого клопотання у строки визначені статтею 46 ГПК України тим, що часткова оплата заборгованості відповідачем відбулась після початку першого судового засідання.
Як вбачається із платіжної інструкції № 502 від 19.09.2025 року - 19.09.2025 ФОП Любчиком М.С. сплачено на користь ПП "Конекс" 1 000,00 гривень орендної плати.
Положеннями статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Враховуючи зазначені представником позивача обставини в обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку, з метою забезпечення реалізації прав, наданих учасникам справи, дотримання принципу рівності та змагальності сторін, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку на подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, задоволення клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку на подання заяви про зменшення розміру позовних вимог у справі №902/1090/25 та про прийняття судом заяви про зменшення розміру позовних вимог.
Таким чином, предметом розгляду є вимога про стягнення з відповідача 18 806,08 гривень основного боргу, 7 922,43 гривень пені, 158,45 гривень інфляційних втрат та 3 961,22 гривень штрафу у розмірі 20%.
За наслідками розгляду справи, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду.
На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.
Суть спору:
Приватне підприємство "Конекс" звернулося (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Любчика Миколи Святославовича про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 125/2-ОН від 22.05.2023 року, а саме: 18 806,08 гривень основного боргу, 7 922,43 гривень пені, 158,45 гривень інфляційних втрат та 3 961,22 гривень штрафу у розмірі 20%.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.05.2023 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нежитлового приміщення №125/2-ОН.
Позивач зазначив, що 19.05.2025 сторони за спільною згодою розірвали договір, про що було укладено відповідну додаткову угоду про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, натомість заборгованість з орендної плати відповідачем не сплачено.
Несплата відповідачем заборгованості з орендної плати стала підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.
Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, під час розгляду справи надавав пояснення та обставину наявності заборгованості визнав.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
22 травня 2023 року між Приватним підприємством "Конекс" (далі - орендодавець, позивач) та фізичною особою - підприємцем Любчиком Миколою Святославовичем (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 125/2-ОН (далі - договір) (т. 1 а.с.8 (зворот)-13).
Згідно з абзацом 1 розділу "Визначення термінів" договору об'єкт - в рамках даного договору означає частину нежитлових приміщень, загальною площею 24,3 (двадцять чотири і три) кв.м., а саме: приміщення: №111а, що зазначені на плані та передаються орендодавцем і буде використовуватися орендарем за його призначенням відповідно до умов даного договору. Приміщення розташовані на 2-му (другому) поверсі нежитлової будівлі за адресою: вулиця Хмельницьке шосе, 23 (двадцять три) в м. Вінниця.
Відповідно до пункту 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти об'єкт оренди в строкове, без права подальшого викупу, платне користування, означений на плані, який є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктом 1.4. визначено, що об'єкт оренди належить орендодавцеві на підставі Свідоцтва про право власності серія САЕ № 726397, виданого на підставі рішення Вінницької міської ради від 13.12.2012 р. №3160.
Згідно з пунктом 1.5. договору право користування об'єктом оренди виникає у орендаря після підписання орендодавцем та орендарем акту приймання-передачі приміщення, в якому фіксується технічний стан приміщень на момент здачі в оренду та який є невід'ємним додатком до даного договору.
Відповідно до пункту 2.1. договору об'єкт, що надається в оренду буде використовуватись орендарем у господарської діяльності (офіс).
За умовами пункту 3.3. договору орендар протягом п'яти робочих днів після закінчення строку оренди або дострокового припинення даного договору повертає, а орендодавець приймає об'єкт оренди, що оформлюється відповідним актом із зазначенням технічного стану об'єкту оренди та інженерного устаткування в момент повернення об'єкту оренди з користування орендаря, який підписується сторонами. З цього моменту строк оренди припиняється.
Пунктом 3.4. договору сторонам передбачили, що при поверненні орендодавцю об'єкту оренди орендар зобов'язаний здійснити всі оплати, передбачені цим договором, що фіксується у акті приймання-передачі.
За змістом пункту 4.1. договору щомісячна орендна плата за об'єкт оренди встановлюється із розрахунку за 1 кв. м. 200 (двісті) грн. 00 коп., в тому числі ПДВ та за весь об'єкт оренди складає 4860 (чотири тисячі вісімсот шістдесят) гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ. Нарахування орендної плати відбувається з дати підписання акта приймання-передачі приміщення. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці).
Згідно з пунктом 4.2. договору сторони домовились, що протягом 15 робочих днів з дати підписання договору, орендар має сплатити орендодавцю авансовий платіж, що складає 4860 (чотири тисячі вісімсот шістдесят) гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ, надалі іменується "гарантійний платіж".
Відповідно до пунктів 4.2.1., 4.2.2. договору сторони погодили, що гарантійний платіж, повністю внесений орендарем, зараховується в рахунок оплати орендної плати за останній місяць користування об'єктом. При цьому, якщо орендна плата, в зв'язку з умовами передбаченими п.п. 4.4 та 4.5 цього договору, за останній місяць оренди об'єкта буде перевищувати частину сплаченого гарантійного платежу, орендар доплачує орендодавцю різницю впродовж 5 (п'яти) робочих днів з дня отриманого на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 рахунку від орендодавця.
За умовами пункту 4.2.3. договору орендна плата вноситься орендарем щомісячно шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця до 10 числа поточного місяця, за який здійснюється платіж, згідно цього договору.
Згідно з пунктами 4.2.4., 4.2.5. договору орендар має право вносити орендну плату наперед за будь-який термін оренди у розмірі, що визначається на момент оплати. Платежі за електроенергію, теплопостачання, водопостачання не входять в орендну плату та сплачуються орендарем додатково, згідно рахунків виставлених орендодавцем, щомісяця у термін 5 (п'ять) календарних днів, з моменту отримання цих рахунків на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 орендарем за отримані послуги в попередньому місяці.
Відповідно до пункту 4.5. договору сторони щорічно переглядають розмір орендної плати за користування наданим в оренду об'єктом, збільшивши її на індекс інфляції за попередній рік. Вперше розмір орендної плати, в зв'язку зі збільшенням інфляції переглядається з 01.01.2024р. В наступні 12 (дванадцять) місяців орендна плата проводиться в сумі, визначеній за формулою: С. плата = Іі х СІ, де: С. плата - сума орендної плати, що підлягає сплаті орендодавцю згідно п. 4.1. договору; Іі - середній індекс інфляції за строк, за який вноситься орендна плата; СІ - розмір орендної плати, вказаний в п.4.2 цього договору. Середній індекс інфляції визначається за формулою: Іі = (II х 12 х.... х Іп)/І00, де: Іп - індекс інфляції відповідного місяця, опублікований Державною службою статистики України; п - кількість місяців, за які вноситься орендна плата.
Зазначена індексація не буде вважатися змінами умов даного договору і не вимагатиме укладення окремих додаткових угод до даного договору. Індекс інфляції публікується Державною службою статистики України.
За змістом пункту 4.6. договору у разі припинення (розірвання) розірвання цього договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення приміщення за актом приймання-передачі включно. Закінчення терміну дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, що передбачені цим договором.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє з 25.05.2023р. по 30.04.2025р. (пункт 6.1. договору).
Згідно з пунктами 7.1., 7.1.1. договору даний договір може бути розірваний достроково у випадку спільної згоди обох сторін, що буде оформлено у письмовій додатковій угоді до даного договору формі.
За умовами пункту 7.2.1. договору протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про розірвання договору, сторонами підписується акт приймання-передачі об'єкту. У випадку не підписання, або ухилення від підписання орендарем акту приймання-передачі об'єкту в зазначений строк такий акт підписується орендодавцем в односторонньому порядку, і вважається погодженим та підписаним орендарем. Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату та всі передбачені договором платежі, включаючи штрафні санкції до підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта оренди з урахуванням усіх поточних нарахувань.
Відповідно до пунктів 8.1., 8.2. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (надалі іменується "порушення договору"), сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Пунктом 8.3. договору сторони передбачили, що у випадку невиконання/неналежного виконання своїх зобов'язань по відшкодуванню комунальних платежів чи несплати платежів за оренду об'єкту, передбачених даним договором, орендар зобов'язаний сплатити без звернення до суду суму боргу та пеню в розмірі 0,5 % від суми невнесеного платежу за кожний день прострочення.
За умовами пункту 8.4. договору сторони узгоджують, що якщо прострочення триває більше ніж 10 (десять) календарних днів понад строк, встановлений п.п. 4.2.3, 4.2.5. цього договору, орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця, крім установленого п. 8.3 даного договору, штраф за ухилення від сплати орендної плати в розмірі 20% від суми невчасно внесеного або невнесеного платежу.
22.05.2023 між Приватним підприємством "Конекс" та фізичною особою - підприємцем Любчиком Миколою Святославовичем підписано акт повернення нежитлових приміщень (т. 1 а.с. 52).
Відповідно до вказаного акту орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування нежитлове приміщення № 111а загальною площею 24,30 кв.м., яке розміщене на другому поверсі будівлі за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 23.
Договір з додатком, акт приймання-передачі об'єкту оренди підписано відповідачем та уповноваженим представником позивача та скріплено печатками сторін, факт укладення договору сторонами не заперечується.
25 квітня 2025 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення № 125/2-ОН від 22.05.2023, за умовами якої сторони погодили викласти пункт 6.1. договору у такій редакції: "Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє з 25.05.2023 року по 31.05.2025 р.".
На виконання умов договору за період з лютого 2025 по травень 2025 року позивачем здійснено нарахування орендної плати відповідачу та витрат пов'язаних з відшкодуванням комунальних послуг на загальну суму 26 773,86 гривень до дня повернення орендованого майна за актом приймання-передачі об'єкту оренди.
На підтвердження надання послуг оренди нерухомого майна позивач надав відповідні акти здачі-прийняття наданих послуг спільно підписані сторонами (т. 1 а.с. 15-19).
Обставина отримання актів відповідачем не заперечується.
19 травня 2025 року між Приватним підприємством "Конекс" та фізичною особою - підприємцем Любчиком Миколою Святославовичем було укладено додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення № 125/2-ОН від 22.05.2023 (т. 1 а.с. 14).
Згідно з пунктом 1 додаткової угоди від 19.05.2025 керуючись ч. 1 ст. 651 ЦКУ та п. 7.3 договору оренди нежитлового приміщення № 125/2-ОН від 22 травня 2023 (далі - договір) сторони дійшли згоди розірвати зазначений договір 19.05.2025р.
Пунктом 3 додаткової угоди від 19.05.2025 сторони визначили, що орендар зобов'язується здійснити розрахунок з орендодавцем до 31 травня 2025 року у розмірі 19806,08 гривень.
Відповідно до пункту 4 додаткової угоди від 19.05.2025 зобов'язання взяті за договором мають бути виконані, акт приймання-передачі (повернення) орендованого приміщення має бути підписаний, а майно за договором повернуте у строк не пізніше одного робочого дня з моменту набрання чинності цією угодою.
Згідно з пунктом 5 додаткової угоди від 19.05.2025 після виконання орендарем положень даної угоди, жодна зі сторін не буде мати інших зауважень та претензій щодо зобов'язань за договором, окрім зобов'язань щодо сплати орендної плати та комунальних платежів.
19 травня 2025 року між Приватним підприємством "Конекс" та фізичною особою - підприємцем Любчиком Миколою Святославовичем підписано акт повернення нежитлових приміщень, згідно якого відповідачем передано, а позивачем прийнято наступне майно: нежитлове приміщення № 111а загальною площею 24.30 кв.м., яке розміщене на другому поверсі будівлі за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 23.
Акт повернення нежитлових приміщень від 19.05.2025 року підписано відповідачем та уповноваженим представником позивача та скріплено печатками сторін.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.
Предметом позову у цій справі (з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зменшення позовних вимог) є матеріально-правові вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 125/2-ОН від 22.05.2023 року у розмірі 18 806,08 гривень основного боргу, 7 922,43 гривень пені, 158,45 гривень інфляційних втрат та 3 961,22 гривень штрафу.
Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.
Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, судом враховано таке.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між cторонами договір оренди нерухомого майна № 125/2-ОН від 22.05.2023 року є договором оренди нерухомого майна, до регулювання правовідносин якого застосовуються загальні положення про найм (оренду), визначені параграфом 1 глави 58 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно частини 1 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до частини 3 статті 762 ЦК України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Частиною 5 цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України (тут і далі - ГК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Розмір орендної плати, строки її оплати сторонами визначено у пунктах 4.1., 4.2.3., 4.2.5., 4.5. договору.
За змістом пункту 4.1. договору щомісячна орендна плата за об'єкт оренди встановлюється із розрахунку за 1 кв. м. 200 (двісті) грн. 00 коп., в тому числі ПДВ та за весь об'єкт оренди складає 4860 (чотири тисячі вісімсот шістдесят) гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ. Нарахування орендної плати відбувається з дати підписання акта приймання-передачі приміщення. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці).
Згідно з пунктом 4.2.3. договору орендна плата вноситься орендарем щомісячно шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця до 10 числа поточного місяця, за який здійснюється платіж, згідно цього договору.
Відповідно до пункту 4.2.5. договору платежі за електроенергію, теплопостачання, водопостачання не входять в орендну плату та сплачуються орендарем додатково, згідно рахунків виставлених орендодавцем, щомісяця у термін 5 (п'ять) календарних днів, з моменту отримання цих рахунків на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 орендарем за отримані послуги в попередньому місяці.
Пунктом 4.5. договору визначено, що сторони щорічно переглядають розмір орендної плати за користування наданим в оренду об'єктом, збільшивши її на індекс інфляції за попередній рік. Вперше розмір орендної плати, в зв'язку зі збільшенням інфляції переглядається з 01.01.2024 р. В наступні 12 (дванадцять) місяців орендна плата проводиться в сумі, визначеній за формулою наведеною у договорі.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Як убачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором оренди виконав належним чином, в той же час відповідач зустрічні зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендної плати виконував неналежним чином, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошових зобов'язань по сплаті орендної плати, комунальних платежів.
Судом установлено, що матеріали справи не містять доказів пред'явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості відповідачем до суду не надано.
Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо сплати орендної плати, комунальних платежів у розмірі 18 806,08 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору оренди нежитлового приміщення № 125/2-ОН від 22.05.2023 року в частині повної та своєчасної сплати орендної плати, комунальних платежів, а тому позивач обґрунтовано звернувся до суду з позовом про стягнення несплаченої суми заборгованості у розмірі 18 806,08 гривень.
Доказів сплати заборгованості з орендної плати, комунальних послуг у розмірі 18 806,08 гривень відповідач суду не надав. Розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати, комунальних платежів у розмірі 18 806,08 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 7 922,43 гривень пені, 158,45 гривень інфляційних втрат та 3 961,22 гривень штрафу.
Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу суд враховує таке.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з пунктом 8.4. договору сторони погодили, що якщо прострочення триває більше ніж 10 (десять) календарних днів понад строк, встановлений п.п. 4.2.3, 4.2.5. цього договору, орендар зобов'язаний сплатити на користь орендодавця, крім установленого п. 8.3 даного договору, штраф за ухилення від сплати орендної плати в розмірі 20% від суми невчасно внесеного або невнесеного платежу.
Суд зауважує, що із матеріалів справи вбачається, що як станом на 19.05.2025 так і станом на дату подання позову до суду зобов'язання з оплати орендної плати та відшкодування комунальних платежів на загальну суму 19 806,08 гривень відповідачем не були виконані.
Зважаючи на встановлене судом прострочення оплати платежів за договором більше ніж десять календарних днів понад строк, встановлений п.п. 4.2.3, 4.2.5. цього договору, вимога про стягнення штрафу у розмірі 20% від суми невнесеного платежу відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку, що нарахована позивачем сума (3 961,22 гривень) штрафу є арифметично вірною, тому позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 3 961,22 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені.
За приписами частини 2 статті 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, яким би способом не визначався у договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути нараховано пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14.
Пунктом 8.3. договору сторонами погоджено, що у випадку невиконання/неналежного виконання своїх зобов'язань по відшкодуванню комунальних платежів чи несплати платежів за оренду об'єкту, передбачених даним договором, орендар зобов'язаний сплатити без звернення до суду суму боргу та пеню в розмірі 0,5 % від суми невнесеного платежу за кожний день прострочення.
Позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за визначений ним період, за кожен день прострочення.
Водночас, у спірних правовідносинах за прострочення виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений сторонами в договорі не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у періоді, за який нараховується пеня.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.01.2019 по справі № 922/3782/17 господарський суд з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на суму заборгованості за договором оренди у розмірі 0,5 % від суми простроченої оплати за кожен день прострочення за період з 19.05.2025 по 06.08.2025. Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 7 922,43 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд встановив його часткову помилковість з огляду на неврахування позивачем положень статті 343 ГК України, статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені за визначений позивачем період, суд дійшов висновку, що пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді нарахування від суми заборгованості за кожен день прострочення становить 1 345,73 гривень.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені є обгрунтованими та підлягають задоволенню частково в сумі 1 345,73 гривень.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 6 576,70 гривень слід відмовити у зв'язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суд враховує таке.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.
Як вбачається із розрахунку інфляційних втрат здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на суму заборгованості за період з 19.05.2025 по 06.08.2025. Сума нарахованих позивачем інфляційних втрат складає 158,45 гривень.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період з 19.05.2025 по 06.08.2025, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання становить 118,52 гривень.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково у розмірі 118,52 гривень, в іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 39,93 гривень слід відмовити у зв'язку із їх безпідставністю.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у сумі 18 806,08 гривень основного боргу, 1 345,73 гривень пені, 118,52 гривень інфляційних втрат, 3 961,22 гривень штрафу, у задоволенні позовних вимог про стягнення 6 576,70 гривень пені та 39,93 гривень інфляційних втрат слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 12251 від 06.08.2025 року сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.
Позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, з урахуванням прийняття якої розмір позовних вимог зменшено до вимоги про стягнення з відповідача 30 848,18 гривень.
У разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
Ціна позову, з урахування заяви про зменшення позовних вимог, становить - 30 848,18 гривень.
Таким чином, сума судового збору за позовними вимогами у зв'язку із їх зменшенням становить 2 346,34 гривень (2 422,40 гривень (сума сплаченого судового збору) - 76,06 гривень (сума сплаченого судового збору яка підлягає поверненню у відсотковому співвідношенні у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог) = 2 346,34 гривень).
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За таких обставин, сплачена частина судового збору у розмірі 76,06 гривень (2 422,40 гривень (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) - 2 346,34 гривень (судовий збір, з урахуванням зменшення позовних вимог) = 76,06 гривень) підлягає поверненню платнику.
Враховуючи, що від позивача не надходило клопотання про повернення судового збору, питання про повернення судового збору у розмірі 76,06 гривень під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 843,05 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 503,29 гривень слід залишити за позивачем.
Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 3 статті 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Позивачем у позовній заяві зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та попередньо планує понести у зв'язку із розглядом справи, що складається з суми сплаченого судового збору і витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 гривень.
Докази понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу подані представником позивача разом із позовною заявою, отже докази на підтвердження понесених позивачем витрат подані в межах строків, визначених положеннями статей 116, 129 ГПК України.
Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України.
Відповідно до положень статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Частинами 1, 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру;
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до вимог частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що згідно ордеру серії АВ № 1219173 від 24.07.2025, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000511 від 02.07.2019, договору про надання правової допомоги № 154 від 21.07.2024 представництво інтересів позивача у справі № 902/1090/25 здійснювала адвокат Коваленко Яна Анатоліївна.
Позивачем з дотриманням вимог, передбачених частиною 8 статті 129 ГПК України, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу подано до суду докази на підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, зокрема: договір про надання правової допомоги № 154 від 21.07.2025 (далі - договір) укладений між Приватним підприємством "Конекс" (замовник) та адвокатом Коваленко Яною Анатоліївною (адвокат), акт наданих послуг № ЯК-154-24.07 від 06.08.2025.
За умовами пункту 1.1. договору адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами (т. 1 а.с. 21).
Відповідно до пунктів 1.2., 1.2.1.- 1.2.10. договору адвокат за потреби може надавати замовнику наступні юридичні послуги: надання юридичних консультацій з будь-яких питань, пов'язаних з веденням бізнесу, включаючи роз'яснення діючих норм законодавства, основ адміністративної та судової практики (в усній або письмовій формі); проведення юридичного аналізу та підготовка висновку по будь-якому з питань, що стосуються здійснення господарської діяльності; правовий аналіз документів (засновницької документації, договорів, угод, актів і т.д.); складання проектів договорів, заяв та інших документів, пов'язаних з господарською діяльністю, а також представництво інтересів Замовника в переговорах з партнерами, контрагентами, участь в підписанні угод і договорів; юридична допомога на будь-якому етапі розвитку бізнесу: реєстрація юридичної особи, зміна юридичної адреси, отримання ліцензій та дозволів, вибір оптимальної системи оподаткування, процедури ліквідації та банкрутства, досудове врегулювання спорів і т.д.; здійснювати комплексний дистанційний юридичний супровід діяльності суб'єкта господарювання; представництво інтересів клієнта в податкових та інших державних органах, недержавних установах і організаціях (включаючи оскарження податкових повідомлень - рішень та інших рішень фіскальних органів, актів перевірок, як в адміністративному так і в судовому порядку); захист бізнесу юридичної особи в рамках кримінального провадження у справах по починаючи з моменту внесення відомостей до ЄРДР та закінчуючи захистом в судах всіх інстанцій (в тому числі апеляційне та касаційне оскарження ухвал, вироків); представництво і захист інтересів бізнесу в господарських спорах: відшкодування шкоди (матеріальної та моральної) у зв'язку з невиконанням стороною зобов'язань за договором, визнання договорів недійсними, стягнення штрафних санкцій та пені; представництво інтересів замовника в судах України усіх юридикцій, у тому числі підписання та подання заяв, позовних заяв, апеляційних скарг, клопотань, листів тощо.
Згідно з пунктом 1.3. договору адвокат для захисту прав та законних інтересів замовника має наступні права: подавати від імені клієнта заяви, у тому числі позовні, отримувати необхідні довідки, документи, вести від його імені справи у всіх державних установах, кооперативних, громадських, приватних організаціях, а також цивільні, адміністративні, господарські та кримінальні справи у всіх судових установах з усіма правами, які надані законом свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому, позивачу, відповідачу та третій особі, у тому числі з правом визнання або відмови повністю або частково від позовних вимог, збільшення чи зменшення позовних вимог, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, залишення позову без розгляду, клопотань про залучення в якості потерпілого, оскарження рішення, постанови, ухвали суду, отримання та пред'явлення виконавчих документів до стягнення, а також виконувати всі інші дії, що пов'язані з виконанням даного договору, в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України.
Цей договір укладено у двох автентичних примірниках, по одному для кожної із сторін. У разі дострокового розірвання цього договору сторона, з ініціативи якої договір підлягає розірванню, відшкодовує всі обґрунтовані витрати іншої cторони з урахуванням фактичних витрат адвоката чи замовника на підготовку та виконання цього договору. Зміни, доповнення до цього договору можуть вноситись тільки у письмовому вигляді (пункти 6.1. - 6.3. договору).
06 серпня 2025 року між Приватним підприємством "Конекс" та адвокатом Коваленко Яною Анатоліївною підписано наданих послуг № ЯК-154-24.07 (т. 1 а.с. 22).
За змістом вказаного акту адвокатом надано замовнику таку правничу (правову) допомогу: консультація щодо необхідності примусового стягнення з боржника; спілкування з боржником щодо добровільної сплати в строк до 18.07.2025 року; підготовка заяви про видачу судового наказу; подання заяви до суду; підготовка позовної заяви до суду; представництво в суді (до 2-х засідань).
Вартість наданих послуг згідно акту складає 20 000,00 гривень.
Відповідно до вимог статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідного клопотання відповідачем не заявлено та не спростовано вимог позивача у цій частині.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою - шостою статті 126, частинами п'ятою - дев'ятою статті 129 ГПК України, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до стягнення з урахуванням того, чи були такі витрати пов'язані зі справою та чи була їх сума обґрунтованою.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. Зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв'язку із частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України.
У частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, 01.06.2022 року у справі № 914/4/20.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
Принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення.
У зв'язку із наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини четвертої статті 129 ГПК України, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Така позиція слідує з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19 тощо.
Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п'ятої статті 129 цього Кодексу.
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статі 129 цього Кодексу.
Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених частиною четвертою статті 129 ГПК України.
Верховний Суд у постанові від 22.12.2022 року у справі №903/643/21 зробив висновок, що суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може одночасно застосовувати критерії, що визначені як у ч. 5-7 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (з власної ініціативи), так і в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (за клопотанням сторони).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Cудові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов'язаними з розглядом справи.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
У разі якщо суд дійде висновку щодо зменшення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то в судовому рішенні повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, 01.06.2022 року у справі № 914/4/20.
Матеріалами справи підтверджується надання адвокатом Коваленко Я.А. послуг з професійної правничої допомоги ПП "Конекс" у справі № 902/1090/25.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд встановив, що вартість таких витрат визначена сторонами у фіксованому розмірі та складає 20 000,00 гривень.
Оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, суд констатує, що предметом спору у цій справі є вимога про стягнення з відповідача 30 848,18 гривень заборгованості з орендної плати, нарахованих неустойки, інфляційних втрат за договором оренди нежитлових приміщень.
За своєю категорією ця справа не є спором значної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми, обмежується аналізом доказів щодо виконання зобов'язання з оплати орендної плати, чітко врегульована нормами права і не потребувала великого обсягу юридичної та технічної роботи з урахуванням незмінності правової позиції сторін впродовж розгляду справи.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 гривень не відповідають критерію розумності їх розміру та не є співмірними зі складністю справи.
З огляду на викладене, виходячи з критеріїв реальності та розумності витрат на правову допомогу, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем до стягнення з відповідача з 20 000,00 гривень до 15 000 гривень.
У задоволенні заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в іншій частині слід відмовити.
Разом з тим, суд не спростовує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює зазначені обставини з точки зору можливості покладення таких витрат у заявленому розмірі на іншу сторону по справі (відповідача).
Суд зауважує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 19.07.2022 у справі № 910/6807/21.
Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з огляду на критерії розподілу правничих витрат та обставини справи, суд дійшов висновку, що витрати ПП "Конекс" на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у сумі 15 000,00 гривень.
Відповідно до положень частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати позивача на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача у сумі 11 782,50 гривень та на позивача у сумі 3 217,50 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Любчика Миколи Святославовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Конекс" (21022, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вулиця Київська, будинок, 136г, ідентифікаційний код юридичної особи 23060192) 18 806,08 гривень основного боргу, 1 345,73 гривень пені, 118,52 гривень інфляційних втрат, 3 961,22 гривень штрафу, 1 843,05 гривень судових витрат зі сплати судового збору та 11 782,50 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 6 576,70 гривень пені та 39,93 гривень інфляційних втрат - відмовити.
5. У задоволенні вимог в частині стягнення 5 000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
6. Судові витрати зі сплати судового збору у сумі 503,29 гривень та 3 217,50 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу покласти на позивача.
7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
9. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронного кабінету у системі ЄСІТС, у разі відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 05 листопада 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу, до електронного кабінету у системі ЄСІТС;
3 - відповідачу, АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.